Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №569/10008/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/10008/26 пров. № А/857/41073/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря Березюка Д.О.,

представника апелянта Івашинюти І.О.,

представника позивача Волошина Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Балацька О.Р.. у м.Рівне, повне судове рішення складено 09 липня 2026 року) у справі № 569/10008/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила визнання протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що притягнення позивачки до адміністративної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 140 КУпАП є неправомірним, а постанова - незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що позивачка не є належним суб`єктом відповідальності за утримання вулиці Омелянська в с. Мирне згідно з посадовими обов`язками. Вказує, що відсутні належні та допустимі докази вчинення адміністративного правопорушення, оскільки постанова винесена на підставі акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі по вул. Омелянська в с. Мирне Рівненського району Рівненської області від 31.03.2026, в якому зафіксовано, що за результатами обстеження відповідна ділянка вулиці не відповідає вимогам ДСТУ 3587:2022 та не забезпечує безпечний рух учасників дорожнього руху.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09.07.2026 задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6988203 від 08.04.2026, винесену відносно ОСОБА_1 , якою її визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі статус сільського голови не свідчить про наявність у нього спеціального суб`єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження щодо організації утримання об`єктів благоустрою та вулиць покладаються на орган місцевого самоврядування та його виконавчі органи, тоді як персональна відповідальність конкретної посадової особи має бути належним чином доведена.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що чинним законодавством України прямо передбачено відповідальність сільського голови за неналежне забезпечення та організацію будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг.

Позивач скористалася своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а рішення суду першої інстанції – скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 08.04.2026 інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Морозом Олександром Васильовичем було складено постанову серії ЕНА № 6988203 відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 140 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1020 грн. Згідно з постановою позивач 31.03.2026 о 14:10 в с. Мирне, вулиця Омелянська 14А, будучи посадовою особою, сільською головою Малолюбашанської ОТГ, порушила правила, норми та стандарти, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні вулиці, а саме стан покриття проїзної частини вулиці Омелянська поблизу будинку 14А с. Мирне, Рівненського району Рівненської області не відповідає вимогам ДСТУ 3587:2022, глибина окремих осідань та вибоїн перевищує гранично допустимі норми та становить 10 см., ширина 211 см., довжина 97 см, чим порушила п.3 ст.12 Закону України «Про дорожній рух», п.11 Єдиних правил ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою КМУ від 30.03.1994 року №198.nnn, чим порушила п.1.5 ПДР - Неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху, та вчинила адміністративне правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 140 КУпАП.

До постанови додано акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі по вул. Омелянська в с. Мирне Рівненського району Рівненської області від 31.03.2026. Згідно з цим актом за результатами обстеження ділянку вулиці визнано такою, що не відповідає вимогам ДСТУ 3587:2022 та не забезпечує комфортний і безпечний рух учасників дорожнього руху.

Не погоджуючись із винесеною постановою, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху).

Відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Положенням пункту 1.5 Правил дорожнього руху визначено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

Частина 1 статті 140 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху.

Об`єктивна сторона цих правопорушень полягає у недодержанні правил, норм і стандартів при утриманні шляхів та невжитті заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених цією статтею, характеризується наявністю як умислу, так і необережності. Суб`єктами правопорушень, передбачених, зокрема частиною 1 статті 140 КУпАП, можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Відповідно до ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а).

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Так, на переконання позивачки з чим погодився суд першої інстанції, що сам по собі статус сільського голови не свідчить про наявність у нього спеціального суб`єкта адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КУпАП.

В контексті спірних правовідносин потрібно враховувати, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII до компетенції сільських, селищних рад, їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху, серед іншого, належить: забезпечення виконання вимог законодавства та рішень центральних органів виконавчої влади з питань дорожнього руху і його безпеки; розробка, затвердження та виконання місцевих програм безпеки дорожнього руху; створення позабюджетних фондів для додаткового фінансування заходів щодо безпеки дорожнього руху; організація та контроль за діяльністю підприємств з питань дорожнього руху і його безпеки; сприяння створенню на території відповідного населеного пункту підприємств і організацій для надання платних послуг, пов`язаних з підготовкою та підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів; сприяння діяльності по утриманню у безпечному для дорожнього руху стані автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та їх облаштуванню об`єктами сервісу.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про дорожній рух» власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про Дорожній рух» організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад - органами місцевого самоврядування.

Статтею 52 Закону України «Про Дорожній рух» визначено, що контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про автомобільні дороги» основними обов`язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є:

1) забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів;

2) організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, правилами та нормами.

Згідно ч. 4 ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;

3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету.

На основі наведеного вище колегія суддів поділяє твердження апелянта, що чинним законодавством України прямо передбачено відповідальність сільського голови за неналежне забезпечення та організацію будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг.

Разом з цим, ні позивачка, ні її представник під час судового засідання не спростували, що вона не є посадовою особою, відповідальною за утримання автомобільних доріг, не зазначили на кого покладено відповідні обов`язки, відтак згідно своїх посадових обов`язків та вимоги Законів України «Про автомобільні дороги», «Про Дорожній рух», «Про місцеве самоврядування в Україні», позивачка є суб`єктом відповідальності передбаченого ч.1 ст. 140 КУпАП.

Натомість, як показали обставини справи, використані у справі про адміністративне правопорушення докази (акт обстеження ділянки дороги, фото та відео фіксація ушкоджень дороги, посадова інструкція позивачки) доводять фактичну наявність у діях позивачки складу правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 140 КУпАП.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг за ч. 1 ст. 140 КУпАП, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно частин 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2026 року у справі № 569/10008/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. М. Кузьмич

суддіА. Р. Курилець

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року