Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №500/7145/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7145/25 пров. № А/857/19123/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі № 500/7145/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Юзьків М.І.,

час ухвалення рішення 09 березня 2026 року,

місце ухвалення рішення м.Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення 09 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про визнання дії та бездіяльності протиправними.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що надані відповідачем копії "актів" про відмову від підпису не можна вважати допустимими доказами з огляду на явні ознаки підробки підписів посадових осіб військової частини, неправильне зазначення військових звань посадових осіб військової частини. Крім того, вказані "акти" не містять обов`язкових атрибутів, визначених пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у ЗСУ, затвердженої наказом Головнокомандувача ЗСУ від 31.01.2024 № 40, а саме реєстраційного номера (індексу), що нівелює їх доказове значення та робить їх нікчемними, оскільки складання будь яких офіційних документів без реєстрації в діловодстві створює можливість для низки зловживань.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

З аналізу зазначених вище законодавчих норм слідує, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачено статтею 123 КАС України, згідно із частиною четвертої статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі заяви особи, в якій наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.

Так, частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Тобто поняття "поважні причини пропуску процесуальних строків" є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

В межах заявленого спору, позивач оскаржує оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 06.09.2025 № 296 про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.10.2025 № 113 про завершення службового розслідування.

Вказані накази були доведені до відома позивача шляхом оголошення 06.09.2025 та 01.10.2025, що підтверджується відповідними актами про відмову від підпису від 06.09.2025 та від 01.10.2025, складеними посадовими особами військової частини НОМЕР_1 .

Отже, спір у цій справі стосується проходження публічної служби і строк звернення до суду із цим позовом складає один місяць з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів унаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Відтак, звернувшись до суду із цим позовом 16.12.2025 позивач пропустив строк звернення до суду встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

З системного аналізу вказаних правових норм слідує, що позивач наділений правом альтернативного вирішення спору - оскарженням наказу про накладення дисциплінарного стягнення: звернення до старшого командира або до суду.

При цьому Дисциплінарний статут Збройних Сил України встановлює місячний термін для оскарження рішень (дій та бездіяльності) командирів як до старшого командира так і до суду, що узгоджується з приписами частини п`ятої статті 122 КАС України.

Отож, оцінивши наведені позивачем причини поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування причин (явищ, дій), які б могли об`єктивно завадити йому у визначений законом строк оскаржити накази від 06.09.2025 № 296 про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.10.2025 № 113 про завершення службового розслідування.

Наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду причини пропуску строків звернення до суду, зокрема перебування у відпустці та за межами гарнізону не можуть вважатися об`єктивними причинами, які перешкоджають захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом та не можуть виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.

Ураховуючи наведене, суд наголошує, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.

Однак, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не вказав об`єктивних поважних (непереборних) причин, що унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки Інструкцією з діловодства у ЗСУ, затвердженої наказом Головнокомандувача ЗСУ від 31.01.2024 № 40, не передбачено обов`язкового зазначення у акті, що засвідчує певний факт, такого реквізиту документа, як реєстраційного номера (індексу). До того ж, формальні недоліки, неможуть автоматично вказувати на недійсність документа.

Безпідставними є і доводи позивача про неможливість його ознайомлення із оскаржуваними наказами через перебування у відпустці, оскільки зміст наказів йому доведено 30.09.2025 та 01.102025, а у відпустці позивач перебував згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2025 №259 з 08 по 27.11.2025.

З огляду на вищевикладене, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Відтак, причини які вказав позивач, мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та не можуть бути підставою для її задоволення.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого законом строку, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини не є поважними причинами пропуску цього строку, тому суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі № 500/7145/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяА. Р. Курилець

суддіС. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.