Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №380/17523/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17523/24 пров. № А/857/26112/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року про прийняття звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення в справі № 380/17523/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Братичак У.В.,

час ухвалення рішення – 24 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 24 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач) про перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021.

рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №380/17523/24 позов задоволено. Визнано протиправними дії в Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, виходячи із шести мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону № 230/96-ВР, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених коштів з 01.07.2021.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі №380/17523/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 380/17523/24 про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії за період з 01.07.2021 по 14.02.2024 скасовано. Ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії за період з 01.07.2021 по 14.02.2024 - залишено без розгляду. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №380/17523/24 змінено, а зокрема: в абзаці третьому резолютивної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №380/17523/24 слова і цифри «з 01.07.2021» замінити на «з 15.02.2024». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 380/17523/24 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

17.06.2025 до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 11.07.2025 у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзіся Андрія Романовича задоволено частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року з питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, постановлену у справі № 380/17523/24 – скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 380/17523/24 задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протягом 30 днів з дня отримання копії цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №380/17523/24.

На виконання, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало звіт в якому зазначає, що на виконання судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провело перерахунок пенсії позивача з 15.02.2024, виходячи із шести мінімальних пенсій за віком.

Одночасно зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 у справі №380/17523/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не зобов`язано здійснювати перерахунок пенсії при кожній зміні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і відповідно розміру мінімальної пенсії за віком станом на 2024, 2025 роки. Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області здійснено перерахунок пенсії позивача у розмірі шести мінімальних пенсій за віком з 15.02.2024, з розрахунку мінімальної пенсії, який був чинним, станом на 15.02.2024 в сумі 2093,00 грн. На виконання вищевказаного рішення суду за період з 15.02.2024 по 31.05.2025 нараховано доплату в сумі 108610,83 грн, яка виплачується відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та зобов`язати відповідача подати новий звіт.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що заявлені позивачкою вимоги щодо перерахунку пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком вже отримали своє остаточне вирішення в межах розгляду справи № 380/17523/24, відтак відсутні підстави для звернення із новим позовом.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Положення щодо обов`язковості виконання судового рішення також закріплені у статті 370 КАС України, яка визначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне відповідальність, встановлену законом.

Схожі за змістом норми містяться у частинах другій - четвертій статті 13 Закону № 1402-VIII, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України наголошував, щоскладовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні від 21 грудня 2004 року у справі «Деркач та Палек проти України» ЄСПЛ наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судового рішення є невід`ємною частиною судового розгляду та важливою стадією процесу правосуддя (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», від 11 січня 2005 року у справі «Дубенко проти України»).

Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

Отже, невід`ємним елементом обов`язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд, адже лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу.

Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення, який охоплює:

- оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, а також посадових осіб органів державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України);

- застосування судом заходів процесуального впливу, зокрема, шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (статті 382 - 382-3 КАС України);

- визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених боржником на виконання судового рішення (стаття 383 КАС України).

Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).

У Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р (II)/2023 Конституційний Суд України наголошував, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення [див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); від 28 травня 2003 року у справі «Киртатос проти Греції» (Kyrtatos v. Greece)].У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим [див. рішення від 02 березня 2004 року у справі «Сабін Попеску проти Румунії» (Sabin Popescu v. Romania); від 31 березня 2005 року у справі «Матеус проти Франції» (Matheus v. France)], і рішення не може не виконуватись, бути позбавленим юридичної сили, або незаконно відкладатися [див. рішення від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy)].

Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично (див. рішення ЄСПЛ від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України»).

У рішенні від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

Згідно із частиною першою, пунктами 5, 6 частини другої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3821 цього Кодексу. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу (частини перша, одинадцята статті 382-3 КАС України).

Отже питання виконання судового рішення (повноти виконання / причин невиконання) є предметом розгляду саме звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення та ухвалення одного з рішень за результатами його розгляду.

Як встановлено судом, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року в цій справі, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону № 230/96-ВР, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених коштів з 15.02.2024.

Матеріалами справи стверджується, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №380/17523/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 15.02.2024 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з розрахунку мінімальної пенсії, який був чинним, станом на 15.02.2024 в сумі 2093,00 грн.

За наслідками виконання рішення суду від 14.01.2025 розмір пенсії ОСОБА_1 з 15.02.2024 становить 12728,82 грн, в тому числі:

12558,00 грн розмір пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків (2093 грн * 6); 170,82 грн додаткова пенсія інвалідам 3 групи з числа потерпілих ЧАЕС.

На виконання вищевказаного рішення суду за період з 15.02.2024 по 31.05.2025 також нараховано доплату в сумі 108610,83 грн, яка виплачується відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Зокрема, виплата коштів, нарахованих на виконання рішень суду, здійснена в межах відповідних бюджетних призначень, виділених на цю мету Пенсійному фонду України: в жовтні 2025 року 187,35 гривень, в листопаді 187,35 гривень.

З огляду на наведене колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі №380/17523/24 в частині перерахунку пенсійної виплати з 15.02.2024 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України Про Державний бюджет України на відповідний (2024) рік, виконано.

Питання ж перерахунку пенсії позивача у зв`язку зі зміною у 2025 році прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність не було і не могло бути предметом судового розгляду у справі №380/17523/24, адже ці правовідносини виникли після постановлення судового рішення у ній.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положенням частин 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).

Як можна виснувати з наведених норм, резолютивна частина рішення не може містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

За таких обставин, доводи апелянта про необхідність обчислення пенсії позивача виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком - 2361,00 грн можуть бути предметом нового судового спору, однак такі правовідносини не досліджувалися у справі №380/17523/24.

Колегія апеляційного суду наголошує, що обставини, які не охоплюються виконання судового рішення у чіткій відповідності до його резолютивної частини, тобто подальні зміни в правовому регулюванні спірних правовідносин, не становлять предмету судового контролю в порядку ст.ст. 382-382-3 КАС України.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Водночас, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року про прийняття звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення в справі № 380/17523/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяА. Р. Курилець

суддіС. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.