Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №460/9892/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/9892/25 пров. № А/857/51747/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, ухвалене суддею Дуляницькою С.М. у м.Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/9892/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ :

06 червня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просила:

-визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 02.05.2025 №172050007265 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2025 №172050007265 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити й виплачувати з 27.02.2025 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за наданими документами факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 становить 02 роки 03 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Згідно доводів скаржника, слід враховувати, що попри реєстрацію позивача в с. Козлиничі Маневивцького району Волинської області, час навчання позивача у Житомирському сільськогосподарському інституті у м. Житомирі, який не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та є територіально віддаленим, не підлягає до зарахування у період проживання позивача та території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення. Надана позивачем довідка, видана виконавчим комітетом Маневицької селищної ради від 31.07.2024 909 може підтверджувати лише факт реєстрації позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. Також вважає помилковим врахування судом посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи категорії 3, оскільки правомірність видачі посвідчення не є предметом розглядуваного спору. Крім того, апеляційна скарга містить доводи про втручання судом у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією 11.06.1993 (а.с.27).

24.04.2025 позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області та 02.05.2025 прийнято рішення №172050007265 про відмову у призначенні пенсії.

У рішенні вказано, що вік заявника становить 54 роки 02 місяці 24 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, заявниця проживала у зоні гарантованого добровільного відселення, згідно довідки від 31.07.2024 №909 (за виключенням періоду навчання в м. Житомир), станом на 01.01.1993 - 2 роки 3 місяці 14 днів. Згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 10.05.1988 та трудової книжки серії НОМЕР_3 від 09.11.2022, до страхового стажу, не зараховано: - період роботи в колгоспі з 1983 по 1984 рік, згідно довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, оскільки статтею 138 Кодексу законів про працю України визначено вік, з якого допускається прийняття на роботу, а саме: по досягненні чотирнадцятирічного віку - період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 15.01.1988 по 15.01.1999, оскільки даний вид допомоги не передбачений ст. 24 Закону 1058. Крім того, до страхового стажу не зараховано період здійснення догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею 3-річного віку (2004 р. у зв`язку з відсутністю довідки з управління праці та соціального захисту населення про період отримання допомоги по догляду). У призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону №796 відмовлено.

20.05.2025 позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області та 27.05.2025 прийнято рішення №172050007265 про відмову у призначенні пенсії.

У рішення вказано, що вік заявника 54 роки 02 місяці 24 дні. Згідно наданих документів страховий стаж становить 30 років 09 місяців 21 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу зараховано періоди згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.05.1988: - з 1983 по 1984, згідно довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, оскільки законодавством передбачено вік, з якого допускається прийняття на роботу, а саме: по досягненні чотирнадцятирічного віку; - отримання матеріальної допомоги з 15.01.1998 по 15.01.1999, оскільки ст. 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» не передбачено зарахування матеріальної допомоги. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить на 1 січня 1993 року - 02 роки 03 місяці 14 днів. Не зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення: - періоди згідно рішення Володимирецького районного суду від 17.03.2025 по справі №556/3518/24, оскільки в вищезазначеному документі відсутнє рішення зобов`язального характеру щодо призначення пенсії. Порядком №22-1 не передбачено зарахування факту проживання на територіях радіоактивного забруднення рішенням суду; - період навчання у місті Житомир, оскільки м. Житомир не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оскільки відсутнє проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років на 01.01.1993.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права на належне пенсійне забезпечення. Водночас спір у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Інші результати розгляду заяв, зокрема стосовно зарахування періодів до страхового стажу, позивач не оскаржує. Позивач має понад 30 років страхового стажу.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Аналізуючи вищенаведене можна зробити висновок, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.

Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Спір у цій справі фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення та відповідно його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).

Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина третя статті 65 Закону №796-XII).

Згідно пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3)" серії Б зеленого кольору.

Аналізуючи вищенаведене, суд першої інстанції правильно вказує на безпідставність доводів відповідачів про відсутність у позивача станом на 01.01.1993 необхідного (не менше 3-х років) періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки ОСОБА_1 має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням. У свою чергу, як правильно встановив суд першої інстанції, наявність такого посвідчення підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501.

Колегія суддів наголошує, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане Волинською обласною державною адміністрацією 11.06.1993, недійсним не визнавалось, а статус позивача потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи не оспорюється.

Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи до суду надано не було.

Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року по справі №569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, звертаючись до органу Пенсійного фонду із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (3 категорії), позивачем надано також інші необхідні документи, а саме довідку, виданої виконавчим комітетом Маневицької селищної ради №909 від 31.07.2024 про те, що ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована та проживала в с. Козлиничі Маневицького району з 01.01.1980 по 09.08.1988, з 01.06.1993 по січень 1995 року, з 28.06.1996 по 05.05.1997 та була зареєстрована та постійно проживала в с.Хряськ з січня 1995 року по 28.06.1996.

Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області №556/3518/24 від 17.03.2025 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 постійно проживала без реєстрації в період з 08.01.1989 по 21.01.1989 включно, з 21.06.1989 по 31.08.1989 включно, з 14.01.1990 по 27.01.1990 включно, з 05.07.1990 по 31.08.1990 включно, з 10.02.1991 23.02.1991 включно, з 04.07.1991 по 31.08.1991 включно, з 01.02.1992 по14.02.1992 включно, з 29.06.1992 по 28.02.1993 включно в селі Козлиничі Маневицького району Волинської області.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що позивач прожила та працювала в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, а саме 3 роки 5 місяців 11 днів.

Щодо застосування початкової величини зниження пенсійного віку.

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Маневицької селищної ради №909 від 31.07.2024 ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована та проживала в с.Козлиничі Маневицького району з 01.01.1980 року по 09.08.1988 рік, з 01.06.1993 року по січень 1995 року, з 28.06.1996 року по 05.05.1997 та була зареєстрована та постійно проживала в с.Хряськ з січня 1995 року по 28.06.1996 рік.

Зважаючи, що даними довідки підтверджено, що з 26.04.1986 по 31.08.1986 проживала в с.Козлиничі Маневицького району Волинської області, а відповідно до примітки до частини першої ст.55 Закону № 796-ХІІ, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, суд дійшов висновку, що позивачу повинна встановлюватися початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки, оскільки він в період з 26.04.1986 по 31.07.1986 проживала в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач в подальшому також проживала та працювала у зоні гарантованого добровільного відселення, а зокрема у період з 1993 по 1997 роки.

А відтак, враховуючи те, що позивач має право на початкову величину зниження пенсійного віку (3 роки), та станом на 01.01.1993 року прожила та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Отже, поданими позивачем документами підтверджено факт його постійного проживання (реєстрації) в с. Козлиничі Маневицького району Рівненської області, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" станом на 01.01.1993 більше трьох років, що згідно вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Тому, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років.

Відповідачами не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 02.05.2025 №172050007265 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.05.2025 №172050007265 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з тих мотивів, що період проживання позивача на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, становить менше трьох років.

Крім того, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції правильно вказав, що 54-річного віку позивач досягнула 26.02.2025, а до Пенсійного органу з відповідною заявою звернулась 24.04.2025, тобто в межах трьохмісячного строку.

Відтак, пенсію позивачу варто призначити з дня досягнення пенсійного віку, а саме з 26.02.2025.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування спірних рішень про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та визначення Головному управлінню Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 з 27.02.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України

Відповідно до статті 263, пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 460/9892/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяІ. В. Глушко

суддіВ. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк