Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №460/2438/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2438/25 пров. № А/857/49994/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Матковської З.М., Носа С.П.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області,

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року (суддя – Максимчук О.О., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Рівне, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №460/2438/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі — відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.11.2024 за №172650009336 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком згідно ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; 2) зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” починаючи з дати звернення за призначенням пенсії, а саме із 07.11.2024.

Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.11.2024 за № 172650009336 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 07.11.2024. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 968,96 грн.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем не підтверджено приживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року по справі №460/2438/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 , дублікат якого виданий позивачу 15.03.2018 Рівненською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до довідки Томашгородського старостинського округу №1 Рокитнівської селищної ради від 19.08.2024 №1231 позивач проживає та зареєстрована в селищі Томашгород Рокитнівського району Рівненської області в період з 23.05.1988 по 26.03.2004, з 21.12.2006 по даний час, територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

07.11.2024 позивач звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.

З урахуванням принципу екстериторіальності вказану заяву позивача розглянуто відповідачем та 14.11.2024 прийнято рішення №172650009336 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону №796-ХІІ, у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання. В рішенні відповідачем зазначено про те, що документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 6 місяців 27 днів (з 23.05.1988 по 31.08.1989 та з 02.07.1991 по 19.10.1992), що не дає право на зниження пенсійного віку на 6 років. До періоду проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано: період навчання в Томашгородській середній школі з 26.04.1986 по 15.06.1988, оскільки за довідкою Рокитнівської селищної ради від 19.08.2024 №1231 заявник проживав у селищі Томашгород з 23.05.1988; період навчання з 01.09.1989 по 01.07.1991, оскільки заявник навчався в російській федерації, а саме в московському горному інституті; період проходження військової з 20.10.1992 по 15.11.1994, оскільки не можливо визначити місце проходження військової служби. У вказаному рішенні відповідачем зазначено про те, що страховий стаж заявника становить 34 роки 1 місяць 21 день, пільговий стаж за списком №2 – 16 років 11 місяців 8 днів (а.с. 55).

Позивач не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що частиною 1 статті 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058-ІV.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ ( далі — Закон №796-XII).

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Аналіз вказаних правових норм свідчить, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивачу видано довідку Рівненською обласною державною адміністрацією 15.03.2018, відповідно до якої позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

Водночас наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Тобто виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 14.11.2024 №172650009336 видно, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення.

Зокрема в рішенні зазначено, що до періоду проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано: період навчання в Томашгородській середній школі з 26.04.1986 по 15.06.1988, оскільки за довідкою Рокитнівської селищної ради від 19.08.2024 №1231 заявник проживав у селищі Томашгород з 23.05.1988; період навчання з 01.09.1989 по 01.07.1991, оскільки заявник навчався в російській федерації, а саме в Московському горному інституті; період проходження військової з 20.10.1992 по 15.11.1994, оскільки не можливо визначити місце проходження військової служби.

Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Суд першої інстанції вірно встановив та взяв до уваги те, що згідно довідки Томашгородського старостинського округу №1 Рокитнівської селищної ради від 19.08.2024 №1231 позивач проживає та зареєстрований в селищі Томашгород Рокитнівського району Рівненської області в період з 23.05.1988 по 26.03.2004, з 21.12.2006 по даний час, територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

При цьому відсутня інформація про те, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідна довідка була відкликана, будь-якими суб`єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказаний період.

Колегія суддів також враховує, що згідно довідки Томашгородського ліцею №1 Рокитнівської селищної ради від 05.11.2024 №1183 позивач в період з 01.09.1978 по 15.06.1988 навчався в Томашгородській середній школі Рокитнівського району (правонаступник Томашгородський ліцей №1 Рокитнівської селищної ради) та отримав атестат №463657.

Згідно довідки Томашгородського старостинського округу №1 Рокитнівської селищної ради від 21.10.2024 №1423 Томашгородський ліцей №1 Рокитнівської селищної ради розміщений на території селища Томашгород Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком пов`язується із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості.

Оскільки навчання позивача в школі є тривалим періодом, то такий період суд прирівнює до постійного проживання в зоні радіаційного забруднення, з урахуванням того, що позивачем підтверджено вказані обставини відповідними письмовими доказами, а саме довідками Томашгородського ліцею №1 Рокитнівської селищної ради від 05.11.2024 №1183 та Томашгородського старостинського округу №1 Рокитнівської селищної ради від 21.10.2024 №1423.

З урахуванням наведеного, період навчання позивача в Томашгородській середній школі Рокитнівського району в період 01.09.1978 по 15.06.1988 підлягає зарахуванню до його періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення.

Зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.

Відповідно до довідки Томашгородського старостинського округу №1 Рокитнівської селищної ради від 19.08.2024 №1231 та довідки Томашгородського ліцею №1 Рокитнівської селищної ради від 05.11.2024 №1183 позивач проживає та зареєстрований в селищі Томашгород Рокитнівського району Рівненської області в період з 23.05.1988 по 26.03.2004 (за виключенням періодів навчання та проходження позивачем військової служби поза зоною гарантованого добровільного відселення в періоди з 01.09.1989 по 01.07.1991 та з 20.10.1992 по 15.11.1994) та навчався в школі з 01.09.1978 по 15.06.1988, а тому до позивача застосовується початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки.

Судом першої інстанції також вірно встановлено та взято до уваги те, що підтвердженими періодами проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення є такі періоди: з 26.04.1986 по 31.08.1989, з 02.07.1991 по 19.10.1992, з 16.11.1994 по 26.03.2004, з 21.12.2006, що станом на 01.01.1993 становить понад 3 роки та загалом понад 20 років, що свідчить про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Другою обов`язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно статті 26 Закону №1058-IV, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).

При цьому, частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково на один рік понад передбачений цією статтею.

Суд встановив, що позивач досягнув віку 53 років у 2024 році, а його страховий стаж становить 34 роки 1 місяць 21 день, а пільговий стаж за списком №2 – 16 років 11 місяців 8 днів.

Таким чином, на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2024 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 31 року, а з урахуванням зменшення на 6 років, страховий стаж повинен становити не менше 25 років.

Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-6 та додатково 1 рік за списком №2 = 53 роки, 2) наявності страхового стажу 31-6 = 25 років.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він досягнув 53 річного віку та має страховий стаж 34 роки 1 місяць 21 день та пільговий стаж за списком №2 – 16 років 11 місяців 8 днів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення відповідача від 14.11.2024 за №172650009336 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції також вірно враховано вимоги статті 45 Закону №1058-ІІ, а також дату звернення позивача до відповідача із заявою від 07.11.2024, дату народження позивача — ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 07.11.2024.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта про те, що суд першої інстанції втрутився у дискрецію (вільний розсуд) відповідача.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень та яке він вважає найкращим за даних обставин.

Окрім цього, згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16- а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що задоволення судом позовних вимог у визначений судом спосіб не буде мати наслідком втручання у дискреційні повноваження відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Колегія суддів враховує, що рішення суду в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а отже, з урахуванням приписів статті 308 КАС України у вказаній частині рішення суду апеляційній перевірці не підлягає.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року в адміністративній справі №460/2438/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяВ. В. Гуляк

суддіЗ. М. Матковська

С. П. Нос