Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №161/10719/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 161/10719/25 пров. № СК-А/857/47115/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

за участю секретаря судового засіданняВовк А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року у справі № 161/10719/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

місце ухвалення судового рішенням. Луцьк

розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїОлексюк А.В.

дата складання повного тексту рішення20 жовтня 2025 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (надалі по тексту також – відповідач, Департамент), у якому просив витребувати у відповідача докази порушення ним частини третьої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також – КУпАП) та сертифікати повірки приладів, а також скасувати постанову серії MVA 2503458 по справі про адміністративне правопорушення від 04 березня 2025 року, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. Одночасно з позовом позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року у справі № 161/10719/25 ОСОБА_1 поновлено процесуальний строк для подання адміністративного позову, позов задоволено, постанову Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради MVA 2503458 від 04.03.2025 скасовано, а провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд безпідставно визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду. Зазначає, що 03.03.2025 о 10 год. 45 хв. інспектор з паркування Департаменту ОСОБА_2 зафіксував зупинку транспортного засобу Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , ближче ніж 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини на перехресті вулиць Караїмська – Базарна у м. Луцьку. На місці вчинення правопорушення згенеровано повідомлення серії MVA 2503458, яке залишено під склоочисником транспортного засобу, з інформацією про розгляд справи 04.03.2025 о 09:00. У призначений час відповідальна особа з`явилася до Департаменту, де було розглянуто справу та винесено постанову серії MVA 2503458 від 04.03.2025, а позивач у пункті 16 позовної заяви сам зазначив, що був присутній під час розгляду справи.

Також скаржник вказує, що 18.03.2025 постанову направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (вул. Наливайка, 2В, кв. 95, м. Луцьк), однак відправлення повернуто відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання, що, на думку скаржника, відповідно до частини другої статті 291 КУпАП прирівнюється до вручення. Відтак, на переконання відповідача, постанова набрала законної сили 02.04.2025, а граничним строком її оскарження з урахуванням статті 289 КУпАП було 12.04.2025. Після передачі постанови 02.05.2025 на примусове виконання позивач 08.05.2025 отримав її копію на підставі власної заяви, тож строк звернення до суду сплив 18.05.2025, тоді як з позовом позивач звернувся лише 30.05.2025, не надавши доказів поважності причин пропуску строку. Скаржник вважає, що позивач двічі пропустив строк оскарження постанови.

Скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про триваючий характер порушення прав позивача та вчинення ним активних дій на захист своїх прав не відповідає дійсності, оскільки правопорушення, пов`язане з порушенням правил зупинки, стоянки, є одноразовим, а з моменту отримання копії постанови 08.05.2025 жодних звернень від позивача щодо її оскарження не надходило. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2025 року у справі № 990/102/25, вказує, що сам по собі факт запровадження воєнного стану не є підставою для поновлення строку звернення до суду. На переконання скаржника, визнавши названі причини поважними, суд вийшов за межі наданих йому процесуальних повноважень та порушив принцип правової визначеності.

По суті спору скаржник зазначає, що Департамент наділено повноваженнями на виконання функцій інспекторів з паркування рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.10.2022 №521-1, а згідно з матеріалами фотофіксації та результатами вимірювання відстані транспортний засіб позивача було розміщено на відстані 4,927 метра від краю перехрещуваної проїзної частини. Стверджує, що відсутність затвердженої схеми організації дорожнього руху не означає відсутності перехрестя, оскільки перехрестя визначається через фактичне прилягання доріг на одному рівні, а не через наявність документально затвердженої схеми. Відповідно до зображення з сервісу Google Maps у місці розміщення транспортного засобу позивача наявний наскрізний проїзд, який з`єднує вулицю Базарну з вулицею Лютеранською, що, у свою чергу, виходить на вулицю Караїмську, а відтак ця територія не може бути віднесена до прилеглої території в розумінні пункту 1.10 Правил дорожнього руху. На думку скаржника, тротуар є складовою частиною дороги і не розриває транспортного зв`язку між дорогами.

Окрім того, скаржник зазначає, що зупинка автомобіля позивача обмежила оглядовість для водіїв, які здійснюють поворот з вулиці Караїмської, та звузила проїзну частину, а відповідно до статті 265-4 КУпАП розміщення транспортного засобу на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини вважається таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, чого суд першої інстанції не врахував.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2026 року (адміністративне провадження № К/990/2700/26) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Верховний Суд виходив з того, що обов`язковою умовою залишення позову без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду є надання позивачу можливості звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності його пропуску, чого судом апеляційної інстанції зроблено не було, оскільки суд надав оцінку лише клопотанню позивача, поданому до суду першої інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року справу прийнято до провадження та призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 06 жовтня 2026 року.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС).

Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений, шляхом надіслання телефонограми за вказаним у позовній заяві номером телефону.

Департамент муніципальної варти Луцької міської ради подав клопотання про слухання справи за його відсутності.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Поновлюючи позивачу строк звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувану постанову позивач отримав 08.05.2025, до суду звернувся 02.06.2025, а причини пропуску строку є поважними, оскільки порушення прав позивача є триваючим, за його зверненням від 08.05.2025 не прийнято відповідного рішення, позивач періодично вчиняв активні дії щодо захисту своїх прав, під час винесення постанови без його участі порушено вимоги статей 245, 268, 278, 279 КУпАП, а запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до листа департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 14.10.2025 №31.1-11/1069 схема організації дорожнього руху на перехресті вулиць Караїмської – Базарної в м. Луцьку відсутня, а наявність події адміністративного правопорушення, яке виявилось у здійсненні зупинки транспортного засобу ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини та створенні перешкоди дорожньому руху і загрози безпеці руху, не підтверджена наявними в матеріалах справи доказами, у зв`язку з чим оскаржувану постанову слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю в діях позивача події та складу адміністративного правопорушення.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою серії MVA 2503458 від 04.03.2025, винесеною інспектором з паркування Департаменту Борисовим Романом Валентиновичем, встановлено, що 03.03.2025 о 10:45:56 за адресою: перехрестя вулиць Караїмська – Базарна, м. Луцьк, Волинська область, особа, яка керувала автомобілем Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , порушила правила зупинки, а саме: здійснила зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини та створила перешкоду дорожньому руху та загрозу безпеці руху, чим порушила п.15.9 «г» Правил дорожнього руху України та ч.3 ст.122 КУпАП. У постанові зазначено, що вимір здійснено ручним лазерним світловіддалеміром BOSCH GLM 500, фотозйомка проводилася спецзасобом марки Samsung SM-A546E/DS, а постанову винесено відповідно до статей 279-1 – 279-4 КУпАП. Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. Місцем проживання (перебування) ОСОБА_1 у постанові зазначено: АДРЕСА_1 . Датою набрання постановою законної сили – 02.04.2025. Постанова не містить відомостей про її вручення позивачу під підпис.

До матеріалів справи долучено фотоматеріали, отримані 03.03.2025 в період з 10:44:54 до 10:46:49, із зазначенням дати, часу та географічних координат. На цих зображеннях відображено автомобіль Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , зупинений вздовж бордюру проїзної частини, загальний вигляд місця зупинки з прилягаючою проїзною частиною та будинком на розі, а також зображення руки особи з лазерним далекоміром, на дисплеї якого відображено значення « 4.927 m», та автомобілем позивача на певній відстані попереду. Жодне із зображень не містить відображення точок, між якими здійснювалося вимірювання, краю перехрещуваної проїзної частини, від якого проводився замір, чи меж перехрестя (початку заокруглень країв проїзної частини).

Згідно з роздруківкою інформації про повідомлення MVA 2503458 від 03.03.2025 10:45:56 порушення кваліфіковано, як « 122.3, 15.9 "г" (Ближче 10 м від перехрестя)», адреса – перехрестя вулиць Караїмська – Базарна, м. Луцьк, статус оплати – не сплачено.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів власником автомобіля Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією журналу розгляду справ, долученою відповідачем до апеляційної скарги, у записі №7 зазначено: дата правопорушення – 03.03.2025, дата розгляду справи – 04.03.2025, серія та номер повідомлення – MVA 2503458, ПІБ відповідальної особи – « ОСОБА_1 ». При цьому в графі «ПІБ інспектора, який проводить розгляд справи» зазначено прізвище та ініціали іншої особи, ніж інспектор Борисов Р.В., яким підписано оскаржувану постанову. Відомостей про вручення позивачу копії постанови чи його підпису журнал не містить.

18.03.2025 відповідач направив позивачу копію постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0610239893107 на адресу: АДРЕСА_2 , що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень Group 18.03.2025 №2 (форма 103).

Відповідно до відомостей відстеження поштового відправлення, лист прийнято 18.03.2025, 19.03.2025 він прибув до відділення поштового зв`язку, 24.03.2025 відбулася невдала спроба вручення, 02.04.2025 відправлення повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання та 04.04.2025 вручено відправнику. На конверті наявна довідка АТ «Укрпошта» про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

02.05.2025 відповідач звернувся до відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою №32-22/1539/2025 про примусове виконання постанови серії MVA 2503458 від 04.03.2025 та стягнення з позивача штрафу у подвійному розмірі – 1360 грн, зазначивши, що постанова набрала законної сили 02.04.2025.

08.05.2025 позивач звернувся до директора Департаменту із заявою про надання копії постанови серії MVA 2503458 від 04.03.2025. На заяві наявна відмітка про отримання позивачем копії постанови 08.05.2025. Сторони не заперечують, що копію оскаржуваної постанови позивач отримав саме 08.05.2025.

Позовну заяву, датовану 30.05.2025, та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 30.05.2025 зареєстровано Луцьким міськрайонним судом Волинської області 02.06.2025.

У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач зазначив, що 04.03.2025 прибув до Департаменту на розгляд справи, однак при ньому розгляд справи не проводився, про винесення постанови йому не повідомили і постанову не вручили; 06.05.2025 через застосунок «Дія» він отримав повідомлення про арешт рахунків виконавчою службою за несплату штрафу за постановою MVA 2503458.

08.05.2025 витребував у Департаменті копію постанови та 08.05.2025 подав адміністративний позов у справі №161/8935/25. Ухвалу про залишення без руху якого отримав власноруч 29.05.2025. Також позивач посилався на триваючий характер порушення його прав, порушення відповідачем вимог статей 245, 268, 278, 279 КУпАП та на запровадження воєнного стану.

Листом департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, наданим на лист відповідача від 16.09.2025 №32-14/751 та долученим відповідачем до матеріалів справи клопотанням від 16.10.2025, повідомлено, що в департаменті житлово-комунального господарства Луцької міської ради відсутня погоджена в установленому законодавством порядку схема організації дорожнього руху на перехресті вулиць Караїмської – Базарної в місті Луцьку.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.10.2022 №521-1 «Про уповноваження працівників департаменту муніципальної варти на виконання функцій інспекторів з паркування» працівників Департаменту наділено повноваженнями на здійснення функцій інспекторів з паркування на території Луцької міської територіальної громади та уповноважено розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною третьою статті 122 КУпАП (у частині порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів у межах відповідного населеного пункту, зафіксованого у режимі фотозйомки (відеозапису)).

Також до матеріалів справи відповідачем долучено роздруківку фрагмента карти з сервісу Google Maps, на якій відображено вулиці Караїмську, Базарну та Лютеранську у м. Луцьку.

Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся в суд з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 353 КАС України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судове рішення, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час продовження розгляду справи.

Як зазначено вище, скасовуючи попередню постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком залишення позову без розгляду, а передумовою настання таких наслідків є надання позивачу можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності його пропуску, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві.

З урахуванням наведеного колегія суддів насамперед досліджує доводи апеляційної скарги, які стосуються строку звернення позивача до суду, а надалі – доводи щодо правомірності оскаржуваної постанови.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача, які стосуються пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Отже, для оскарження до суду постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, до яких належить і порушення правил зупинки, стоянки, зафіксоване в режимі фотозйомки, процесуальний закон встановлює спеціальний десятиденний строк, початок перебігу якого пов`язується саме з днем вручення постанови особі, а не з днем її винесення чи днем набрання нею законної сили.

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про обчислення строку звернення до суду з дати набрання постановою законної сили (02.04.2025) з посиланням на статтю 289 КУпАП, оскільки порядок і строки звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення визначаються КАС України, яким, як зазначено вище, для цієї категорії справ встановлено спеціальне правило обчислення строку. Крім того, стаття 289 КУпАП пов`язує початок перебігу строку оскарження з днем винесення постанови, а не з днем набрання нею законної сили, як про це стверджує скаржник, що свідчить про внутрішню суперечливість наведеного ним розрахунку.

Посилання скаржника на частину другу статті 291 КУпАП також не спростовує наведеного висновку. Згідно з цією нормою постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу. Тобто ця норма регулює момент набрання постановою законної сили, і законодавець у ній розмежовує вручення постанови особі, отримання поштового повідомлення про вручення чи про відмову в її отриманні та повернення поштового відправлення з позначкою про невручення. Тобто повернення поштового відправлення за закінченням терміну зберігання є самостійною підставою набрання постановою законної сили, однак не є її врученням у розумінні частини другої статті 286 КАС України.

Матеріалами справи не підтверджено вручення позивачу оскаржуваної постанови 04.03.2025. Запис у журналі розгляду справ свідчить лише про прибуття позивача до Департаменту, однак не містить відомостей про вручення йому копії постанови, а сама постанова не містить його підпису про її отримання. Позивач як у позовній заяві, так і у заяві про поновлення строку послідовно стверджував, що постанову йому не вручали. Більше того, направлення відповідачем копії постанови поштою 18.03.2025 саме по собі свідчить про те, що 04.03.2025 її позивачу вручено не було. Поштове відправлення з копією постанови позивачем отримано не було і його повернуто відправнику 02.04.2025.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, копію оскаржуваної постанови позивач фактично отримав 08.05.2025.

Відтак строк звернення до суду з цим позовом, обчислений з 09.05.2025, з урахуванням того, що останній день строку (18.05.2025) припадав на неділю, закінчився у перший після нього робочий день – 19.05.2025 (стаття 120 КАС України).

Позовна заява датована 30.05.2025 та зареєстрована судом 02.06.2025, а тому колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого строку, однак не погоджується з тим, що такий строк сплив 12.04.2025.

Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку, колегія суддів зазначає таке.

За приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що посилання суду першої інстанції на триваючий характер порушення прав позивача, на порушення відповідачем вимог статей 245, 268, 278, 279 КУпАП та на сам лише факт запровадження воєнного стану не можуть бути самостійними підставами для визнання причин пропуску строку поважними.

Порушення правил зупинки, за яке позивача притягнуто до відповідальності, не є триваючим, доводи про порушення процедури розгляду справи стосуються суті спору, а не причин несвоєчасного звернення до суду, а питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням наявності прямого причинного зв`язку між такою обставиною та пропуском строку (постанова Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 140/11951/21).

Позивач проживає у м. Луцьку, у період спірних правовідносин Луцький міськрайонний суд Волинської області не припиняв роботи, а обставин, які б унаслідок воєнного стану об`єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду, ним не наведено.

Водночас у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач зазначив й іншу обставину, якій суд першої інстанції оцінки не надав, а саме те, що 08.05.2025, тобто в день фактичного отримання копії постанови і в межах встановленого строку, він звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з адміністративним позовом щодо оскарження цієї ж постанови (справа №161/8935/25), ухвалу про залишення без руху якого отримав 29.05.2025, після чого вже 30.05.2025 підготував та подав до суду позовну заяву, яка є предметом розгляду в цій справі.

Наведені обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень щодо справи №161/8935/25 та відповідачем не спростовані.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 жовтня 2025 року у справі № 990/376/24, судове провадження, яке закінчилося залишенням позову без розгляду, не перериває і не зупиняє строку звернення до адміністративного суду. Водночас у цій справі попереднє звернення позивача до суду оцінюється не як обставина, що перериває чи зупиняє строк, а як обставина, що характеризує поведінку позивача протягом строку та після його спливу, в розумінні критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20.

Колегія суддів вважає, що така поведінка позивача, який є фізичною особою і діяв без професійної правничої допомоги, свідчить про його очевидну та послідовну волю оскаржити постанову в судовому порядку в межах встановленого строку, вчинення ним дій, безпосередньо пов`язаних з готуванням до звернення до суду, та про відсутність зловживання процесуальними правами. Первісне звернення позивача до суду відбулося в межах десятиденного строку, а повторне – наступного дня після отримання ухвали суду про залишення позову без руху. З урахуванням незначної тривалості пропуску строку та того, що його причиною стало не бездіяльність позивача, а недоліки первісно поданої позовної заяви, які він усунув шляхом повторного звернення невідкладно після того, як дізнався про них, колегія суддів визнає причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Такий підхід узгоджується з принципом верховенства права та гарантованим статтею 55 Конституції України і пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом на доступ до суду, відповідно до якого процесуальні правила, зокрема щодо строків, мають застосовуватися таким чином, щоб не позбавляти особу, яка діяла сумлінно, можливості судового захисту з надмірно формальних підстав.

Отже, результат вирішення судом першої інстанції питання про поновлення позивачу строку звернення до суду є правильним, хоча мотиви такого рішення підлягають зміні з наведених вище підстав. Оскільки підстави, вказані позивачем у заяві, визнані судом поважними, передбачені частинами третьою, четвертою статті 123 КАС України підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, поновивши строк, вийшов за межі процесуальних повноважень і порушив принцип правової визначеності, не знайшли свого підтвердження, оскільки вирішення питання про поновлення строку віднесено частиною першою статті 121 КАС України до дискреції суду, а поважність причин пропуску строку в цій справі підтверджується матеріалами справи.

Стосовно ж доводів, які стосуються правомірності оскаржуваної постанови, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 122 КУпАП ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, у випадках, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП у частині порушення правил зупинки, стоянки, обов`язковими елементами об`єктивної сторони є як сам факт порушення правил зупинки, стоянки, так і наслідок у вигляді створення перешкоди дорожньому руху або загрози безпеці руху.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Правила дорожнього руху затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (надалі по тексту також – ПДР, Правила). Згідно з пунктом 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до підпункту «г» пункту 15.9 ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Згідно з пунктом 1.10 ПДР перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.

Цим же пунктом визначено, що прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.

Отже, для висновку про порушення водієм вимог підпункту «г» пункту 15.9 ПДР необхідно встановити, по-перше, що місце зупинки розташоване на перехресті в розумінні пункту 1.10 ПДР, тобто в місці перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, а не в місці прилягання до дороги виїзду з прилеглої території, і, по-друге, що транспортний засіб зупинено на перехресті або на відстані менше 10 м саме від краю перехрещуваної проїзної частини.

Відповідно до частини першої статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу.

Згідно з приміткою до статті 14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) дійшов висновку, що на провадження у справах про адміністративні правопорушення поширюються гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі презумпція невинуватості.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України). Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а (адміністративне провадження № К/9901/20315/18), вирішуючи спір щодо порушення правил зупинки, визначених пунктом 15.9 ПДР, дійшов висновку, що належним доказом такого правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення.

Застосовуючи наведені норми до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що в основу оскаржуваної постанови покладено висновок інспектора з паркування про зупинку автомобіля позивача ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини на перехресті вулиць Караїмська – Базарна, а єдиним доказом відстані є зображення дисплея лазерного далекоміра зі значенням 4,927 м.

Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б дозволяли встановити, між якими саме точками проводилося вимірювання. На фотоматеріалах не зафіксовано ні місця, в якому перебував далекомір під час заміру, ні точки, до якої було спрямовано промінь, ні краю перехрещуваної проїзної частини чи початку заокруглення краю проїзної частини, від якого відповідно до підпункту «г» пункту 15.9 та пункту 1.10 ПДР має обчислюватися відстань. На зображенні з далекоміром автомобіль позивача відображено попереду особи, яка здійснює замір, що не дає змоги встановити, чи відображає значення 4,927 м відстань від транспортного засобу до краю перехрещуваної проїзної частини, чи відстань від особи, яка здійснювала замір, до автомобіля. Ні постанова, ні інші матеріали справи не містять опису методики заміру.

Відтак зафіксоване значення вимірювання саме по собі не підтверджує розташування транспортного засобу позивача ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини, а фотоматеріали не відображають місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів, які б дозволяли встановити таку відстань, як того вимагає примітка до статті 14-2 КУпАП.

Крім того, позивач від початку розгляду справи послідовно заперечував, що місце його зупинки розташоване на перехресті, вказуючи, що вулиця Базарна не розташована на одному рівні з вулицею Караїмською, не має заокруглень краю проїзної частини, а межею проїзної частини вулиці Караїмської в цьому місці є бордюр та тротуар, тобто, на його думку, це місце є виїздом з прилеглої території. Ці доводи позивача мають значення для кваліфікації місця зупинки з огляду на визначення перехрестя, наведене в пункті 1.10 ПДР, однак відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, належними і допустимими доказами не спростовані.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що відсутність затвердженої схеми організації дорожнього руху сама по собі не свідчить про відсутність перехрестя, оскільки пункт 1.10 ПДР визначає перехрестя через фактичні ознаки прилягання доріг на одному рівні. У цій частині мотиви суду першої інстанції, який фактично поклав відсутність схеми організації дорожнього руху в основу висновку про недоведеність події правопорушення, потребують уточнення. Водночас відсутність погодженої схеми організації дорожнього руху, підтверджена листом департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, позбавляє відповідача документа, який міг би підтвердити конфігурацію місця прилягання вулиць, наявність і межі заокруглень країв проїзної частини та розташування на одному рівні, а інших доказів на підтвердження цих обставин (зокрема, фото- чи відеофіксації самого місця прилягання з відображенням меж перехрестя, схеми місця правопорушення із зазначенням відстаней) відповідач не надав.

Не спростовує наведеного і роздруківка з сервісу Google Maps, оскільки такий фрагмент карти відображає лише загальне розташування вулиць, не містить відомостей про рівні проїзних частин, наявність бордюрів, тротуарів, заокруглень країв проїзної частини, меж перехрестя та місце зупинки автомобіля позивача, а тому не є достатнім доказом кваліфікації конкретного місця зупинки як перехрестя в розумінні пункту 1.10 ПДР. Окрім того, у своїх поясненнях скаржник вказує на наявність наскрізного проїзду, який з`єднує вулицю Базарну з вулицею Лютеранською, що, у свою чергу, виходить на вулицю Караїмську, однак жодним доказом не пов`язує цю обставину з місцем зупинки автомобіля позивача та з відстанню від нього до краю перехрещуваної проїзної частини вулиці Базарної.

Доводи скаржника про те, що тротуар є складовою частиною дороги і не розриває транспортного зв`язку між дорогами, а також про обмеження оглядовості для водіїв, які здійснюють поворот з вулиці Караїмської, та звуження проїзної частини, є твердженнями відповідача, які не підтверджені відповідними доказами, а тому не можуть бути покладені в основу висновку про вчинення позивачем правопорушення.

Стосовно посилань скаржника на статтю 265-4 КУпАП, колегія суддів зазначає, що хоча відповідно до пункту 2 частини третьої цієї статті розміщення транспортного засобу на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу для цілей цього Кодексу вважається таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, застосування такого правила можливе лише за умови доведення самого факту розміщення транспортного засобу у забороненому місці, чого у цій справі відповідачем не зроблено.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до копії журналу розгляду справ, долученої відповідачем до апеляційної скарги, справу щодо повідомлення MVA 2503458 розглядав інспектор, прізвище якого не збігається з прізвищем інспектора Борисова Р.В., яким підписано оскаржувану постанову, і відповідач цієї розбіжності не пояснив, що додатково викликає сумнів у дотриманні встановленої процедури розгляду справи.

Стосовно ж доводів позивача про те, що щодо нього не складався протокол про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає, що у справах про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), відповідно до частини другої статті 258 КУпАП протокол не складається, а розгляд справи здійснюється в порядку статей 279-1 – 279-4 КУпАП, а тому ці доводи позивача не є підставою для скасування постанови. Водночас це не звільняє відповідача від обов`язку довести належними і допустимими доказами наявність події та складу адміністративного правопорушення.

В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням обумовленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, а усі сумніви щодо доведеності вини позивача відповідно до частини другої статті 62 Конституції України тлумачаться на його користь. Як наслідок, постанова серії MVA 2503458 від 04.03.2025 є протиправною та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України та пункту 1 статті 247 КУпАП.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір, однак, надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду, не дослідив обставин щодо попереднього звернення позивача до суду у справі №161/8935/25 та поклав в основу свого висновку обставини, які не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку, а також обґрунтував висновок про недоведеність події правопорушення відсутністю схеми організації дорожнього руху, не надавши оцінки іншим доказам у справі. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Оскільки зміна рішення суду першої інстанції стосується виключно його мотивувальної частини і не впливає на результат вирішення спору, колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року у справі № 161/10719/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2025 року у справі № 161/10719/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Матеріали апеляційного провадження надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіР. В. Кухтей

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року