Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №299/1980/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 299/1980/26 пров. № А/857/48744/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Ільчишин Н.В.

Носа С. П.

за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 серпня 2026 року у справі № 299/1980/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції №1 Берегівського РВП ГУНП Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виноградівський районний відділ державної виконавчої служби у Берегівському районі Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішенням. Виноградів

розгляд справи здійснено за правиламипровадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїТ.Ю. Левко

дата складання повного тексту рішення31.08.2026

ВСТАНОВИВ

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Кобрин М.М., звернувся до суду з даним адміністративним позовом до відповідача ВП №1 Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області, третя особа: Виноградівський відділ державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та просить постанову відділення поліції №1 Берегівського районного відділення поліції Головного управління національної поліції в Закарпатській області від « 23»січня 2026 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.121 КУпАП України, - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 , - закрити; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відділення поліції №1 Берегівського РВП Головного управління національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1331 гривень 50 копійок.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що 23 січня 2026 року відповідачем без роз`яснення позивачу прав, без повідомлення про час і місце розгляду справи, без з`ясування усіх обставин справи та не забезпечивши право на правову допомогу, складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, серії ЕНА №6556042 від 23.01.2026 року, якою притягнуто ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП. Так, « 23»січня 2026 р. старшим лейтенантом поліції, інспектором відділення поліції №1 Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області ЧІЗМАР В.Ю. винесено стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП України. Не погоджуючись із означеним рішенням позивач вважає себе невинним, а оскаржену постанову такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, наведені в постанові обставини не відповідають дійсності, вину позивач категорично заперечує, оскільки Правил дорожнього руху не порушував. Наголошує, що позивач інвалід 3-ї групи і по ПДР України має право не застосовувати ремінь безпеки у місті згідно чинного законодавства.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 серпня 2026 року у справі № 299/1980/26 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВП №1 Берегівського РВП ГУ НП в Закарпатській області, третя особа: Виноградівський відділ державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування постанови серії ЕНА №6556042 від 23.01.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху – відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що поліцейський не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність складення ним оспорюваної постанови. Вказує, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню, в тому числі у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Позивач вважає себе невинним, а оскаржену постанову такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що наведені в постанові обставини не відповідають дійсності, вину позивач категорично заперечує, оскільки Правил дорожнього руху не порушував. Наголошує, що позивач інвалід 3-ї групи і по ПДР України має право не застосовувати ремінь безпеки у місті згідно чинного законодавства.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Позивач подав відповідь на відзив в якому зазначає, що позивач як інвалід 3 групи має право не застосовувати ремінь безпеки.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги, обґрунтовуючи його тривалим перебуванням представника у відпустці. Розглядаючи зазначене клопотання, колегія суддів ураховує, що відповідно до частини першої статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно з частиною п`ятою статті 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що адміністративні справи щодо оскарження рішень про притягнення осіб до адміністративної відповідальності належать до категорії термінових адміністративних справ, для яких законодавець установив стислі (скорочені) строки розгляду. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги позивач в особі його представника був завчасно належним чином повідомлений року через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), що підтверджується відповідною квитанцією та даними автоматизованої системи документообігу суду. Отже, будучи заздалегідь обізнаним про дату, час та місце судового засідання, а також про те, що ця справа належить до категорії термінових адміністративних справ із десятиденним строком розгляду, позивач не був позбавлений можливості забезпечити свою участь або участь у засіданні іншого уповноваженого представника та/або прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції про що раніше він клопотав. Проте вказаними процесуальними правами позивач не скористався. Колегія суддів також ураховує, що явка позивача в судове засідання обов`язковою не визнавалася. Усі доводи скаржника детально викладені в апеляційній скарзі (строк на подання доповнень до якої на момент розгляду справи сплинув). Матеріали справи містять достатньо доказів та пояснень учасників для вирішення спору по суті, що свідчить про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги за відсутності позивача. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з пунктом 2.3.в ПДР дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки. Однак, наявність інвалідності не означає автоматичного дозволу на їзду без ременя.

Якщо фізичний стан дозволяє пристібатися, використання ременя є обов`язковим.

При цьому суд першої інстанції урахував, що у даному випадку позивачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували, що його фізіологічні особливості унеможливлюють користування ременями безпеки.

Отже суд дійшов висновку, що доводи позивача, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП є невірними.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за змістом оскаржуваної позивачем постанови від 23 січня 2026 р серії ЕНА №6556042 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6556042 від 23.01.2026 р. водій ОСОБА_1 керував 23.01.2026 р. о 17 год 05 хв в м. Виноградів, вул. Комунальна, транспортним засобом не пристебнувшись ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в ПДР, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Відповідачем прийнято рішення про застосування до позивача штрафу в розмірі 510 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач оскаржив його до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (частини п`ята і шоста статті 121, частини перша, друга і четверта статті 126).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого частиною п`ятою, шостою ст. 121 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частинами 5 ст. 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

З матеріалів справи убачається, що відповідачем було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення ним вимог п. 2.3 (в) ПДР, що виразилось у керуванні транспортним засобом при цьому бувши позбавленим права керуванням транспортним засобом.

Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підпунктом «в» пункту 2.3. ПДР визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП колегія суддів доходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за частини 4 статті 126 КУПАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи убачається, що пункт 7 оскаржуваної постанови не містить відомостей стосовно доказів, якими підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення п. 2.3 (в) ПДР.

11.05.2026 року Виноградівський районний суд Закарпатської області витребував відеозапис з нагрудної камери, який був здійснений при складанні оскаржуваної постанови (а.с. 67).

Однак, листами відповідача від 14.05.2026 року та від 19.05.2026 поінформовано суд про те що строк зберігання відеоматеріалів закінчився у зв`язку з чим не надається можливість надати суду витребовувний відеозапис (а.с. 70,72).

При цьому, відповідачем не надано суду ні першої, ні апеляційної інстанцій жодних доказів, які підтверджують викладені у постанові обставини з приводу порушення позивачем п. 2.3 (в) ПДР.

Частиною другою ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складення ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем Правил дорожнього руху України.

Суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Всупереч цим приписам відповідач, як суб`єкт владних повноважень- відповідач у справі, не надав відповідних доказів на спростування доводів позивача та підтвердження правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Згідно ч. 3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Натомість оскаржувана постанова таких доказів не містить.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що при винесенні оскаржуваної постанови вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача не спростовані, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 23 січня 2026 р серії ЕНА №6556042, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн слід скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про задоволення позову.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 26 серпня 2026 року у справі № 299/1980/26 скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 про скасування постанови серії ЕНА № 6556042 від 23.01.2026 задовольнити.

Скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 23 січня 2026 р серії ЕНА №6556042, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 грн та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіН. В. Ільчишин

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року