Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №380/14469/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/14469/25 пров. № А/857/39147/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівський області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівський області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівський області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 03.02.2025 №64 о/с “Про особовий склад”, яким звільнено відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” зі служби в поліції за п.8 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) капітана поліції ОСОБА_1 старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП, з 31.02.2025; поновити на посаді капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП з 31.01.2025 року зі збереженням місця роботи і посади за ОСОБА_1 як такого, що увільнений від виконання своїх службових обов`язків; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді капітана поліції ОСОБА_1 старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після його мобілізації відповідач звільнив його за служби у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств. Вважає такий наказ незаконним, оскільки він не виявляв бажання переводитись на роботу у інші міністерства чи відомства, як зазначено у наказі про його звільнення, не писав жодних рапортів про перевід його на інше місце роботи чи служби, бажав і бажає проходити службу саме в поліції. Стверджуючи про відсутність у Законі України “Про Національну поліцію” норм, які б визначали порядок переходу працівника поліції на роботу до інших міністерств і відомств, посилається на необхідність дотримання вимог Кодексу законів про працю України, зокрема статті 119 КЗпП України про збереження за працівником, призваним нам військову службу за призовом під час мобілізації, - місця роботи і посади на підприємстві, у якому він працював на час призову. Оскільки спірним наказом його було звільнено без урахування вказаної норми трудового законодавства, такий наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с “Про особовий склад”. Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) на посаді старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП з 01.02.2025 року. Рішення в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з моменту призову на військову службу за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. Суд першої інстанції зазначив, що “призов на військову службу під час мобілізації” та “перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)” не є тотожними поняттями. Як встановлено судом, прийняття відповідачем оскарженого наказу про було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації. За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу. Враховуючи положення частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині 1 статті 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції у Львівський області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до ст. 66 Закону України “Про Національну поліцію”, поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Так як, позивач мобілізований, наказом ГУНП у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” за пунктом 8 частини 1 статті 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)). Вважає, що даний наказ винесено на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу відсутні. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом ГУНП у Львівській області від 03.02.2025 № 64 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області з 31.01.2025, на підставі п.8 ч.1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію”, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Підставою видання наказу про звільнення слугували: наказ командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2025 № 31, військовий квиток серія НОМЕР_2 , виданий 25 травня 2007 року.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с “Про особовий склад”; поновити капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) на посаді старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП з 01.02.2025 року.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За змістом до частини першої статті 59 Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Підстави для звільнення поліцейського зі служби в поліції визначені у статті 77 Закону.

Зокрема, відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Як слідує з матеріалів справи, позивача було звільнено зі служби в поліції саме на підставі вищезазначеної норми Закону. В обґрунтування застосування вказаної норми для звільнення позивача зі служби в поліції, а також відмови в увільненні позивача від виконання службових обов`язків на час проходження військової служби відповідач зазначив, що прийняття позивача на військову службу є саме переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки відповідно до статті 66 Закону поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Відповідно до статті 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ), ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За змістом статті 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно частин першої, другої, шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; до видів військової служби зокрема відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За приписами частини другої статті 39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності (частина перша статті 42 Закону № 2232-ХІІ).

Наведені норми кореспондуються з положеннями статті 119 КЗпП якою встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, відповідно до частини третьою статті 119 КЗпП за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами п`ятою-шостою статті 119 КЗпП гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Таким чином, на основі аналізу наведених вище законодавчих положень можна прийти до висновку, що передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП гарантії щодо збереження місця роботи, посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 200/3471/21, від 30 травня 2023 року у справі № 200/3363/21-а та від 14 березня 2025 року у справі №280/7366/23.

Так, нормами Закону не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі №825/598/17 та від 16.07.2020 у справі №400/2884/18.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України строком на 90 діб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2019 року (провадження № 51-9182км18), від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-4157св18 та № 61-3951св18), від 20 лютого 2018 року (провадження № 61-4255св18), від 25 квітня 2018 року (провадження № 61-1664св17), від 21 лютого 2019 року (провадження № 51-7411км18) та від 22 квітня 2021 року (провадження № 51-6162км20) зазначив, що особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Також Верховний Суд в постанові від 23.12.2020 у справі № 824/876/18-а наголосив, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Таким чином, оскільки на момент прийняття позивача на військову службу на території України було введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми частини другої статті 39 Закону №2232-ХІІ у взаємозв`язку із частиною третьою статті 119 КЗпП щодо забезпечення трудових прав працівників у разі прийняття на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.

При цьому є неприйнятними доводи скаржника про непоширення на спірні правовідносини норм трудового законодавства з огляду на вищевикладені норми права та правові висновки Верховного Суду.

Крім того, статтею 36 КЗпП визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до пункту 5 частини 1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП.

Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП у погоджений сторонами строк.

Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися не може.

В свою чергу, доказів згоди позивача та погодження між відповідачем та Міністерством оборони України на переведення його на інше місце роботи, оформлених документально, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що додатково вказує на протиправність оспорюваного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 8 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII.

З огляду на викладене, зважаючи на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо забезпечення трудових прав позивача на період проходження ним військової служби за контрактом під час мобілізації, особливого періоду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, є протиправним, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тому підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

Частиною першою статті 235 КЗпП передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 травня 2018 року у справі №П/9901/101/18, та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі №826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі №9901/226/19.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с “Про особовий склад” та поновлення капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) на посаді старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП з 01.02.2025 року.

Щодо доводів скаржника про пропуск строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Звільнення поліцейських відноситься до питання проходження служби в поліції та стаття 77 Закону України «Про Національну поліцію» міститься у Розділі VII «Загальні засади проходження служби в поліції», відтак для оскарження наказу ГУНП у Львівській області від 03.02.2025 № 64 о/с встановлюється місячний строк відповідно до ч. 5 ст.122 КАС України.

Наказом ГУНП у Львівській області від 03.02.2025 № 64 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області з 31.01.2025, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Водночас, позивача ознайомлено з наказом ГУНП у Львівській області № 64 о/с від 03.02.2025 особисто, про що свідчить його розписка про ознайомлення з наказом датована 05.02.2025. Також 05.02.2025 позивачем особисто заповнено форму ознайомлення до доручення ГУНП у Львівській області від 16.12.2024 № 126.

Відтак, позивачем пропущено строк звернення до суду про оскарження наказів та поновлення на роботі.

Вирішуючи питання щодо залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції керувався наступним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до приписів частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, що відносить її до публічної служби в розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

Оскільки пред`явлений позов стосується правовідносин, що пов`язані з проходженням позивачем публічної служби, для звернення до суду діє місячний строк, відлік якого розпочинається з часу, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання строку звернення до суду з даним позов було вирішено судом першої інстанції при відкритті провадження.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та відкрито провадження у справі.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівський області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у справі № 380/14469/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська