Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №460/10030/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/10030/24 пров. № А/857/28793/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Щербаковим В.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову в/ч НОМЕР_1 у звільненні його зі служби на підставі п.п.“г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами та зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби на цій підставі, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що його батько загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 зі служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами; Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що його батько загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не визначив чи дійсно батько позивача загинув внаслідок збройної агресії проти України чи військовослужбовець помер внаслідок природних причин, оскільки обидві обставини взаємовиключають одна одну.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_2 .

Батько позивача - ОСОБА_2 , також проходив військову службу за призовом під час мобілізації та був направлений для проходження військової служби у в/ч НОМЕР_3 .

Факт родинних відносин із загиблим батьком підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_4 , в якому в графі батько зазначений ОСОБА_2 .

20.01.2023 за вих.№ 248 на адресу матері позивача від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшло сповіщення про загибель, в якому вказано, що ОСОБА_2 будучи вірним військовій присязі, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер в населеному пункті Костянтинівка Донецької області. Смерть пов`язана з проходженням військової служби. Факт загибелі батька позивача також підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть, довідкою про причини смерті, та свідоцтвом про смерть.

Відповідно до довідки про причини смерті №22 від 18.01.2023 (до форми №106/о), причина смерті: набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №22 від 18.01.2023, смерть настала внаслідок захворювання. Хвороба (патологічні стани), що призвела до смерті: набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця. Місце смерті: населений пункту Костянтинівка Донецька область.

Довідкою в/ч НОМЕР_3 №432 від 15.02.2023 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України підтверджено участь батька позивача, в тому числі в дату його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_3 в заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Донецькій області (н.п.Торецьк, м.Бахмут).

Актом службового розслідування, затвердженого командиром в/ч НОМЕР_3 27.06.2023, яке проведене з метою уточнення причин та умов смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 солдата ОСОБА_2 встановлено наступне.

п.5.2 смерть солдата ОСОБА_2 сталася внаслідок природніх причин під час виконання ним обов`язків військової служби, в ході виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

08.01.2024 позивач звертався із рапортом до командування в/ч НОМЕР_2 щодо звільнення його з військової служби у зв`язку із тим, що його батько загинув на війні, що дає право останньому бути звільненим на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

До рапорту було додано належним чином нотаріально завірені копії документів, в саме: паспорт, РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ; сповіщення сім`ї про смерть ОСОБА_2 ; довідку про участь в бойових діях

13.02.2024 в/ч НОМЕР_1 листом від 13.02.2024 №1112 скерованим до в/ч НОМЕР_2 для повідомлення військовослужбовця, заперечено факт документального підтвердження, що близьких родич позивача загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Крім того, зазначено, що батько позивача помер внаслідок набряку легень, атеросклеротичної хвороби. Тому, позивачу відмовлено у звільненні у зв`язку з відсутністю правових підстав.

19.07.2024 позивач потворно звернувся із по команді до командира 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення його з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту було додано належним чином нотаріально завірені копії документів, зокрема: паспорт, РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ; сповіщення сім`ї про смерть ОСОБА_2 ; довідку про участь в бойових діях; акт службового розслідування

19.07.2024 в/ч НОМЕР_2 відповіддю на рапорт повідомлено позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби.

В якості підстав зазначено наступне: Вивченням наданих документів встановлено, що згідно наказу командира в/ч НОМЕР_3 №35 від 06.02.2023 близький родич возивача, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок набряку легенів, атеросклеротичної хвороби під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_3 .

Згідно довідки про причину смерті №22 (до форми №106/о), причина смерті: Набряк легенів. Атеросклеротична хвороба серця.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №22 від 18.01.2023, смерть настала внаслідок захворювання. Хвороба (патологічні стани), що призвела до смерті: набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця.

Актом службового розслідування, затвердженого командиром в/ч НОМЕР_3 27.06.2023, встановлено, що смерть солдата ОСОБА_2 сталася внаслідок природніх причин під час виконання ним обов`язків військової служби, в ході виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Таким чином, висновки акту службового розслідування відрізняються від наказу командира військової частини, довідки про причину смерті, лікарського свідоцтва та суперечить висновкам зазначених в даних документах.

Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції врахував довідку в/ч НОМЕР_3 №432 від 15.02.2023 , якою підтверджено безпосередню участь ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та підтверджено участь батька позивача, в тому числі на дату його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_3 .Суд зазначив, що з дослідження наявних у матеріалах адміністративної справи доказів, вбачається, що загибель ОСОБА_2 настала саме під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Відтак, дійшов висновку, що позивачем підтверджено наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами, в зв`язку із тим що його батько загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно із абзацом 15 підпункту 3 частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Таким чином, для звільнення позивача з військової служби необхідною умовою є підтвердження факту загибелі батькаа під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Як загальновідомо, у зв`язку із збройною агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан, дія якого наразі триває.

З матеріалів справи видно, що позивач та його батько були призвані на військову службу по мобілізації.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер в населеному пункті Костянтинівка Донецької області. Смерть пов`язана з проходженням військової служби, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть, довідкою про причини смерті, та свідоцтвом про смерть.

Відповідно до довідки про причини смерті №22 від 18.01.2023 (до форми №106/о), причина смерті: набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №22 від 18.01.2023, смерть настала внаслідок захворювання. Хвороба (патологічні стани), що призвела до смерті: набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця. Місце смерті: населений пункту Костянтинівка Донецька область.

Довідкою в/ч НОМЕР_3 від 15.02.2023 №432 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України підтверджено участь батька позивача, в тому числі в дату його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_3 в заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Донецькій області (н.п.Торецьк, м.Бахмут).

З урахуванням наведеного судом апеляційної інстанції установлено, що захворювання ОСОБА_2 «:Набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця», яке слугувало причиною смерті, мало місце під час проходження ним військової служби, у тому числі, приймаючи безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

За наведених підстав, на переконання суду, наявні підстави уважати, що батько позивача загтнув внаслідок захворювання, що виникло під час забезпечення ним національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час дії воєнного стану.

Відтак, причина смерті батька позивача військовослужбовця безпосередньо пов`язана із захистом Батьківщини.

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 за №548-ХІV із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд вірно врахував, що згідно Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), станом на 16.01.2023, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за №453/37789, Костянтинівська міська територіальна громада (код UA14120070000090878) належала до територіальний громад, які розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

При цьому як вірно зазначив суд першої інстанції, в основу оспорюваного рішення покладено висновки акту службового розслідування, затвердженого командиром в/чА7098 27.06.2023, яким встановлено, що батько позивача помер природною смертю, а також висновки лікарського свідоцтва про смерть №22 та довідки про причини смерті від 18.01.2023, відповідно до яких смерть настала внаслідок захворювання. Хвороба (патологічні стани), що призвела до смерті: набряк легенів, атеросклеротична хвороба серця. Місце смерті: населений пункту Костянтинівка Донецька область.

Згідно обставин, що були встановлені в ході проведення службового розслідування: 16.01.2023 начальником служби паливно-мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_3 на території тилового пункту управління, розташованого у АДРЕСА_1 було виявлено кухаря взводу ОСОБА_2 без ознак життя.

Також, з пояснень фельдшера медичного пункту в/ч НОМЕР_3 видно, що при огляді тіла ОСОБА_2 було виявлено пошкодження в ділянці лоба, перенісся, кровотечу з носа. Біля тіла знаходився зброярський ящик, який також мав сліди крові. За характером пошкоджень травма отримана при контакті з зброярським ящиком.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть, виданого КЗОО «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» №22 від 18.01.2023 смерть солдата ОСОБА_2 , настала внаслідок атеросклеротичної хвороби серця.

Колегія суддів зазначає, що процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв`язку з виконанням обов`язків військової служби і аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту визначає саме Інструкція № 332.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції № 332 військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, у випадках, визначених частиною четвертою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Вказана Інструкція поширюється на військові частини та військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення операції Об`єднаних сил. Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців внаслідок бойових уражень або дій з боку противника є бойовими людськими втратами і обліку як нещасні випадки не підлягають. Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення операції Об`єднаних сил, але не пов`язані з бойовими ураженнями або діями з боку противника, розслідуються згідно з вимогами цієї Інструкції. (п. 3 розд. І Інструкції № 332).

Пунктом 7 розділу І Інструкції № 332 передбачено, що нещасні випадки зі смертельним наслідком або внаслідок яких військовослужбовцем отримані тяжкі травми, групові нещасні випадки та випадки зникнення або смерті військовослужбовців підлягають спеціальному розслідуванню та розслідуються з урахуванням вимог розділу III цієї Інструкції.

Пунктом 1 розділу IIІ Інструкції № 332 встановлено, що спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки з військовослужбовцями зі смертельним наслідком; нещасні випадки, унаслідок яких військовослужбовцем отримані тяжкі травми; групові нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше військовослужбовцями, незалежно від тяжкості шкоди їх здоров`ю; випадки зникнення військовослужбовців, за відсутності ознак ухилення від військової служби; випадки смерті військовослужбовців

Пунктом 7 розділу І Інструкції № 332 врегульовано перелік обставини, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби: перебування потерпілого військовослужбовця за місцем постійного проживання, крі перебування військовослужбовців строкової служби та курсантів військових навчальних закладів за місцем проживання в казармах та гуртожитках військових частин; перебування потерпілого військовослужбовця у відпустці або у звільненні з розташування військової частини, окрім випадків травмування військовослужбовця у цей час у разі вчинення ним дій з рятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку; погіршення стану здоров`я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, інфаркт, зупинка серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, за умов, що отруєння не пов`язано із впливом цих речовин на потерпілого військовослужбовця внаслідок їх застосування в технологічному процесі або незадовільного зберігання чи транспортування, а потерпілий до настання нещасного випадку був відсторонений від виконання обов`язків командиром (начальником); алкогольне, токсичне чи наркотичне сп`яніння, не зумовлене технологічним процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним висновком та матеріалами розслідування нещасного випадку; використання в особистих цілях без відома командування транспортних засобів, озброєння, устаткування, інструментів та матеріалів, які належать військовій частині або використовуються нею; навмисне вчинення кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження; навмисне заподіяння військовослужбовцем шкоди своєму здоров`ю; самовільне залишення військовослужбовцем місця служби; природна смерть внаслідок вроджених вад здоров`я, смерть від загального захворювання, самогубство, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та (або) постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що в даному випадку, згідно п.5.2. результатів акту службового розслідування визнано смерть солдата ОСОБА_2 , такою, що сталася внаслідок природних причин під час виконання ним обов`язків військової служби, в ході виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

При цьому, смерть не пов`язана з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, не є наслідком вбивства.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність відмови у задоволенні рапорту, тому рішення в/ч НОМЕР_2 від 19.07.2024 за №5030 (відповідь на рапорт позивача) підлягає скасуванню.

Колегія суддів враховує, що позивачем до рапорту надано пакет документів, які свідчать про те, що батько позивача загинув (помер) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.

Отже, враховуючи, що позивачем надано докази того, що смерть його батька настала саме під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, суд робить висновок про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі поданого ним рапорту.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що у позивача наявні підстави для звільнення його з військової служби відповідно до абз.14 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки його батько загинув (помер) саме під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Аналізуючи наведені положення у контексті спірних відносин у суду немає підстав для сумніву, що загибель (смерть) батька позивача (16.01.2023) спричинена або пов`язана із здійсненням ним заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, проходженням військової служби під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Більше того, смерть батька позивача пов`язана із проходженням військової служби, що підтверджується матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

За вищенаведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що смерть батька позивача у спірних відносинах необхідно розглядати як загибель під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, тобто під час виконання обов`язків військової служби.

Доводи апелянта про те, що смерть батька позивача не пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, колегія суддів відхиляє, оскільки вказана обставина не впливає на звільнення з військової служби позивача на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а має значення тільки при вирішенні питання розміру виплати одноразової грошової допомоги у разі смерті (загибелі) військовослужбовців право на яке мають члени сім`ї (загиблого) померлого, що врегульовано ст. 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Таким чином, позивач має право на звільнення з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч.1, 2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із загибеллю (смертю) батька, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на суть та характер спірних відносин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що його батько загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Більше того колегія суддів зазначає, що позивачем при подачі рапорту про звільнення його з військової служби, була дотримана процедура подання ним відповідного рапорту та необхідних документів на підтвердження того факту, що він має право бути звільненим з військової служби.

У контексті цієї справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.01.1024 по справі №240/4894/23.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України, дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року по справі №460/10030/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. В. Кухтей

суддіВ. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин