Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/25737/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25737/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Київської обласної адміністрації про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київської обласної державної адміністрації, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.2 ст.55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 104050004992 від 08.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.2 ст.55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до п.3 ч.2 ст.55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 31.03.2025;

- визнати незаконними та скасувати результати комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та іншим категорія громадян № 62-23 від 14.07.2023 про визнання посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, виданого ОСОБА_1 , необґрунтованим.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

До суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів, в яких останній вказали на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 було видане посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серія НОМЕР_1 від 02.06.1993 Київською обласною державною адміністрацією в установленому порядку за поданням Поліської районної державної адміністрації на підставі довідки від 26.01.1993 № 10780 про проживання в смт.Поліське.

Згідно з архівною довідкою архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 29.03.2023 № 05-07/158, виданою на підставі записів будинкової книги для прописки громадян, які проживали у будинку за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою у такі періоди: з 11.11.1985 по 12.09.1987, з 08.04.1988 по 28.08.1988, з 29.01.1989 по 06.06.1989 та з 06.06.1991 по 28.01.1994.

Згідно з інформацією, зазначеною у довідці Іванківського відділу ЦМУД МС у м.Києві та Київській області від 07.12.2022, ОСОБА_1 був зареєстрований у смт.Поліське з 06.06.1991 по 28.01.1994.

За результатами розгляду матеріалів справи ОСОБА_1 . Регіональною комісією не підтверджено його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, оскільки не підтверджено період його постійного проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення у смт.Поліське Київської області з 26.04.1986 по 30.12.1989 та визнано посвідчення категорії 2 виданим необґрунтовано відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 14.07.2023 № 62-23.

ОСОБА_1 31.03.2025 подав заяву до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийнято рішення від 08.04.2025 №104050004992 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796.

До страхового стажу зараховано всі періоди роботи.

За наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 23 роки 3 місяці 16 днів.

Згідно наданих документів позивач станом на 01.01.1993 у зоні безумовного (обов`язкового) відселення прожив 1 рік 6 місяців 26 днів, загальний період проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення 2 роки 7 місяців 24 дні.

Позивач, вважаючи такі дії відповідачів протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За приписами ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 частини 1статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали бо постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, вік виходу на пенсію зменшується на 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання (роботи), але не більше 9 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Судом встановлено, що спір у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 2 років та, відповідно, його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005(далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (ч.3ст.65 Закону №796-XII).

Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Слід зазначити, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Так, судом першої інстанції взято до уваги посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на відсутність у позивача права на призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі абзацу 3 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, оскільки він документально не підтвердив період свого проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01 січня 1993 не менше 2 років.

Як вбачається з розписки-повідомлення, позивач разом із заявою про призначення пенсії від 31.03.2025 додав такі документи:

- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- паспорт;

- військовий квиток серії НОМЕР_2 ;

- документ про місце проживання (реєстрації) особи №2025/004201286;

- документи, які засвідчують особливий статус особи: №62-23, №4450/36.01/36.06.01/2023, №6088/36.01/26.06.01/2023, №80.3230-232/80.3232.1-22, №3303/36.01/36.06.01/2023, №2025/004201286;

- посвідчення постраждалого від ЧАЕС серії НОМЕР_1 ;

- свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що згідно з витягом з реєстру Баришівської територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 30.05.2007 по теперішній час.

Відповідно до довідки Іванківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області №215/5 від 31.01.2023 ОСОБА_1 був прописаний за адресою: АДРЕСА_1 з 06.06.1991 по 28.01.1994.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 19.01.1989 прийнятий на роботу в Поліську меблеву фабрику, 01.06.1989 звільнений з роботи у зв`язку з призовом до армії.

Тобто, наданими пенсійному органами документами підтверджено період проживання ОСОБА_1 в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 з 06.06.1991 по 31.12.1992, що становить 1 рік 6 місяців 26 днів та період роботи з 19.01.1989 по 01.06.1989, що становить 4 місяці 14 днів.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 в період з 14.06.1989 по 21.05.1991 проходив службу в армії.

Згідно з вимогами діючого станом на 14.06.1989 (початок військової служби) Закону СРСР "Про загальний військовий обов`язок" служба в Армії вважалась загальним обов`язком та військовою повинністю через примусовий призов чоловіків, які досягли повноліття без зняття з реєстрації (прописки) за місцем проживання.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Доказів, що позивач у період із 14.06.1989 по 21.05.1991 проходив військову службу на території радіоактивного забруднення, що відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення, матеріали адміністративної справи не містять. Таких доказів не було надано позивачем і до заяви про призначення пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що період проживання позивача в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 11 місяців 10 днів.

Решту довідок про місце реєстрації позивача судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки такі документи із заявою про призначення до пенсійного органу не подано і ці довідки не були предметом розгляду останнього під час вирішення питання про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку.

При цьому слід зазначити, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.

Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На підставі викладеного, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі статті 55 Закону № 796-XII.

Як зазначалося вище, вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

У контексті обставин цієї справи слід врахувати, що оскільки навчання та служба в армії зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року справі №572/456/17, виходячи з того, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення, наголосив, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Враховуючи вищевикладене та надавши правову оцінку поданим доказам, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 08.04.2025 №104050004992 про відмову у призначенні пенсії позивачу, оскільки з наданих суду доказів не підтверджено період проживання позивача в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше 2 років, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Крім того, рішенням комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 14.07.2023 № 62-23 визнано необґрунтовано виданим та посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії, з яким позивач не погоджується.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ).

Редакція статті 9 Закону №796-ХІІ станом на дату видачі позивачу посвідчення евакуйованого (1993 рік) передбачала, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, відповідно до статті 11 Закону №796-ХІІ (станом на дату видачі позивачу посвідчення евакуйованого 1993 рік) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

1) евакуйовані із зони відчуження та відселені із зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи, які тимчасово працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років на території зони безумовного (обов`язкового) відселення, за умови, що їх було направлено в цю зону за розпорядженнями міністерств, відомств, виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів.

Відповідно до статті 14 Закону №796-XII (у редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення, категорії 2 особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Стаття 65 Закону №796-XII визначає порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, частиною першої якої передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.

Згідно із частинами 3, 4 вказаної статті посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок №551), а також нові зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, опікунам дітей (на час опікунства) померлого (померлої) громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою, згідно з додатками 1-14.

Документами, що підтверджують статус постраждалих осіб та право користуватися пільгами і компенсаціями, встановленими Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (стаття 65 Закону).

Відповідно до пункту 7 Постанови №551 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року №1172) обласним, Київській міській державним адміністраціям (далі - уповноважені органи) надано повноваження утворити комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян (далі - регіональні комісії) та провести до 01 січня 2020 року заміну таких посвідчень; особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1); учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2 та 3) з числа громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт; особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з числа постраждалих від радіаційного опромінення за інших обставин не з власної вини.

Згідно положень п.11 Порядку №551 у разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.

Відповідно до п.13 Порядку №551 спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, та осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються утвореними Київською та Житомирською облдержадміністраціями комісіями з вирішення спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, на підставі підтвердних документів про участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, евакуацію із зони відчуження в 1986 році, документів, що підтверджують факт проживання в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження. Особові справи громадян надсилаються на розгляд комісій, зазначених в абзаці першому цього пункту, за рішенням регіональних комісій.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, оформлене Витягом з протоколу №62-23 від 14.07.2023, під час підтвердження статусу потерпілого з числа осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, категорія 2 - вирішено на підставі наданих документів не підтверджено ОСОБА_1 статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, визнано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії виданим необґрунтовано та його вилучення.

Так, підставою для прийняття вищезазначеного рішення слугував факт не підтвердження періоду проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення смт Поліське з 26.04.1986 року по 30.12.1989 року (Постанова Ради Міністрів УРСР від 30.12.1989 року № 333 та Постанова Ради Міністрів УРСР від 23.08.1990 року №228). Навчання в Немішаєвському радгосптехнікумі з 01.09.1988 по 30.12.1988 та проходження військової служби з 14.06.1989 по 21.05.1991 унеможливлює постійне проживання ОСОБА_1 в смт.Поліське Київської області у визначений законодавством період.

У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Отже, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Позивач з 01.09.1988 по 30.12.1988 навчався у Немішаєвському радгосп-технікумі Бородянського району Київської області, що підтверджується довідкою відокремленого структурного підрозділу «Немішаєвський фаховий коледж Національного університету біоресурсів та природокористування України» від 04.07.2023 № 614.

Однак, довідка про навчання не підтверджує факт проживання позивача у вказаному населеному пункті.

До того ж, у період з 14.06.1989 по 21.05.1991 ОСОБА_1 проходив військову службу, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_4 та військового квитка серії НОМЕР_2 .

Матеріали справи не містять доказів дислокації військової частини або її місця розташування в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у період служби позивача, тому суд в цій частині погоджується з висновками відповідача, що зазначений період не може бути врахований до періоду проживання на території безумовного (обов`язкового) відселення.

У свою чергу, апелянт наполягає на тому, що навчання в Немішаєвському радгосптехнікумі з 01.09.1989 року по 30.12.1988 року та проходження військової служби з 14.06.1989 року по 21.05.1991 року не є постійним місцем проживання. На вказаний період ОСОБА_1 залишався бути зареєстрованим за постійним місцем проживання в АДРЕСА_1 , підтвердженням чого є архівна довідка від 29.03.2023 за № 05- 07/158.

Так, згідно з архівною довідкою архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 29.03.2023 № 05-07/158, виданою на підставі записів будинкової книги для прописки громадян, які проживали у будинку за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 був зареєстрований за вказаною адресою у такі періоди: з 11.11.1985 по 12.09.1987, з 08.04.1988 по 28.08.1988, з 29.01.1989 по 06.06.1989 та з 06.06.1991 по 28.01.1994.

Проте, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що вказана довідка не містить відомостей про постійне проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, тобто з 26.04.1986 по 30.12.1989.

Згідно із п.14 Порядку №551 рішення комісій, зазначених у пункті 13 цього Порядку, є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії. У разі встановлення такими комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення таких комісій підлягає вилученню уповноваженими органами.

Перевірка обґрунтованості прийняття рішень щодо видачі посвідчень здійснюється комісією у порядку, визначеному Постановою №551.

Отже, законом передбачено право переглянути обґрунтованість раніше виданих посвідчень і в цій частині меж владних повноважень відповідач дотримався.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідач за наявності на те правових підстав під час підтвердження статусу потерпілого з числа осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, категорія 2, прийняв рішення у формі протоколу про не підтвердження ОСОБА_1 статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, а тому правомірно визнав посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_1 від 02.06.1993, виданим необґрунтованим та вказав про його вилучення.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийШидловський В.Б.

СуддіКапустинський М.М. Сапальова Т.В.