Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №560/9554/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9554/25 Головуючий у 1-й інстанції: Печений Є.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

14 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі – позивач, контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи – ОСОБА_1 (далі – відповідач, платник податків), в якому просило: стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) кошти у рахунок погашення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2 078,52 грн.

Первісно позов подано про стягнення податкового боргу у сумі 12 837,49 грн.

Після подання відповідачем відзиву позивач: скасував частину податкових повідомлень-рішень; подав уточнену позовну заяву; подав заяву про зменшення позовних вимог.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач остаточно просить стягнути з відповідача 2 078,52 грн податкового боргу.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами – власниками житлової та нежитлової нерухомості.

Первісно позовні вимоги становили 12 837,49 грн, у подальшому позивачем подано уточнену позовну заяву та заяву про зменшення позовних вимог, якими розмір заявленого до стягнення боргу зменшено до 2 078,52 грн.

Остаточні позовні вимоги полягають у стягненні з ОСОБА_1 2 078,52 грн податкового боргу.

Так, із витягів з інтегрованих карток платника та довідок про наявність податкового боргу вбачається, що станом на 19.05.2025 та 21.07.2025 за відповідачем обліковується заборгованість: за кодом 18010200 – пеня у розмірі 650,45 грн; за кодом 18010300 – 1 402,96 грн основного податкового зобов`язання та 25,11 грн пені.

Загальна сума боргу, яку позивач просить стягнути, становить 2 078,52 грн (650,45 + 1 402,96 + 25,11).

З матеріалів справи вбачається, що вказана заборгованість сформована, зокрема, на підставі податкових повідомлень-рішень форми «Ф»: № 0685322-2412-2225 від 05.09.2022 (сума нарахованого податку – 443,04 грн); № 0037855-2412-2225 від 23.02.2023 (сума нарахованого податку – 959,92 грн).

Позивач посилається також на податкову вимогу від 06.08.2018 № 27882-17, яку вважає направленою відповідачу у зв`язку з виникненням податкового боргу.

Оскільки податковий борг відповідачем добровільно не сплачений, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належного вручення відповідачу податкових повідомлень-рішень, на підставі яких сформований заявлений до стягнення податковий борг у сумі 2 078,52 грн, а відтак не довів, що відповідні грошові зобов`язання набули статусу узгоджених у розумінні ст. 58 ПК України.

Також зазначив, що позивач не довів належного вручення відповідачу податкової вимоги від 06.08.2018 № 27882-17 у порядку, передбаченому ст. 59 ПК України, що є обов`язковою передумовою реалізації права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Зміст наведених положень свідчить про те, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк набуває статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом. При цьому днем узгодження нарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є одинадцятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків відповідного податкового повідомлення-рішення.

У контексті вказаного слід зазначити, що за приписами пункту 58.3 статті 58 ПК України (у відповідній редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Тобто, у відповідності до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, порядок надіслання податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги фізичним особам-платникам податків, а також виникнення в останніх юридичного обов`язку зі сплати грошового зобов`язання, у разі коли пошта не може вручити їм відповідні податкові документи, було урегульовано пунктом 58.3 статті 58 ПК України.

Поняття податкової адреси вказано у статті 45 ПК України, у відповідності до пункту 45.1 якої платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Згідно ж пункту 70.1 статті 70 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація, зокрема про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство (підпункт 70.2.4 пункт 70.2 статті 70 ПК України).

Пунктом 70.7 статті 70 ПК України установлено, що фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822 затверджено Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 року за №1306/31174) (далі - Положення №822), розділом IX якого регламентовано порядок подання заяви про зміну даних, які вносяться до облікової картки та повідомлення.

Згідно з пунктом 1 розділу IX Положення №822 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки або Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання заяви за формою №5ДР (додаток 12) або заяви за формою №5ДРП (додаток 13) відповідно.

Пунктом 4 розділу IX Положення №822 передбачено, що внесення змін до Державного реєстру та окремого реєстру Державного реєстру здійснюється протягом трьох робочих днів від дня подання фізичною особою заяви за формою №5ДР або заяви за формою №5ДРП до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання). У разі звернення до будь-якого контролюючого органу строк внесення змін до Державного реєстру може бути продовжено до п`яти робочих днів.

З огляду на викладене, процедура внесення змін до Державного реєстру та даних облікової картки пов`язується саме з виконанням фізичною особою як платником податків свого обов`язку щодо звернення до контролюючого органу із відповідною заявою за формою №5ДР.

Наведене вище у сукупності дає підстави дійти висновку, що на платника податку (фізичну особу) покладено обов`язок із повідомлення контролюючого органу про зміну ним свого місця проживання/місцезнаходження (податкової адреси), а невиконання такого обов`язку позбавляє його можливості посилатися на обставини невручення йому відповідних документів, якщо такі документи були направлені на визначену при взятті на облік податкову адресу. Надіслані контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкові повідомлення-рішення та/або податкова вимога на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки, вважаються врученими також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення. Однак, цей наслідок не може бути поширений на випадок, коли відповідні податкові документи були направлені контролюючим органом за адресою, яка не є адресою місця проживання (податковою адресою) фізичної особи, у тому числі повідомленою нею на виконання вимог пункту 70.7 статті 70 ПК України, або останнього відомого її місцезнаходження/перебування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не подав до контролюючого органу заяву за формою № 5ДР про зміну податкової адреси.

Відповідачем жодної інформації про зміну місця проживання чи про своє місцезнаходження податковому органу надано не було, і жодних змін у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків станом на час направлення податкового повідомлення - рішення та вимог контролюючого органу не має.

При цьому суд першої інстанції послався на те, що відповідач у своїх зверненнях до контролюючого органу зазначав адресу: АДРЕСА_1 , та фактично надав цій обставині значення належного повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси.

Однак такий висновок суду не відповідає вимогам податкового законодавства.

Саме по собі зазначення певної адреси у листах, заявах чи інших документах, адресованих контролюючому органу, не є тотожним виконанню передбаченого пунктом 70.7 статті 70 ПК України обов`язку щодо внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків шляхом подання заяви за формою № 5ДР.

Матеріали справи містять довідку з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків з історією змін відповідних відомостей. Вказаний доказ має безпосереднє значення для встановлення того, яка саме адреса обліковувалася як податкова адреса відповідача на момент формування та направлення податкових повідомлень-рішень.

Проте суд першої інстанції належним чином не дослідив зазначену довідку та не надав їй належної оцінки у сукупності з іншими доказами.

Таким чином, висновок суду про те, що податкові повідомлення-рішення були направлені відповідачу не за його податковою адресою, зроблений без належного встановлення юридично значущої обставини, якою саме адресою відповідач обліковувався у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків на відповідний момент.

Більше того, під час формування податкових повідомлень-рішень податкова адреса платника податків визначається на підставі відомостей, наявних у відповідних інформаційних системах ДПС.

Відтак, за відсутності належного повідомлення платником податків контролюючого органу про зміну своїх реєстраційних даних, направлення податкових повідомлень-рішень на адресу, яка обліковувалася у відповідному реєстрі як податкова адреса, саме по собі не може свідчити про порушення контролюючим органом порядку направлення таких рішень.

Як вже зазначалося, приписами п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі (ст. 45 Податкового кодексу України)

Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі № 120/479/21-а зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження (податковою адресою). У разі невиконання цього обов`язку платник не в праві посилатися на неотримання ним кореспонденції, як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

Також колегія суддів зазначає, що жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення податкової вимоги чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка і т.д.) щодо вручення податкової вимоги.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №360/4692/19.

Згідно з ст. 4. Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Реєстр та майнові права інтелектуальної власності що створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.

Пунктом 2 розділу І Положенням про реєстрацію фізичних осіб у державному реєстрі фізичних осіб - платників податків визначено, що Державний реєстр фізичних осіб створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язувані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючим органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи.

Податкова адреса фізичної особи - місце проживання, за яким таку особу взято на облік як платника податку. Відповідно до податкового законодавства податкова адреса може бути лише одна. Відомості про податкову адресу знаходяться в обліковій картці платника податків.

Відтак посилання суду першої інстанції на інформацію про місце проживання за даними Єдиного державного демографічного реєстру є помилковим, оскільки для цілей оподаткування використовується інформація з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, де зміни з вини відповідача не були внесені, а позивач не наділений повноваженнями встановлювати в інший спосіб місце проживання останнього.

Так, на момент формування відповідних податкових повідомлень-рішень у власності ОСОБА_1 , згідно з інформаційними системами ДПС України, перебували такі об`єкти нерухомого майна:

1. Квартира загальною площею 96,70 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

За зазначений об`єкт ГУ ДПС у Хмельницькій області сформовано податкові повідомлення-рішення:

- за 2016 рік — від 18.05.2017 № 40543-13 на суму 505,73 грн;

- за 2017 рік — від 19.03.2018 № 0300039/1305-2225 на суму 587,20 грн;

- за 2018 рік — від 23.03.2019 № 0073384-5806-2225 на суму 683,17 грн.

2. Нежитлове приміщення загальною площею 56,80 кв. м, частка відповідача — 52/100, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

За зазначений об`єкт сформовано податкові повідомлення-рішення:

- за 2020 рік — від 09.12.2021 № 0519331-2408-2225 на суму 319,68 грн;

- за 2021 рік — від 05.09.2022 № 0685322-2412-2225 на суму 443,04 грн;

- за 2022 рік — від 23.02.2023 № 0037855-2412-2225 на суму 959,92 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення направлялися рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленнями про вручення на адресу, яка на момент їх направлення обліковувалася як актуальна податкова адреса відповідача, а саме: АДРЕСА_4 .

Відповідно до пункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

За податковими періодами 2016–2018 років в інтегрованій картці платника податків за кодом бюджетної класифікації 18010200 обліковувалася заборгованість у сумі 1 776,10 грн.

Згідно з інформаційними системами ДПС України в інтегрованій картці ОСОБА_1 відображені часткові сплати податкових зобов`язань:

- 10.06.2020 — 765,75 грн, при цьому нараховано пеню в сумі 237,49 грн;

- 29.11.2021 — 765,75 грн, при цьому нараховано пеню в сумі 412,96 грн;

а за кодом бюджетної класифікації 18010300:

- 29.11.2021 — 319,68 грн, при цьому нараховано пеню в сумі 25,11 грн.

Таким чином, наявність часткової сплати відповідачем відповідних податкових зобов`язань також підтверджується даними інтегрованої картки платника податків.

Крім того, відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України платник податку має право звернутися до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо об`єктів нерухомості, їх площі, права на пільгу, розміру ставки та нарахованої суми податку.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до ГУ ДПС у Хмельницькій області із заявою про проведення такої звірки щодо відповідних об`єктів.

Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення узгодженої суми податкового боргу зроблені без належного дослідження всіх доказів у їх сукупності.

Суд фактично надав перевагу окремим доводам відповідача, не надавши належної оцінки довідці з ДРФО, даним інтегрованої картки платника податків, доказам направлення податкових повідомлень-рішень та обставинам відсутності заяви за формою № 5ДР.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ГУ ДПС у Хмельницькій області у розмірі 2 078,52 грн підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2026 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Головного управління ДПС в Хмельницькій області задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 кошти у рахунок погашення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2 078,52 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийПолотнянко Ю.П.

СуддіДрачук Т. О. Смілянець Е. С.