Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №600/2534/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2534/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішень

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, в якій просив:

- визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управління ДПС у Чернівецькій області відносно фізичної особи ОСОБА_1 податкові повідомлення – рішення №671-2412-2412-UA73060610000066784/2021 від 18 січня 2024 року, №671-2412-2412-UA73060610000066784/2022 від 18 січня 2024 року, №671-2412-2412-UA73060610000066784/2023 від 18 січня 2024 року і №671-2412-2412-UA73060610000066784 18 січня 2024 року, відповідно до яких визначено суму зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку по АДРЕСА_1 за 2021-2024 роки у розмірі 91422 грн 65 коп.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №0001789-1303-2413 від 03 квітня 2024 року прийняту відносно фізичної особи ОСОБА_1 про сплату боргу в розмірі 67937 грн 91 коп.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.06.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 18 січня 2024 року №671-2412-2412-UA73060610000066784/2021, №671-2412-2412-UA73060610000066784/2022, №671-2412-2412-UA73060610000066784/2023, №671-2412-2412-UA73060610000066784, прийняті щодо ОСОБА_1 .

Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС в Чернівецькій області від 03 квітня 2024 року №0001789-1303-2413, прийняту щодо ОСОБА_1 .

Стягнуто з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач відповідає сукупності умов, за яких застосовується пільга, передбачена підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, оскільки у спірні податкові періоди був платником єдиного податку першої (до 01 липня 2022 року - другої) групи, є власником частки земельної ділянки та використовував її безпосередньо у власній господарській діяльності, не передаючи ні земельну ділянку, ні розміщене на ній нерухоме майно в оренду (найм), позичку чи інше право користування. Крім того, суд дійшов висновку про порушення відповідачем строку надіслання податкових повідомлень-рішень за 2021-2023 роки, встановленого пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, а також про недоведеність відповідачем правомірності податкової вимоги, до якої без будь-якого обґрунтування включено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до неповного з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права. Апелянт наводить положення статей 14, 16, 269, 270, 271, 274, 285, 286, 287, 289 Податкового кодексу України, рішення Чернівецької міської ради від 25 червня 2015 року № 1635, зазначає, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Держгеокадастру за позивачем зареєстровано право спільної часткової власності () на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:35:001:0017 площею 0,4364 га за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням 11.02, а тому позивач є платником земельного податку. Апелянт наголошує, що спірні податкові повідомлення-рішення складені в межах строку, визначеного пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, з урахуванням зупинення перебігу строків давності на період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року відповідно до пункту 52 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та надіслані платнику з дотриманням вимог статті 42 цього Кодексу. Крім того, скаржник зазначає, що позивачем не подано відомостей щодо використання спірної земельної ділянки у господарській діяльності за формою № 20-ОПП та не надано документів щодо отримання доходів від провадження діяльності, пов`язаної з ремонтом холодильного обладнання та автотранспортних засобів, а серед видів діяльності позивача зареєстровано і діяльність за кодом КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. Позивач зазначає, що здійснює ремонтні роботи транспортних засобів, у тому числі їх комплектуючих, холодильного та морозильного обладнання, причепів, напівпричепів і вантажних автомобілів із рефрижератором, довжина яких перевищує 15 метрів, виключно на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:35:001:0017, оскільки через габаритні розміри таких транспортних засобів та особливості обладнання провести їх ремонт в інший спосіб неможливо. На підтвердження цих обставин до матеріалів справи долучено договори на технічне обслуговування транспортних засобів, наряди-замовлення на виконання робіт та акти приймання-передавання послуг, копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за відповідні роки, фотографії території земельної ділянки та фотофіксацію з картографічного сервісу. Відсутність передачі земельної ділянки третім особам у користування підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованих за третіми особами похідних речових прав. Позивач також наголошує, що положення пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України є загальними щодо спеціальних норм пункту 286.5 статті 286 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу, посилаючись при цьому на постанову Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 817/213/16, що оскаржувані рішення надіслані не на його податкову адресу, а податкова вимога не містить розрахунку сум боргу із земельного податку і безпідставно включає суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 65742,81 грн.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець за податковою адресою: АДРЕСА_2 , із здійсненням основного виду діяльності за кодом КВЕД 45.20. Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостями Держгеокадастру позивачу на праві спільної часткової власності належить частка земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,4364 га, кадастровий номер 7310136600:35:001:0017, цільове призначення 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Станом на 17 січня 2024 року нормативна грошова оцінка цієї частки земельної ділянки становила 5222008,02 грн.

На зазначеній земельній ділянці розміщені нежитлові будівлі, 54/100 частки яких перебувають у приватній власності позивача на праві спільної часткової власності.

У період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2022 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (друга група, 20 %), а з 01 липня 2022 року - на спрощеній системі оподаткування (перша група, 10 %); найманих працівників позивач не має. Відомостей про перехід позивача зі спрощеної на загальну систему оподаткування станом на дати прийняття оскаржуваних рішень матеріали справи не містять. Зазначені обставини визнаються обома сторонами.

18.01.2024 ГУ ДПС у Чернівецькій області винесено податкові повідомлення-рішення форми "Ф", якими на підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено позивачу грошові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб: № 671-2412-2412-UA73060610000066784/2021 за 2021 рік на суму 18866,93 грн; № 671-2412-2412-UA73060610000066784/2022 за 2022 рік на суму 21602,64 грн; № 671-2412-2412-UA73060610000066784/2023 за 2023 рік на суму 24843,04 грн; № 671-2412-2412-UA73060610000066784 за 2024 рік на суму 26110,04 грн.

03.04.2024 ГУ ДПС в Чернівецькій області винесено щодо позивача податкову вимогу № 0001789-1303-2413, згідно з якою станом на 02.04.2024 за позивачем обліковувався податковий борг у сумі 67937,91 грн, який згідно з детальним розрахунком складається із заборгованості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 65742,81 грн (438,79 грн + 263,72 грн + 65040,30 грн) та із земельного податку з фізичних осіб на суму 2195,10 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з дотриманням принципу пропорційності.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, врегульовано Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

За приписами пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками плати за землю є, зокрема, власники земельних ділянок, а згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 цього Кодексу об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності.

Пунктом 285.1 статті 285 ПК України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру та дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Абзацом першим пункту 286.5 статті 286 ПК України визначено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Водночас підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України передбачено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що звільнення від сплати земельного податку пов`язується із сукупністю трьох умов: особа є платником єдиного податку першої - третьої груп; земельна ділянка перебуває у її власності (користуванні); така земельна ділянка використовується безпосередньо цією особою для провадження власної господарської діяльності. Винятком, за наявності якого пільга не застосовується, є провадження діяльності з надання земельних ділянок та/або розташованого на них нерухомого майна в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 810/1824/17 та від 25 листопада 2021 року у справі № 540/2126/20, зазначивши, що визначальним для застосування пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, є фактичне використання платником єдиного податку земельної ділянки у власній господарській діяльності, а не формальні ознаки чи повідомлення контролюючого органу про такий факт.

Наведені висновки стосуються подібних правовідносин і згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України враховуються колегією суддів при вирішенні цього спору.

Матеріалами справи підтверджено і відповідачем не спростовано, що у податкових періодах 2021– 2024 років позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (друга, а з 01 липня 2022 року - перша група), є власником частки земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:35:001:0017 та використовував її для провадження власної господарської діяльності з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів, зокрема великогабаритних транспортних засобів із рефрижераторним обладнанням, ремонт яких об`єктивно потребує відкритої території. Такі обставини підтверджуються договорами з контрагентами, нарядами-замовленнями, актами приймання-передавання послуг, фотоматеріалами та податковими деклараціями платника єдиного податку, поданими до контролюючого органу.

Доводи апелянта про наявність у позивача зареєстрованого виду діяльності за кодом КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" колегія суддів оцінює критично, оскільки сама по собі реєстрація такого виду діяльності не свідчить про його фактичне здійснення. Жодних доказів фактичного надання позивачем спірної земельної ділянки або розташованих на ній будівель в оренду (найм), позичку чи на іншому праві користування впродовж 2021– 2024 років контролюючим органом не надано, тоді як відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги щодо неподання позивачем повідомлення за формою 20-ОПП. Норми підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України не ставлять право на звільнення від сплати земельного податку в залежність від подання платником податку такого повідомлення. Неподання форми 20-ОПП може мати наслідком застосування відповідальності за порушення порядку обліку об`єктів оподаткування, однак не нівелює встановленої законом пільги та не є самостійною підставою для нарахування земельного податку за фактично використовувану у господарській діяльності земельну ділянку. Так само не спростовує права на пільгу й твердження апелянта про ненадання документів щодо отримання доходів від ремонту холодильного обладнання, оскільки обсяг отриманого доходу не є критерієм, визначеним підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України.

Щодо посилань апелянта на пункт 102.1 статті 102 ПК України та зупинення перебігу строків давності на період карантину колегія суддів зазначає таке.

Пункт 102.1 статті 102 ПК України встановлює загальний 1095-денний строк, протягом якого контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків. Натомість пункт 286.5 статті 286 ПК України є спеціальною нормою, яка прямо зобов`язує контролюючий орган надіслати фізичній особі податкове повідомлення-рішення з плати за землю до 1 липня поточного року.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі № 817/213/16 сформулював правовий висновок, згідно з яким посилання контролюючого органу на статтю 102 ПК України є необґрунтованими, оскільки положення останньої щодо можливості визначення платнику податків суми грошових зобов`язань протягом 1095 днів є загальними по відношенню до положень статей 266 та 286 ПК України, зокрема пункту 286.5 статті 286 цього Кодексу, які є спеціальними та мають переважне застосування.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржувані податкові повідомлення-рішення за податкові періоди 2021, 2022 та 2023 років прийняті 18 січня 2024 року, тобто після спливу визначеного пунктом 286.5 статті 286 ПК України строку - до 1 липня відповідного поточного року. Отже, висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури прийняття податкових повідомлень-рішень за 2021– 2023 роки, що є додатковою підставою для визнання їх протиправними, є обґрунтованим.

Стосовно податкової вимоги від 03 квітня 2024 року № 0001789-1303-2413 колегія суддів зазначає, що зазначена в ній сума податкового боргу сформована за рахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тобто іншого платежу, ніж той, який був предметом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, при цьому вимога не містить розрахунку сум боргу із земельного податку. Ні у відзиві, ні у запереченнях у суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі відповідач не навів жодних доводів та не надав доказів на обґрунтування підстав виникнення включених до вимоги сум і правомірності її формування. За таких обставин висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правомірності цієї податкової вимоги є обґрунтованим.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідачем не спростовано доводів позивача про надіслання оскаржуваних рішень на адресу, яка не є його податковою адресою, що додатково свідчить про недотримання контролюючим органом порядку, визначеного статтею 42 ПК України.

Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога прийняті суб`єктом владних повноважень без урахування усіх обставин, що мають значення, та не відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому правомірно визнані судом першої інстанції протиправними та скасовані.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.