Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/20884/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20884/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернулася в суд із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення з 06 березня 2022 року по 31 травня 2022 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 відповідно.

Житомирський окружний адміністративний суд відповідно до рішення від 03.04.2026 позов задовольнив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 06.03.2022 до 31.05.2022 відповідач неправильно обраховував і виплачував грошове забезпечення позивачу, у зв`язку з чим представник позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом про виплачені суми грошового забезпечення за спірний період та проханням здійснити їх перерахунок і виплату.

У відповідь листом від 03.07.2025 на вказаний запит відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладений в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнаний нечинним.

За змістом частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, починаючи з 01.01.2020 року, положення пункту 4 Постанови №704 в частині фіксації розрахункової величини на рівні прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року суперечили законам про Державний бюджет України, що встановлювали нові, більші розміри прожиткового мінімуму.

У цій частині підзаконний акт не міг бути застосовуватися, а розрахунок грошового забезпечення мав здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.

Як встановлено судом першої інстанції, при нарахуванні грошового забезпечення позивачу за період з 06.03.2022 до 31.05.2022 військова частина НОМЕР_1 використовувала як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року (1762 грн), множачи його на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови №704.

Ця обставина випливає з наданих відповідачем довідок, розрахункових документів, грошового атестата і не спростована самим відповідачем.

Водночас, як установлено вище, у 2022 році закони про Державний бюджет України встановлювали інші, вищі розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідних років.

Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої: Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати чи «заморожувати» розміри базових державних соціальних стандартів, установлених законами, шляхом прийняття підзаконних актів; при суперечності між підзаконним актом (Постанова №704 у частині фіксації прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року) і законом (закони про Державний бюджет України на 2020-2023 роки) суд застосовує закон, а підзаконний акт - лише в тій частині, яка йому не суперечить.

Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 06.03.2022 до 31.05.2022 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, а не прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, не відповідають закону і, відповідно, є протиправними.

З урахуванням установлених у справі фактичних обставин та наведеного правового аналізу суд першої інстанції доходить до обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги підлягали задоволенню, а саме в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання обов`язку провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 06.03.2022 до 31.05.2022 відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2022 року, та в частині зобов`язання здійснити такий перерахунок і виплату належних сум з урахуванням уже виплачених сум.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСмілянець Е. С.

СуддіДрачук Т. О. Полотнянко Ю.П.