Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/19675/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19675/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №064250011801 від 22.07.2025 в частині відмови у та зарахуванні періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) та призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зарахуванні до трудового стажу період навчання в м. Вітебськ Республіки Білорусь в період з 01.09.1989 по 25.06.1992;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати позивачці пенсію з відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 07.07.2025, та зарахувати до трудового стажу період навчання в м. Вітебськ Республіки Білорусь в період з 01.09.1989 по 25.06.1992.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 30.04.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №064250011801 від 22.07.2025 в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) та призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зарахуванні до трудового стажу період навчання в м. Вітебськ Республіки Білорусь в період з 01.09.1989 по 25.06.1992.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про призначення пенсії за зниженням пенсійного віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що позивачу відмовлено у призначення пенсії з підстави не підтвердження факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01.01.1993. Зокрема, не зараховано період навчання позивачки в середній школі згідно довідки від 22.02.2024 №104, оскільки не підтверджено місце проживання заявниці з 27.09.1979 по 15.06.1988, а також не зараховано до страхового стажу період навчання в м. Вітебськ Республіки Білорусь в період з 01.09.1989 по 25.06.1992.

Таким чином, відповідач зробив висновок, що період проживання позивача в зоні гарантованого (добровільного) відселення становить 00 років 04 місяці 06 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 3 роки відповідно до Закону № 796.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.03.2024, видане Житомирською облдержадміністрацією (замість 3 НОМЕР_2 ).

Досягнувши віку 54 років та маючи необхідний страховий стаж, позивач 15.07.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Заява позивачки відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого від 22.07.2025 №064250011081 позивачці відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих мотивів, що підтверджений період проживання на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить менше 3 років, а також до страхового стажу не зараховано навчання позивачки в м.Вітебськ Республіки Білорусь в період з 01.09.1989 по 25.06.1992.

Незгода позивачки із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

Частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого (добровільного) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення не менше 3 років.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 20 років страхового стажу;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення протягом трьох років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Коростень Коростенського району Житомирської області.

Згідно довідки №104 від 22.02.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 27.09.1979 по 15.06.1988 навчалася в Коростенській середній школі №8 Житомирської області.

Згідно довідки №57 від 19.02.2024 Державного навчального закладу "Малинський професійний ліцей" ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчалася у ДНЗ "Малинський професійний ліцей" територіальне відокремлене спеціалізоване відділення м.Коростень (на той час - СПТУ №16) з 01.09.1988 по 30.06.1989.

Також період проживання позивачки з 30.08.1971 по 22.09.1989 у м.Коростені Житомирської області підтверджено довідкою від 09.07.2025 №12796 про період проживання на території, яка згідно Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), виданої відділом реєстрації місця проживання Коростенської міської ради.

Період роботи позивачки в СПТУ-16 м.Коростень з 25.08.1992 по 04.02.2008 належним чином підтверджено відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_3 .

На переконання суду, матеріалами справи доведено період проживання та роботи ОСОБА_1 в зоні гарантованого (добровільного) відселення в період з 26.04.1986 по 22.08.1989 - 3 роки 3 місяці 28 днів та в період з 25.08.1992 по 31.12.1992 включно - 0 років 4 місяці 7 днів, що безумовно надає їй право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років (з урахуванням початкової величини) відповідно до Закону № 796.

Крім того, належність позивача до кола осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення категорії 3 Серія НОМЕР_1 від 20.03.2024, видане Житомирською облдержадміністрацією (замість 3Б№056489).

Разом із тим, Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення.

Як вірно зазначає суд першої інстанції, позивач надала документи, що підтверджує її право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), який засвідчує той факт, що станом на 01.01.1993 вона проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років; докази навчання та роботи на цій території протягом часу, який достатній для набуття права на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років (з урахуванням початкової величини) відповідно до Закону № 796.

При цьому, відповідачем як суб`єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнане недійсним, а наданий позивачу статус скасований; у цій справі відсутні підстави ставити під сумнів наданий позивачу статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Разом з цим, дана обставина залишена поза увагою відповідача при прийнятті спірного рішення.

У постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також зазначив, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Отже, позивач як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, яка станом на день звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України досягла віку 54 роки, мала страховий стаж понад 20 років та проживала в зоні гарантованого (добровільного) відселення станом на 01.01.1993 понад 6 років (з врахуванням 3 років початкової величини) набула право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, у зв`язку з чим відмова пенсійного органу в призначенні позивачу такої пенсії є незаконною, отже позов в цій частині підлягає задоволенню.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції стосовно не зарахування до страхового стажу позивачки періоду її навчання в м.Вітебськ (Республіка Білорусь), колегія суддів враховує наступне.

Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025. Пунктом 1 цієї постанови затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (далі Порядок підтвердження).

За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «;Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 1989 року по 26.06.1992 навчалася у Вітебському індустріально-педагогічному технікумі та їй присвоєна кваліфікація технік-технолог-майстер виробничого навчання (диплом НОМЕР_4 ).

Разом з тим, період навчання не зараховано відповідачем до страхового стажу позивача з посиланням на відсутність інформації про неодержання пенсійних виплат від органів, що здійснюють пенсійне забезпечення в республіці Білорусь, згідно Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2025 №562.

Проте, у спірному випадку заява позивача від 15.07.2025 містить інформацію, завірену підписом останньої, щодо не отримання нею пенсійних виплат в інших державах.

Як вірно зазначає суд першої інстанції, зазначення таких відомостей свідчить про виконання позивачем вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Крім того, пунктом «д» статті 56 Закону №1788-XII, визначено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо).

Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Оскільки період навчання ОСОБА_2 з 01.09.1989 по 26.06.1992 у Вітебському індустріально-педагогічному технікумі підтверджується дипломом серії НОМЕР_4 та записами в трудовій книжці НОМЕР_5 , а тому вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що ГУПФУ у Запорізькій області, приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, діяло всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат, у зв`язку з чим спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСмілянець Е. С.

СуддіПолотнянко Ю.П. Драчук Т. О.