Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №560/5973/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/5973/26

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити такий середній заробіток.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на час його звільнення з військової служби 16.12.2021 з ним не було проведено остаточного розрахунку, а належне грошове забезпечення (індексацію грошового забезпечення) в сумі 108 311,66 грн виплачено лише 10.03.2026 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі № 560/21952/23, що, на його переконання, є підставою для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2021 по 19.01.2023.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2021 по 19.01.2023 (10.03.2026) в сумі 202828 (двісті дві тисячі вісімсот двадцять вісім) грн 76 коп. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 10.03.2026, у зв`язку з чим він має право на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України; період затримки суд поділив на дві частини - з 17.12.2021 по 18.07.2022 (за редакцією статті 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-ІХ, без обмеження шістьма місяцями) та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (з обмеженням шістьма місяцями), визначивши середньоденне грошове забезпечення позивача в розмірі 509,62 грн та частку істотності 1,0.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2026 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт зазначає, що законодавство, яке визначає засади проходження військової служби, не передбачає виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; накази командира військової частини про виключення позивача зі списків особового складу ним не оскаржувалися, а з рапортом про невиключення зі списків особового складу до проведення повного розрахунку позивач не звертався, відтак фактично погодився на проведення з ним неповного розрахунку, що виключає вину військової частини; відповідно до пункту 14 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, військовослужбовець, виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, втрачає право на грошове забезпечення; на день звільнення спору між сторонами щодо нарахованих сум не існувало, а право на індексацію встановлено лише рішенням суду у справі № 560/21952/23, яке виконано добровільно. Окремо апелянт наголошує, що рішенням у справі № 560/12334/22 на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за період з 17.12.2021 по 16.06.2022 у сумі 66 029,32 грн, а рішенням у справі № 560/12185/23 - середній заробіток у сумі 39 063,38 грн, у зв`язку з чим оскаржуване рішення призвело до подвійного стягнення з відповідача середнього заробітку за один і той самий період.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 16.12.2021 № 282 позивач з 16.12.2021 виключений зі списків особового складу частини, а також всіх видів забезпечення.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду № 560/21952/23 від 05.03.2024, відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення (індексацію грошового забезпечення) 10.03.2026 в розмірі 108 311,66 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням рішення суду у справі № 560/21952/23 від 05.03.2024 звернувся з цим позовом до суду.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.0.1992 № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, за якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що законодавство у сфері проходження військової служби не передбачає виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, а військовослужбовець, виключений зі списків особового складу, втрачає право на грошове забезпечення, колегія суддів зазначає таке.

Положення статей 116, 117 КЗпП України поширюються й на правовідносини, пов`язані з проходженням публічної (військової) служби, оскільки спеціальне законодавство не встановлює іншого механізму відповідальності за несвоєчасний розрахунок із звільненою особою. Пункт 14 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), на який посилається апелянт, регулює виплату власне грошового забезпечення, а не компенсаційної виплати за статтею 117 КЗпП України, та прямо передбачає, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Отже, це положення не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення розрахунку.

Безпідставними є й доводи апелянта про відсутність його вини з огляду на те, що позивач не оскаржував наказ про виключення зі списків особового складу та не звертався з рапортом про невиключення до проведення повного розрахунку. Обов`язок провести повний розрахунок із звільненою особою покладено саме на роботодавця (командира військової частини) в силу закону, а не поставлено в залежність від звернення самого військовослужбовця. Недостатність бюджетних асигнувань також не є обставиною, яка виключає вину роботодавця, адже належне планування та фінансування видатків на грошове забезпечення є обов`язком відповідних суб`єктів владних повноважень, а не ризиком, який може бути покладений на звільнену особу.

Так само колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що на день звільнення спору між сторонами не існувало, а позивач звернувся по судовий захист щодо індексації значно пізніше. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (з урахуванням висновків постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц) сформулювала висновок про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні й у тому разі, коли остаточний розрахунок відбувся на підставі виконання судового рішення. Цей висновок не піддавався зміні чи відступу.

Розвиваючи його, Верховний Суд у постанові від 02.07.2026 у справі № 380/4120/24, яка стосується подібних правовідносин (стягнення середнього грошового забезпечення військовослужбовцем, з яким розрахунок у частині індексації проведено на виконання судового рішення), прямо зазначив, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що в подальшому впливає на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не провів із позивачем повного розрахунку в день звільнення, а тому позивач має право на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, є правильним, а доводи апеляційної скарги про повну відсутність підстав для задоволення позову - необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта про подвійне (потрійне) стягнення середнього заробітку за один і той самий період колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2025 у справі № 160/18656/22 зазначив, що кожне з порушень роботодавця (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше. Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу.

Отже, аргументи апеляційної скарги про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковими, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця. З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання апелянта на пункт 3 частини першої статті 240 КАС України, оскільки предмет та підстави позову у цій справі не є тотожними тим, що були предметом розгляду в інших адміністративних справах за участю тих самих сторін.

Щодо застосування принципу співмірності та визначення розміру відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке.

Спірний період затримки розрахунку охоплює час з 17.12.2021 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по день фактичного розрахунку - 10.03.2026, та правильно поділений судом першої інстанції на дві частини: період до набрання чинності Законом № 2352-IX (по 18.07.2022), який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження строком у шість місяців, та період з 19.07.2022, щодо якого діє обмеження шістьма місяцями (з 19.07.2022 по 19.01.2023).

Обчислення середнього заробітку здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Визначений судом першої інстанції на підставі довідки відповідача середньоденний розмір грошового забезпечення позивача - 509,62 грн (31 087,10 грн / 61 календарний день) - учасниками справи не оспорюється, доводів щодо його неправильності апеляційна скарга не містить, а тому колегія суддів виходить саме з цього розміру.

Водночас колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування принципу співмірності та з обраним судом способом обчислення частки відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, а відтак, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір такого відшкодування, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця; період затримки виплати такої заборгованості; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему, сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця; ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц; розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а згідно з частиною другою статті 356 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Щодо порядку обчислення розміру належної до відшкодування суми Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, що підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру: у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум відповідно зменшується розмір відповідальності, і цей розмір повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Відтак підлягають встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні, та частка коштів, яка не була виплачена, у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який відповідає відсотку несвоєчасно виплаченої суми щодо загальної суми, що належала йому при звільненні.

Такий підхід підтверджено й у постановах Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 200/443/24 та від 10.09.2026 у справі № 380/24797/23, які стосуються подібних правовідносин, де суд касаційної інстанції наголосив, що принцип співмірності за наведеною формулою підлягає застосуванню до обох періодів - як до 19.07.2022, так і після цієї дати.

З матеріалів справи вбачається, що загальна сума, яка належала позивачу до виплати при звільненні, становить 418 361,15 грн, з яких: 106 339,53 грн (за відомостями наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2021 № 282) + 61 241,59 грн (виплачено на виконання рішення суду у справі № 560/1670/22) + 4 798,50 грн (виплачено на виконання рішення суду у справі № 560/1668/22) + 77 572,36 грн (виплачено на виконання рішення суду у справі № 560/5826/22) + 60 097,51 грн (виплачено на виконання рішення суду у справі № 560/11964/22) + 108 311,66 грн (виплачено на виконання рішення суду у справі № 560/21952/23).

Предметом цього спору є відповідальність відповідача за затримку виплати індексації (різниці) грошового забезпечення в сумі 108 311,66 грн, виплаченої 10.03.2026 на виконання рішення суду у справі № 560/21952/23.

Частка несвоєчасно виплаченої суми у загальному розмірі належних позивачу при звільненні виплат становить 25,89 % (108 311,66 грн ? 100 % : 418 361,15 грн).

Розмір середнього заробітку за період з 17.12.2021 по 18.07.2022 (213 календарних днів) становить 108 549,06 грн (509,62 грн ? 213 днів). Із застосуванням наведеної частки розмір відшкодування за цей період становить 28 103,35 грн (108 549,06 грн ? 25,89 %).

Розмір середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 календарних днів, у межах установленого законом шестимісячного обмеження) становить 94 279,70 грн (509,62 грн ? 185 днів). Із застосуванням тієї ж частки розмір відшкодування за цей період становить 24 409,01 грн (94 279,70 грн ? 25,89 %).

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу, становить 52 512,36 грн (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот дванадцять гривень 36 копійок) (28 103,35 грн + 24 409,01 грн).

Колегія суддів вважає, що саме такий розмір відшкодування забезпечує справедливий баланс інтересів сторін спірних правовідносин: з одного боку, захищає право позивача на компенсацію майнових втрат, спричинених несвоєчасним розрахунком, а з іншого - не покладає на відповідача, який є бюджетною установою, несправедливих та непропорційних майнових втрат, враховуючи, що при звільненні позивачу була виплачена частина належних йому сум, а несвоєчасно виплачена індексація становить лише 25,89 % загального розміру належних виплат.

Водночас суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування, застосував як "істотність частки" співвідношення суми несвоєчасно виплаченої індексації (108 311,66 грн) із розрахованим середнім заробітком за період затримки (108 549,06 грн), отримавши коефіцієнт 1,0, що не відповідає формулі пропорційності, визначеній Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, за якою частка обчислюється як співвідношення невиплаченої при звільненні суми до загального розміру належних працівникові при звільненні виплат.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 зазначив, що стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.

Висновок суду про необхідність зазначення про відрахування з присудженої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів є правильним і узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а, оскільки справляння і сплата податків є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного перегляду.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 зазначив, що стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.

Відтак доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог із присудженням суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із частиною першою статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, рішення суду першої інстанції належить скасувати в частині розміру стягнутого середнього заробітку з прийняттям у цій частині нової постанови про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52 512,36 грн, а в іншій частині - залишити без змін.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись вказаними положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що судове рішення ухвалено на користь суб`єкта владних повноважень, яким не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року скасувати в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2021 по 19.01.2023 в сумі 202 828,76 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2021 по 19.01.2023 в сумі 52 512,36 грн (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот дванадцять гривень 36 копійок) з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі № 560/5973/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.