Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №560/21363/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/21363/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії № 222430004592;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 22.01.2002 по 31.12.2003, 01.01.2004 по 27.02.2006 з 15.03.2007 по 06.02.2008, з 07.02.2008 по 01.03.2008, з 04.03.2008 по 06.02.2009 та з 18.11.1983 по 13.11.1985 період проходження стокової військової служби, відповідно до записів у трудовій книжці та

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 17.11.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у своєму рішенні в цьому провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні періоди підтверджені записами трудової книжки, яка є основним документом про трудовий стаж, при цьому позивач не може відповідати ні за неналежне виконання роботодавцем обов`язку зі сплати страхових внесків, ні за недоліки оформлення виданого державним органом військового квитка, а припинення для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не може позбавляти особу стажу, набутого в період її чинності.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.11.2025 № 222430004592 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 27.02.2006, з 15.03.2007 по 06.02.2008, з 07.02.2008 по 01.03.2008, з 04.03.2008 по 06.02.2009 та з 18.11.1983 по 13.11.1985 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за їх несплату покладені законом на страхувальника, а тому відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб не може бути підставою для незарахування працівникові періодів роботи до страхового стажу; на час виконання позивачем роботи на території РФ Угода від 13.03.1992 була чинною, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; запис у трудовій книжці про проходження військової служби не містить виправлень і є достатнім доказом такого стажу, тоді як ризик помилки державного органу при оформленні військового квитка не може покладатися на особу. Водночас суд відмовив у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу через відсутність документального підтвердження їх оплати.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт посилається на норми статей 1, 14, 16, 20, 21, 22, 24, 40, 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, і зазначає, що трудовий стаж стає страховим виключно за умови сплати страхових внесків, а у системі персоніфікованого обліку за періоди з 22.01.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 27.02.2006 відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за позивача відсутні. Щодо періодів роботи на території РФ апелянт вказує, що з 01.01.2023 ця держава припинила участь в Угоді від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив дію 19.06.2023, тому стаж на відповідній території враховується лише по 31.12.1991. Щодо періоду проходження строкової військової служби апелянт посилається на зазначення у військовому квитку невірної дати народження позивача та на необхідність звернення останнього до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про внесення виправлень.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся через вебпортал електронних послуг до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач:

- з 18.11.1983 по 13.11.1985 проходив службу в рядах радянської армії;

- з 22.01.2002 по 27.02.2006 працював електромонтажником силових мереж та електроустаткування у КВП монтажне управління № 13 "Електропівденьзахідмонтаж";

- з 15.03.2007 по 06.02.2008 - електромонтажником 4 розряду ТОВ "Енергобудівельна компанія "Енергобудналадка" (м. Москва); з 07.02.2008 по 01.03.2008 та з 04.03.2008 по 06.02.2009 - електромонтажником ЗАТ "Буденергосервіс" (м. Москва).

Рішенням від 26.11.2025 №222430004592 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи (32 роки), передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", при наявному стажі - 24 роки 03 місяці 29 днів. До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від НОМЕР_1 від 10.02.1986, а саме:

з 22.01.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 27.02.2006, оскільки відсутні дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

у РФ з 15.03.2007 по 06.02.2008, з 07.02.2008 по 01.03.2008 та з 04.03.2008 по 06.02.2009, оскільки з 01.01.2023 Росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховуємо по 31.12.1991 (лист ПФУ №2800-030102-5/56080 від 27.12.2022 та лист Мінсоцполітики №411/0/2-23/54 від 12.01.2023).

Не зарахований період проходження військової служби згідно запису військового квитка серії НОМЕР_2 від 17.06.1985, оскільки у військовому квитку невірна вказана дата народження позивача.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони зм`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

За змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту "в" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба. Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Щодо періодів роботи з 22.01.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 27.02.2006, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками є, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1 (крім фізичних осіб, які використовують працю домашніх працівників), 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

За приписами частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина 12 статті 20 Закону № 1058-IV).

Абзацом четвертим частини п`ятої статті 21 Закону № 1058-IV встановлено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 171.1 статті 171 Податкового кодексу України (далі - ПК України) особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків, подання персоніфікованих відомостей до Пенсійного фонду, а також відповідальність за неналежне виконання цього обов`язку покладені законом виключно на страхувальника (роботодавця). Застрахована особа - працівник не є суб`єктом адміністрування таких платежів і не наділена правовими засобами примусу роботодавця до належного виконання його обов`язку зі сплати страхових внесків.

За таких умов покладення на працівника негативних наслідків протиправної поведінки роботодавця у вигляді незарахування фактично відпрацьованих періодів до страхового стажу є непропорційним втручанням у гарантоване статтею 46 Конституції України право на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а та від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, які стосуються подібних правовідносин.

Колегія суддів враховує, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 про роботу позивача в монтажному управлінні № 13 "Електропівденьзахідмонтаж" у період з 22.01.2002 по 27.02.2006 є послідовними, не містять виправлень, дописок чи підчисток, а відповідач у встановленому порядку недостовірності цих записів не довів, факту трудових відносин не заперечив і жодних доказів на підтвердження того, що позивач у спірний період не працював, не надав.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 645/5599/16-а, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17, від 14.02.2023 у справі № 263/9178/17 та від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах правові висновки сформульовані за інших фактичних обставин - щодо врахування заробітної плати для обчислення розміру пенсії та щодо часткового відображення стажу в реєстрі застрахованих осіб з огляду на суми фактично сплачених внесків, тоді як у цій справі спір виник щодо самого факту зарахування до стажу періодів роботи, підтверджених трудовою книжкою, за наявності повної відсутності звітності роботодавця.

Щодо періодів роботи на території РФ з 15.03.2007 по 06.02.2008, з 07.02.2008 по 01.03.2008 та з 04.03.2008 по 06.02.2009.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Частинами першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на міжнародних договорах з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Згідно зі статтею 6 Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Абзацами другим, третім статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року передбачено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.

Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року також передбачено взаємне визнання Сторонами трудового стажу.

Статтею 13 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію; дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. При цьому пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають".

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 ухвалено вийти з Угоди від 13.03.1992, а Міністерство юстиції України повідомленням від 10.01.2023, опублікованим в Офіційному віснику України, підтвердило припинення дії цієї Угоди для України з 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.11.2025 у справі № 560/129/24, яка стосується подібних правовідносин, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки особа працювала на території РФ у період чинності Угоди від 13.03.1992, положення цієї Угоди протиправно не були застосовані пенсійним органом, та що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі РФ в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23 та від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що спірні періоди роботи позивача (2007– 2009 роки) мали місце в період, коли Угода від 13.03.1992 була чинною для України, а отже, набуте позивачем у цей час право на врахування відповідного трудового стажу не може бути скасоване внаслідок подальшого припинення дії міжнародного договору. Протилежне тлумачення, на якому наполягає апелянт, означало б надання нормативним актам зворотної дії в часі та ретроспективне погіршення правового становища особи, що не узгоджується зі статтею 58 Конституції України.

Посилання апелянта на листи Пенсійного фонду України від 27.12.2022 № 2800-030102-5/56080 та Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 № 411/0/2-23/54 колегія суддів також відхиляє, оскільки такі листи не є нормативно-правовими актами, мають інформаційно-роз`яснювальний характер і не можуть звужувати обсяг прав особи, встановлених Конституцією України, законом та міжнародним договором.

Щодо періоду проходження строкової військової служби з 18.11.1983 по 13.11.1985.

Як установлено судом, факт проходження позивачем строкової військової служби у вказаний період підтверджений записом у трудовій книжці, який не містить виправлень, дописок чи підчисток, а також військовим квитком серії НОМЕР_2 від 17.06.1985. Єдиною підставою для незарахування цього періоду відповідач визначив невідповідність зазначеної у військовому квитку дати народження позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не здійснював заповнення військового квитка та не може відповідати за правильність і повноту його оформлення, а неналежне заповнення документа з вини осіб, відповідальних за таке заповнення, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

При цьому пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що у випадках, коли в документах містяться неправильні чи неточні записи, для підтвердження стажу роботи приймаються інші документи, які містять відомості про періоди роботи, тобто законодавство не пов`язує наявність технічної помилки в одному з документів із втратою доказового значення решти документів.

Крім того, пенсійний орган, маючи сумніви щодо окремих реквізитів документа за наявності тотожності прізвища, імені та по батькові особи, не був позбавлений можливості витребувати додаткові документи чи здійснити перевірку, однак доказів вчиненн таких дій матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип належного урядування, зокрема, покладає на державні органи обов`язок діяти вчасно, у належний і послідовний спосіб.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29-30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у цій справі втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за наявності встановлених законом умов орган Пенсійного фонду зобов`язаний діяти у чітко визначений спосіб - врахувати підтверджені належними доказами періоди стажу, тобто не наділений свободою вибору між кількома правомірними варіантами поведінки. Водночас обраний судом спосіб захисту - зобов`язання повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду - є таким, що не підміняє повноважень суб`єкта владних повноважень та забезпечує ефективне поновлення порушеного права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 26.11.2025 № 222430004592 про відмову у призначенні пенсії за віком прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення, а тому не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню з покладенням на відповідача обов`язку зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача і повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.