Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/27815/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/27815/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.09.2025 № 063550005550 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію за вислугу років на підставі п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з моменту першого звернення, тобто з 03.01.2024.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнато протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063550005550 від 29.10.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.09.1992 на посаді викладача та концертмейстера Овруцької дитячої музичної школи та з 01.09.1993 по 01.09.2023 - на посаді керівника фортепіанного відділу та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 03.01.2024.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.01.2019 викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи на посадах викладача та концертмейстера дитячої музичної школи підлягає зарахуванню до спеціального стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII навіть за умови, що відповідні заклад і посада прямо не передбачені Переліком № 909. Суд також зазначив, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій у розумінні частини другої статті 77 КАС України.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі № 240/27815/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Апелянт зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник посилається на приписи статей 5, 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, пункти 2-1 та 16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону та стверджує, що пенсія за вислугу років згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена лише особам, які мають необхідну вислугу років станом на 11.10.2017, тобто не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу. Апелянт наголошує, що станом на 11.10.2017 спеціальний стаж позивача був меншим за 26 років 6 місяців, а тому права на цей вид пенсії вона не набула, і посилається при цьому на постанову Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, зобов`язавши пенсійний орган призначити пенсію, тоді як суд не вправі підміняти собою суб`єкта владних повноважень та втручатися у його дискрецію; на переконання апелянта, суд міг зобов`язати відповідача лише зарахувати стаж, а не призначити пенсію.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 03.01.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За принципом екстериторіальності заява позивача та подані нею документи розглядалися ГУ ПФУ у Львівській області, яким прийнято рішення № 063550005550 від 09.01.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 240/3177/24 позов задоволено частково та зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2024 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.07.2000 по 31.07.2000 та з 01.09.2000 по 31.08.2002 і з урахуванням висновків суду у цій справі.

На виконання зазначеного судового рішення ГУ ПФУ у Львівській області прийняло рішення № 063550005550 від 29.10.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з підстав того, що згідно з довідкою № 25 від 26.12.2023 заявниця працювала у навчальному закладі (музична школа), який не передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Згідно із записами трудової книжки заявника та довідки № 25 від 26.12.2023 позивач з 01.09.1992 працювала на посаді викладача та концертмейстера Овруцької дитячої музичної школи, а з 01.09.1993 по 01.09.2023 - на посаді керівника фортепіанного відділу.

За рішенням пенсійного органу страховий стаж позивача станом на 31.12.2023 становить 29 років 11 місяців 18 днів.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, за якими суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряє такі рішення, зокрема щодо їх прийняття на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та пропорційності.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (тобто на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Абзацом другим пункту 16 цього ж розділу передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

За статтею 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII; зазначені положення втратили чинність з дня ухвалення Рішення.

Отже, з 05.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII підлягають застосуванню приписи цієї норми в редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, за якими право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про необхідність наявності у позивача станом на 11.10.2017 спеціального стажу не менше 26 років 6 місяців ґрунтуються на нормах пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII у редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII, які визнані неконституційними і втратили чинність. Відновлена редакція цієї норми вимагає наявності спеціального стажу від 25 років незалежно від віку. Наведене не суперечить і правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20, на яку посилається апелянт, адже цей висновок стосується виключно дати, станом на яку визначається наявність необхідної вислуги років (11.10.2017), а не кількісного показника такого стажу, який визначається чинною редакцією пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на 11.10.2017 ОСОБА_1 безперервно, починаючи з 01.09.1992, працювала на посадах викладача по класу фортепіано та концертмейстера Овруцької дитячої музичної школи, тобто на зазначену дату мала понад 25 років стажу роботи за спеціальністю, що є достатнім для набуття права на пенсію за вислугу років за пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII.

Щодо доводів апелянта про те, що музична школа не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), колегія суддів зазначає таке.

По-перше, Перелік № 909 прямо відносить до закладів, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, "музичні і художні школи", а також позашкільні навчальні заклади. По-друге, відповідно до статті 12 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22.06.2000 № 1841-III та пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 № 433, до позашкільних навчальних закладів належать початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). По-третє, Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, до посад педагогічних працівників віднесено, зокрема, викладачів усіх спеціальностей, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, а також концертмейстерів закладів освіти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 876/5312/17 сформулювала правовий висновок, за яким викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 127/159/17-а, від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 21.03.2019 у справі № 758/14312/16-а та від 24.12.2019 у справі № 462/2743/17, які стосуються подібних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, єдина підстава, з якої ГУ ПФУ у Львівській області відмовило позивачу у призначенні пенсії рішенням № 063550005550 від 29.10.2025 (робота у навчальному закладі, не передбаченому Переліком № 909), суперечить як самому Переліку № 909, так і наведеним обов`язковим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Таке рішення не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому правомірно визнане судом першої інстанції протиправним та скасоване.

За статтею 62 Закону № 1788-XII та статтею 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Позивач надала як трудову книжку серії НОМЕР_1 , так і уточнюючу довідку Овруцької дитячої музичної школи № 25 від 26.12.2023, достовірність яких відповідачем не оспорена.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неправомірне втручання суду в дискреційні повноваження пенсійного органу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Призначення пенсії за вислугу років за наявності визначених законом умов (необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017, звільнення з роботи, що дає право на таку пенсію, та відповідної заяви) не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України, оскільки за таких умов цей орган зобов`язаний призначити пенсію і не має права діяти на власний розсуд.

Колегія суддів також враховує, що заява позивача від 03.01.2024 вже була предметом повторного розгляду відповідачем на виконання рішення суду у справі № 240/3177/24, за наслідками якого пенсійний орган знову відмовив у призначенні пенсії з підстав, які суперечать обов`язковим висновкам Великої Палати Верховного Суду. За таких обставин повторне зобов`язання відповідача лише розглянути заяву не було б ефективним способом захисту порушеного права у розумінні частини другої статті 5 та частини другої статті 9 КАС України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував спосіб захисту у вигляді зобов`язання призначити пенсію з дати першого звернення - з 03.01.2024.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи апелянта про пріоритетність Закону № 1058-IV, оскільки саме пункти 2-1 та 16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону прямо передбачають застосування положень Закону № 1788-XII у частині визначення права на пенсію за вислугу років, а отже застосування судом першої інстанції пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII жодним чином не суперечить Закону № 1058-IV.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 063550005550 від 29.10.2025 та про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII з 03.01.2024.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.