Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/11742/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11742/26

Головуючий у 1-й інстанції: Окис Тетяна Олександрівна

Суддя-доповідач: Савицька Н.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Томчука А.В. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНВІН» на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування рішення та картки відмови,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНВІН» (далі – позивач, ТОВ «ФК «ФІНВІН») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі – відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 12 лютого 2026 року №UA101000/2026/000011/1 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2026/000116.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Так апелянт в апеляційній скарзі, зокрема зазначає, що суд першої інстанції не встановив та не навів у оскарженому рішенні обставин, які б свідчили про неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною Контракту, додатку до контракту та інвойсу щодо ідентичних товарів, а також не перевірив, чи містить рішення відповідача про коригування митної вартості належне обґрунтування такого висновку. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що неподання документа, який би містив інформацію про маршрут перевезення, його протяжність та тарифну ставку за 1 кілометр перевезення, свідчить про неможливість підтвердження витрат на транспортування товару. На думку апелянта, саме по собі не зазначення у наданій довідці маршруту перевезення, його протяжності або розрахунку тарифу за кілометр не свідчить про недостовірність заявленої суми транспортних витрат та не може бути самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості товару.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що судом першої інстанції розгляд справи проведено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази та надано їм належну оцінку, а зроблені висновки у справі є правильними і законними.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.02.2026 до митного органу подано митну декларацію № 26UA101020003682U1, відповідно до якої отримувачем товару являється ТОВ «ФК «ФІНВІН», товар «Т/з спеціального призначення, автопідйомник з люлькою, б.в – 1 шт. Марка – MAN; модель TGM 18.280; номер шассі – НОМЕР_1 ; робочий об`єм циліндрів – 6870 см. куб.; такий, що був у використанні; тип двигуна – дизельний; такий, що був у використанні; двигун – 21821245782129; колісна формула – 4х2; календарний рік виготовлення – 2009 р.; модельний рік виготовлення – 2009 р.; робоча висота підйому – 45 м; вантажопідйомність – 600 кг. призначення – для підіймання людей з інструментами для різного виду ремонтних та монтажних робіт на висоті. Пристрої, що дають можливість виконувати визначені не транспортні функції: підйомна установка марки WUMAG WT450 С.Н.21450412, кількість підйому людей – 6; для цивільного призначення.».

На підтвердження заявленої митної вартості до митної декларації надано такі документи:

договір купівлі – продажу (4100) №23-01/1 від 23 січня 2026 року;

доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (4103) №1 від 23 січня 2026 року;

рахунок – фактура (0380) №3204660 від 03 лютого 2026 року;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (2800) №43394821549 від 04 грудня 2024 року;

автотранспортна накладна CMR (0730) №б/н від 03 лютого 2026 року;

платіжні документи, що підтверджують вартість товару (3002) №18 від 30 січня 2026 року;

документ, що підтверджує вартість перевезення товару (3007) №б/н від 09 лютого 2026 року;

копія декларації країни відправлення (9610) №26GB00006007BLJSK від 03 лютого 2026 року.

Під час проведення консультації митний орган 11.02.2026 запропонував імпортеру надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме:

1) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів

2) виписку з бухгалтерської документації (в т.ч для підтвердження транспортних витрат);

3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією;

4) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

5) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).

Декларантом також надано лист продавця, який підтверджує допущення помилки у інвойсі в частині реквізитів контракту.

12.02.2026 митний орган повідомив декларанта, що заявлена ним митна вартість товарів не може бути визначена. Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, декларантом не надані такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б – за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59, 60 Митного кодексу України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за митною ціною договору, а саме відсутнє одночасне співпадіння таких умов як: фізичні характеристики, якість та репутація на ринку, країна виробництва, виробник, наявність торговельної марки. При цьому декларантом під час проведення з ним консультацій такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г – на основі віднімання та додавання вартості – не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами статей 62, 63 Митного кодексу України така інформація надається декларантом. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення за декларантом консультацій, такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей у цьому випадку не можуть бути застосовані. Враховуючи неможливість застосування попередніх методів, керуючись положеннями частини 8 статті 57 та частини 1 статті 55 Митного кодексу України, можливо застосувати другорядний метод 2ґ – резервний, відповідно до статті 64 Митного кодексу України з використанням способу, який не суперечить законам України, і є сумісним з відповідними принципами і положеннями ГАТТ, який щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами рівнях митної вартості.

Внаслідок опрацювання документів прийнято рішення про коригування митної вартості від 12.02.2026 №UA101000/2026/000011/1 з обґрунтуванням причин коригування митної вартості (гр.33).

Так, у рішенні зазначено причини неможливості застосування методу 2а у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні товари. Митна вартість визначена за методом 2б за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості подібного товару за МД № 25UA205140033122U0 від 26.05.2025 «1.Автомобіль спеціального призначення – автовишка, оснащений платформою (люлькою) для піднімання людей на висоту на шасі вантажного автомобіля;-Б/в автовишка Ruthmann T 400 с.н.: НОМЕР_2 , 2014 рік на шассі MAN TGM 18.290. Марка: MAN; Модель: TGM 18.290; Номер шасі: НОМЕР_3 ; Загальна кількість місць включаючи водія:2Колісна формула: 4х2; Рік виготовлення: 2014; Модельний рік виготовлення: 2014; Тип двигуна: дизель; Робочий об`єм циліндрів двигуна: 6871 см3; Потужність:213 кВт; Вага:16260 кг; Повна маса 18000 кг.; Торгова марка: MAN; Виробник: MAN; Країна виробництва: EU» – 141272,28 GPB за одиницю з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Також 12.02.2026 митним органом оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2026/000116.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, згідно ч.2 ст.1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Приписами статті 49 МК України визначено, що митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Розділ ІІІ МК України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

За приписами частин 1 та 2 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України, частиною першою якої обумовлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною другою зазначеної статті документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами першою, другою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини п`ятої статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Частиною третьою статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом у постановах, зокрема, від 13.09.2019 у справі №815/6780/15, від 06.09.2019 у справі №803/1212/14 та від 17.06.2022 у справі № 826/11710/17.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач мав об`єктивні сумніви щодо достовірності наданої декларантом інформації, оскільки документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, містили недоліки та не містили всіх відомостей, що підтверджували числові значення складових митної вартості товару, а саме витрат на його транспортування, у зв`язку із чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості, а позивач такі недоліки не усунув та не підтвердив задекларовану ним митну вартість. Крім того, декларант на пропозицію митного органу не надав документів на підтвердження виконання платіжної інструкції №18 від 30.01.2026.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 (далі - Порядок №216).

Пунктом 15 Порядку №216 передбачено, що Платник заповнює реквізит Призначення платежу платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити:

1) номер документа для ініціювання платіжної операції (може містити цифри та літери);

2) дату складання документа для ініціювання платіжної операції (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами);

3) унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), номер рахунку платника в іноземній валюті або банківських металах, адресу платника;

4) найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг платника (назви країни і міста);

5) цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19 квітня 2016 року № 269) (зі змінами) (далі - Класифікатор);

6) суму платіжної операції або масу банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою) та словами;

7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування отримувача/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), номер рахунку отримувача в іноземній валюті або банківських металах, на який перераховуються кошти або банківські метали (для отримувача - фізичної особи, який не має рахунку, реквізит номера рахунку не заповнюється);

8) найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг];

9) комісійні - зазначається порядок сплати комісійних винагород (витрат) надавачу платіжних послуг платника й іншим надавачам платіжних послуг за перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів за рахунок платника (OUR) або отримувача (BEN) або платника та отримувача (SHA), надається право надавачу платіжних послуг платника утримувати комісійну винагороду без платіжної інструкції платника;

10) призначення платежу;

11) код країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації (заповнюється платником або надавачем платіжних послуг платника);

12) ідентифікаційний код платника - для юридичних осіб зазначається код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або обліковий номер, який присвоюється контролюючими органами, для фізичних осіб зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово відмова);

13) підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації;

14) резидентність - зазначає платник - фізична особа свою та отримувача резидентність словами резидент чи нерезидент під час перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів на користь іншої фізичної особи в межах України.

Надавач платіжних послуг має право передбачати в платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах додаткові реквізити.

Між тим, чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання в платіжному документі на інвойс чи проформу-інвойс.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі, а отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані декларантом для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 у справі № 813/1755/17 та від 22.08.2019 у справі №810/2784/18.

Як встановлено судом у рішенні про коригування митної вартості зазначено, що платіжна інструкція №18 від 30.01.2026 не була взята до уваги, оскільки не містила обов`язкових реквізитів, визначених Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національним банком України від 28 липня 2008 року №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком (підпункт 13 пункту 14 розділу ІІ Положення). Документу, який підтверджує факт оплати товару, а саме SWIFT, до митного оформлення надано не було, а наданий банківський документ не міг бути взятий до уваги, оскільки не містить інформації щодо фактичного перерахування коштів за кордон.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо доводів відповідача, з якими суд погодився, що платіжна інструкція №18 від 30.01.2026 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов`язкових реквізитів платіжного документу, визначених Постановою №216, колегія суддів враховує наступне.

Надана декларантом платіжна інструкція в іноземній валюті №18 від 30.01.2026 (а.с.71) має відмітку «Документ з ID401039352 прийнято 30.01.2026 10:55 по системі iBank2UA ЕП Є КОРЕКТНИМ».

При цьому, колегія суддів зауважує, що електронний розрахунковий документ з електронним підписом має таку ж юридичну силу, як і паперовий з підписом та з мокрою печаткою, а відтак митний орган помилково не взяв такий документ до уваги.

Крім того, у платіжній інструкції в іноземній валюті № 18 від 30.01.2026 зазначено SWIFT, що підтверджує відправлення платіжного доручення та успішну ідентифікацію банків, а також зазначено статус документа "дата виконання 30.01.2026", що свідчить про те, що платіжна інструкція не є просто наміром здійснити платіж, а містить усі міжнародні банківські реквізити, необхідні для здійснення SWIFT-переказу.

Відтак, митний орган отримав вищевказаний банківський документ, який містив усі реквізити міжнародного платежу та був прийнятий банком до виконання, однак, відповідач у оскаржуваному рішенні не навів жодних доказів того, що цей платіж не був здійснений або був відкликаний, що не було враховано та не взято до уваги судом першої інстанції.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 14 розділу II Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.07.2008 (у редакції постанови Правління Національного банку України № 189 від 25.08.2022, далі – Положення), платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити обов`язкові реквізити.

Так, підпунктом 13 передбачено, що така платіжна інструкція повинна містити підпис(и) (власноручний(і) або електронний(і)) відповідної(их) особи(іб) платника, уповноваженої(их) розпоряджатися рахунком згідно з законодавством України, або код автентифікації. Згідно із п. 15 Положення, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.

Зокрема, у графі 70 «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті № 18 зазначено наступне: «передоплата за MAN WUMAG with WT450-05 s.n. 21450412 згідно Контракту № 23-01/1 від 23.01.2026 року». Отже, у призначенні платежу чітко вказано VIN-код вищевказаного товару та номер і дату вказаного Договору міжнародної купівлі-продажу/Контракту, що дозволяє однозначно ідентифікувати платіж як оплату саме за цей товар, оскільки вищевказаний Договір міжнародної купівлі-продажу/Контракт містять: інформацію щодо сторін Контракту, їх юридичних адрес та реквізитів, що відповідають тим, які зазначені у платіжній інструкції в іноземній валюті №18 від 30.01.2026; специфікацію №1 до вищевказаного Договору міжнародної купівлі-продажу/Контракту № 23-01/1 від 23.01.2026, яка містить істотні умови щодо поставки товару та інформацію про товар (марка, модель, реєстраційний номер, номер кузова, вага, рік виготовлення, вартість), тобто повну та достатню інформацію для ідентифікації товару.

При цьому, вищевказаний платіжний документ підписаний електронним підписом директора апелянта та платіж був офіційно прийнятий банком до виконання. Крім того, як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, у цій платіжній інструкції в іноземній валюті в кінці цього платіжного документу зазначено наступне: «Документ з ID 401039352 прийнято 30.01.2026 10:55 по системі iBank2UA ЕП Є КОРЕКТНИМ».

За наведених обстаин та з урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що що вказана платіжна інструкція в іноземній валюті є документом, який підтверджує оплату товару і цей документ має відмітки, що цей платіжний документ прийнятий банком. Суд також зауважує, що ані Митним кодексом України, ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами, якими регулюються правовідносини у сфері митної справи, не передбачено обов`язку декларанта надавати митному органу або суду документи на підтвердження виконання платіжних інструкцій про оплату товару.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що платіжна інструкція в іноземній валюті №18 від 30.01.2026 відповідає вимогам п. 14 Положення, оскільки містить усі передбачені реквізити та згідно із п. 15 Положення реквізит «Призначення платежу» заповнений належним чином, так як містить повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється, що свідчить про те, що платіжний документ стосується безпосередньо оцінюваного товару, адже сума визначена у специфікації №1 до Договору міжнародної купівлі-продажу (Контракту) та інвойсі співпадає із сумою, що зазначена у вищевказаному платіжному документі.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, під час розгляду вказаної справи, не враховано та залишено поза увагою той факт, що платіжна інструкція в іноземній валюті №18 від 30.01.2026, яка була надана митному органу, містить відмітки про виконання банком платежу, про що у правому нижньому кутку є відповідна відмітка з зазначенням дати виконання. Крім того, слід зауважити, що вищевказана платіжна інструкція в іноземній валюті сформована за допомогою системи iBank2UA - це система клієнт-банк (інтернет - банкінг для юридичних осіб) в електронній формі.

Крім того встановлено, що повна оплата у вигляді 100% попередньої оплати передбачена Контрактом, а зазначення митним органом про сумніви щодо того, що платіжна інструкція в іноземній валюті є документом, який не підтверджує оплату товару, є його припущенням, яке спростовується матеріалами справи.

Також, колегія суддів ураховує, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Відтак. на переконання колегії суддів, відповідачем протиправно не взято до уваги платіжну інструкцію в іноземній валюті №18 від 30.01.2026, яка була надана митному органу, оскільки така підтверджує факт оплати за оцінюваний товар.

Щодо зауваження відповідача про відсутність підпису/печатки продавця в рахунку-фактурі, то суд зазначає, що вказана обставина не впливає на розрахунок митної вартості. Крім того, відсутній підпис/печатка продавця в інвойсі по суті не є розбіжностями, оскільки даний документ не носить суперечностей з іншими поданими документами та відсутність підпису не впливає на можливість або неможливість перевірки числового значення заявленої митної вартості товару.

Так, у постанові від 16.04.2019 у справі №815/6698/17 Верховний Суд вказав, що відсутність на специфікаціях до контракту печатки фірми-відправника, відсутності печатки та підпису відповідальної особи на інвойсі, за наявності інших належних та достатніх доказів, не вказують на їх недійсність, та не впливають на числові значення складових митної вартості товарів.

Отже, відсутність підпису на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів рахунку (іnvoice), складеному нерезидентом, не є невідповідністю в поданих до митного оформлення документах, а відтак не є підставою для відмови в митному оформленні товарів за першим методом.

Колегія суддів також зауважує, що при регулюванні ділових відносин у сфері зовнішньоторговельного обігу діє принцип свободи договору. Цей принцип є результатом розвитку ширшого принципу, що діє і в національному законодавстві більшості країн, і у сфері міжнародного права - принципу автономії волі. Керуючись цим принципом, суб"єкти ЗЕД самі вирішують, на яких умовах укладати договір, з ким його укладати, яким буде його зміст і форма.

Так як погодження сторонами істотних умов є обов`язковим при укладенні будь-якого договору, тому і при укладенні зовнішньоекономічного контракту його істотними умовами є умови про предмет договору, ціну/вартість та строк оплати. Ці умови встановлюються на розсуд сторін і є вільним вибором сторін договору.

Зовнішньоекономічний контракт юридично закріплює відносини між сторонами, визначає зобов`язання кожної сторони, а також визначає порядок, послідовність і способи дій кожної з них.

Разом із тим, в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару

Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №813/1755/17, від 29.07.2021 у справі №380/6459/20.

Таким чином, у будь-якому випадку умови оплати за товар безпосередньо ціни товару не стосуються і митниця мала можливість визначити ціну товару, як складову митної вартості на підставі інших поданих до митного оформлення документів у спірних випадках декларування товару: зовнішньоекономічного контракту, інвойсу тощо, відомості у яких повною мірою піддаються обчисленню, не містять розбіжностей, тобто дозволяли митному органу здійснити перевірку розрахунку митної вартості задекларованої товарної партії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 справи №460/2674/20, від 12.03.2019 по справі №803/3649/15, від 01.03.2023 у справі №420/18880/21.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Таким чином, терміни оплати, способи оплати ніяким чином не впливають на числові значення митної вартості товару.

Судом також встановлено, що декларантом надано лист продавця, який підтверджує допущення помилки у інвойсі в частині реквізитів контракту.

Отже, на переконання суду, декларантом виконані вимоги діючого митного законодавства (частина друга статті 53 Митного кодексу України) щодо надання усіх наявних у нього банківських платіжних документів, у разі здійснення оплати коштів за товар, які повною мірою ідентифікуються зі рахунком-фактурою, задекларованими товарами та у сукупності з іншими наданими митниці документами первинного бухгалтерського обліку підтверджують заявлену товариством вартість товару за Контрактом та факт здійснення оплати за товар.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо врахування доводів відповідача про те, що відомості про витрати на транспортування оцінюваного товару не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 53 МК України основною вимогою до транспортних (перевізних) документів є наявність в них відомостей про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

1) рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

2) банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

3) калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

У випадку визначення митної вартості товару декларантом за першим методом, тобто за ціною договору (контракту), згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї ж статті.

Частина 10 статті 58 МК України визначає витрати, які є складовими митної вартості, в тому числі витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.

Колегія суддів зауважує, що, оскільки законом не визначено конкретний перелік документів, виключно якими підтверджується розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими документами, що містять цифрові значення, та які декларант вважає достатніми для підтвердження своїх транспортних витрат. Митний кодекс України також не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому, подані позивачем підчас митного оформлення документи, що підтверджують транспортні витрати, є допустимим та достатнім доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Разом із тим, надана позивачем довідка про транспортні витрати від 10.02.2026, що підтверджує вартість перевезення товару (а.с.44). Вказана довідка від 10.02.2026 підписана та скріплена печаткою позивача. Відповідно до змісту вищевказаної довідки про транспортні витрати від 10.02.2026 вбачається, що декларантом було повідомлено митний орган, що транспортні витрати по доставці вищевказаного товару від Normanton, GB до кордону України складає 500 GBP. Страхування вантажу/товару не проводилось.

Апелянт також зазначає, що декларант здійснював перевезення вищевказаного оцінюваного товару з використанням власного транспорту та для транспортування вищевказаного товару не залучав інших осіб та їх техніку, а відтак додаткових витрат на транспортування товару, декларантом понесені не були.

А тому зміст вищевказаного документу щодо транспортних витрат підтверджує існуючі витрати позивача на транспортування товару та підтверджує правомірність заявленої митної вартості товару та не змінює розмір її складових.

Суд також зауважує, що згідно з статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що документи на перевезення товару не є обов`язковими документами, які мають надаватися декларантом для підтвердження митної вартості товару.

Слід також зазначити, що Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 по справі №804/9754/15 зроблено висновок, що довідка про транспортні витрати є належним документом, який підтверджує вартість перевезення відповідно до вимог Митного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що витрати на транспортування імпортованих товарів до їх ввезення на митну територію України підтверджуються поданими транспортними (перевізними) документами, піддаються обчисленню та не містять розбіжностей, а тому доводи відповідача, що відомості про витрати на транспортування оцінюваного товару та його навантаження не базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що позбавляє митний орган перевірити достовірність декларування витрат на транспортування, що відповідно до ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України є складовою митної вартості, суд вважає безпідставними.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що неподання документа, який би містив інформацію про маршрут перевезення, його протяжність та тарифну ставку за 1 кілометр перевезення, свідчить про неможливість підтвердження витрат на транспортування товару. Саме по собі не зазначення у вищевказаній довідці маршруту перевезення, його протяжності або розрахунку тарифу за кілометр не свідчить про недостовірність заявленої суми транспортних витрат та не може бути самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості товару.

Крім наведеного вище, на протиправність рішення про коригування митної вартості ввезеного товару вказує також і наступне.

Судом встановлено, що за основу для коригування митної вартості придбаного позивачем товару за резервним методом митним органом взято митну вартість подібного товару за МД №25UA205140033122U0 від 26.05.2025.

Суд зауважує, що вказана декларація не може вважатися об`єктивним джерелом інформації в цілях коригування митної вартості товару, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. До того ж, вищезазначена декларація не розкриває умов поставки товару, що безпосередньо впливає на його митну вартість під час митного оформлення.

Наявність в базі даних ЄАІС ДФС інформації про те, що товар, який задекларовано та ввезено в Україну за іншою вартістю, ніж задекларовано позивачем, за відсутністю інших, визначених законом підстав, не може бути підставою для коригування митної вартості товару, ввезеного позивачем, оскільки з бази даних не вбачається умови договору, між ким він укладався, при цьому безліч обставин можуть впливати на ціну товару (його характеристика, виробник, умови і обсяги поставки, наявність знижок), адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономної волі і свободи договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №814/2659/16, від 21.08.2018 у справі №804/7845/17, від 07.12.2018 у справі №809/4367/15.

Відтак, враховуючи встановлені під час апеляційного перегляду у даній справі обставини, а також те, що відповідач у ході проведення митного оформлення не встановив фактів понесення позивачем додаткових витрат у зв`язку з придбанням товарів, заниження їх вартості в інший спосіб тощо, суд апеляційної доходить висновку про безпідставність рішень митного органу про коригування митної вартості ввезених позивачем товарів.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним (резервним) методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що за умови ненаведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано належної оцінки поданим товариством документам та не встановлено конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Таким чином, контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числове визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню резервного методу.

Стосовно наданого відповідачем до суду апеляційної інстанцї до відзиву на апеляційну скаргу документу «Форма декларації митної вартості» з зазначенням, що вказаний документ подавався до митниці, то колегія суддів зауважує, що згідно переліку документів, на підставі яких були прийняті спірні рішення, митниця не зазначала про подання такого документу, і до суду першої інстанції вказаний документ також не подавався, а тому оцінка йому апеляційним судом не надається.

Оскільки під час апеляційного розгляду належними доказами не спростовано твердження позивача, що надані для митного оформлення документи в сукупності підтверджують правильність визначення митної вартості імпортованого товару, підстави для висновку суду про те, що заявлена позивачем митна вартість товару є заниженою чи необ`єктивною, відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 7321,60 грн.

Розглядаючи клопотання представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених правових норм видно, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Приписами статті 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Подібний висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Схожа правова позиція, також міститься і в постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №686/5064/20.

При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання вимог ст. 132, 134, 139 КАС України, для підтвердження витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у першій інстанції 05 травня 2026 року між позивачем та адвокатом Білоусом романом Андрійовичем було укладено договір про надання правничої допомоги № 7, ордер на надання правничої допомоги, від 07 травня 2026 року, копію акту здачі-прийняття виконаних робіт №НП-0000007 від 12 травня 2026 року, платіжну інструкцію №2834 від 07 травня 2026 року на суму 8000 грн., від 13 травня 2026 року, детальний опис виконаних робіт.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що підготовка адвоката до участі у справі в суді першої інстанції не потребувала значних затрат часу.

Разом із тим, вивчення та аналіз матеріалів справи, надання усних консультацій клієнту, написання відповіді на відзив, участь в одному судовому засіданні, не потребувало значних затрат часу.

Враховуючи критерій реальності адвокатських витрат та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, обмежений обсяг процесуальних дій, колегія суддів вважає необґрунтованою оплату послуг адвоката у розмірі 8000 грн, яку необхідно зменшити до 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНВІН» задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості від 12 лютого 2026 року №UA101000/2026/000011/1.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2026/000116.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНВІН» (ЄДРПОУ 43064565) за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці (ЄДРПОУ 44005610) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7321,60 грн. (сім тисяч триста двадцять одну гривню шістдесят копійок) та витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4000 (чотири тисячі гривень) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийСавицька Н.В.

СуддіТомчук А.В. Драчук Т. О.