Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/24936/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24936/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідачів та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 06.10.2025 № 064250011447, щодо відмови у призначенні пенсії за зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 29.04.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, маючи статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не підтвердив необхідного періоду постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю не менше 3 років станом на 01.01.1993, оскільки періоди навчання у Житомирському СПТУ № 6 з 01.09.1986 по 28.06.1989 та проходження строкової військової служби з 08.12.1989 по 25.12.1991 не підтверджені як такі, що мали місце на території радіоактивного забруднення. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у позивача відсутня початкова величина зниження пенсійного віку, оскільки не підтверджено постійного проживання (роботи) у відповідній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити такий строк, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, а також стягнути на його користь понесені судові витрати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно розподілив тягар доказування та неналежно оцінив ключовий доказ - довідку відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області від 16.05.2025 № 9995, яка є спеціальним письмовим доказом періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, прямо передбаченим підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1. Апелянт наголошує, що суд встановив факт навчання у м. Житомирі, однак не встановив факту припинення постійного проживання у м. Коростень, що є різними юридичними фактами; у справі відсутні докази зняття позивача з реєстрації (обліку) у м. Коростень, реєстрації за місцем навчання, проживання у гуртожитку, вибуття або набуття іншого постійного місця проживання, а також докази недостовірності чи помилковості видачі довідки № 9995. На думку апелянта, пенсійний орган не спростував зазначену довідку, а лише не погодився з нею, тоді як незгода суб`єкта владних повноважень із доказом не є його спростуванням; відсутність у довідці дати зняття з обліку не може тлумачитися проти позивача. Апелянт також вказує, що не наполягає на автоматичному зарахуванні періоду строкової військової служби без підтвердження місця її проходження, проте сам факт такої служби не спростовує довідки № 9995.

ГУ ПФУ в Житомирській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві зазначено, що заява позивача від 29.09.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII була опрацьована за екстериторіальним принципом структурним підрозділом ГУ ПФУ в Хмельницькій області, яким 06.10.2025 прийнято рішення № 064250011447 про відмову у призначенні пенсії. Відповідач зазначає, що згідно з довідкою від 16.05.2025 № 9995 станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення з 13.07.1989 по 07.12.1989 та з 26.12.1991 по 31.12.1992 становить 01 рік 05 місяців 01 день, що не дає права на зниження пенсійного віку; період навчання з 01.09.1986 по 28.06.1989 у Житомирському СПТУ № 6 не зараховано, оскільки м. Житомир не віднесено до зон радіоактивного забруднення згідно з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106, а період строкової військової служби з 08.12.1989 по 25.12.1991 - у зв`язку з відсутністю інформації щодо місця дислокації військової частини. Відповідач також наголошує, що оскільки наданими позивачем документами не підтверджено постійне проживання (роботу) у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993, підстави для застосування положень статті 55 Закону № 796-XII відсутні.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим облдержадміністрацією 11.05.1994.

29.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За принципом екстериторіальності подана заява була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Хмельницькій області.

Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 06.10.2025 № 064250011447 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідного періоду постійного проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 тривалістю 3 роки.

У вказаному рішенні пенсійний орган зазначив, що до періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано: період навчання у Житомирському СПТУ № 6 з 01.09.1986 по 28.06.1989, оскільки м. Житомир не віднесено до території радіоактивного забруднення; період проходження строкової військової служби з 08.12.1989 по 25.12.1991, оскільки відсутні документи про місце дислокації військової частини; період з 03.11.1987 згідно з довідкою від 16.05.2025 № 9995, оскільки відсутній запис про дату зняття з обліку, а також у цей період заявник навчався.

Згідно з оскаржуваним рішенням вік заявника на час звернення становив 54 роки, страховий стаж - 36 років 01 місяць; період проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення становить 33 роки 09 місяців 17 днів, крім того, станом на 01.01.1993 - 01 рік 05 місяців 01 день.

Позивачем на підтвердження періоду проживання надано довідку відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області від 16.05.2025 № 9995, згідно з якою він був зареєстрований у зоні гарантованого добровільного відселення з 03.11.1987 (дата зняття відсутня) та з 13.07.1989 по теперішній час у м. Коростень Житомирської області.

Із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 встановлено, що позивач з 01.09.1986 по 28.06.1989 навчався в Житомирському СПТУ № 6 (диплом НОМЕР_3 від 28.06.1989), а з 08.12.1989 по 25.12.1991 проходив строкову військову службу (військовий квиток НОМЕР_4 від 08.12.1989).

Доказів місця дислокації військової частини, у якій позивач проходив строкову військову службу, а також доказів проживання позивача у період навчання у м. Коростень (зокрема, довідки навчального закладу про відсутність поселення у гуртожиток за місцем навчання) матеріали справи не містять.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності відповідного страхового стажу, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року тривалість страхового стажу становить не менше 32 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, а також єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Згідно зі статтею 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частинами другою та третьою статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше; призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-IV і цього Закону.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року, причому відповідний період обраховується з 26 квітня 1986 року - дати аварії на Чорнобильській АЕС, з якою нерозривно пов`язане саме виникнення зони гарантованого добровільного відселення.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, а також посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 4.7 розділу IV Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. Належність м. Коростень Житомирської області до зони гарантованого добровільного відселення, а також те, що м. Житомир до зон радіоактивного забруднення не віднесено, учасниками справи не оспорюється.

Ключовим для вирішення цього спору є питання про те, чи підтверджують надані позивачем документи факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення тривалістю не менше 3 років станом на 01.01.1993.

Колегія суддів зазначає, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує з фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою в такій місцевості. Відповідний правовий висновок сформульований Верховним Судом у постановах від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 та від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 460/6133/24, яка стосується подібних правовідносин, виснував, що оскільки виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом саме фізичного перебування проживання (роботи) особи у зоні гарантованого добровільного відселення, однак матеріалами справи не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому Верховний Суд визнав правомірним неврахування довідки органу місцевого самоврядування про реєстрацію особи у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, з тих мотивів, що "факт реєстрації в смт. Томашгород Сарненського району Рівненської області не підтверджує фактичне проживання (роботу) позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення, враховуючи навчання у Рівненському державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського на денній формі навчання та віддаленість місця навчання (м. Рівне) від смт. Томашгород".

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що довідка від 16.05.2025 № 9995, видана відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, за своїм змістом посвідчує саме факт реєстрації місця проживання позивача, а не факт його фактичного (фізичного) перебування у м. Коростень протягом усього зазначеного в ній періоду. Така довідка не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами (стаття 90 КАС України).

Матеріалами справи, зокрема записами трудової книжки та дипломом НОМЕР_3 від 28.06.1989, достовірно підтверджено, що у період з 01.09.1986 по 28.06.1989 позивач навчався у Житомирському СПТУ № 6, розташованому в м. Житомир, який до зон радіоактивного забруднення не віднесений. Саме цей період повністю охоплює час, на який посилається апелянт (з 03.11.1987), як на період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт навчання не є фактом припинення постійного проживання, а пенсійний орган не довів вибуття позивача з м. Коростень, зняття його з обліку, реєстрації за місцем навчання чи проживання у гуртожитку, колегія суддів відхиляє з таких мотивів.

За змістом наведених вище правових позицій Верховного Суду юридично значущим для застосування статті 55 Закону № 796-XII є не формальний факт реєстрації, а фактичне перебування особи на забрудненій території. Навчання у професійно-технічному навчальному закладі, розташованому в іншому населеному пункті, є тривалим періодом, протягом якого особа, як правило, постійно перебуває за місцем навчання. Тому такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання у зоні радіоактивного забруднення лише за умови, що навчання безпосередньо відбувалося у забрудненій зоні, або за умови подання доказів, які однозначно підтверджують фактичне перебування особи у такій зоні протягом відповідного періоду (наприклад, довідки навчального закладу про відсутність поселення до гуртожитку, документів про щоденне повернення до місця проживання тощо).

Щодо періоду проходження строкової військової служби з 08.12.1989 по 25.12.1991 колегія суддів зазначає, що апелянт фактично не заперечує неможливості його зарахування за відсутності документів про місце дислокації військової частини. Матеріали справи таких документів (довідки військового комісаріату, довідки військової частини про місце дислокації тощо) не містять, а тому цей період правомірно не врахований пенсійним органом як період перебування у зоні гарантованого добровільного відселення.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутня початкова величина зниження пенсійного віку, оскільки відповідно до примітки до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII початкова величина встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у відповідній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, тоді як довідка № 9995 підтверджує реєстрацію позивача у м. Коростень лише з 03.11.1987, тобто після 31 липня 1986 року. Ця обставина сама по собі виключає можливість зниження пенсійного віку за відповідною підставою, незалежно від оцінки решти спірних періодів.

Щодо посилань апелянта на наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, колегія суддів зазначає, що вказане посвідчення підтверджує особливий статус позивача та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, однак саме по собі не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за статтею 55 цього Закону, оскільки для реалізації такого права закон додатково вимагає підтвердження встановленої тривалості постійного проживання (роботи) у відповідній зоні станом на 01.01.1993.

Таким чином, за підтвердженими документально даними станом на 01.01.1993 період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 01 рік 05 місяців 01 день (з 13.07.1989 по 07.12.1989 та з 26.12.1991 по 31.12.1992), що є меншим за встановлений законом трирічний строк, а отже, право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII у позивача не виникло.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 06.10.2025 № 064250011447 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мають значення, а тому підстави для визнання протиправними дій відповідачів, скасування цього рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.