Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №560/15477/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/15477/25

Головуючий у 1-й інстанції: Печений Є.В.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогами:

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на його користь 303074,74 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України; альтернативно - 299 099,99 грн у разі застосування розрахунку за календарними днями;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на його користь 4985,70 грн трьох процентів річних за прострочення виплати індексації відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на його користь 50000,00 грн моральної шкоди відповідно до статті 56 Конституції України та статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиконання судового рішення у справі №560/5410/23 та непроведення повного розрахунку у день звільнення, а також зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести службове розслідування причин невиконання/затримки, розглянути питання притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності і письмово повідомити позивача про результати.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.06.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку із ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу і всіх видів забезпечення в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 28.02.2018.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у розмірі 92 788 (дев`яносто дві тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн 07 копійок.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочення виплати індексації відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 4 985 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн 70 копійок.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку в частині індексації грошового забезпечення, а тому за аналогією закону підлягають застосуванню статті 116, 117 Кодексу законів про працю України. При цьому суд включив до розрахункової бази середнього грошового забезпечення додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та визначив суму середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки у розмірі 299 099,99 грн та, застосувавши критерії співмірності, зменшив її пропорційно частці несвоєчасно виплаченої індексації (31,0224 %) до 92 788,07 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього грошового забезпечення за статтею 117 Кодексу законів про працю України, збільшивши суму стягнення з 92 788,07 грн до 299 099,99 грн (альтернативно - визначити більший співмірний розмір), та в частині розміру моральної шкоди, збільшивши суму стягнення з 5 000,00 грн до 50 000,00 грн (альтернативно - визначити більший справедливий розмір), а в іншій частині рішення залишити без змін. На обґрунтування вимог скарги апелянт зазначає, що застосована судом формула зменшення відшкодування пропорційно частці простроченої суми у загальному обсязі розрахунку не ґрунтується ні на статті 117 Кодексу законів про працю України, ні на Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, яка вимагає багатофакторної якісної оцінки співмірності, є внутрішньо суперечливою та призводить до несправедливого результату, за якого своєчасна виплата інших сум штучно зменшує відповідальність роботодавця за прострочену виплату. Апелянт наголошує, що шестимісячне обмеження, встановлене Законом № 2352-IX, вже само по собі суттєво обмежило обсяг відповідальності, а додаткове зменшення ще приблизно на 69 % є надмірним; встановлені судом обставини (значний розмір боргу, істотна тривалість затримки, необхідність звернення до суду та примусового виконання рішення у справі № 560/5410/23, відновлення виконавчого провадження № 75433488, отримання основної частини індексації лише 01.08.2025, статус учасника бойових дій) свідчать на користь більшого відшкодування. Щодо моральної шкоди апелянт вважає присуджені 5 000,00 грн неспівмірними характеру та наслідкам порушення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 також подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.06.2026 та ухвалити нове рішення, змінивши рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, а також у частині стягнення трьох процентів річних за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України та моральної шкоди. Апелянт зазначає, що на день виключення позивача зі списків особового складу за наказом командира військової частини від 20.12.2022 № 338 жодних заперечень чи заяв щодо неправильного нарахування складових грошового забезпечення від позивача не надходило, а погоджуючись із можливістю застосування статті 117 Кодексу законів про працю України за аналогією закону, відповідач наголошує на компенсаційному, а не каральному характері такої відповідальності та на необхідності врахування принципів розумності, справедливості й пропорційності відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Відповідач посилається на приписи пунктів 2, 3, 5, 8 Порядку № 100, зазначає, що загальна сума виплат на підставі судових рішень у справі № 560/5410/23 складає 64 402,41 грн, а причиною затримки був спірний характер індексації, обумовлений нечіткістю законодавства, у зв`язку з чим невиплата не мала свавільного характеру.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити її без задоволення. Зазначає, що спеціальне законодавство не містить норми про відповідальність військової частини за несвоєчасний остаточний розрахунок, а тому суд обґрунтовано застосував статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, відсутність заяви у день виключення зі списків особового складу не свідчить про проведення повного розрахунку, а частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України прямо врегульовує випадок вирішення спору на користь працівника. Наголошує, що виконання рішення у справі № 560/5410/23 відбулося не добровільно, а в межах виконавчого провадження № 75433488, яке відкривалося 02.07.2024, закінчувалося 10.07.2025, було відновлене 25.07.2025 та повторно закінчене 19.08.2025 після платежів від 26.04.2024 № 922 на суму 1 416,80 грн та від 01.08.2025 № 1643 на суму 62 985,61 грн. Вважає правильними висновки суду щодо бази обчислення середнього грошового забезпечення, розрахунку трьох процентів річних та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечила щодо доводів і мотивів такої скарги та просила залишити її без задоволення, повторивши аргументацію власної апеляційної скарги щодо компенсаційного характеру відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України, необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, порядку обчислення середнього грошового забезпечення за Порядком № 100 та спірного характеру індексації.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2022 № 338 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 21.12.2022 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У зазначеному наказі, крім іншого, відображено виплату позивачу, зокрема, додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розрахунку на місяць за період з 01.12.2022 до 21.12.2022 в кількості 21 календарний день.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі № 560/5410/23, яке набрало законної сили 08.11.2023, визнано протиправними ненарахування та невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити таку індексацію.

Постановою старшого державного виконавця від 02.07.2024 відкрито виконавче провадження № 75433488 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 560/5410/23; постановою від 10.07.2025 це провадження закінчено, постановою від 25.07.2025 - відновлено у зв`язку зі скасуванням постанови про закінчення, а постановою від 19.08.2025 - закінчено повторно.

Індексацію фактично виплачено двома платежами: 1 416,80 грн, зарахованими 27.04.2024, та 62 985,61 грн, зарахованими 01.08.2025, а загальна сума виплаченої індексації становить 64402,41 грн.

Позивач вважаючи, що з ним вчасно не проведено остаточний розрахунок при звільненні, звернувся в суд з цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якими після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою цієї статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 28.02.2018. Ця індексація стосується періоду проходження служби, є складовою належного позивачу грошового забезпечення, а підтвердження права на неї судовим рішенням після звільнення не змінює її правової природи. Рішення суду першої інстанції в цій частині жодним з апелянтів по суті не спростовано, а позивачем не оскаржується.

Водночас колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром середнього грошового забезпечення, оскільки судом неправильно визначено розрахункову базу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), у абзаці третьому пункту 2 передбачає, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати, а також пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

У постанові від 24.07.2026 у справі № 300/8802/23, яка стосується подібних правовідносин, Верховний Суд, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, вказав, що додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, тому не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, включивши до розрахункової бази додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн за кожен з місяців (жовтень і листопад 2022 року, тобто останні два місяці, що передували звільненню позивача), неправильно застосував норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги позивача про правомірність включення такої винагороди до бази обчислення, як і його посилання на дані форм ОК-5 та ОК-7 Пенсійного фонду України, наведеного висновку не спростовують, оскільки зазначені відомості підтверджують лише загальний розмір нарахованого доходу, але не визначають складу виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.

Отже, розрахункова величина для обчислення розміру середнього заробітку позивача, за два останні календарні місяці, що передували звільненню, становить: (50 123,90 грн – 30 000,00 грн) + (50 123,90 грн – 30 000,00 грн) = 40 247,80 грн.

Кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2022 року становить 61 день, відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складало- 40 247,80 грн / 61 = 659,80 грн.

Період відповідальності в межах шестимісячного обмеження, визначений судом першої інстанції з 22.12.2022 до 21.06.2023 включно, становить 182 календарні дні та сторонами не оспорюється. Відповідно, розмір середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки становить: 659,80 грн ? 182 = 120 083,60 грн.

Щодо застосування принципу співмірності та визначення розміру відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності.

Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого.

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата Верховного Суду сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Щодо формули обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що застосування пропорції не має нормативної підстави та суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними, оскільки саме такий механізм визнаний Великою Палатою Верховного Суду у справі № 489/6074/23 таким, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін. Твердження апелянта про те, що своєчасна виплата інших сум штучно зменшує відповідальність роботодавця, не враховує компенсаційної, а не каральної природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України: обсяг компенсації має відповідати обсягу майнових втрат, яких працівник міг зазнати внаслідок неотримання саме простроченої частини розрахунку.

Так само не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про необхідність подальшого зменшення відшкодування з посиланням на спірний характер індексації та нечіткість законодавства. Частина друга статті 117 КЗпП України прямо врегульовує наслідки наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум та покладає на роботодавця обов`язок сплатити відшкодування у разі вирішення спору на користь працівника.

Матеріалами справи підтверджено, що виконання рішення у справі № 560/5410/23 відбулося не в добровільному порядку у розумний строк після набрання ним законної сили 08.11.2023, а після відкриття виконавчого провадження № 75433488 (02.07.2024), його відновлення 25.07.2025 та фактичного перерахування основної суми 01.08.2025. Помилкове тлумачення суб`єктом владних повноважень норм законодавства не може виправдовувати перекладення негативних наслідків такого тлумачення на звільненого військовослужбовця.

Визначаючи розмір відшкодування суд застосовує зазначену формулу пропорційності.

Так, судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 659,80 грн; затримка розрахунку при звільненні за період з 22.12.2022 до 21.06.2023 (обмеження шістьма місяцями) становить 182 дні; розмір середнього заробітку за час затримки складає 120083,60 грн (659,80 грн * 182 дні). Частка несвоєчасно виплачених коштів у загальному розмірі належних при звільненні виплат становить 31,0224% (64 402,41 грн / 207 599,54 грн = 0,3102242423).

Встановлені судом першої інстанції складові пропорції — загальний розмір належних позивачу при звільненні сум у розмірі 207 599,54 грн (143 197,13 грн + 64 402,41 грн) та частка несвоєчасно виплаченої індексації 31,0224 % - жодним з апелянтів належними доказами не спростовані. Доводи позивача про неможливість використання довідок відповідача внаслідок їх неповноти колегія суддів відхиляє, оскільки суми, зазначені у цих довідках (грошове забезпечення за грудень 2022 року, компенсації за невикористані відпустки та за неотримане речове майно), позивачем не оспорюються за розміром, а сума простроченої індексації визначена за фактично здійсненими платежами.

Отже, співмірним розміром відшкодування є: 120 083,60 грн ? 0,3102242423 = 37 252,84 грн.

Такий розмір враховує істотну тривалість затримки виплати індексації, необхідність звернення позивача до суду та до примусового виконання судового рішення, компенсаційний характер статті 117 КЗпП України та співвідношення між сумою простроченого боргу і розміром середнього грошового забезпечення.

Щодо стягнення трьох процентів річних за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2025 у справі № 580/9536/23 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Верховний Суд підтвердив актуальність висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, згідно з яким приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Крім того, Верховний Суд вказав, що Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнта приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, а правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, що виникає на підставі статті 625 ЦК України.

У цій справі предметом прострочення є індексація грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, тобто доходом у розумінні наведеного спеціального закону, а спірні правовідносини випливають із проходження публічної служби та остаточного розрахунку при звільненні. За таких обставин наслідки прострочення виплати такого доходу врегульовані спеціальним законодавством, а норми частини другої статті 625 ЦК України до них не застосовуються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 4 985,70 грн трьох процентів річних, у зв`язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частиною третьою цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 761/13137/16-ц та від 26.11.2020 у справі № 826/18130/16, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди; доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо. Доводи позивача про завдання йому моральної шкоди самі по собі не можуть слугувати підставою для її стягнення, оскільки моральна шкода має бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Досліджені у справі докази - банківські виписки щодо витрат позивача за період 01.01.2023 - 06.09.2025, довідки щодо кредитних договорів від 12.09.2024 та 09.04.2025, копія посвідчення учасника бойових дій - не підтверджують ані характеру, ані глибини душевних страждань позивача, ані причинного зв`язку між укладенням кредитних договорів і несвоєчасною виплатою індексації. Інших доказів, які прямо чи опосередковано підтверджували б заподіяння позивачу душевних страждань, шкоди його здоров`ю чи завдання інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріали справи не містять.

За таких обставин позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягала, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення 5 000,00 грн моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Відповідно, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність збільшення розміру моральної шкоди до 50 000,00 грн є безпідставними.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому така скарга задоволенню не підлягає. Натомість доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 частково знайшли своє підтвердження в частині неправильного визначення розміру середнього грошового забезпечення та безпідставності стягнення трьох процентів річних і моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при визначенні розрахункової бази середнього грошового забезпечення та при вирішенні вимог про стягнення трьох процентів річних і моральної шкоди, рішення суду першої інстанції належить скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37252,84 грн (тридцять сім тисяч двісті п`ятдесят дві грн 84 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.