Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №240/21972/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/21972/24

Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович І.Е.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

14 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке викладене в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2024 №0600-0217-8/57248, про відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати їй з 06.04.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 від 22.03.1993.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 23.04.2024 про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Для підтвердження факту постійного проживання в зонах радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 долучила:

- довідку Покровського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 03.03.2023 №179, згідно якої вона з 26.04.1986 по 24.01.1990 була зареєстрована та проживала в селі Журжевичі Олевського району (наразі Коростенського району) Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- довідку Олевської міської ради Житомирської області від 22.04.2024 №1501, згідно якої вона з 06.03.1990 по 09.03.2023 08.08.1990 була зареєстрована та проживала в місті Олевськ Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 в період з 26.04.1986 по 28.12.2014 відносилось до зони посиленого радіологічного контролю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняло рішення від 02.05.2024 №064050005362, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Обґрунтовуючи відмову в призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області в прийнятому ним рішенні вказало, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3-х років, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Натомість, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Однак, за наданими документами визначено, що тривалість проживання ОСОБА_1 у зонах радіаційного забруднення станом на 01.01.1993 становить:

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 1 рік 10 місяців 29 днів (до періоду проживання не зараховано період навчання в Ленінградському медичному училищі з 01.09.1987 по 30.06.1989);

- у зоні посиленого радіологічного контролю - 2 роки 09 місяців 26 днів.

Відтак, у зв`язку із відсутністю необхідного строку проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років або у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області дійшло висновку, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутні.

Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області рішення про відмову у призначенні пенсії, позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.05.2024 №0600-0217-8/57248.

Вважаючи відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наданими до заяви про призначення пенсії документами не підтверджується проживання ОСОБА_1 станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років, то пенсійним органом був зроблений обґрунтований висновок про відсутність у неї права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Водночас відповідно до абзацу 6 пункту 2 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993; факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 протягом 4 років

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи (у зоні гарантованого добровільного відселення), 1 рік за 3 роки проживання, роботи (у зоні посиленого радіологічного контролю) на відповідній місцевості.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення ( протягом 3 років), проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (протягом 4 років) станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко передбачено, які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 в справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 10.12.2020 у справі № 195/840/17.

Встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідач в прийнятому ним рішенні вказало, що у зв`язку із відсутністю необхідного строку проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років або у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області дійшло висновку, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутні.

Щодо вказаної відмови відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначає таке.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.

Тобто факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03 2019 року у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№ 14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17 (№61-16015св18).

При цьому, суд наголошує, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.

Надаючи правову оцінку характеру обчислення періодів проживання позивача на різних територіях радіоактивного забруднення, суд зазначає таке.

Чинне законодавство України не передбачає механічного чи прямого арифметичного сумування періодів проживання в різних зонах забруднення як відірваних один від одного юридичних фактів для досягнення цензу проживання по кожній із зон окремо.

Водночас, системний та телеологічний (цільовий) аналіз положень Закону № 796-XII у поєднанні із загальноправовим принципом "a maiori ad minus" (від більшого до меншого) свідчить про обґрунтованість і правомірність зарахування періоду проживання у зоні з вищим рівнем радіоактивного забруднення (зоні з більш суворим правовим режимом) до періоду проживання у зоні з нижчим рівнем забруднення.

Статтею 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено категорії зон. За рівнем негативного впливу радіаційного чинника зона гарантованого добровільного відселення (3 зона) характеризується вищою щільністю забруднення порівняно із зоною посиленого радіологічного контролю (4 зона).

Оскільки проживання особи в умовах вищого радіаційного навантаження (3 зона) завдає здоров`ю людини інтенсивнішого негативного впливу, перебування у такій зоні повністю охоплює за своїм шкідливим потенціалом перебування у зоні посиленого радіологічного контролю. Проживаючи у 3 зоні, особа апріорі перебувала в умовах екологічного неблагополуччя, які щонайменше дорівнюють або перевищують умови 4-ї зони.

Колегія суддів вважає, що відсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки, як вже зазначалося вище, за увесь спірний період позивач перебував (працював та проживав) на територіях радіоактивного забруднення.

Наявність такої прогалини в національному законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахування періодів проживання та/або робити особи у населених пунктах, які відносяться до зони із вищим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, до строку проживання цієї особи в зоні з нижчим ступенем радіоактивного ураження внаслідок Чорнобильської катастрофи, при реалізації пільги на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, що пов`язана з проживанням в зоні з нижчим ступенем радіоактивного забруднення.

Частиною шостою статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Судом також враховується, що зона гарантованого добровільного відселення (третя категорія) є територією, яка зазнала значно більшого радіоактивного ураження та відповідного впливу на життя та здоров`я осіб, які там працювали або проживали, ніж проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (4 категорія).

Неврахування періоду проживання у 3 зоні до загального строку проживання у 4 зоні є виявом надмірного правового формалізму, який порушує баланс інтересів та нівелює сутність права на соціальний захист. Держава, гарантуючи пільги особам, які зазнали меншого радіаційного впливу, не може позбавляти аналогічного захисту особу, яка перебувала в умовах значно більшого радіаційного впливу за той самий проміжок часу.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що при призначенні особі пенсії відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII, як такій що станом на 01.01.1993 не менше 4-х років прожила або відпрацювала у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона), яка є менш ураженою в порівнянні із зоною гарантованого добровільного відселення, період проживання або роботи цієї особи у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) повинен бути безумовно зарахований до стажу проживання в зоні посиленого радіологічного контролю (як зони меншого ураження).

Як видно із матеріалів справи, позивач проживала у зонах радіологічного забруднення:

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 1 рік 10 місяців 29 днів (довідка Покровського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 03.03.2023 №179);

- у зоні посиленого радіологічного контролю - 2 роки 09 місяців 26 днів (довідка Олевської міської ради Житомирської області від 22.04.2024 №1501).

З огляду на це, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) підлягає зарахуванню до періоду його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона) для обчислення сумарного строку, необхідного для зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

При цьому, суд зазначає, що не зарахування відповідачами часу проживання/роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, до періоду його проживання/роботи у менш ураженій зоні, якою є зона посиленого радіологічного контролю, є таким, що не забезпечує дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких спрямований Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином документи, надані позивачем разом із заявою про призначення пенсії, а саме довідка Покровського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області від 03.03.2023 №179, довідка Олевської міської ради Житомирської області від 22.04.2024 №1501, підтверджують дотримання позивачем умови для призначення пенсії на підставі абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме умови проживання/роботи на території зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років.

Таким чином, станом на 01.01.1993 позивач, постійно проживав у різних зонах забруднення не менше 4-х років, що визначено судом шляхом сумування періодів проживання в таких зонах забруднення. Тобто позивач має право на зниження пенсійного віку.

З огляду на зазначене суд вважає, що відповідачем було зроблено хибний висновок про відсутність у позивача необхідного строку проживання на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.05.2024 №064050005362 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".

Стосовно зобов`язальної частини позовної заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки саме відповідач наділений повноваженнями щодо розрахунку стажу, віку та призначення пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, колегія вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України, яким приймав оскаржуване рішення, повторно розглянути заяву позивача від 23.04.2024 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції – скасувати, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року скасувати.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.05.2024 №064050005362 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.04.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 3028 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийПолотнянко Ю.П.

СуддіСмілянець Е. С. Драчук Т. О.