Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №640/5426/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/5426/19 Суддя (судді) першої інстанції: Гордієнко Т. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів Ганечко О.М., Василенка Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення і вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просив визнати неправомірними та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві: від 09.11.2018 № 0114284203, № 0114264203; від 14.11.2018 № 0116194203, № 0116374203, № 0116544203; від 12.12.2018 № 0354111308, № 0354121308; рішення від 14.11.2018 № 116564203;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 № Ф-355.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2019 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 справу прийнято до свого провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення суду та задовольнити позовні вимоги.

Доводи апелянта мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки податковим органом складено Акт перевірки, який не містить будь-якої інформації та переліку витрат за 2016 рік, які не були враховані, так само як і підстави для такого неврахування, що свідчить про неналежне та неповне опрацювання відповідачем належних для перевірки документів. В Акті перевірки зазначено, що відхилень у визначенні суми витрат за 2017 рік між даними декларації та результатами перевірки не виявлено. Даний факт теж не відповідає дійсності і безпосередньо свідчить про поверхневе ознайомлення відповідача з наданими йому для перевірки документами, а отже і про безпідставність та необґрунтованість результатів перевірки в цілому. Крім того, вказано, що контролюючому органу були надані первинні документи на підтвердження своїх доводів, які належно не враховано.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзні перевірки ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів з 01.01.20216 по 31.12.2027, за наслідками якої складено акт від 09.10.2028 № 4014/26-15042-03-30/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення:

- п.177.2 ст.172 ПК України занижено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 135704,95 грн, а саме: за 2016 рік на суму 46421,95 грн; за 2017 рік 89282 грн.

- п.16-1 пп.10. р.ХХ ПК України не нараховано та не сплачено військового збору на загальну суму 11308,67 грн, а саме: за 2016 в розмірі 3868,50 грн, за 2017 в розмірі 7440,17 грн.

- п.1 ч.2 ст.6, абз.3,ч.8, ст.9 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 146456,65, а саме: за 2016 у сумі 55257,45грн, за 2017 у сумі 91199,21 грн.

- п.181.1 ст.181, п.183.2 ст.183, ст.187, п.201.8 ст.201 занижено податку на додану вартість на загальну суму 242400 грн з 01.03.2027 по грудень 2017.

- п.1, п.2 ст.223 ПК України - не подано Декларацію з акцизного податку за січень 2016;

- пп.1 п.1 ст.222 ПК України несвоєчасна сплата акцизного податку за квітень-жовтень 2017 року.

У п.2.1 акта перевірки зазначено, що в ході перевірки опрацьовано відомості з бази даних ДРФО, банківські виписки, книги обліку розрахункових операцій та встановлено, що платником податків отримано дохід в 2016- 860299,99 грн, за 2017- 1481730,05 грн.

Розбіжності складають за 2016 - 22873,46 грн, за 2017- 496011,12 грн.

Перевіркою правильності визначення валового доходу, відображеного в податкових деклараціях про майновий стан і доходи, з даними про суми валового доходу, встановленими в ході перевірки на підставі даних банківських виписок та КОРО встановлено заниження валового доходу за 2016-2017 на суму 518884,58 грн.

У п.2.1.3 акта перевірки зазначено, що згідно наданої до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю задекларовано у сумі 830942,07грн. проте результатами перевірки та згідно наданих до перевірки первинних документів(банківські виписки, акти здачі-прийняття робіт, накладні, відомості по нарахуванню, утриманню та виплаті заробітної плати, фіскальні чеки придбання товару), фактична сума витрат за 2016 рік безпосередньо пов`язана з отриманням доходу складає 595915,81грн.

Тобто, сума 235 026,00 грн у розділі валових витрат включена безпідставна, чим порушено п.177.4 ст.177 ПК України.

Згідно наданої до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 вартість документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю задекларовано у сумі 972127,11 грн. Перевіркою правильності визначення валових витрат за 2017 рік відображених у податковій декларації та визначених в ході перевірки порушень не встановлено.

У п.2.1.4 акта вказано, що перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про майновий стан і доходи встановлено його заниження на загальну суму 753910,84 грн:

За 2016 в сумі 257899,72 грн, за 2017 в сумі 496011,12 грн, що є порушенням ст.177.2 Податкового Кодексу України.

За наслідками перевірки нараховано податок з доходів фізичних осіб за 2016рік 47589,15 грн, за 2017- 89282 грн, військовий збір в сумі 11308,67грн.

П.2.5 встановлено, що за даними перевірки валовий дохід від продажу товарів протягом 12 місяців з 01.02.2016 по 28.02.2017 сукупно перевищив 1 000 000 та склав 1008149,81 грн. З 01.03.2017 ОСОБА_1 повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість, у зв`язку з перевищенням загальної суми операцій з постачання. Однак, ОСОБА_1 реєстраційну заяву платника податків на додану вартість до ДПІ не подав. На підставі наданих документів, база оподаткування податком на додану вартість визначена з 11.03.2017 по 31.12.20217 у розмірі 1211998,11 грн. В порушення вимог п.187.1 ст.187 ПК України ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 242000 грн.

П. 2.7 Акцизний податок, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є платником акцизного податку від продажу алкогольних напоїв та пива. Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не подано Декларацію з акцизного податку за січень 2016, чим порушено п.1 та п.2 ст.223 Податкового Кодексу України.

Суми акцизного податку сплачені до бюджету в повному обсязі, але несвоєчасно.

За наслідками перевірки прийнятті податкові повідомлення-рішення: № 0116194203 від 14.11.2018 про донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 135703,95 грн та штрафних санкцій в сумі 33925,99 грн; № 0116374203 від 14.11.2018 про донарахування військового збору в сумі 11308,00 грн та 2827,17 грн штрафних санкцій; № 0116544203 від 14.11.2018 про донарахування податку на додану вартість в сумі 242400 грн та 60600 грн штрафні санкції; № 0354111308 від 12.12.2018 про зобов`язання сплатити штраф у розміні 20% за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з акцизного податку в сумі 18,28 грн; № 0354121308 від 12.12.2018 про зобов`язання сплатити штраф в сумі 883,54 грн за порушення строку сплати грошового зобов`язання з акцизного податку; № 0114284203 від 09.11.2018 застосовано штрафну санкцію в сумі 126,69 грн за порушення строку сплати грошового зобов`язання з акцизного податку в розмірі 20% від грошового зобов`язання в сумі 633,45 грн; № 0114264203 від 09.11.2018 застосовано штрафну санкцію в сумі 2138,57 грн за порушення строку сплати грошового зобов`язання з акцизного податку у розмірі 10% від суми грошового зобов`язання в сумі 21385,70 грн.

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 116564203 від 14.11.2028 на сумі 20171,41грн.

- вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-355 від 14.11.2018 на сум 146456,66 грн. відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що винесені податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату податкового боргу є законними, а тому такими, що не підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 167.1. Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами".

Відповідно до п. 177.2 ст.177 Податкового Кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та пегрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів належать:

177.4.1витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива її енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат:

177.4.2витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах " з таким платником, податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премії, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральнії формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу):

обов`язкові виплати, а також: компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством., внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством:

177.4.3 суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

177.4.4.інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської, діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарськії діяльності, на транспортування готової, продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продутиї (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

п. 16 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ встановлено, що платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ПКУ, та об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ. Фізичні особи за результатами звітного податкового року самостійно розраховують військовий збір в розмірі 1,5 відсотків чистого оподатковуваного доходу, відображають в річній податковій декларації та сплачують в терміни, передбачені для сплати податку па доходи фізичних осіб за відповідний період.

Згідно з ст. 6 п. 2 п.п. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку таза формою, встановленими центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до ст. 7. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за колісну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).Обчислення сум єдиного внеску здійснюється зокрема, на підставі даних річних податкових декларацій, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 ПКУ, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Суд апеляційної інстанції вважає протиправними висновок відповідача, що вся виручка, відображена через РРО автоматично є доходом позивача. Як було вказано, відповідно до пункту 177.2 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом та документально підтвердженими витратами.

При цьому загальним оподатковуваним доходом є виручка у грошовій та негрошовій формі, а не будь-які суми, відображені в РРО. Суд не врахував, що: суми еквайрингу надходили на рахунок із затримкою; банк утримував комісію; частина коштів належала комітенту за договором комісії; у Книзі обліку доходів відображались фактично отримані кошти.

Норма пункт 177.2 статті 177 ПК України визначає, що загальним оподатковуваним доходом є виручка у грошовій та негрошовій формі.

Нормативне визначення терміну «виручка» міститься у Постанові НБУ № 637 від 12.12.2004 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті».

Згідно з п. 1.6 даного Положення готівкова виручка (виручка) - це сума фактично отриманих готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження.

Згідно з роз`ясненням ДФС України щодо обліку доходів і витрат у фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування від 24.07.2017 року № 1333/А/99-99-13-04-02-14/ІПК «Про ведення обліку доходів і витрат» зазначено, що «у розумінні норм Кодексу виручкою від реалізації продукції або товарів (надання робіт, послуг) вважається сума, що фактично отримана фізичною особою-підприємцем на розрахунковий рахунок або в касу від здійснення операцій з продажу продукції або товарів (надання робіт, послуг)».

Таким чином, позивач керуючись нормами ПКУ та враховуючи роз`яснення ДФС, при веденні обліку доходів і витрат відображав всі господарські операції у Книзі обліку доходів і витрат по факту надходження готівкових коштів у касу та безготівкових коштів на розрахунковий рахунок.

Фіскальні чеки РРО відображають факт реалізації реалізації товарів/робіт/послуг, але не відображають факт отримання ФОПом коштів (виручки) від такої реалізації. Зокрема, при безготівковому розрахунку або при розрахунку платіжною карткою сума від реалізації товарів/робіт/послуг надходить на поточний рахунок ФОП наступного дня від дати проведення операції, а в вихідні і святкові дні - із запізненням від одного до декількох днів (суми від еквайрингу).

Крім цього, сума від еквайрингу, яка надходила на поточний рахунок позивача була менша за суму від реалізації (згідно РРО), оскільки з неї банк утримував банківську комісію та бонуси споживача згідно програми лояльності банку.

Загалом за 2016 рік загальна сума утриманої банківської комісії за послуги з еквайрингу та бонусів споживача по програмі «Бонус Плюс» склала 16 323,29 грн.

Загалом за 2017 рік загальна сума утриманої банківської комісії за послуги з еквайрингу та бонусів споживача по програмі «Бонус Плюс» склала 39 012,29 грн.

Таким чином, позивач керуючись нормами п. 177.2 статті 177 ПКУ відображав доходи у Книзі обліку доходів і витрат по даті їх фактичного отримання в касу або на розрахунковий рахунок у 2016 та 2017 роках. При цьому згідно останнього абзацу п. 2.1.1 Акту перевірки при проведенні перевірки порушень щодо ведення Книги обліку доходів і витрат контролюючим органом не встановлено.

Однак, відповідач при обчисленні загального оподатковуваного доходу позивача не врахував вищевказані обставини, що призвело до завищення визначеного ним загального оподатковуваного доходу, а суд першої інстанції помилково підтримав наведену позицію відповідача.

Суд визнав правомірним включення до доходу позивача коштів, отриманих від реалізації товару комітента, пославшись на те, що позивач не перерахував ці кошти комітенту у 2016- 2017 роках.

Такий висновок суперечить статтям 1011, 1020 та 1022 ЦК України, адже у відповідності до зазначених норм, за договором комісії: право власності на товар та кошти від його реалізації належить комітенту; комісіонер діє від свого імені, але за рахунок комітента; доходом комісіонера є лише комісійна винагорода.

Факт неперерахування коштів комітенту свідчить про наявність зобов`язання перед комітентом, але не перетворює ці кошти на власний дохід комісіонера.

Суд фактично ототожнив володіння коштами із правом власності на них, що суперечить цивільно-правовій природі договору комісії.

Право власності комітента на кошти від реалізації товару виникає в момент їх отримання комісіонером, а не в момент їх подальшої передачі комітенту, що випливає зі ст. 1011 ЦК України.

Затримка розрахунку не перетворює кошти комітента на дохід комісіонера, адже він створює прострочення виконання цивільно-правового зобов`язання.

Щодо реєстрації платником податку па додану вартість та терміни подання заяви щодо такої реєстрації встановлені ст.183 ПК України.

Згідно п. 183.2 ст.183 ПКУ, у разі обов`язкової, реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем., в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього ПКУ.

Відповідно до п.183.10. ст.183 ПКУ, будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно п. 189.4 ст. 189 ПКУ, базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії( консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку встановленому ст, 188 Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів (у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Ставка податку на додану вартість, відповідно до п. 193.1 ст. 193 ПКУ, становить 20 відсотків

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПКУ датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає па податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 216.9 п. 216 ПКУ датою виникнення податкових зобов`язань щодо реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», для безготівкових розрахунків - дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, який підтверджує факт продажу, відвантаження, фізичного відпуску товару.

Відповідно до п. 1. та п.2 ст. 223 Податкового кодексу України базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю. Платники податку, визначені пунктом 212.1 статті 212 ІІКУ періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 ПКУ.

Згідно з пп.1 п.1 ст. 222 Податкового кодексу України суми податку перераховуються до бюджету платниками акцизного податку протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган при визначені доходу не врахував, що сума від еквайрингу, яка надходить на поточний рахунок ФОП менша за суму реалізації, оскільки з неї банк утримує банківську комісію та бонуси споживача згідно програми лояльності банку.

При визначенні загального оподатковуваного доходу відповідач не врахував, що в період з 01 грудня 2016 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 як комісіонер здійснював комісійний продаж товарів по Договору комісії № 01/16 від 01.12.2016, укладеного з ФОП ОСОБА_2 . Суми, отримані від продажу товару комітента є власністю комітента, при цьому комісіонер отримує лише комісійну винагороду, яка і є його доходом.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця( п.177.2 ПК України).

Отже, вся виручка отримана від реалізації товару через РРО та грошові кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок від контрагентів вважається доходом ФОП ОСОБА_1 .

У грудні 2016 року він отримав по договору комісії і реалізував товар на суму 32 844,50 грн, за 2017 рік ОСОБА_1 отримав по договору комісії і реалізував товар на суму 471 504,00 грн, відтак ця сума повинна бути виключена із загально оподатковуваного доходу.

Оскільки базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором та єдиним соціальним внеском є чистий дохід, який був визначений контролюючим органом неправомірно, тому податкові повідомлення-рішення № 0116194203 від 14.11.2018, №0116374203 від 14.11.2018, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 116564203 від 14.11.2028, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-355 від 14.11.2018 підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0116544203 від 14.11.2018, то актом перевірки встановлено, що сума виторгу з 01.03.2016 по 28.02.2017 згідно КОРО склала 1008149,81 грн, що перевищує 1000000, тому з 01.03.202017 позивач повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість, в зв`язку з перевищенням загальної суми операцій з продажу товарів. За період з 11.03.2017 по 31.12.2017 валовий дохід позивача склав 1211998,11 грн, що є базою оподаткування податком на додану вартість.

На думку відповідача, з 01.03.2017 року позивач зобов`язаний був подати до органу державної податкової служби заяву про реєстрацію його платником ПДВ.

Посилаючись на п. 183.10 статті 183, статті 187-189 ПКУ відповідач визначив з 11.03.2017 року по 31.12.2017 року базу оподаткування податком на додану вартість у розмірі 1 211 998,11 грн. і, виходячи із цієї бази, здійснив донарахування позивачу податкового зобов`язання з ПДВ на суму 242 400,00 грн.

На підставі цих розрахунків відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 14.11.2018 року № 0116544203.

Поряд з цим, у період з 01.12.2016 по 31.12.2018 позивач як комісіонер здійснював комісійний продаж товарів по Договору комісії № 01/16 від 01.12.2016 року, укладеного з ФОП ОСОБА_2 .

Зважаючи на те, що у зазначений період сума виручки по РРО не відповідає валовому доходу позивача, оскільки містить в собі в тому числі вартість товарів, які були реалізовані позивачем за договором комісії, сума валового доходу (за умови зарахування до доходу позивача лише суми комісійної винагороди) за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року не перевищує максимально допустиму суму, а отже підстав для реєстрації позивача платником ПДВ не було, а отже заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 242 400,00 грн відсутнє.

Однак суд першої інстанції неправомірно визнав правомірним визначення обсягу операцій для обов`язкової реєстрації платником ПДВ, виходячи з усієї суми реалізації через РРО.

Позивачем обґрунтовано вказано, що у зазначений період сума виручки по РРО не відповідає валовому доходу ФОП ОСОБА_1 , оскільки містить вартість товарів, які були продані за договором комісії.

Відповідно до п.181.1 ст.181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

За наслідками перевірки від 09.10.2018 були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0114284203 від 09.11.2018 застосовано штрафну санкцію в сумі 126,69 грн за порушення строку сплати грошового зобов`язання з акцизного податку в розмірі 20% від грошового зобов`язання в сумі 633,45 грн, № 0114264203 від 09.11.2018 застосовано штрафну санкцію в сумі 2138,57 грн за порушення строку сплати грошового зобов`язання з акцизного податку у розмірі 10% від суми грошового зобов`язання в сумі 21385,70 грн за несвоєчасну сплату акцизного податку до бюджету.

Актом «Про результати камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання акцизного податку» від 23.11.2018 встановлено порушення термінів сплати узгоджених сум грошового зобов`язання з акцизного податку та за наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення № 0354111308 від 12.12.2018 про зобов`язання сплатити штраф у розміні 20% за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з акцизного податку в сумі 18,28 грн, № 0354121308 від 12.12.2018 про зобов`язання сплатити штраф в сумі 883,54 грн за порушення строку сплати грошового зобов`язання з акцизного податку,

Позивачем при сплаті податкового зобов`язання з акцизного податку за січень 2017 року була допущена помилка в написанні призначення платежу, зокрема зазначений невірний РНОКПП платника. У зв`язку з цим надходження коштів не відобразилось в даних облікової картки ОСОБА_1 .

При цьому, кошти до бюджету були перераховані з поточного рахунку ОСОБА_1 своєчасно і в повному обсязі. В результаті з лютого 2017 року за ФОП ОСОБА_1 обліковувався борг, а усі його наступні платежі з акцизного податку, які він своєчасно здійснював за наступні звітні періоди, зараховувалися в рахунок оплати акцизного податку за попередні звітні періоди без його відома.

Колегія суддів зазначає, що допущена при сплаті податку помилка в призначенні платежу не свідчить про порушення вимог податкового законодавства, адже суми коштів були своєчасно та в повному розмірі зараховано на відповідний рахунок, а поведінка позивача свідчить про добросовісне виконання обов`язку зі сплати платежів. Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем строків сплати акцизного податку не можуть бути достатньою правовою підставою для притягнення його до відповідальності, тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає недоречними доводи відповідача стосовно суті виявлених під час перевірки порушень податкового законодавства, які спростовано позивачем.

Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 № Ф-355.

Таким чином, доводи апеляційної скарги свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк містять аргументовані доводи щодо неповного з`ясування обставини справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Викладене у сукупності свідчить про наявність правових підстав для задоволення вимог позовних вимог та апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.

Оцінюючи наявність підстав для розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то на користь позивача з відповідача слід стягнути судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 15995,35 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати, прийняті ГУ ДФС у м. Києві: податкові повідомлення-рішення від 09.11.2018 № 0114284203, № 0114264203; від 14.11.2018 № 0116194203, № 0116374203, № 0116544203; від 12.12.2018 № 0354111308, № 0354121308; рішення від 14.11.2018 № 116564203.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 № Ф-355.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 44116011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 15995,35 грн (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять грн 35 коп.).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Я. М. Василенко