Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №620/11242/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/11242/25 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова Є.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

за участі секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

09 жовтня 2025 року військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач/апелянт/ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач/ ОСОБА_1 ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 суми збитків, спричинених державі у розмірі 15 806, 45 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом військової частини НОМЕР_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки заявлений позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 367 відповідачку ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу цієї військової частини та направлено для подальшого проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_2 . Суд зазначив, що правовідносини щодо притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі під час виконання службових обов`язків, врегульовані спеціальним Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», який визначає підстави, умови та порядок відшкодування такої шкоди. Зокрема, відповідно до частини другої статті 11 зазначеного Закону, якщо рішення про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності не прийнято до його переведення до іншого місця служби, командир військової частини зобов`язаний направити відповідні матеріали до нового місця проходження служби для вирішення питання про притягнення такої особи до матеріальної відповідальності. Водночас частиною третьою цієї статті передбачено, що саме командир за новим місцем служби видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, після чого відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону. Отже, ВЧ НОМЕР_1 , з якої відповідачку переведено до іншого місця проходження військової служби, не наділена передбаченими законом повноваженнями на звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення завданої державі шкоди, оскільки спеціальним законодавством для таких випадків визначено інший порядок вирішення питання про матеріальну відповідальність військовослужбовця, а саме направлення відповідних матеріалів до нового місця служби. При цьому суд зауважив, що судовий порядок відшкодування шкоди застосовується у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, з останнього місця проходження військової служби, тоді як у спірних правовідносинах відповідачку було переведено до іншої військової частини. Посилаючись на положення статей 4, 19 КАС України, суд першої інстанції зазначив, що право суб`єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду має бути прямо передбачене законом та пов`язане з реалізацією наданих йому владних управлінських повноважень. Водночас відповідних законодавчих підстав для звернення військової частини НОМЕР_1 із заявленими позовними вимогами суд не встановив. Крім того, врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суд зазначив, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, охоплює також спори, стосовно яких законом установлено імперативні обмеження можливості звернення до суду або передбачено спеціальний порядок захисту відповідного права. Заявлені ВЧ НОМЕР_1 вимоги не можуть бути предметом розгляду в суді будь-якої юрисдикції за наведених обставин, оскільки питання відшкодування шкоди підлягає вирішенню в спеціальному порядку, встановленому Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у зв`язку з чим наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ВЧ НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на звернення до адміністративного суду з вимогою про стягнення завданої державі матеріальної шкоди, не врахувавши фактичних обставин справи, положень спеціального законодавства та гарантованого Конституцією України права на судовий захист. До звернення до суду ВЧ НОМЕР_1 вже було використано передбачений частиною другою статті 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» позасудовий порядок вирішення питання про притягнення відповідачки до матеріальної відповідальності. Так, 04 липня 2025 року ВЧ НОМЕР_1 на адресу ВЧ НОМЕР_2 , до якої переведено ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби, направлено матеріали службового розслідування для вирішення питання про притягнення останньої до матеріальної відповідальності. Водночас листом від 11 липня 2025 року № 829, отриманим позивачем 12 липня 2025 року, ВЧ НОМЕР_2 повідомила про відмову у притягненні відповідачки до матеріальної відповідальності з підстав порушення ВЧ НОМЕР_1 установленого частиною другою статті 11 зазначеного Закону п`ятиденного строку направлення відповідних матеріалів, оскільки службове розслідування було завершено 23 червня 2025 року, тоді як матеріали направлено лише 04 липня 2025 року. Отримання зазначеної відмови свідчить про фактичне вичерпання можливості відшкодування завданої шкоди в позасудовому порядку, оскільки чинним законодавством не передбачено механізму повторного вирішення питання про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності за тих самих обставин у порядку, визначеному статтею 10 вказаного Закону. При цьому скаржник вважає, що законодавством не встановлено заборони чи спеціальних обмежень щодо звернення військової частини до суду з відповідними вимогами за обставин, коли передбачений законом позасудовий механізм не забезпечив відшкодування шкоди. Крім того, апелянт посилається на положення частини другої статті 122 КАС України, відповідно до яких для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень установлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб`єкту право на пред`явлення визначених законом вимог. У зв`язку із цим скаржник стверджує, що саме з моменту отримання 12 липня 2025 року письмової відмови військової частини НОМЕР_2 у нього виникли правові підстави для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення завданої державі шкоди. Також ВЧ НОМЕР_1 звертає увагу на те, що відповідно до положень спеціального Закону переведення військовослужбовця до іншого місця служби чи звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення його від установленої законом матеріальної відповідальності. Відтак, на думку апелянта, відмова у відкритті провадження за наявності невідшкодованої шкоди та неможливості її стягнення в позасудовому порядку призводить до необґрунтованого обмеження права позивача на судовий захист. Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник посилається на статті 55, 124 Конституції України, статті 5, 19 КАС України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо забезпечення ефективного доступу до правосуддя та недопустимості надмірного обмеження права на звернення до суду. Суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам використання позивачем установленого законом позасудового механізму відшкодування шкоди, отримання відмови від військової частини за новим місцем служби відповідачки та відсутності, на його переконання, іншого ефективного способу захисту порушених майнових інтересів держави.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Від ВЧ НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання, до суду не з`явився.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною четвертою статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Правові висновки щодо юрисдикції спорів про відшкодування шкоди, завданої особами під час проходження публічної служби, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 та Верховного Суду від 27 грудня 2023 року у справі № 120/10943/21-а, відповідно до яких такі спори за своєю правовою природою належать до публічно-правових та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що публічно-правовий характер спірних правовідносин сам по собі не наділяє суб`єкта владних повноважень безумовним правом на звернення до адміністративного суду, оскільки реалізація такого права можлива лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, за наявності встановлених законом умов такої відповідальності.

Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Отже, законодавцем установлено загальний позасудовий порядок відшкодування шкоди військовослужбовцями та визначено винятки, за яких допускається її стягнення в судовому порядку.

Так, частиною третьою статті 10 Закону № 160-IX передбачено судовий порядок відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження зборів, у разі відмови від її добровільного відшкодування.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону № 160-IX у судовому порядку відшкодовується шкода, визначена частиною другою статті 6 цього Закону, тобто шкода, завдана внаслідок незаконного звільнення зі служби чи переміщення військовослужбовця або іншої визначеної законом особи, у разі відмови винної особи від її добровільного відшкодування.

Частиною п`ятою статті 10 Закону № 160-IX передбачено відшкодування шкоди шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності.

Крім того, згідно з частиною першою статті 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Таким чином, законодавець визначив конкретні випадки застосування судового порядку відшкодування шкоди, які є спеціальними винятками із загального правила, установленого частиною першою статті 10 Закону № 160-IX.

Водночас особливості відшкодування шкоди в разі переведення військовослужбовця до іншого місця служби визначені статтею 11 Закону № 160-IX.

Відповідно до частини другої цієї статті, якщо рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності не прийнято до її переведення до іншого місця служби, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 160-IX командир (начальник) за новим місцем служби у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження відповідних матеріалів видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, після чого відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що ВЧ НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 15 806, 45 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачкою службових обов`язків під час підготовки проєкту наказу командира військової частини від 22 листопада 2022 року № 543, що призвело до надлишкової виплати додаткової грошової винагороди капітану ОСОБА_2 за період з 27 по 31 жовтня 2022 року.

Водночас відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 367 відповідачку виключено зі списків особового складу зазначеної військової частини та направлено для подальшого проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_2 .

Отже, ОСОБА_1 було переведено до іншого місця проходження військової служби, а не звільнено з військової служби.

Колегія суддів зазначає, що здійснення надлишкових виплат грошових коштів передбачене пунктом 1 частини першої статті 6 Закону № 160-IX як одна з підстав повної матеріальної відповідальності. Однак ця норма визначає підстави та обсяг відповідальності, а не самостійний порядок судового стягнення відповідної шкоди.

Натомість частина четверта статті 10 Закону № 160-IX прямо відсилає до частини другої статті 6 цього Закону, яка стосується шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення або переміщення військовослужбовця, що не відповідає фактичним обставинам цієї справи.

Так само до спірних правовідносин не підлягають застосуванню частини третя та п`ята статті 10 Закону № 160-IX, оскільки відповідачка проходила військову службу за контрактом, а обставин її притягнення до кримінальної відповідальності позивачем не наведено.

Не підлягає застосуванню й частина перша статті 12 Закону № 160-IX, оскільки виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з переведенням до іншої не є тотожним звільненню з військової служби.

Таким чином, заявлені ВЧ НОМЕР_1 позовні вимоги не охоплюються жодним із передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 10, а також частиною першою статті 12 Закону № 160-IX випадків судового відшкодування шкоди.

За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний порядок, установлений статтею 11 Закону № 160-IX, відповідно до якого питання притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності після його переведення до іншого місця служби вирішується командиром за новим місцем проходження служби.

При цьому доводи апелянта про те, що ВЧ НОМЕР_1 направила відповідні матеріали до ВЧ НОМЕР_2 , однак отримала відмову в притягненні відповідачки до матеріальної відповідальності у зв`язку з порушенням п`ятиденного строку їх направлення, не свідчать про виникнення у позивача права на безпосереднє звернення до суду.

Колегія суддів наголошує, що Закон № 160-IX не передбачає переходу повноважень щодо вирішення питання про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності до попередньої військової частини внаслідок відмови командира за новим місцем служби від прийняття відповідного рішення.

Більше того, положення статті 11 Закону № 160-IX не встановлюють, що пропуск п`ятиденного строку направлення матеріалів автоматично припиняє можливість притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Отже, незалежно від правомірності відмови ВЧ НОМЕР_2 , яка не є предметом цього спору, така відмова не змінює встановленого законом порядку відшкодування шкоди та не наділяє ВЧ НОМЕР_1 правом на пред`явлення позову з вимогами, не передбаченими спеціальним законодавством.

Не змінює наведених висновків і посилання апелянта на частину другу статті 122 КАС України, оскільки зазначена норма визначає строки звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду, але не встановлює самостійних правових підстав для такого звернення.

Так само відсутність добровільного відшкодування шкоди відповідачкою не є достатньою підставою для застосування судового порядку її стягнення за відсутності інших умов, установлених Законом № 160-IX.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 160-IX переведення військовослужбовця до іншого місця служби не звільняє його від матеріальної відповідальності, однак зазначена норма не змінює спеціального порядку відшкодування шкоди та не створює додаткових повноважень для попередньої військової частини.

При цьому загальні гарантії права на судовий захист, передбачені статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть тлумачитися як такі, що наділяють суб`єкта владних повноважень правом звертатися до суду поза випадками, визначеними законом.

Водночас Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 380/1854/20 зазначив, що поняття спору, який не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, охоплює також випадки, коли законом установлено імперативні обмеження щодо можливості судового розгляду відповідних вимог.

У спірних правовідносинах таким спеціальним законодавчим обмеженням є встановлений Законом № 160-IX порядок відшкодування матеріальної шкоди військовослужбовцем, який переведений до іншого місця служби, за відсутності визначених цим Законом підстав для її безпосереднього судового стягнення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ВЧ НОМЕР_1 не наділена передбаченим законом правом на безпосереднє звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами, оскільки спірні правовідносини підлягають урегулюванню в спеціальному порядку, визначеному статтею 11 Закону № 160-IX.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС України та відмовив у відкритті провадження у справі.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів відповідно до статті 316 КАС України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 та скасування оскаржуваної ухвали.

Щодо заяви ВЧ НОМЕР_1 про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 620/11242/25, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що за подання апеляційної скарги на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 сплачено судовий збір у розмірі 2 906, 88 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Водночас належний до сплати розмір судового збору за подання апеляційної скарги в електронній формі становить 2 422, 40 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 7 цього Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, оскільки ВЧ НОМЕР_1 сплачено судовий збір у розмірі, що перевищує встановлений законом на 484, 48 грн, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість поданої заяви та наявність правових підстав для її задоволення шляхом повернення заявнику надмірно сплаченої суми судового збору.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року - без змін.

Повернути військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з Державного бюджету України надмірно сплачений за подання апеляційної скарги у справі № 620/11242/25 судовий збір у розмірі 484, 48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.