Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №320/14190/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/14190/24 Суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Файдюка В.В.,

суддів Мєзєнцева Є.І., Черпака Ю.К.,

при секретарі Масловській К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення пені, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» (далі – позивач, ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі – відповідач-2, ГУ ДКС у м. Києві), в якому просило стягнути з Державного бюджету України пеню в розмірі 3 998 801 гривень 42 копійки, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 позов задоволено повністю – стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (вулиця Терещенківська, будинок 11-А, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код: 37993783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тривіум Пекеджинг Україна» (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, будинок 34, місто Київ, 01133, ідентифікаційний код: 34616103) пеню у розмірі 3 998 801 (три мільйони дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч вісімсот одна) гривня 42 копійки, нараховану на суму заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за період з 08.10.2020 по 21.06.2023.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що правомірність заявленої до бюджетного відшкодування суми підтверджена судовими рішеннями, а тому така є узгодженою. Відтак, оскільки виплата цієї суми здійснена 21.06.2023, то позивач має право на стягнення пені за період з 08.10.2020, який не охоплювався попередніми судовими рішеннями. Також суд підкреслив, що відповідачем не надано доказів прострочення оформлення висновку про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань внаслідок дії воєнного стану в Україні, а норми ст. 129 Податкового кодексу України не містять положень щодо анулювання пені на користь контролюючого органу.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що введення воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною, а відтак суми податку на додану вартість, не відшкодовані платникам протягом визначеного строку, не вважаються заборгованості, а відповідно пеня на такі суми не нараховується. Наголошує, що на сьогодні відсутній дієвий механізм роботи Тимчасового реєстру, а у спірному випадку кошти стягуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для виконання судових рішень без участі органів ДПС України, що унеможливлює нарахування пені з огляду на відсутність вини податкових органів у несвоєчасному виконанні судового рішення. Також підкреслює, що судом було залишено поза увагою пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, оскільки про порушення своїх прав підприємство дізналося або повинно було дізнатися 19.01.2018, що з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду свідчить, що звернення до суду мало місце поза межами встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві не заперечувало проти права підприємства на отримання бюджетного відшкодування, за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану не належить до безумовних форс-мажорних обставин для виконання податковим органом обов`язку з бюджетного відшкодування, а невідшкодовані платникам податків кошти протягом встановленого Податковим кодексом України строку є заборгованістю бюджету безвідносно до способу його виплати, у тому числі за рішенням суду, наслідком чого є нарахування пені на суму невідшкодованої заборгованості. Окремо звертає увагу на правильності висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для поновлення підприємству строків звернення до суду із вказаним позовом, адже позивач вже двічі до цього звертався до суду з позовами про стягнення пені за попередні періоди, а подальша зміна судової практики не може мати безумовним наслідком залишення позовної заяви без розгляду з огляду на фактичні обставини саме цієї справи.

Відзиву на апеляційну скаргу від ГУ ДКС у м. Києві не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.10.2026.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2026 задоволені заяви представника позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні представник відповідача-1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній мотивів і підстав.

Представник позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідач-2, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» зареєстроване як юридична особа 20.09.2006, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за результатами документальних позапланових виїзних перевірок правомірності нарахування ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» бюджетного відшкодування податку на додану вартість, складені довідки:

- від 12.05.2014 №177/26-55-15-02/34616103, якою не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2014 року;

- від 06.06.2014 №213/26-55-15-02/34616103, якою не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2014 року;

- від 04.07.2014 №249/26-5515-02/34616103, якою не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2014 року;

- від 22.09.2014 №357/26-55-15-02/34616103, якою не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2014 року;

- від 19.03.2015 №89/26-55-12-02/34616103, якою не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року.

Сторонами не заперечується, що загальний розмір не сплаченого на користь позивача бюджетного відшкодування податку на додану вартість становив 8 473 467 гривень.

30.10.2019, не отримавши відшкодування вказаної суми бюджетного відшкодування за періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» подало до податкового органу заяву, де просило включити заявлені суми бюджетного відшкодування до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Листом Офісу великих платників податків ДПС від 14.11.2019 № 42452/10/28-10-45-01-12 ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» повідомлено про те, що станом на 14.11.2019 наявний невідшкодований залишок бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, який включений до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування на суму 8 473 906 гривень. Разом з тим, станом на дату надання відповіді жодним нормативно-правовим актом не передбачено механізму відшкодування сум податку на додану вартість, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структуру такого реєстру.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 у справі №640/25381/19 позовні вимоги ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» задоволено: стягнуто з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906 гривень.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі №640/25381/19 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено: скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020; відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна».

Постановою Верховного Суду від 03.08.2021 у справі №640/25381/19 касаційну скаргу ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» задоволено частково: скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №640/25381/19 позовні вимоги ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» задоволено: стягнуто з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906 гривень.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.08.2022 у справі №640/25381/19 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №640/25381/19, органами Державної казначейської служби України 21.06.2023 здійснене погашення заборгованості перед позивачем з бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906 гривень.

При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019 у справі №826/1403/18 позовні вимоги ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» задоволено: стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь позивача пеню у розмірі 7 081 302 гривень 24 копійки, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №826/1403/18 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2019.

Також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №640/19564/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 та постановою Верховного Суду від 24.02.2022, позовні вимоги задоволено: стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь позивача пеню у розмірі 3 881 373 гривень 97 копійок, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

Уважаючи, що у межах спірних правовідносин наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України пені у розмірі 3 998 801 гривня 42 копійки, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 08.10.2020 по 21.06.2023, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України (далі – ПК України, тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Положення другого речення абзацу першого цього пункту не застосовується у разі, якщо така заборгованість зумовлена виникненням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного, надзвичайного стану.

Тобто, на суми податків, не відшкодовані протягом визначених ст. 200 ПК України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв`язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2014 року у справі №21-131а14.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 (провадження № 11-54апп22) дійшла висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику податку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень п. 200.23 ст. 200 ПК України нараховується пеня.

Згідно з пп. 17.1.11 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб) у встановленому законом порядку.

Таким чином, оскільки позивачу не було відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування у встановлені законом строки, то останній набув право на нарахування пені у порядку, встановленому п. 200.23 ст. 200 ПК України.

Приписи пп. 129.1.5 п. 129.1 ст. 129 ПК України визначають, що нарахування пені розпочинається у випадку несвоєчасного повернення надміру/помилково сплачених платежів, а також несвоєчасного відшкодування сум податку на додану вартість – починаючи з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку повернення таких коштів.

Як було встановлено раніше, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №640/25381/19 стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906 гривень.

Як вбачається зі змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021, період нарахування пені у справі №640/19564/20 становив з 17.12.2018 по 07.10.2020.

Отже, першим днем нарахування пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість є 08.10.2020 – наступний день, не охоплений періодом, визначеним у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №640/19564/20.

Згідно з пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПК України нарахування пені закінчується (крім пені, передбаченої підпунктами 129.1.2, 129.1.4 пункту 129.1 цієї статті) у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відповідний рахунок платника податків та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань.

При цьому, як правильно підкреслено судом першої інстанції, сторонами не заперечується, що 21.06.2023 здійснене погашення заборгованості перед позивачем з бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що виникла за звітні періоди лютий-квітень, липень, грудень 2014 року, в розмірі 8 473 906 гривень.

Отже, нарахування пені у межах спірних правовідносин закінчується 21.06.2023 – у день зарахування коштів на рахунок позивача, як погашення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визначення періоду нарахування пені з 08.10.2020 по 21.06.2023, що становить 987 календарних днів.

Відповідно до розрахунку пені за період за цей період, здійсненого судом першої інстанції на підставі п. 200.23 ст. 200 ПК України за відповідним алгоритмом, її сума складає 3 998 801,42 грн. Указаний розрахунок учасниками справи не оспорюється.

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з Державного бюджету України через ГУ ДКС у м. Києві на користь ТОВ «Тривіум Пекеджинг Україна» за порушення строків повернення суми бюджетного відшкодування, складає 3 998 801,42 грн, на що було правильно вказано судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 підкреслила, що нарахування пені пов`язується саме із недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Викладене, на переконання колегії суддів, дає підстави для висновку, що нарахування пені не залежить від того, чи стягнута сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у судовому порядку, чи без відповідного рішення суду є заборгованістю.

Відтак твердження відповідача-1 в апеляційній скарзі про те відсутність вини ГУ ДПС у м. Києві у несвоєчасному виконанні рішення суду у справі №640/25381/19 про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість як підстави для ненарахування пені є помилковим.

Посилання апелянта на те, що Київським окружним адміністративним судом не було враховано введення в Україні воєнного стану як форс-мажорної обставини, внаслідок чого невідшкодовані суми бюджетного відшкодування не вважаються заборгованістю та відповідно пеня не нараховується, колегія суддів оцінює критично.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу щодо необхідності підтвердження виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин відповідними доказами (зокрема, довідками уповноваженої організації (органу), та ін.), тоді як введення воєнного стану в Україні не можна розцінювати як форс-мажорні обставини, які настали для всіх без виключення суб`єктів (осіб), а тому кожен суб`єкт (у тому числі відповідний суб`єкт владних повноважень), який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.

Таким чином, введення воєнного стану в Україні не можна розцінювати як безумовну форс-мажорну обставину у розумінні положень абз. 2 п. 200.23 ст. 200 ПК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12.03.2025 у справі № 440/16144/23 та від 18.11.2025 у справі №160/16076/24.

Будь-яких доказів, які б свідчили про вплив введення в Україні воєнного стану не неможливість своєчасного відшкодування позивачу податку на додану вартість, відповідачем-1 не надано.

Перевіряючи висновки Київського окружного адміністративного суду про наявність поважних причин для поновлення позивачу строку звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням податку на додану вартість державою.

Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (п. 102.1); стягнення податкового боргу (п. 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (п. 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (п. 56.18 ст. 56).

При цьому положення п. 102.5 ст. 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми п. 56.18 ст. 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до ст. 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення ст. 102 ПК України, до яких відсилає п. 56.18 ст. 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.

Ураховуючи наведене, ст. 102 ПК України, у тому числі й п. 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Отже, платник податку на додану вартість може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначені висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19, від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18, від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

Вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду, суд першої інстанції прийняв доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду. Зокрема, позивач зазначав, що до того як судова практика зазнала кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії існував також підхід, який полягав у тому, що загальний розмір можливо визначити лише після того, як податковий орган остаточно виконає свій основний обов`язок щодо безпосередньої виплати суми бюджетного відшкодування.

Тобто, у відповідності до такої концепції для нарахування пені необхідно знати точний розмір ставки та кількість днів прострочення, які визначаються на момент погашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість. Відповідно, лише на дату виплати суми заборгованості з податку на додану вартість платник податків отримує можливість визначити розмір пені, на яку він має право, з урахуванням фактичної тривалості прострочення бюджетної заборгованості, а також перевірити коректність її нарахування. У разі, якщо пеня не була автоматично нарахована та сплачена під час виплати бюджетного відшкодування, платник податків дізнається про порушення своїх прав щодо несплати пені та періоду її нарахування, включаючи початкову і кінцеву дати.

Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, обчислювався з наступного дня після її фактичного погашення.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у межах спірних правовідносин позивач двічі звертався до суду з позовами про стягнення пені (справи №826/1403/18 та №640/19564/20), які були подані в межах 1095-денного строку. При цьому, під час розгляду справ №826/1403/18 та №640/19564/20 судами не було встановлено порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19.

Застосування до платників податків ретроспективно нової судової практики, що визначає новий скорочений строк звернення до суду, погіршує їх правове становище та обмежує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом в контексті доступу до суду.

На переконання суду, платники податків не могли передбачити нові підходи Верховного Суду та не могли передбачити їх наслідки у правовідносинах із податковими органами в аспекті строку захисту їх порушених прав у судовому порядку.

Так, позивач мав правомірні очікування розраховувати на те, що до цих правовідносин застосовується строк 1095 днів, встановлений нормами податкового законодавства.

Застосування шестимісячного строку звернення до суду не враховує неможливості особи передбачити відповідне скорочення строку звернення до суду та фактично призводить до обмеження права на справедливий судовий розгляд в контексті доступу до суду, становить непропорційне втручання у право на судовий захист. Дії позивача свідчать про те, що він не зволікав із захистом своїх прав, а діяв активно, системно та в межах доступних йому процедур.

Таким чином, оскільки пропуск строку звернення до суду позивачем у спірному випадку був зумовлений обставинами, які об`єктивно не залежали від волі позивача, це підтверджує той факт, що такий пропуск зумовлений причинами, що є поважними у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2025 у справі №140/7202/21, від 28.10.2025 у справі №280/6365/19 та від 06.06.2025 у справі №160/241/20.

Отже, з урахуванням того, що постановами Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19 та від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18 були визначені більш короткі строки звернення до суду (шість місяців), а правовідносини виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для поновлення позивачу строків звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів також зауважує, що заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виплачена позивачу 21.06.2023. Позивач звернувся до суду з цим позовом 14.09.2023 (зареєстрований Київським окружним адміністративним судом 30.03.2024), тобто із дотриманням строків, визначених пунктом 102.5 статті 102 ПК України, який судовою практикою поширювався на спірні правовідносини.

Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19 та від 16.02.2023 у справі №803/1149/18 було зазначено, що стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Таким чином, на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, згідно з якою було визначено, що для звернення до суду із позовом у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, встановлюється загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на підставі частини другої статті 122 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що зміна сталої судової практики Верховного Суду може розглядатися судами як поважна причина для поновлення строків звернення до суду, про що було зазначено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30.06.2022 у справі № 1.380.2019.004460.

Так, Верховний Суд зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зокрема, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Відтак поновлення Київським окружним адміністративним судом строків звернення до суду із вказаним позовом відповідає нормам процесуального права і фактичним обставинам цієї справи, у межах яких позивач вже неодноразово реалізовував своє право на звернення до суду з позовом про стягнення пені, керуючись усталеною на той час судовою практикою обчислення строків в аналогічній категорії справ.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.В. Файдюк

Судді Є.І. Мєзєнцев

Ю.К. Черпак

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року.