Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №640/6167/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/6167/21 Суддя (судді) першої інстанції: Брагар В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Компанієць І.Д., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної Служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

05.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва із позовом до Адміністрації Державної прикордонної Служби України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної Служби України від 15.09.2020 №125 про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку із встановленням 22.07.2020 II групи інвалідності внаслідок отриманої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної Служби України прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду II групи інвалідності внаслідок отриманої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 №975.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.10.2018 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок отриманої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, і у подальшому, йому 22.07.2020 було встановлено ІІ групу інвалідності також внаслідок отриманої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. Для реалізації прав, передбачених ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивач звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, однак отримав відмову у зв`язку із тим, що зміна причин інвалідності або ступеня втрати працездатності відбулась у понад дворічний термін. Позивач вважає вищенаведену відмову протиправною.

Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м.Києва вказана справа 23.04.2025 надійшла на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 р. у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з дня встановлення ступеня втрати професійної працездатності - 27.02.2017 до дня встановлення ІІ групи інвалідності 22.07.2020 минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та грубого порушення норм процесуального права, внаслідок застосування положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пункту 4 статті 16-3, який не відповідає Конституції України.

Крім того, апелянт послався на судову практику, зокрема на постанову Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/19209/21, відповідно до якого висловлена правова позиція з питань щодо застосування положень ч.4 статті 7 КАС України до положень п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 № 1-р (ІІ) визнано такими, що не відповідають Конституції України, до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України та питань відступу від висновків Верховного Суду, сформованих у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21.

Посилаючись на вказані правові висновки Верховного суду у вказаній справі № 240/19209/21 позивач просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2025 було відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження, слухання справи ухвалою від 04.09.2025 було призначено у порядку письмового провадження.

Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.

Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Отже, з поважних причин слухання справи продовжувалось.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини справи встановлені судом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 10.07.2018 року №630-ОС капітана 1 рангу позивача було звільнено в запас із військової служби за підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 27.02.2017 серії АГ № 0013418, Центральної медико-соціальної експертної комісії №2, позивачу вперше було встановлено (дата огляду 27.02.2017) 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 26.04.2017 № 45 Східним регіональним управлінням була виплачена одноразова грошова допомога позивачу в сумі 28 000 грн.

Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 29.10.2018 серії 12 ААА № 955946, Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії, позивачу при повторному огляді була встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності (дата огляду 29.10.2018), внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 14.12.2018 № 178 відповідно до абзацу четвертого підпункту 1 пункту 6 та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975), позивачу була призначена доплата за отримання ІІІ (третьої) групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини з урахуванням раніше виплаченої суми в сумі 412 500 (чотириста дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Донецько-Луганським регіональним управлінням позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в сумі 412 500 грн.

Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 22.07.2020 серії 12 ААБ № 703929, Полтавської обласної транспортно-радіологічної медико соціальної експертної комісії, позивачу при повторному огляді встановлено ІІ (другу) групу інвалідності з 30.06.2020 (дата огляду 22.07.2020), внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

31.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про доплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ (другої) групи інвалідності.

Згідно Рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 15.09.2020 за № 125 позивачу було відмовлено у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку із тим, що зміна причин інвалідності або ступеня втрати працездатності відбулась у понад дворічний термін.

Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами.

Нормативно-правове обґрунтування.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначає завдання та основні засади адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 цієї статті завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (надалі - Закон № 2011-XII, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, тобто на 30.06.2020 день встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Стаття 16 Закону № 2011-ХІІ визначає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно частини 1 цієї статті, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 цієї статті передбачалось, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;

9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Стаття 16-1 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

2. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Стаття 16-2 Закону № 2011-ХІІ визначає розмір одноразової грошової допомоги.

1. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

2. Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ прописано порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

1. Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

2. У випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

3. Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

4. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

5. У разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) були відряджені.

У такому самому порядку здійснюється виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, якого було відряджено до державного органу, установи, організації із залишенням його на військовій службі.

6. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

7. Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

8. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

9. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975) затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, зі системного аналізу правових норм Закону № 2232-ХІ і № 2011-ХІІ можна зробити висновок, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, суттєвим у цій нормі є, коли військовослужбовцю перший раз встановили обставину як інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Так, позивачу відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 27.02.2017 серії АГ № 0013418, Центральної медико-соціальної експертної комісії №2, було вперше встановлено втрату працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини 25% і дата огляду 27.02.2017р.

Інвалідність ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, позивачу була встановлена відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 29.10.2018 серії 12 ААА № 955946, Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії, 29.10.2018, що встановлено при повторному огляді.

Отже, вказана норма Закону передбачає право позивача отримати один раз різницю між виплаченими сумами одноразової допомоги при встановлені вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності.

Таку різницю позивач отримав, а саме згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 26.04.2017 № 45 Східним регіональним управлінням позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в сумі 28 000 грн за те, що йому було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, а після встановлення ІІІ групи позивач отримав суму одноразової допомоги розмірі 412 500 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони не ґрунтуються на нормі закону.

Доводи апелянта щодо судової практики, колегія суддів зазначає, що постанову Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/19209/21 та Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 № 1-р (ІІ) стосується інших обставин, коли військовослужбовцю взагалі не виплачувалась одноразова грошова допомога через те, що між встановленням груп інвалідності пройшло понад два роки.

Таким чином, висновки суду першої інстанції є правильними, доводи апелянта їх не спростовують.

Щодо всіх інших доводів апелянта, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати в силу ст.139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 р. - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної Служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

І.Д. Компанієць

В.В. Кузьменко