Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №620/6459/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6459/26 Суддя першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Файдюка В.В.,

суддів - Мєзєнцева Є.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства цифрової трансформації України, Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, Державного підприємства «Дія» про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2026 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства цифрової трансформації України (далі - відповідач-1, Мінцифри), Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України (далі - відповідач-2, Мінсоцполітики), Державного підприємства «Дія» (далі - відповідач-3, ДП «Дія») про:

- визнання протиправною бездіяльності Міністерства цифрової трансформації України, як центрального органу виконавчої влади, що є володільцем та держателем системи «Дія» і не забезпечило її безпомилкову роботу, внаслідок чого було необґрунтовано відхилено заявки ОСОБА_1 , подані 30.11.2025 в автоматизованій системі «Дія» та 14.12.2025 у відділенні №13 м. Чернігова АТ «Укрпошта» на виплату «Зимової підтримки», передбаченої Порядком реалізації експериментального проекту щодо надання одноразової державної грошової допомоги «Зимова підтримка 2025», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.11.2025 №1443 та не реагування на звернення позивачки в службі підтримки «Дія», внаслідок чого ОСОБА_1 втратила право на отримання «Зимової підтримки» через завершення терміну дії проекту;

- стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 1000 грн та моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 повернуто позовну заяву у зв`язку з неусуненням її недоліків, визначених в ухвалі від 12.06.2026, а саме - ненаданням документу про сплату судового збору у визначеному у ній розмірі або документа, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору. Крім того, суд підкреслив, що у позовній заяві ОСОБА_1 заявлено вимогу немайнового характеру (визнання протиправною бездіяльності) і майнового (стягнення моральної і матеріальної шкоди в загальній сумі 6 000 грн), а відтак належна до сплати сума судового збору мала складати 2 129,92 грн, а не 1 064,96 грн, як сплачено позивачем.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 06.07.2026 повністю, а ухвалу від 12.06.2026 - скасувати в частині визначення позивачу до сплати судового збору за вимогу про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу державної влади, та направити справу до суду першої інстанції із стадії відкриття провадження у ній.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що на виконання вимог ухвали від 12.06.2026 про залишення позовної заяви без руху позивачем було сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового характеру. Водночас з посиланням на п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір за вимогу майнового характеру щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої протиправними діями та рішеннями органів державної не справляється. Натомість, всупереч вимог Закону України «Про судовий збір» та практики Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду щодо його застосування, суд першої інстанції повернув позовну заяву.

Після усунення визначених в ухвалі від 13.07.2026 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду 08.09.2026.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 13.10.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції від 06.07.2026 - скасуванню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав незазначення у прохальній частині позову вимог до Мінсоцполітики і ДП «Дія», ненадання документа про сплату судового збору, а також відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати.

Спосіб усунення недоліків було визначено судом першої інстанції шляхом надання: документу про сплату судового збору у розмірі 2 129,92 грн (1 064,96 грн за одну вимогу немайнового характеру та 1 064,96 грн за одну вимогу майнового характеру) або документа, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, уточнення позовних вимог окремо щодо кожного з відповідачів, заяви про залучення до участі у справі третіх осіб.

Згаданою ухвалою надано строк для усунення визначених у судовому рішенні недоліків - десять днів з дня отримання ухвали суду, яку отримано позивачем в електронному кабінеті 13.06.2026.

22.06.2026 судом першої інстанції отримано заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, в якій містилося клопотання про залучення Мінсоцполітики, ДП «Дія», Пенсійного фонду України та Акціонерного товариства «Укрпошта» до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Крім того, до цієї заяви було додано, зокрема, уточнену позовну заяву, документ про сплату судового збору на суму 1 064,96 грн.

Ухвалою від 06.07.2026 суд першої інстанції повернув позовну заяву з посиланням на те, що вимоги ухвали від 12.06.2026 у повному обсязі виконані не були, оскільки належна до сплати сума судового збору була визначена у розмірі 2 129,92 грн, а позивачем надано документ про сплату судового збору на суму 1 064,96 грн.

Однак з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк.

Як було встановлено вище, одним з недоліків позовної заяви судом першої інстанції було визначено її невідповідність вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

При цьому, як вже неодноразово було зазначено вище, суд першої інстанції, визначаючи на виконання вимог ч. 2 ст. 169 КАС України належну до сплати суму судового збору, виходив з того, що у цій справі заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру та одну майнову вимогу в сумі 6 000 грн (1 000 грн матеріальної шкоди та 5 000 грн моральної), а тому позивачу належить надати документ про сплату судового збору на суму 2 129,92 грн.

Відповідні висновки суду першої інстанції судова колегія вважає помилковими.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 КАС України щодо способів судового захисту, які кореспондують з положеннями ч. 2 ст. 245 КАС України щодо повноважень суду при вирішенні справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання протиправним і скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача-суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішують судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зміст указаної норми вказує на те, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві обов`язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад, визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень). За такого правового регулювання вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий платіж сплачується.

Така позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.10.2019 у справі № 405/8768/18, від 05.03.2020 у справі № 597/664/18, від 20.11.2025 у справі №260/412/25, від 09.03.2026 у справі № 280/4173/25, від 19.03.2026 у справі № 320/17289/24.

Отже, за позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди на користь позивача у зв`язку з протиправною бездіяльністю Мінцифри судовий збір не справляється, а відтак висновок суду першої інстанції про не усунення у повному обсязі недоліків позовної заяви та наявності підстав для повернення її ОСОБА_1 є необґрунтованим.

Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав ненадання документа про сплату судового збору, оскільки за приписами п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення шкоди, дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала від 06.07.2026 зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Також у площині наведених вище обставин колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 в частині визначення необхідності сплати судового збору за позовну вимогу про відшкодування шкоди є такою, що не відповідає нормам процесуального права. Водночас, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями скасовувати відповідну ухвалу, оскільки остання не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а відтак належним способом захисту прав апелянта є скасування ухвали суду від 06.07.2026 про повернення позовної заяви з наведених вище підстав.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви було порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково - ухвалу суду першої інстанції від 06.07.2026 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь судових витрат, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Аналіз положень ч. ч. 1-5 ст. 139 КАС України норм права дає підстави вважати, що розподіл судових витрат, в тому числі і за подання апеляційної скарги, здійснює той суд, який ухвалив остаточне рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, за правилами процесуального закону, ухвалення рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.

Аналогічний висновок щодо застосування даних норм права викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №756/6141/16-а, а також в ухвалах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №297/96/16-а, від 07.03.2018 у справі №826/13401/15, від 02.05.2018 у справі №826/8062/15.

Таким чином, оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 про повернення позовної заяви рішення по суті спору Шостим апеляційним адміністративним судом не ухвалювалося, то вирішення таким судом питання про розподіл судових витрат за правилами ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України неможливе.

Керуючись ст. ст. 169, 242-244, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року - скасувати.

Справу направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Є.І. Мєзєнцев

Ю.К. Черпак

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року.