Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №320/14869/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/14869/24 Суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Файдюка В.В.,

суддів - Мєзєнцева Є.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) про:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 відсотків суддівської винагороди судді працюючого на відповідній посаді без урахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців, здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 з урахуванням повного стажу роботи на посаді судді 33 років в розмірі 76 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 відсотків суддівської винагороди судді працюючого на відповідній посаді без урахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, та половини періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 0 місяців 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 0 місяців 11 місяців, та здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 з урахуванням повного стажу роботи на посаді судді 33 роки в розмірі 76 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що нормами законодавства, які були чинні як на момент звільнення позивача у відставку, так і на момент призначення її на посаду судді, передбачали можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді як безпосередньо такої роботи, так і половини строку навчання на юридичних факультетах, а також періоду проходження строкової військової служби. Водночас суд першої інстанції зауважив на безпідставності позовних вимог про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без обмеження його граничним розміром, оскільки матеріали справи не містять відомості про застосування до нього будь-яких обмежень.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно застосовувалися до спірних правовідносин норми, які втратили чинність, у той час як Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко окреслено роботи, які враховуються при обчисленні стажу судді, серед яких відсутні навчання та строкова військова служба.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 13.10.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в м. Києві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з березня 1988 року по липень 1989 року виконував обов`язки народного судді Васильківського районного народного суду, з квітня 1990 року по травень 1993 року працював на посаді народного судді Комунарського районного народного суду міста Запоріжжя, з червня 1993 року по січень 2011 року - суддею Апеляційного суду Запорізької області, а з січня 2011 року - суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та звільнений у відставку згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 05.12.2017 №3908/0/15-17.

Матеріали справи свідчать, що з 16.12.2017 ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФ в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

У січні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №356/0/2-24.

За наслідками проведеного перерахунку позивачу визначено розмір щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 68 процентів винагороди працюючого судді, виходячи з 29 років стажу роботи на посаді судді.

У зв`язку з цим у березні 2024 року ОСОБА_1 двічі звертався до ГУ ПФ в м. Києві із заявою щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням стажу роботи на посаді судді 33 роки, а не 29 років.

Листом від 26.03.2024 №11157-9046/К-02/8-2600/24 ГУ ПФ в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що до стажу судді при визначенні довічного грошового утримання судді у відставці зараховано 29 років 5 днів згідно з приписами ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вважаючи таку позицію відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень, зокрема, ст. ст. 19, 126, 130 Конституції України, ст. ст. 137, 142 та п. п. 2, 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ), Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 (далі - Указ №584/95), постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - Постанова №865), суд першої інстанції прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищих навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 58 Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписи ч. 6 ст. 47 і п. 8 ч. 4 ст. 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У рішенні від 24.06.1999 № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 визначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Згідно з п. 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).

Також у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17.11.2010 №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Крім того, у наведеному вище рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України також встановив, що аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

Матеріали справи свідчать, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку спірні правовідносини були врегульовані Законом №2453-VІ, який визначав організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Судовою колегією враховується, що згідно із ст. 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

У свою чергу, абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 1402-VIII передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Указу № 584/95 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності ст. 1 згаданого Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність 01.01.2012.

У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону №2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби.

Указані висновки узгоджуються із позицією, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 498/337/17, від 20.04.2021 у справі № 344/5707/19, від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21, від 28.08.2023 у справі № 360/6255/21, від 26.09.2023 у справі № 580/1983/20.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, спеціальний стаж судді, який дає право позивачу на відставку і отримання ним щомісячного довічного грошового утримання, включає:

1) строкову військову службу з 05.05.1976 по 29.05.1978 (2 роки 25 днів);

2) половину строку навчання у Харківському юридичному інституті з 01.09.1983 по 01.07.1987 (1 рік 11 місяців).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ст. 142 Закону №1402-VІІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 % суддівської винагороди, а за кожен повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач має право на визначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 76 % суддівської винагороди, з яких 50 % за 20 повних років роботи на посаді судді та 26 % за 13 повних років понад (13 років х 2 %).

Відтак дії ГУ ПФ в м. Києві щодо перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці без урахування строкової військової служби та половини строку навчання у Харківському юридичному інституті є, як правильно зазначено судом першої інстанції, протиправним і таким, що порушують права позивача на належний розмір грошового утримання судді у відставці, а позовні вимоги - обґрунтованими у задоволеній частині.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Є.І. Мєзєнцев

Ю.К. Черпак

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2026 року.