Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №580/7962/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7962/24 Суддя (судді) першої інстанції: Руденко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Безименної Н.В., Попової О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області, Управління), у якому просила:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ) /2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії позивачу за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №Г р (II) відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії позивача за період з 01 липня 2021 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії, згідно вимог Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 09 лютого 2024 року, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021 та відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

ОСОБА_1 подала до суду заяву від 27.05.2025 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №580/7962/24, у відповідності до в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс).

Необхідність звернення до суду із вказаною заявою мотивує не виконанням відповідачем рішення суду у встановлений таким спосіб - оскільки мінімальна пенсія за віком в Україні у 2024-2025 роках встановлена в розмірі 2 361,00 гривень, то розмір її основної пенсії має становити 18 888,00 гривень (2361,00 х 8). Натомість Управлінням безпідставно застосовано при її розрахунку прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 2 093,00 гривень.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови суду від 18.02.2025 в адміністративній справі №580/7962/24 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що за резолютивна частина постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі №580/7962/24 містить зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача із урахуванням мінімального розміру пенсії за віком за період з 09.02.2024, тому з урахуванням пункту 8 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" для перерахунку пенсії на вказану дату має бути застосований прожитковий мінімум для непрацездатних осіб - 2 093,00 гривень. Водночас зобов`язання здійснити перерахунок пенсії із застосуванням прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб станом на 2024 та 2025 роки у розмірі 2 361,00 гривень судовим рішенням не передбачено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити в повному обсязі.

За доводами скаржника, Законом України від 21.11.2024 за №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", який набрав чинності 19.12.2024, внесено зміни до положень статті 382 КАС України, якою визначено безальтернативний обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення в адміністративних справах з приводу перерахунку пенсійних виплат за письмовою заявою заявника.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області скористалося правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що надійшов на адресу суду 29.07.2025, у якому просить вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.

У силу вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення, суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України).

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 1291 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 01.02.2022 у справі 420/177/20 та від 18.05.2022 у справі №140/279/21.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 за №1404-VIII (надалі по тексту також - Закон №1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 11 Закону №1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01.03.2023 за №2-р(II)/2023 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 за №18-рп/2012); обов`язкове виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та поновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам "верховенства права" (правовладдя) та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист [перше речення абзацу восьмого, абзац чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 за №2- р(II)/2019].

Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення [рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); від 28.05.2003 у справі "Киртатос проти Греції" (Kyrtatos v. Greece)]. У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим [рішення від 02.03.2004 у справі "Сабін Попеску проти Румунії" (Sabin Popescu v. Romania); від 31.03.2005 у справі "Матеус проти Франції" (Matheus v. France)], і рішення не може не виконуватись, бути позбавленим юридичної сили, або незаконно відкладатися [рішення від 28.07.1999 у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy)].

Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично [рішення ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України"[.

У рішенні від 05.07.2012 у справі "Глоба проти України" ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень статті 3811 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу.

Так, за приписами частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (абзац 2 частини 1 статті 382 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 3821 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною 5 статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

Згідно з частиною 2 статті 3821 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців (частина 3 статті 3821 КАС України).

Здійснивши тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу їх інтерпретації, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 дійшла висновку, що зазначена норма закріплює два правила здійснення судового контролю в адміністративних справах:

абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов`язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;

абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов`язує у формі імперативу суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

Близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.04.2026 у справі №9901/459/21.

Тож законодавець установлює імператив для суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов`язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції "може зобов`язати".

Натомість визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.

Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.

Іншими словами, метою цієї стадії є лише встановлення доцільності самого контролю, що прямо слідує зі змісту положень частини другої статті 3821 КАС України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення та зобов`язання подати звіт. Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб`єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, слід лише встановити ознаки його невиконання або неповного виконання.

Тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо (подібну за змістом позицію висловлено в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №754/12702/14-а, від 11.03.2023 у справі №640/9835/20, від 07.05.2024 у справі №160/5259/20, від 11.12.2024 у справі №380/9974/23).

Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Проте суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та надав оцінку виконанню ухваленого у цій справі судового рішення (зокрема, вжитим заходам позивача та діям відповідача щодо виконання рішення) безпосередньо на стадії розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

У обсязі вищенаведеного, зважаючи на належність даної адміністративної справи до категорії, щодо якої процесуальним законом встановлено імперативний обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість відмови суду першої інстанції у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27.05.2025 та про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подати звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025.

Щодо вимоги апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали за фактом істотного порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів констатує про відсутність підстав для її задоволення, оскільки неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права належать до підстав скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення (пункт 4 частини 1 статті 317 КАС України), проте не постановлення окремої ухвали у порядку статті 249 Кодексу.

З огляду на те, що положеннями частини 3 статті 3821 КАС України надано суду право власного розсуду щодо визначення тривалості встановленого строку для подання звіту, з урахування положень, що такий строк має становити не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищувати трьох місяців, відтак суд вважає, що необхідним і достатнім буде встановлення відповідачу строку для подання звіту тривалістю тридцять днів з дня отримання цієї ухвали.

Слід звернути увагу на те, що частинами 2-3 статті 3822 КАС України встановлено вимоги до звіту суб`єкта владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 3823 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини 5 статті 3821 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 3823 КАС України передбачено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини 3 статті 3821 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

За пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

Пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №580/7962/24.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі №580/7962/24 - скасуванню з одночасним зобов`язанням відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).

Матеріали справи позбавлені будь-яких доказів про понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх перерозподілу.

Керуючись статтями 294, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі №580/7962/24, - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 від 27.05.2025, подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, про встановлення судового контролю за виконанням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі №580/7962/24, - задовольнити.

Встановити судовий контроль за виконанням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі №580/7962/24.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подати до Черкаського окружного адміністративного суду у строк до 12 листопада 2026 року звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі №580/7962/24.

Роз`яснити, що звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має відповідати вимогам, встановленим частинами 2, 3 статті 3822 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у разі невиконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 у справі №580/7962/24 або неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, надати Чернігівському окружному адміністративному суду відомості про керівника (особу, відповідальну за виконання рішення суду): прізвище, ім`я, по батькові, посада, реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Безименна Н.В.

Суддя Попова О.Г.