Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №580/1199/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1199/25 суддя першої інстанції: Алла РУДЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 580/1199/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (далі - відповідач 1, ГУ ДСНС у Черкаській області), у якій просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 05.03.2019 в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати відповідача 1 нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 05.03.2019 в загальній сумі 47 893,35 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 зазначеного Порядку, з одночасним відрахуванням військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року до участі у справі як другого відповідача залучено 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (далі - відповідач 2, апелянт, 5 ДПРЗ).

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність 5 ДПРЗ щодо нарахування та виплати позивачу різниці індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.03.2019 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), та зобов`язано 5 ДПРЗ нарахувати й виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за цей період відповідно до зазначених приписів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що у зв`язку з набранням 01.03.2018 чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 березень 2018 року став для позивача місяцем підвищення доходу, однак відповідач 2 у період з 01.03.2018 по 05.03.2019 не вирішив питання щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078, а обмежене фінансування не впливає на право позивача на її отримання. Водночас суд першої інстанції зазначив, що позбавлений можливості обчислити конкретний розмір індексації-різниці.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, 5 ДПРЗ звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач 2 зазначає про те, що суд першої інстанції застосував абзаци 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, не встановивши, чи був розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року меншим за суму можливої індексації. На думку апелянта, оскільки посадовий оклад позивача становив 3170 грн і перевищував прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2018 році (1762 грн), підстав для виплати індексації-різниці не було.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки довідці від 12.08.2024 № 75 та відзиву на позовну заяву, послався на постанови Верховного Суду у справах № 400/3826/21, № 380/5493/21, ухвалені за інших фактичних обставин, а також не врахував, що виплата індексації здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які апелянту на ці цілі не виділялися.

Також 5 ДПРЗ вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив питання дотримання позивачем строку звернення до суду. На думку апелянта, до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк, визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, перебіг якого розпочався 12.08.2024, тобто з дня видачі довідки № 75, а тому позов, поданий 04.02.2025, мав бути залишений без розгляду.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій з 03.08.2012 по 05.06.2013 та в Державній службі України з надзвичайних ситуацій з 06.06.2013 по 05.03.2019, що підтверджується довідкою Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області від 12.03.2019.

Наказом Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (по особовому складу) від 04.03.2019 № 38 позивача звільнено з посади командира відділення - водія 7 державної пожежно-рятувальної частини за підпунктом 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я) та з 05.03.2019 виключено з кадрів ДСНС України і знято з усіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою ГУ ДСНС у Черкаській області від 12.08.2024 № 75 про нараховані та виплачені позивачу основні і додаткові види грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 05.03.2019 індексація грошового забезпечення за цей період позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Відповідно до Положення про 5 ДПРЗ, зміни до якого внесено наказом ДСНС України від 16.04.2025 № НС-436, відповідач 2 є юридичною особою публічного права, бюджетною установою, що утримується за рахунок коштів державного бюджету, має самостійний баланс і реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням частини другої статті 308 КАС України, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Насамперед колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки вирішення цього питання передує розгляду спору по суті.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю, і поширює свою дію на всіх працівників і службовців незалежно від характеру їхньої трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу.

Отже, при вирішенні питання про строк звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення особі рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які за своєю суттю є вимогами про стягнення належної працівникові заробітної плати, застосуванню підлягає саме стаття 233 КЗпП України.

Частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Вирішуючи питання про дію статті 233 КЗпП України в часі, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, з урахуванням частини першої статті 58 Конституції України та правових позицій Конституційного Суду України щодо незворотності дії законів у часі, дійшов висновку, що правовідносини, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають регулюванню статтею 233 КЗпП України у попередній редакції, а з 19 липня 2022 року - у редакції Закону № 2352-IX.

При цьому судова палата відступила від висновків, згідно з якими до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення за 2016- 2018 роки застосовувалася стаття 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звернення до суду, а також від висновку про те, що у разі невиплати частини грошового забезпечення перебіг строку звернення до суду починається з дати звільнення зі служби.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається з матеріалів справи, спірним є період з 01.03.2018 по 05.03.2019, а звільнення позивача зі служби відбулося 05.03.2019, тобто всі юридично значущі події мали місце до 19 липня 2022 року.

За таких обставин право позивача на звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати індексації-різниці за спірний період відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, не обмежене будь-яким строком.

Отже, доводи відповідача 2 про обчислення тримісячного строку звернення до суду з 12.08.2024, тобто з дня видачі довідки № 75, ґрунтуються на застосуванні редакції статті 233 КЗпП України, яка на спірні правовідносини не поширюється, а тому є безпідставними.

Колегія суддів також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Утім, оскільки спірні правовідносини врегульовані статтею 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, наведене Рішення не є визначальним для висновку колегії суддів про дотримання позивачем строку звернення до суду та лише додатково підтверджує конституційну значущість права працівника на судовий захист у сфері оплати праці.

Водночас колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів окремих мотивів щодо дотримання позивачем строку звернення до суду. Однак, як встановлено вище, позивач цього строку не пропустив, а тому зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору та не є підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги по суті спору, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків, а порядок та умови такого грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи право позивача на індексацію грошового забезпечення, послався на статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас спеціальною нормою, яка визначає гарантії грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, є стаття 125 Кодексу цивільного захисту України, а право цих осіб на індексацію грошового забезпечення безпосередньо випливає із Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078. Наведене уточнення не змінює правильності висновку суду першої інстанції по суті спору.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.

Частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, які фінансуються чи дотуються з бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів бюджету.

Механізм проведення індексації визначено Порядком № 1078, який згідно з його пунктом 1 поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.

Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно з абзацами першим і другим пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення.

Абзацом третім пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Натомість відповідно до абзацу четвертого цього пункту, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суми індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

При цьому за абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078 під час визначення розміру підвищення грошового доходу враховуються його складові, які не мають разового характеру, а абзацом шостим цього пункту передбачено, що визначена у такий спосіб сума індексації виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка поширюється, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, з 01.03.2018 встановлено нові розміри посадових окладів.

Тож з урахуванням пункту 5 Порядку № 1078 березень 2018 року є місяцем підвищення доходу позивача, з яким пов`язується як початок обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації, так і вирішення питання про наявність у позивача права на індексацію-різницю.

Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 16 січня 2025 року у справі № 160/19515/23, від 07 січня 2026 року у справі № 200/65/25 сформулював правову позицію, згідно з якою Порядок № 1078 передбачає два види індексації - «поточну» та «індексацію-різницю», суми яких можуть нараховуватися як одночасно, так і окремо.

Право на індексацію-різницю виникає лише тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася в цьому місяці. Нарахування й виплата цієї суми мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими, а повноваження суб`єкта владних повноважень щодо її виплати не є дискреційними.

Для правильного застосування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078 суд повинен встановити розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А), суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) та чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року, до яких включаються складові, що не мають разового характеру.

Сума можливої індексації (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків.

Якщо розмір підвищення доходу (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації (Б), позивач має право на індексацію-різницю, яка розраховується як різниця між Б і А та виплачується щомісячно до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Крім того, у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 200/65/25 Верховний Суд, посилаючись на постанови від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 206/4411/16-а, наголосив, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення, а реалізація права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на наведені висновки колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що перевищення посадовим окладом позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб виключає право на індексацію-різницю.

Розмір посадового окладу чи грошового забезпечення загалом не є критерієм виникнення такого права, оскільки за приписами статті 2 Закону № 1282-XII та пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягає частина грошового доходу в межах прожиткового мінімуму, а вирішальне значення має лише співвідношення розміру підвищення доходу в березні 2018 року (А) та суми можливої індексації в цьому місяці (Б).

Так само безпідставними є доводи відповідача 2 щодо неможливості застосування висновків Верховного Суду у справах № 400/3826/21 та № 380/5493/21 через нібито інші фактичні обставини, адже правова позиція Верховного Суду стосується саме алгоритму застосування абзаців 3- 6 пункту 5 Порядку № 1078 і не пов`язує право на індексацію-різницю з розміром посадового окладу.

Посилання апелянта на відсутність бюджетних асигнувань також не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки частина друга статті 5 Закону № 1282-XII визначає джерело фінансування індексації, а не підставу для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку її нарахування та виплати.

Стосовно довідки від 12.08.2024 № 75, то зазначений доказ лише підтверджує факт ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період і водночас містить відомості про розмір його грошового забезпечення у лютому та березні 2018 року, необхідні для встановлення наявності чи відсутності права на індексацію-різницю.

Не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення і доводи 5 ДПРЗ про те, що суд першої інстанції не встановив розміру підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та суми можливої індексації (Б). Суд першої інстанції обрав спосіб захисту, за яким обов`язок обчислити розмір індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 покладено на відповідача 2, а наявні у справі докази, як зазначено нижче, підтверджують наявність у позивача права на таку виплату.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 200/65/25 наголосив, що саме від встановлення зазначених даних залежить правильність висновку про наявність права на індексацію-різницю та її розмір.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, тому колегія суддів самостійно встановлює зазначені обставини на підставі доказів, наявних у матеріалах справи.

Згідно з довідкою від 12.08.2024 № 75 грошове забезпечення позивача без урахування складових, що мають разовий характер, у лютому 2018 року становило 7632,63 грн, а у березні 2018 року - 8157,60 грн. Отже, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) становить 524,97 грн (8157,60 грн - 7632,63 грн), що відповідає розрахунку, наведеному в позовній заяві.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на березень 2018 року відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» становив 1762 грн. Величина приросту індексу споживчих цін для визначення суми індексації у березні 2018 року, обчисленого наростаючим підсумком з місяця, наступного за місяцем попереднього підвищення посадового окладу позивача (січень 2008 року), становила 253,30 %, що узгоджується з розрахунком, наведеним Верховним Судом у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 520/6243/22. Отже, сума можливої індексації в березні 2018 року (Б) становить 4463,15 грн (1762 грн Ч 253,30 % / 100 %).

Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А = 524,97 грн) не перевищує суми можливої індексації (Б = 4463,15 грн), у позивача відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 виникло право на індексацію-різницю, щомісячний розмір якої становить 3938,18 грн (4463,15 грн - 524,97 грн).

Матеріали справи не містять відомостей про чергове підвищення посадового окладу позивача у період з 01.03.2018 по 05.03.2019, а тому зазначена сума підлягала щомісячному нарахуванню та виплаті позивачу до дати його звільнення зі служби.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправну бездіяльність відповідача 2 та обрав належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача 2 нарахувати й виплатити індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 05.03.2019 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України предметом апеляційного перегляду не є.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною третьою статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 580/1199/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 580/1199/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова