Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №320/58753/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/58753/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Златіна С.В., Воловика С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі-відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач- 2), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що полягає у невирішені питання щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо позивача, а саме про виключення його з військового обліку за станом здоров`я згідно з інформацією у його тимчасовому посвідченні замість військового квитка № НОМЕР_1 ;

зобов`язати Міністерство оборони України організувати внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію щодо ОСОБА_1 про його виключення з військового обліку на підставі п. 3 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

визнати протиправною постановку (взяття) на військовий облік військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 скасувати запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про постановку позивача на військовий облік у статусі військовозобов`язаного.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перебування позивача на військовому обліку суперечить законодавству України та позивач протиправно не виключений з військового обліку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що позивач відповідає передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент взяття на облік) критерію взяття на облік як військовозобов`язаного, оскільки він старше 25 років та після прийняття нової редакція від 11.04.2024р. ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу (Закону № 3633-IX) не перебував на військовому обліку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції не вбачив у діях відповідача-2 ознак протиправності автоматичного поновлення позивача на військовому обліку на підставі Порядку №932 та як наслідок дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_11 скасувати запис про постановку на військовий облік.

Крім того, частина перша статті 5 Закону України «Про єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» доводить, що Міністерство оборони України не здійснює адміністрування Реєстру та не вносить інформацію до Реєстру, і не є органом адміністрування та ведення Реєстру. З огляду на викладене, на думку Київського окружного адміністративного суду, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача -1 стосовно не вирішення питання щодо внесення до Реєстру інформації не підлягає задоволенню.

Стосовно виключення з військового обліку суд першої інстанції зазначив, що Порядок № 932 не передбачає порядку виключення з військового обліку осіб, які були поставленні на такий облік. Натомість виключення з військового обліку відповідно до п.22 Порядку № 1487 відбувається відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оскільки позивач не проходив службу, тому постанова ВЛК видавалася позивачу на руки, що не позбавляє його можливості під час звернення до відповідача-2 подати всі наявні документи та пройти медичний огляд, який проводиться військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби та у разі підтвердження підстави бути виключеним з військового обліку.

На переконання суду першої інстанції, інститут виключення з військового обліку з підстав передбачених ст.37 Закону, не є інститутом, на підставі якого особа набуває якийсь незворотній правовий статус, зокрема, поняття «зняття» з військового обліку та «виключення» з військового обліку передбачалися Законом №2232-ХІІ станом на 28.03.2008 рік.

Частина 5 статті 37 Закону № 2232-ХІІ регулювала відносини із зняття з військового обліку призовників та військовозобов`язаних у військових комісаріатах, положення частини 6 - виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах. У посвідчені № НОМЕР_1 зазначено саме про «зняття» з обліку позивача, а посилання на п.п.3 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» слугує підставою для такого зняття.

При цьому, частина 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ регулює «виключення» з військового обліку, проте таке посилання не змінює факту саме зняття позивача з обліку.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки висновок «непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку» ревалентний чинному на сьогодні формулюванні «непридатний до військової служби» і має наслідком саме виключення з військового обліку.

Саме тому він перестав бути військовозобов`язаним, а чинне законодавство не дає права ІНФОРМАЦІЯ_11 поновлювати його на військовому обліку чи зобов`язувати його повторно проходити ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026р. провадження за апеляційною скаргою було відкрите та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У встановлений судом строк представником відповідача - Міноборони України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки, на його думку, у розумінні норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервистів» від 16.03.2017р. №1951-VIII та Положення про ІНФОРМАЦІЯ_11», затвердженого Постановою КМУ №154 від 23.02.2022р., хоча доступ до реєстру «ІНФОРМАЦІЯ_12» мають Міністерство оборони України, генеральний штаб Збройних Сил України, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки, а також ІНФОРМАЦІЯ_11 як органи ведення реєстру, але при цьому змінювати облікові дані в реєстрі мають право лише уповноважені працівники районних ІНФОРМАЦІЯ_11.

Таким чином, не мають бути задоволені позовні вимоги в частині зобов`язання Міністерства оборони України як держателя реєстру вносити будь-яку інформацію щодо позивача

Також представник відповідача вважає безпідставними позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, що полягає у невирішені питання щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо позивача, а саме про виключення його з військового обліку за станом здоров`я згідно з інформацією у його тимчасовому посвідченні замість військового квитка № НОМЕР_1 , оскільки відповідно до постанови КМУ від 16.08.2024р. №932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» ОСОБА_1 взято на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Представником відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, адже позивач був саме знятий з військового обліку, а не виключений з нього, внаслідок чого його можна повторно брати на військовий облік.

Крім того, відповідно до інформації, зазначеної у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відсутні відомості про виключення останнього з військового обліку з 28.03.2008р. на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Позивачем подана відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що він був виключений з військового обліку внаслідок хвороби ендокринної системи та йому безстроково встановлено інвалідність.

Наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (зі змінами, внесеними наказом 207) не було передбачено такого терміну як «виключення з військової служби», натомість цей наказав містив поняття «знятий», а тому непридатні до військової служби зі зняттям із військового обліку - це особи, непридатні до військової служби, із виключенням із військового обліку.

Повноваження вносити зміни до записів у реєстрі має саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому саме його слід зобов`язати скасувати запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про постановку позивача на військовий облік у статусі військовозобов`язаного.

Враховуючи, що від учасників справи не надійшло клопотань про розгляд справи за їх участі, ухвалою в Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2026р. розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України та відповідно до військово - облікового документа (тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 ) 08.02.2008 року визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку за станом здоров`я військово - лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 на підставі ст.12А Наказу №207 Міністерства оборони України.

В подальшому, у мобільному застосунку «Резерв+» позивачем встановлено відсутність інформації про виключення його з військового обліку за станом здоров`я та разом з тим наявна інформація про те, що він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 та має статус військовозобов`язаного, внаслідок чого позивач звертався із заявою до відповідача - 2 щодо внесення правильної інформації про його виключення з військового обліку згідно з паперовим ВОД.

Листом від 22.08.2025р. №5/10009 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено, що за даними АІТС «ІНФОРМАЦІЯ_12» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних рядового, сержантського і старшинського складу запасу у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На військовий облік взято на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024р. №932 в автоматичному режимі. Також, в автоматичному режимі шляхом електронної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з тим, повідомлено, що відповідно до вимог пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби. Виключення з військового обліку військовозобов`язаного, як непридатного до військової служби за станом здоров`я можливо виключно на підставі постанови військово - лікарської комісії, оформленої свідоцтвом про хворобу.

Оцінюючі висновки суду першої інстанції на предмет їх відповідності нормам матеріального та процесуального права, та, перевіряючи повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-ХІІ).

За приписами частин третьої, дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у ІНФОРМАЦІЯ_11;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) ІНФОРМАЦІЯ_11 (далі - відповідні районні (міські) ІНФОРМАЦІЯ_11), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_11, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно з ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_11 (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, приписи статті 37 Закону визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2025р. у справі №280/2880/24 дійшов висновку, що законодавець у статті 37 Закону чітко виокремлює поняття «зняття» з військового обліку та «виключення» з військового обліку, при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

У межах цієї справи позивач стверджує, що не має статусу військовозобов`язаного, оскільки він був виключений з військового обліку, що, на його думку, підтверджується записом у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , виданому ІНФОРМАЦІЯ_8 20.03.2008р.

Суд першої інстанції, дослідивши вказане тимчасове посвідчення, виходив із того, що позивач є саме знятим з військового обліку, а не виключеним з нього, внаслідок чого дійшов висновку про правомірність відображення у відповідних реєстрах відомостей про його перебування на військовому обліку.

Проте колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на те, що разом із таким формулюванням у цьому ж записі міститься посилання на правову підставу його внесення - «ст. 37 п. 6.3 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 28.03.2008р.»

Водночас, стаття 37 Закону має складну структуру та містить декілька частин і пунктів, які регулюють різні за змістом облікові дії: взяття на військовий облік, зняття з військового обліку та виключення з військового обліку.

Наприклад, частина п`ята вказаної статті визначає підстави для зняття з військового обліку для призовників (пункт 1), військовозобов`язаних (пункт 2), резервістів (пункт 3).

Зі свого боку частина шоста цієї статті визначає підстави для виключення з військового обліку, зокрема: у разі смерті (пункт 1), припинення громадянства (пункт 2), визнання непридатними (пункт 3).

Отже, конкретна фактична обставина, з якою закон пов`язує зміну облікового статусу особи, відповідає конкретній правовій підставі для вчинення певної облікової дії.

Так, якщо особу визнано непридатною до військової служби, така обставина за своїм правовим змістом є підставою для виключення з військового обліку, а не для зняття з нього.

Іншими словами, формулювання у військово-обліковому документі має відповідати правовій підставі внесення відповідного запису. Суб`єкт владних повноважень не наділений дискрецією на власний розсуд визначати, чи за однієї і тієї самої встановленої законом підстави особа підлягає зняттю з військового обліку або виключенню з нього, оскільки такі облікові дії мають різні правові наслідки.

У цій справі у військово-обліковому документі позивача зазначено про його зняття з військового обліку, однак одночасно наведено посилання, яке, за своїм змістом, може вказувати на пункт 3 частини шостої статті 37 Закону, тобто на норму, яка регулює виключення з військового обліку.

Таке поєднання відомостей є взаємовиключним, оскільки одна частина запису вказує на зняття з військового обліку, тоді як наведена правова підстава свідчить про виключення з нього. Відтак зазначений запис містить внутрішню невідповідність, яка потребує з`ясування його дійсного змісту та правової підстави внесення.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 був визнаний непридатним до військової служби на підставі ст. 12 «А» наказу №207 МО від 1999 року (а.с.15), яка визначає хвороби ендокринної системи: а) зі значним порушенням - «непридатні до військової служби зі зняттям з військового обліку», і саме за цією хворобою апелянту і була встановлена інвалідність безстроково з дитинства.

При цьому, наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (зі змінами, внесеними наказом 207) не було передбачено такого терміну як «виключення з військової служби», натомість цей наказав містив поняття «знятий», а тому непридатні до військової служби зі зняттям із військового обліку - це особи, непридатні до військової служби, із виключенням із військового обліку.

Відповідно до п. 95 наказу Міністерства Оборони України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України» № 2 від 04.01.1994 року (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, що втратив чинність на підставі нового Наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року та за яким позивача було знято з військового обліку) лікар виносить одну із таких постанов про придатність (тимчасову або повну непридатність) до строкової служби:

а) "придатний до військової служби. Ступінь обмеження 1 (2, 3, 4)";

б) "тимчасово непридатний до військової служби. Ступінь обмеження 5";

в) "непридатний до військової служби у мирний час, обмежено здатний у воєнний час. Ступінь обмеження 6";

г) "непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку".

Тобто на час виникнення спірних правовідносин у наказі Міноборони №2 від 04.01.1994 року містилась термінологія "знятий з військового обліку", а не «виключений».

Особа, щодо якої було застосовано термін "знятий", вважалася такою, що не підлягає військовому обліку та звільняється від військових обов`язків, оскільки визнана непридатною до військової служби.

Окрім того, наказ Міноборони України № 402 скасував лише чинність наказу МО України № 2, проте не скасував чинність прийнятих рішень ВЛК, а тому рішення, згідно з яким особа була визнана непридатною до військової служби зі зняття з військового обліку, є дійсним.

Хоч підстава "визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку" була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку і була замінена на термін "визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку", але це не спростовує ті обставини, що апелянта без його відома повторно було поставлено на військовий облік та були внесені відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, на момент зняття з військового обліку ОСОБА_1 не було розмежування між поняттями "знятий" і "виключений" з військового обліку, а лікарі могли винести лише вичерпний перелік постанов про придатність, а тому при визнанні позивача непридатним до військової служби його зняли з військового обліку, оскільки законодавчо не існувало поняття "виключений з військового обліку".

У паперовому ВОД позивача є запис "08 лютого 2008 року ОСОБА_1 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 був визнаний непридатним до військової служби на підставі ст. 12 А, знятий з обліку".

Окрім того, до паспорту громадянина України було внесено також запис про те, що позивач "Невійськовозобов`язаний" (а.с.27).

Рішення ВЛК щодо встановлення непридатності до військової служби з виключенням з військового обліку не було скасовано.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які: "визнані непридатними до військової служби".

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Тобто, застосоване раніше формулювання «знятий з військового обліку» за своїми правовими наслідками відповідає сучасному поняттю «виключений з військового обліку», а зміна термінології у нормативному регулюванні не впливає на вже набуті права особи, а рішення військово-лікарської комісії, на підставі якого особу було виключено з обліку, залишається чинним, оскільки не було скасовано у встановленому порядку.

Отже, умовою для виключення особи з військового обліку є визнання її непридатною до військової служби внаслідок незворотних змін у стані здоров`я (ст. 12 "А") та її "зняття з обліку" згідно з відповідним наказом означало остаточне припинення військового обов`язку особи, що за своїм правовим змістом та юридичними наслідками є повністю тотожним сучасному поняттю "виключений з військового обліку".

Жодного повторного взяття на облік чи переогляду таких осіб тогочасне законодавство не передбачало.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Колегія суддів наголошує, що цей принцип є фундаментальною гарантією правової визначеності та стабільності правового статусу громадянина, оскільки неухильне дотримання принципу правової визначеності ("legal certainty") є складовим елементом верховенства права, а саме певні недоліки законотворчої та нормотворчої техніки з боку державних органів не можуть тлумачитися проти інтересів фізичної особи та слугувати підставою для позбавлення її набутого правового статусу невійськовозобов`язаної.

Отже, подальша зміна державою правил ведення військового обліку шляхом внесення змін у законодавство щодо розмежування дефініцій "зняття" та "виключення" не може мати ретроактивного (зворотного) ефекту щодо тих осіб, чий юридичний статус уже було остаточно визначено, адже нове законодавство регулює виключно ті правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, і не передбачає механізму автоматичного поновлення військового обов`язку особи, яка раніше була визнана непридатною до військової служби за станом здоров`я.

Отже, поновлення позивача на військовому обліку внаслідок наступних законодавчих змін є протиправним, оскільки порушує гарантований статтею 58 Конституції України принцип незворотності дії закону в часі та суперечить суті набутого особою статусу невійськовозобов`язаного, наслідком чого є зобов`язання саме ІНФОРМАЦІЯ_1 скасувати запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про постановку ОСОБА_1 на військовий облік у статусі військовозобов`язаного, адже саме ІНФОРМАЦІЯ_11 має повноваження вносити зміни до записів у реєстрі.

Тому в цій частині, на переконання суду апеляційної інстанції, позовні вимоги мають бути задоволені.

Водночас колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, що полягає у невирішені питання щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо позивача, а саме про виключення його з військового обліку за станом здоров`я згідно з інформацією у його тимчасовому посвідченні замість військового квитка № НОМЕР_1 та про зобов`язання Міністерства оборони України організувати внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію щодо ОСОБА_1 про його виключення з військового обліку на підставі п. 3 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з огляду на те, що після прийняття в Україні Закону України "Про національну безпеку України" в державі розподілені повноваження Міноборони та Збройних Сил України, зокрема визначені повноваження посадових осіб, що ними керують. У зв`язку із цим військові частини підпорядковуються Збройним Силам України (Генеральному штабу Збройних Сил України, Головнокомандувачу Збройних Сил України), які не входять до безпосереднього підпорядкування Міністерству оборони.

Повноваження Міноборони визначені у законах України "Про оборону країни" (ст. 10), "Про Збройні Сили України" (ст. ст.3,10), "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (ст. 14), Положенні про Міністерство оборони України та іншими актами.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про національну безпеку України", статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про національну безпеку України" Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

До повноважень Міністерства оборони України належать організація в силах оборони заходів оборонного планування, визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони, здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони.

Відповідно до пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. №671 (далі - Положення про Міноборони), Міноборони очолює Міністр оборони України, який здійснює керівництво його діяльністю. Міністр оборони України затверджує положення про структурні підрозділи апарату Міноборони.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про національну безпеку України" Збройні Сили України є військовим формуванням, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України, у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Генеральний штаб Збройних Сил України є головним органом військового управління з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Генеральний штаб Збройних Сил України в особливий період виконує функції стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони.

Генеральний штаб Збройних Сил України з урахуванням пропозицій Командувача об`єднаних сил здійснює планування, координацію та контроль за підготовкою всіх складових сил оборони з метою набуття ними необхідних об`єднаних спроможностей.

Повноваження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, основні завдання та порядок функціонування Генерального штабу Збройних Сил України визначаються в положенні, яке затверджується Президентом України.

До складу Збройних Сил України входять види та окремі роди військ (сил). Повноваження командувачів видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, основні завдання та порядок функціонування командувань видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України визначаються в положеннях, які затверджуються Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Закон України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" від 16.03.2017 №1951-VIII визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр), регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

Визначено, що Реєстр - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України (ст. 1 Закону №1951-VIII).

Держателем Реєстру дійсно є Міноборони, разом з тим розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстр.

Держатель Реєстру: 1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру; 2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри"; 4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру; 5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру; 6) здійснює інші повноваження, передбачені законом. (п.2 ст.5 Закону №1951-VIII).

Органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) ІНФОРМАЦІЯ_11, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (п.8 ст.5 Закону №1951-VIII).

Розпорядник Реєстру відповідно до закону: 1) організовує функціонування Реєстру; 2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі; 3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру; 4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; ІНФОРМАЦІЯ_11 Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи адміністрування Реєстру:

1) здійснюють аналітичну обробку даних;

2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру; 3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України; 4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування (п.п.4-6 Закону №1951-VIII).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_11, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022р. (далі - Положення №154), ІНФОРМАЦІЯ_11 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Абзацом четвертим пункту 3 Положення №154 передбачено, що безпосереднє керівництво ІНФОРМАЦІЯ_11 і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - Командування Сухопутних військ Збройних Сил , яке узгоджує основні питання діяльності ІНФОРМАЦІЯ_11 з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.

Згідно з пунктом 8 Положення № 154 завданнями ІНФОРМАЦІЯ_11 є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (ІНФОРМАЦІЯ_11 Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні ІНФОРМАЦІЯ_11), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

З урахуванням вищевикладеного вбачається, що хоча доступ до реєстру "ІНФОРМАЦІЯ_12" мають Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки, а також ІНФОРМАЦІЯ_11, як органи ведення реєстру, але змінювати облікові дані в реєстрі мають право лише уповноважені працівники районних ІНФОРМАЦІЯ_11.

Отже, оскільки повноваженнями щодо безпосереднього внесення та зміни облікових даних у реєстрі "ІНФОРМАЦІЯ_12" наділені виключно районні (міські) ІНФОРМАЦІЯ_11, то належним способом захисту прав є зобов`язання саме ІНФОРМАЦІЯ_10 скасувати запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про постановку позивача на військовий облік у статусі військовозобов`язаного.

Відтак, суд попередньої інстанції не повною мірою врахував усі наявні докази, оскільки не з`ясував, що позивач визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку за станом здоров`я військово - лікарською комісією, тобто висновок по суті спору був зроблений без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Судовою колегією враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Доводи позивача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, внаслідок чого наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи та відповідно до квитанції ID: 5766-4541-0819-7696, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, сорок копійок) на рахунок UA718999980313151206084010001 за подання адміністративного позову до суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги та відповідно до квитанції про сплату №3649-8149-8253-9599, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3633 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні) на рахунок НОМЕР_2 за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з огляду на результат апеляційного перегляду справи, сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 6055,40 грн (шість тисяч п`ятдесят п`ять гривень, сорок копійок) підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання".

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

В якості доказів надання професійної правничої допомоги до матеріалів справи позивачем додано: рахунок-фактуру від 21.10.2025р. про оплату послуг адвоката згідно з договором від 05.06.2024р. та додатку №1 до нього (а.с.16); опис наданих послуг станом на 23.10.2025р., які включають: складання позовної заяви, у тому числі аналіз наявних у позивача документів із кількістю витраченого часу 2 год., аналіз законодавства із відповідних питань - із кількістю витраченого часу 1 год., аналіз судової практики - із кількістю витраченого часу 1,5 год., написання безпосередньо тексту позовної заяви - із кількістю витраченого часу 2 год., складання пакету документів до суду - із кількістю витраченого часу 1 год., на підставі договору від 05.06.2024р. та додатку №1 до договору (а.с.16, зворотній бік); платіжну інструкцію від 21.10.2025р. на суму 26000грн. із пизначенням платежу "плата за юридичні послуги" (а.с.17), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.18), ордер №2033141 серія АІ від 23.10.2025р. (а.с.19), копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05.06.2024р. (а.с.20-21) та додаток №1 до нього (а.с.22), в якому сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво у суді першої інстанції становить 26000 грн.

Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів вказує, що надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною справі.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує, що ця справа не належить до категорії справ значної складності, розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснювався в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, а також бере до уваги обсяг підготовлених представником позивача процесуальних документів, характер спірних правовідносин та обсяг наданих правничих послуг.

Заявлена позивачем сума гонорару є непропорційною до предмета спору та не має впливу на репутацію сторони, а тому не може бути відшкодована в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 01 травня 2025 року у справі № 260/2819/23.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 24.12.2024 у справі № 380/25725/21 стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на наведене, з урахуванням критеріїв співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн (вісім тисяч гривень).

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №320/58753/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною постановку (взяття) на військовий облік ОСОБА_1 як військовозобов`язаного у ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 скасувати запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про постановку ОСОБА_1 на військовий облік у статусі військовозобов`язаного.

Ухвалити нове рішення у скасованій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною постановку (взяття) на військовий облік ОСОБА_1 як військовозобов`язаного у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) скасувати запис у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) про його постановку на військовий облік у статусі військовозобов`язаного.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №320/58753/25 залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 6055,40 грн (шість тисяч п`ятдесят п`ять гривень, сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн (вісім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик