Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №640/5809/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/5809/22 суддя першої інстанції: Лазарєв В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Черпака Ю.К., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № 640/5809/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та стягнення індексації грошового забезпечення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, апелянт), у якій просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.02.2018 не в повному обсязі;

- стягнути з відповідача недонараховану частину індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.10.2018 з урахуванням базового місяця - січня 2008 року в розмірі 67 983,30 грн.

Згодом умовне найменування «військова частина НОМЕР_1 » анульовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи, у зв`язку з чим відповідачем у справі є ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) - грудня 2015 року; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що з 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, а посадові оклади військовослужбовців, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294, з січня 2008 року до 01 березня 2018 року не змінювалися.

Водночас суд дійшов висновку, що з 01 березня 2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 таким місяцем став березень 2018 року, а тому відмовив у задоволенні позову щодо періоду з 01 березня 2018 року по 24 жовтня 2018 року. Крім того, суд обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію замість стягнення визначеної позивачем суми та відхилив доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає про те, що з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовців значно зросло за рахунок збільшення розміру премії, яке перевищило суму можливої індексації, а тому відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення місяцем, з якого обчислюється індекс споживчих цін, є грудень 2015 року. На думку апелянта, висновок суду про застосування січня 2008 року суперечить його ж висновку про березень 2018 року як новий базовий місяць.

Крім того, відповідач зауважив на тому, що спір щодо індексації грошового забезпечення за спірний період уже вирішено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справі № 640/16761/20, яке відповідач виконав, виплативши позивачу 17 листопада 2021 року 4774,52 грн.

Повторне звернення позивача до суду з вимогами щодо того самого періоду, але з іншим обґрунтуванням базового місяця (у попередній справі - вересень 2012 року, у цій справі - січень 2008 року), апелянт розцінює як порушення принципу остаточності судового рішення (res judicata) та недобросовісну процесуальну поведінку.

Відповідач також стверджує, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для спорів щодо проходження публічної служби, а посилання суду першої інстанції на частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є безпідставним.

Окрім того, апелянт наголошує на відсутності у 2016- 2018 роках бюджетних асигнувань на виплату індексації, на роз`ясненнях Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, а також на тому, що під час звільнення позивач не заявляв претензій щодо повноти проведених з ним розрахунків.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), з 30 серпня 2012 року обіймав посаду начальника науково-дослідного відділу.

Наказом Міністра оборони України від 13 листопада 2018 року № 709 позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 172 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Листом від 13 травня 2020 року № 189/10/1509 відповідач повідомив позивача, що фінансовий ресурс, виділений у 2016- 2018 роках, не дозволив провести індексацію грошового забезпечення, та надав розрахунок індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, у якому місяцем, з якого обчислюється індекс споживчих цін, визначено грудень 2015 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справі № 640/16761/20, яке набрало законної сили, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 липня 2018 року. Як визнає сам апелянт, цим рішенням не визначено ні розміру індексації, ні місяця, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін.

На виконання зазначеного рішення відповідач 17 листопада 2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 4774,52 грн.

Згідно з довідкою відповідача від 29 травня 2025 року № 143 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення позивачу нараховано та виплачено із застосуванням грудня 2015 року як місяця, з якого обчислюється індекс споживчих цін.

Не погоджуючись із застосованим відповідачем місяцем, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, колегія суддів переглядає його в частині задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо наявності рішення у справі № 640/16761/20, колегія суддів насамперед виходить з того, що пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України передбачено закриття провадження у справі за наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення, ухваленого у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Тотожними є позови, у яких одночасно збігаються сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду за вирішенням спору.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підставами позову - фактичні та юридичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Для встановлення тотожності підстав визначальне значення має коло обставин і фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, тоді як викладення тих самих обставин в іншій стилістичній формі зміною підстав позову не є (постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18, від 29 лютого 2024 року у справі № 120/6960/23).

У справі № 640/16761/20 предметом судового розгляду було відновлення права позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, яку відповідач до того часу взагалі не проводив з посиланням на відсутність фінансового ресурсу. Місяць, з якого обчислюється індекс споживчих цін, і розмір індексації судовим рішенням у цій справі не визначалися.

Натомість предметом спору в цій справі є правомірність застосування відповідачем грудня 2015 року як місяця, з якого обчислюється індекс споживчих цін, під час нарахування та виплати індексації, проведених уже після ухвалення рішення у справі № 640/16761/20. Тобто спірні правовідносини виникли з обставини, якої не існувало під час розгляду попередньої справи, а саме з виплати 17 листопада 2021 року індексації в розмірі, з яким позивач не погоджується.

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 400/103/21, ухваленій у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що позов, предметом якого є застосований військовою частиною базовий місяць під час нарахування індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення, яким лише зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію, не є тотожним попередньому позову, оскільки має відмінні підстави.

Аналогічно у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 120/6960/23 Верховний Суд зазначив, що з урахуванням пункту 13 Порядку проведення індексації грошових доходів населення спори з питань індексації підлягають розгляду в судовому порядку, а вимоги щодо правильності обчислення суми індексації можуть бути заявлені окремим позовом. Моментом виникнення спірних правовідносин у такому разі є ймовірне порушення прав позивача після виплати відповідачем індексації, з розміром якої позивач не погоджується.

У тій самій постанові Верховний Суд вказав, що механізм судового контролю за виконанням судового рішення, передбачений статтями 382, 383 КАС України, застосовується у разі ознак неналежного виконання суб`єктом владних повноважень покладених на нього судовим рішенням обов`язків. Оскільки рішенням у справі № 640/16761/20 місяць, з якого обчислюється індекс споживчих цін, не визначено, спір щодо правильності такого обчислення підлягає вирішенню в порядку окремого позовного провадження.

Відтак відсутні підстави для висновку про тотожність позовів у справах № 640/16761/20 та № 640/5809/22, а отже, і для закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 та статті 319 КАС України.

Посилання апелянта на принцип res judicata та практику Європейського суду з прав людини колегія суддів відхиляє, оскільки цей принцип забороняє перегляд остаточного судового рішення з метою повторного розгляду вже вирішеного спору. Рішення у цій справі не скасовує, не змінює та не переглядає рішення у справі № 640/16761/20, а вирішує новий спір щодо розміру індексації, який виник після його ухвалення.

При цьому суд першої інстанції зобов`язав відповідача здійснити нарахування та виплату індексації з урахуванням раніше виплачених сум, що виключає повторне отримання позивачем уже виплачених йому 4774,52 грн.

Не свідчить про згоду позивача з розміром виплаченої індексації й те, що він не оскаржував рішення у справі № 640/16761/20. Цим рішенням позов задоволено повністю, а розрахунок індексації відповідач здійснив лише 17 листопада 2021 року, тобто після його ухвалення, тому позивач не міг оскаржити в межах тієї справи розмір виплати, якого на той час ще не існувало.

Так само не свідчить про зловживання процесуальними правами наведення позивачем у різних справах різних аргументів щодо місяця, з якого обчислюється індекс споживчих цін. Правильне визначення та застосування норм матеріального права до встановлених обставин є обов`язком суду, який не зв`язаний правовою кваліфікацією спірних відносин, запропонованою учасниками справи, а тому помилкова правова позиція позивача у попередній справі не може позбавити його права на індексацію в розмірі, визначеному законом.

Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.

Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, ухваленій у спорі щодо грошового забезпечення військовослужбовця, дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, строк звернення до суду з такими вимогами обмежено трьома місяцями. Проте позивач звернувся до суду 17 лютого 2022 року, тобто до набрання чинності цим Законом, коли право на звернення до суду з вимогами про стягнення належного грошового забезпечення не обмежувалося будь-яким строком.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду, а доводи апелянта в цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права.

Надаючи оцінку спору по суті, колегія суддів зазначає, що відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Механізм проведення індексації визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, що застосовується з 01 грудня 2015 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 (у редакції постанови № 1013) для працівників, яких переведено на іншу роботу, а також для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 400/103/21 застосував цю норму до правовідносин щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 200/65/25 зазначив, що внаслідок змін, унесених постановою № 1013, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати (грошового забезпечення), незалежно від дати прийняття, переведення чи зростання доходу за рахунок будь-якої його постійної складової.

Відтак з 01 грудня 2015 року місяць підвищення доходу визначається тільки в разі підвищення тарифної ставки (окладу), а зростання грошового забезпечення за рахунок інших постійних його складових без підвищення окладу не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу. Відправною точкою для обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.

З огляду на це доводи апелянта, які ґрунтуються на редакції пункту 5 Порядку № 1078, що діяла до 01 грудня 2015 року і пов`язувала визначення базового місяця також зі зростанням грошових доходів без перегляду їх мінімальних розмірів, є безпідставними. Увесь спірний період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року припадає на час дії пункту 5 Порядку № 1078 у редакції постанови № 1013, за якою збільшення розміру премії не є підвищенням посадового окладу.

Посадові оклади військовослужбовців у спірний період були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року. Нові розміри посадових окладів установлено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, яка застосовується з 01 березня 2018 року.

Матеріали справи не містять, а відповідач не надав доказів підвищення посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач, у період з січня 2008 року до 01 березня 2018 року. Більше того, сам апелянт обґрунтовує застосування грудня 2015 року виключно збільшенням розміру премії, тобто тієї складової грошового забезпечення, яка посадовим окладом не є.

За таких обставин призначення позивача на посаду 30 серпня 2012 року не впливає на визначення місяця підвищення доходу, оскільки відповідно до пункту 10-2 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займав позивач, тобто за січнем 2008 року.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 400/103/21, відповідно до якого січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за відсутності підвищення його посадового окладу в цей період.

Колегія суддів не вбачає суперечності між висновками суду першої інстанції щодо січня 2008 року та березня 2018 року, на яку посилається апелянт, оскільки ці висновки стосуються різних періодів. З 01 березня 2018 року у зв`язку з підвищенням посадових окладів відповідно до постанови № 704 місяцем підвищення доходу став березень 2018 року (постанова Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 200/65/25), що і стало підставою для відмови в позові щодо періоду після 28 лютого 2018 року.

З приводу доводів апелянта про відсутність фінансового ресурсу колегія суддів зазначає, що стаття 5 Закону № 1282-XII визначає джерела коштів на проведення індексації, зокрема передбачає, що установи та організації, які фінансуються з Державного бюджету України, підвищують розміри грошового забезпечення у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Ця норма не встановлює залежності права на індексацію від обсягу бюджетних асигнувань.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на право військовослужбовця отримати індексацію грошового забезпечення, а реалізація права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, яке ґрунтується на чинних нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (постанови від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 16 червня 2020 року у справі № 206/4411/16-а).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (пункт 23) зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи припиняти виплату певних надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства, однак доки відповідні положення є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у виплатах, посилаючись на відсутність коштів.

Посилання апелянта на роз`яснення Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України також не можуть бути взяті до уваги, позаяк такі листи не є нормативно-правовими актами, не мають обов`язкової сили та не можуть змінювати чи обмежувати права, встановлені Законом № 1282-XII та Порядком № 1078.

Не ґрунтуються на законі й доводи апелянта про відсутність у позивача претензій під час звільнення. Чинне законодавство не пов`язує право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення з поданням ним рапорту чи заявленням претензій під час звільнення, а обов`язок нарахувати та виплатити індексацію покладено саме на відповідача. Звільнення з військової служби не припиняє права особи на отримання належних, але не виплачених їй сум грошового забезпечення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування грудня 2015 року як місяця, з якого обчислюється індекс споживчих цін, під час нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року, та обрав належний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про незмінність посадових окладів з січня 2008 року, послався, зокрема, на додаток 6 до постанови № 1294, яким затверджено схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Разом з тим суд першої інстанції виходив з того, що постановою № 1294 встановлено посадові оклади військовослужбовців, визначені додатками 1-7 до неї, які діяли до 01 березня 2018 року. Висновок суду про січень 2008 року як місяць, з якого обчислюється індекс споживчих цін, ґрунтується на відсутності підвищення посадового окладу за посадою позивача у спірний період, що відповідачем не спростовано, а тому згадка про додаток 6 не вплинула на правильність застосування норм матеріального права.

Не впливає на законність оскаржуваного рішення й відсутність у ньому окремих мотивів щодо рішення у справі № 640/16761/20. Як установлено апеляційним судом, позови у цих справах не є тотожними, а відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише тоді, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № 640/5809/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та стягнення індексації грошового забезпечення - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі № 640/5809/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

Ю.К. Черпак