Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №620/6265/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6265/25 суддя першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кобаля М.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 620/6265/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - апелянт, відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області), у якій просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому з 01.01.2025 пенсії з обмеженням її максимальним розміром та із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - постанова № 1), з ненарахуванням та невиплатою щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» (далі - постанова № 713);

- зобов`язати відповідача здійснити йому з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою № 1, у розмірі 90 % грошового забезпечення станом на 05.03.2019 згідно з довідкою від 25.10.2021 № ФЧ 58972, з урахуванням повної суми щомісячної доплати до пенсії згідно з постановою № 713, повних сум індексації за 2022- 2024 роки згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, від 24.02.2023 № 168, від 23.02.2024 № 185, а з 01.03.2025 - індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - постанова № 209).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 позов задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 та з 01.03.2025 пенсії із застосуванням обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX) та пунктом 1 постанови № 1, з ненарахуванням та невиплатою щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн згідно з постановою № 713 та виплати пенсії з 01.03.2025 без урахування індексації, передбаченої постановою № 209; зобов`язано відповідача виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2025 та з 01.03.2025 пенсію без застосування обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 постанови № 1, включно з повною сумою щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн згідно з постановою № 713, а з 01.03.2025 виплатити індексацію, передбачену постановою № 209, з урахуванням фактично проведених виплат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому застосування до пенсії позивача коефіцієнтів зменшення на підставі закону про Державний бюджет України та підзаконного акта є протиправним.

Суд також виходив із того, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром суперечить Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою відновлення порушеного права, не є підставою для невиплати щомісячної доплати, встановленої постановою № 713.

Стосовно індексації пенсії з 01.03.2025 суд першої інстанції зазначив, що нарахована позивачу на підставі постанови № 209 сума індексації фактично не виплачується внаслідок протиправного застосування обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення, що нівелює саму мету індексації.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ПФУ в Чернігівській області звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що стаття 46 Закону № 4059-IX та постанова № 1 є чинними, неконституційними не визнавалися, а отже, є обов`язковими до застосування, у зв`язку з чим пенсійний орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

На думку апелянта, застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених за спеціальними законами, зумовлене введенням воєнного стану та фінансовими труднощами держави, узгоджується з положеннями Бюджетного кодексу України, рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 та практикою Європейського суду з прав людини, а також забезпечує справедливий баланс між правами особи та суспільним інтересом у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, ГУ ПФУ в Чернігівській області зауважило на тому, що коефіцієнти застосовуються лише до частини пенсії, яка не забезпечена страховими внесками та перевищує 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, а позивач не належить до кола осіб, визначених пунктом 2 постанови № 1, до пенсій яких коефіцієнти не застосовуються.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII у розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі № 620/2001/22, яке набрало законної сили, ГУ ПФУ в Чернігівській області зобов`язано здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 25.10.2021 № ФЧ58972 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 05.03.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, з розрахунку 90 % грошового забезпечення, з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії та без обмеження її максимальним розміром.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії відповідачем з 01.01.2025 проведено перерахунок пенсії позивача з підстави «ДБУ ст.46 (пониж_коефіцієнт)», за результатами якого підсумок пенсії з надбавками склав 47 438,11 грн, тоді як з урахуванням пониження згідно з постановою № 1 розмір пенсії до виплати визначено в сумі 29 165,64 грн.

Як убачається з деталізації розрахунку, пониження застосовано відповідачем до суми 38 980,80 грн, а саме: до частини пенсії в межах 23 610,00 грн пониження не застосовувалося, до частини в діапазоні від 23 610,01 грн до 25 971,00 грн застосовано коефіцієнт 0,5 (1180,50 грн), в діапазоні від 25 971,01 грн до 30 693,00 грн - коефіцієнт 0,4 (1888,80 грн), в діапазоні від 30 693,01 грн до 40 137,00 грн - коефіцієнт 0,3 (2486,34 грн).

З 01.03.2025 відповідачем на підставі постанови № 209 проведено індексацію пенсії позивача в розмірі 1500,00 грн, внаслідок чого підсумок пенсії з надбавками склав 48 938,11 грн, однак з урахуванням максимального розміру пенсії 38 980,80 грн та пониження згідно з постановою № 1 до виплати визначено ту саму суму - 29 165,64 грн.

Отже, нарахована з 01.03.2025 сума індексації позивачу фактично не виплачується, оскільки розмір пенсії до виплати після індексації не змінився.

28.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням повних сум індексації та щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн відповідно до постанови № 713. Доказів розгляду відповідачем цієї заяви матеріали справи не містять.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, застосування коефіцієнтів зменшення, невиплати індексації та щомісячної доплати до пенсії, позивач звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням частини другої статті 308 КАС України, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Водночас частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначає Закон № 2262-XII.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 64 Закону № 2262-XII передбачено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим статтею 46 Закону № 4059-IX передбачено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1, абзацом першим пункту 1 якої встановлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення від 0,5 до 0,1 залежно від розміру перевищення.

Абзацом другим пункту 1 постанови № 1 визначено, що для осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної за спеціальним законом, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 цього Закону, а пунктом 2 постанови № 1 визначено коло осіб, до пенсій яких коефіцієнти не застосовуються.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин одночасно чинними були частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII, яка допускає зміну умов і норм пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та стаття 46 Закону № 4059-IX, яка такі умови фактично змінює.

Колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово наголошував на тому, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 28.08.2020 № 10-р/2020).

Скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України, при цьому Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Крім того, у Рішенні від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що суди різних видів юрисдикції мають застосовувати класичні для юридичної практики принципи вирішення колізій, зокрема «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) та «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Застосовуючи наведені підходи, Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-XII, а при конкуренції норм пріоритет має спеціальний Закон № 2262-XII, тоді як положення Закону № 4059-IX є загальними нормами.

У цій же постанові Верховний Суд виснував, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, приписів статті 46 Закону № 4059-IX та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

Подібний підхід узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, згідно з яким обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Доводи апелянта про те, що застосування коефіцієнтів обумовлене воєнним станом, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану обмеження прав і свобод можуть встановлюватися із зазначенням строку їх дії, а пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, визначено, що тимчасово можуть обмежуватися конституційні права і свободи, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України.

Отже, право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, до переліку прав, обмеження яких допускається у зв`язку з введенням воєнного стану, не віднесене, а наступними указами про продовження строку дії воєнного стану цей перелік не змінювався, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.01.2024 у справі № 640/8186/22.

Колегія суддів також враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі № 320/2229/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 та постановою Верховного Суду від 20.05.2026, визнано протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови № 1 в частині його застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати) призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-XII.

Ухвалюючи зазначену постанову, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані положення постанови № 1 суперечать частині третій статті 1-1 Закону № 2262-XII, тобто нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, а також прийняті з порушенням встановленої процедури, що є самостійною підставою для визнання акта протиправним та нечинним.

Хоча відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, тобто з 09.12.2025, у спірному періоді, що передував цій даті, суд у силу частини третьої статті 7 КАС України зобов`язаний застосувати правовий акт вищої юридичної сили, яким у цьому випадку є Закон № 2262-XII.

З огляду на викладене доводи апелянта про те, що стаття 46 Закону № 4059-IX та постанова № 1 підлягали обов`язковому застосуванню як чинні та не визнані неконституційними, ґрунтуються на помилковому розумінні механізму подолання колізії між загальним і спеціальним законом та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 також не можуть бути взяті до уваги, оскільки в них ідеться про можливість зміни механізму реалізації соціально-економічних прав та про повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри соціальних виплат у випадках, передбачених законом, тоді як спеціальний закон у спірних правовідносинах прямо виключає зміну умов і норм пенсійного забезпечення інакше, ніж шляхом внесення змін до нього.

Не спростовують наведених висновків і доводи ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо практики Європейського суду з прав людини, оскільки у рішенні у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) суд наголосив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату надбавок шляхом внесення відповідних змін у законодавство, однак якщо чинне правове положення передбачає виплату і всіх необхідних вимог дотримано, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23).

Широка свобода розсуду держави у сфері соціальної політики, на яку посилається апелянт, має значення для оцінки пропорційності втручання, тоді як першою і визначальною умовою його допустимості за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції є законність втручання, якої у спірних правовідносинах не дотримано.

Водночас доводи відповідача про застосування коефіцієнтів лише до частини пенсії, не забезпеченої страховими внесками, та про неналежність позивача до кола осіб, визначених пунктом 2 постанови № 1, правового значення для вирішення спору не мають, оскільки за встановлених обставин коефіцієнти зменшення не підлягали застосуванню до пенсії позивача незалежно від порядку їх обчислення та наявності підстав для звільнення від їх застосування.

З приводу обмеження пенсії позивача максимальним розміром колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які встановлювали обмеження максимального розміру пенсії.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив із того, що заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені, а обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть відповідних конституційних гарантій.

Аналогічний підхід підтверджено і в Рішенні Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, на яке посилається сам апелянт і в якому вказано, що обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, максимальним розміром не забезпечує соціальних гарантій високого рівня, що випливають зі спеціального юридичного статусу відповідної категорії осіб.

Верховний Суд у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 17.02.2022 у справі № 640/11168/20, від 23.01.2024 у справі № 160/17347/22 та інших дійшов висновку, що у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, застосуванню підлягають норми цього Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим обмеження таких пенсій максимальним розміром є протиправним.

При цьому стаття 46 Закону № 4059-IX обмеження пенсії максимальним розміром не встановлює, а рішенням суду у справі № 620/2001/22 на відповідача вже покладено обов`язок здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, тоді як апелянтом не наведено жодної правової підстави для застосування такого обмеження з 01.01.2025.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2025 та з 01.03.2025 із застосуванням обмеження максимальним розміром.

Надаючи оцінку правомірності невиплати позивачу щомісячної доплати, колегія суддів зазначає, що абзацом першим пункту 1 постанови № 713 з 01.07.2021 особам, яким призначено пенсію до 01.03.2018 відповідно до Закону № 2262-XII (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 цього Закону станом на 01.03.2018, установлено щомісячну доплату в сумі 2000,00 грн, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій.

Абзацом другим пункту 1 постанови № 713 таку саму доплату встановлено особам, яким пенсію призначено (поновлено) після 01.03.2018, якщо її розмір обчислено з грошового забезпечення, визначеного станом на 01.03.2018 або до цієї дати.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 постанови № 713 особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, пенсії яких переглядалися (перераховувалися) після 01.03.2018, щомісячна доплата не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2000 гривень, і в такому разі доплата встановлюється у сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2022 у справі № 420/2473/22, висновки якої підтримано, зокрема, у постанові від 23.01.2024 у справі № 160/17347/22, виснував, що перерахунок пенсії, який згідно з абзацом третім пункту 1 постанови № 713 виключає можливість нарахування щомісячної доплати, має бути обумовлений підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб на підставі нормативно-правового акта компетентного органу.

Натомість перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою усунення порушеного права особи на належний розмір пенсії, не є перерахунком у зв`язку зі зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії, а судове рішення не створює права на перерахунок, а лише підтверджує право, яке особа мала на час звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у зразковій справі № 400/6254/24 дійшла висновку про правомірність невиплати доплати після перерахунку пенсії у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак окремо зазначила, що у справі № 420/2473/22 перерахунок пенсії проведено на виконання судового рішення на підставі довідки про грошове забезпечення станом на 05.03.2019, виданої у зв`язку зі скасуванням у судовому порядку положень постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а тому висновки у цій справі не поширюються на перерахунки, проведені з інших підстав та за іншого нормативного регулювання (пункти 87, 90 постанови).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, перерахунок пенсії позивача проведено на виконання рішення суду у справі № 620/2001/22 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, тобто за обставин, які є тотожними обставинам справи № 420/2473/22 та не охоплюються висновками Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 400/6254/24.

При цьому належність позивача до кола осіб, визначених абзацами першим, другим пункту 1 постанови № 713, апелянтом не заперечується, а будь-яких інших підстав для невиплати щомісячної доплати, ніж проведений на виконання зазначеного судового рішення перерахунок, відповідачем не наведено.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн, передбаченої постановою № 713, і доводів, які б спростовували цей висновок, апеляційна скарга не містить.

Стосовно виплати пенсії з 01.03.2025 з урахуванням індексації колегія суддів зазначає, що підпунктом 1 пункту 2 постанови № 209 передбачено, що з 01.03.2025 розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей, строк призначення яких до 31.12.2024 включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач визначив позивачу суму індексації в розмірі 1500,00 грн, однак унаслідок застосування обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення розмір пенсії до виплати після індексації залишився незмінним, тобто індексація позивачу фактично не виплачується.

Верховний Суд у постанові від 23.01.2024 у справі № 160/17347/22 зазначив, що застереження постанов Кабінету Міністрів України про проведення індексації в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, не застосовується до осіб, які отримують пенсію за Законом № 2262-XII, оскільки положення частини сьомої статті 43 цього Закону втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Відтак невиплата позивачу індексації, передбаченої постановою № 209, є похідним наслідком протиправного застосування відповідачем обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача у цій частині є правильним.

Колегія суддів також погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права, оскільки зобов`язання відповідача виплатити пенсію без застосування обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення, з урахуванням щомісячної доплати та індексації і фактично проведених виплат, відповідає частині другій статті 9 та частині четвертій статті 245 КАС України і забезпечує ефективне відновлення прав позивача без втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу щодо обчислення конкретного розміру пенсії.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак відповідач правомірності своїх дій не довів.

Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції статті 90 КАС України є загальними, не містять посилань на конкретні докази, які не були досліджені чи оцінені судом, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 620/6265/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 620/6265/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді М.І. Кобаль

О.О. Осіпова