Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/37477/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37477/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року (суддя Білостоцький О.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 10.04.2026) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

05.11.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2025 року №104650023252 щодо відмови у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію ОСОБА_1 від 10.09.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 28.08.1982 до 19.02.1985, з 01.07.1985 до 09.09.1986, з 19.09.1986 до 19.06.1990, з 27.06.1990 до 02.08.1996, з 13.08.1996 до 05.04.2002.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650023252 від 19.09.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 року про призначення їй пенсії за віком, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 по 17.05.1983, 29.05.1986 по 29.01.1990, 06.02.1990 по 13.09.1993, 26.06.1994 по 26.01.1996, 26.02.1996 по 30.10.1998, зазначені у дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.2025.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що вік позивачки на момент звернення склав 60 років, страховий стаж становив 23 роки 7 місяців 16 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно сканкопії з копії дублікату трудової книжки від 25.11.1996 серії НОМЕР_2 , оскільки не долучено сканкопію оригіналу; періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки та не містять печаток. Позивачу повідомлено про необхідність надання уточнюючої довідки.

Таким чином, апелянт вважає, що у випадку відсутності в трудовій книжці відповідних записів, для зарахування періодів робот, зазначених в трудовій книжці, надаються уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Отже, оскільки позивачем на день звернення документально не підтверджено періоди роботи, вказані вище періоди не можуть бути враховані до страхового стажу.

Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 10.09.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком в порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До вказаної заяви вона додала, зокрема, але не виключно, дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповнений Виробничим підрозділом Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», з якої вбачається, що датою її заповнення вказано 01.09.2025 року, тоді як перший запис про трудову діяльність датовано від 01.09.1980 року.

При цьому, у дублікаті трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , містяться наступні записи про роботу позивача:

01.09.1980 по 25.07.1982 – навчання у ПТУ №124 м. Донецьк за професією «кухар»;

23.09.1982 по 17.05.1983 – робота кухарем в дитсадку №2

29.05.1986 по 29.01.1990 – робота в дитсадку №2;

06.02.1990 по 13.09.1993 – робота стрільцем-ВК2 у відділенні державної служби охорони при Авдіївському РВ УМВС України у Донецькій області;

01.09.1993 по 22.06.1994 – навчання у Авдіївському міському профтехучилищі №43;

26.06.1994 по 26.01.1996 – робота продавцем у м.п «Васильок»;

26.02.1996 по 30.10.1998 – робота комірником;

02.01.2001 по 01.06.2002 – робота на посаді приймача тари у ПП «ЄВВА»;

05.05.2005 по 20.10.2008 – робота на посаді сортувальника у Донецькому центру обробки та перевезення пошти;

17.05.2011 – робота провідником пасажирського вагону.

Також до заяви було долучено довідку Виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.09.2025 року №35/ВК, з якої вбачається, що позивач дійсно з 17.05.2011 року по 01.04.2022 року працювала у виробничому підрозділі Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді провідника пасажирського вагону.

В довідці зазначено, що вона видана на підставі даних з електронної бази Автоматизована Система Управління «Кадри».

З довідки від 08.09.2025 року №34/ВК Виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» вбачається, що Виробничий підрозділ Маріупольське розташований за адресою: 87501, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Паровозна 6.30, та знаходиться на тимчасово окупованій території України з 24.02.2022. У зв`язку з активними бойовими діями у місті Маріуполь, у персоналу виробничого підрозділу не було можливості евакуювати первинні документи, що є базовими для виробничої та фінансово-економічної діяльності підприємства. Таким чином, у виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» втрачено доступ до кадрової, управлінської, бухгалтерської та податкової документації за весь період діяльності виробничого підрозділу, що підлягає обов`язковому зберіганню. Обставини, що склалися, а також відсутність первинних документів, унеможливлює надання запитуваної позивачем інформації щодо надання довідки про доходи. Виходячи з вищезазначеного, керівництвом виробничого підрозділу позивачу надається довідка з місця роботи на підставі даних з електронної бази Автоматизована Система Управління «Кадри», довідка про доходи за 2022 рік та дублікат трудової книжки.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розподілено на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області.

Внаслідок розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №104650023252 від 19.09.2025 року. У рішенні було зазначено, що за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховии? стаж позивача склав 23 роки 07 місяці 16 днів, замість необхідних 32 років.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи згідно сканкопії з копії дублікату трудової книжки від 25.11.1996 року серії НОМЕР_2 , оскільки не долучено сканкопію оригіналу;

- періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки та не містять печаток. Позивачу повідомлено про необхідність надання уточнюючої довідки.

Факт зарахування до страхового стажу лише 23 років 07 місяців 16 днів підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, зокрема, зараховано наступні періоди:

- 01.09.1980 року по 25.07.1982 року – навчання у ПТУ №124 м. Донецьк за професією «кухар» (записи №1-2 дублікату трудової книжки);

- 01.09.1993 року по 22.06.1994 року – навчання у Авдіївському міському профтехучилищі №43 (запис №12 дублікату трудової книжки);

- 27.02.1998 року по 31.12.2000 року;

- 01.01.2001 року по 31.05.2002 року – робота на посаді приймача тари у ПП «ЄВВА» (записи №18-20 дублікату трудової книжки);

- 01.12.2002 року по 31.12.2003 року;

- 01.01.2004 року по 31.05.2005 року;

- 01.06.2005 року по 20.10.2008 року – робота на посаді сортувальника (записи №20-25 дублікату трудової книжки);

- 01.03.2011 року по 31.03.2011 року;

- 01.04.2011 року по 30.04.2011 року;

- 17.05.2011 року по 31.07.2022 року – робота на посаді провідника пасажирського вагону (записи №26-31 дублікату трудової книжки)

- 01.04.2024 року по 26.04.2024 року.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням пенсійного органу в частині незарахування періодів її роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 до страхового стажу, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення, на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у трудовій книжці, що є неправомірним. Крім того, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог під час заповнення трудової книжки.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії позивачу не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з`ясування тих чи інших обставин, що мають значення для ухвалення відповідного рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.

Так, відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі по тексту Закон №1058-ІV).

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсіі? за віком після досягнення 60-річного віку мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону №1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі - Порядок №22-1) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

За приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).

Відповідно до ст. 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

За п.1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.п.1.3, 1.4 Інструкції №58 при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції №58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Колегія суддів акцентує увагу, що в оскаржуваному рішенні від 19.09.2025 року №104650023252 зазначено, що підставою для відмови в призначенні пенсії позивачці є незарахування періодів роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки та не містять печаток.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що позивач разом із заявою про призначення пенсії за віком надавала дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , завірений печаткою Виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому працювала позивач.

З огляду на зазначене, періоди навчання та роботи позивача, починаючи з 01.09.1980 року по 01.09.2025 року, які записані в дублікаті книжки, не можуть не передувати даті фактичного заповнення дублікату.

За п. п. 5.1, 5.2 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї),зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом Дублікат в правому верхньому кутку першої сторінки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи Відомості про роботу, Відомості про нагородження при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Відповідно до п.п. 2.11, 2.12 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та п батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Аналізуючи вищевказане колегія суддів дійшла висновку, що дублікат трудової книжки заповнюється за загальним правилом, тобто в ньому зазначається дата його заповнення.

Разом з тим, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Також, така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.

Позивачка не може нести відповідальність за технічну якість відбитку печатки роботодавця.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об`єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав про що правомірно з посиланням на практику Верховного Суду зазначено судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач, при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з`ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення

Як вбачається з дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , позивач, зокрема, але не виключно, працювала в наступні періоди на посадах:

23.09.1982 по 17.05.1983 – кухарем в дитсадку №2;

29.05.1986 по 29.01.1990 – кухарем, нянею, помічником вихователя та підсобним робітником в дитсадку №2;

06.02.1990 по 13.09.1993 – стрільцем-ВК2 у відділенні державної служби охорони при Авдіївському РВ УМВС України у Донецькій області;

26.06.1994 по 26.01.1996 – продавцем у м.п. «Васильок»;

26.02.1996 по 30.10.1998 – комірником.

Факт незарахування до страхового стажу позивача саме вищевказаних календарних періодів роботи, але зазначених в дублікаті трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, наданим до оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650023252 від 19.09.2025 року.

Тобто, вищевказані записи в дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 про періоди роботи позивача з 23.09.1982 по 17.05.1983, 29.05.1986 по 29.01.1990, 06.02.1990 по 13.09.1993, 26.06.1994 по 26.01.1996, 26.02.1996 по 30.10.1998, на думку суду, не зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача безпідставно.

Водночас позивачем при зверненні до суду і під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача періодів роботи позивача у календарному обчисленні, зазначеному в адміністративному позові, а тому суд при прийнятті рішення виходить з об`єктивних доказів, які свідчать про періоди трудової діяльності позивача, що не були враховані для обчислення її страхового стажу при вирішенні питання про призначення пенсії.

Колегія суддів також враховує, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії.

Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.

Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.

Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям повноти та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов`язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650023252 від 19.09.2025 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 року про призначення їй пенсії за віком, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 по 17.05.1983, 29.05.1986 по 29.01.1990, 06.02.1990 по 13.09.1993, 26.06.1994 по 26.01.1996, 26.02.1996 по 30.10.1998, зазначені у дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.2025.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Відтак, рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов