Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/14560/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14560/25

Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 18.11.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

09.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПП, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- скасувати наказ ДПП від 28.03.2025р. №180 «Про застосування дисциплінарного стягнення» в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- скасувати наказ ДПП від 17.04.2025р. №681о/с про звільнення його зі служби в поліції;

- поновити його на службі в поліції на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП або на іншій рівнозначній посаді;

- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023-2025р.р. з урахуванням фактично сплаченої суми;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17.04.2025р. по дату поновлення на службі;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03.05.2023р. позивач проходив службу в ДПП, а оскаржуваними наказами до нього протиправно, без належних на те підстав та доказів вчинення ним дисциплінарного проступку, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції та звільнено його зі служби. Крім того, на думку позивача, при звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема в частині компенсації за невикористані відпустки та виплати матеріальної допомоги.

Ухвалою суду 1-ї інстанції від 13.06.2025р. витребувано у відповідача матеріали службового розслідування.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що за результатами службового розслідування було встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, пов`язаного із затриманням його 31.01.2025р. після отримання від третьої особи грошових коштів у сумі 500 доларів США за повернення чужого транспортного засобу, що є проявом негідної поведінки та порушенням Присяги поліцейського. Вид стягнення, на думку відповідача, обрано з урахуванням характеру проступку, негативної службової характеристики позивача та наявності у нього незнятого дисциплінарного стягнення. Компенсацію ж за невикористані відпустки позивачу виплачено, а рапортів про виплату матеріальної допомоги у 2025р. він не подавав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Скасовано наказ відповідача від 28.03.2025р. №180 в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції та наказ ДПП від 17.04.2025р. №681о/с про звільнення позивача зі служби в поліції. Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП або на іншій рівнозначній посаді з 18.04.2025р. Стягнуто з ДПП на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2025р. по 18.11.2025р. у розмірі 46184,15 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення в частині поновлення позивача на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 6336,75 грн. звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ДПП подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, а також не з`ясовано обставини, що мають значення для даної справи, і не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є самостійними видами юридичної відповідальності, які застосовуються за окремими процедурами, а тому відсутність обвинувального вироку суду щодо позивача не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, встановленого в ході службового розслідування. На думку апелянта, сам факт затримання позивача, який прибув на зустріч в однострої поліцейського, після отримання ним грошових коштів дискредитує звання поліцейського та підриває авторитет поліції в очах суспільства.

Крім того, апелянт вказує на те, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не опитувався під час службового розслідування, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами службового розслідування, оскільки 06.02.2025р. членом дисциплінарної комісії, з дозволу слідчого, у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» отримано письмові пояснення позивача. Пояснення ж ОСОБА_2 не отримано з об`єктивних причин, у зв`язку з проходженням ним військової служби у Донецькій області, а відсутність пояснень дружини позивача, на думку апелянта, обумовлена достатністю зібраних підстав для висновку про вчинення позивачем дисциплінарного проступку.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2025р. та від 06.01.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДПП та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на ст.62 Конституції України та на те, що повідомлення про підозру не є доказом вини особи, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині поновлення на службі - без змін.

Водночас, у цьому ж відзиві позивач просив змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійснивши його перерахунок виходячи з фактичного розміру його грошового забезпечення.

Також, позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині, зверненій до негайного виконання, виконано, і він фактично проходить службу.

13.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 з 03.05.2023р. проходив службу в поліції на посаді поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП та мав спеціальне звання «рядовий поліції».

Наказом ДПП від 24.11.2023р. №642 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, яке на момент виникнення спірних правовідносин знятим не було.

Згідно зі службовою характеристикою, за час проходження служби позивач зарекомендував себе з негативного боку.

31.01.2025р. т.в.о. інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Одеській області рапортом доповів керівництву про затримання поліцейського взводу №1 роти №1 батальйону №2 полку УПП в Одеській області ДПП ОСОБА_1 працівниками ТУ ДБР, розташованого у м.Миколаєві спільно з працівниками Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України в порядку ст.208 КПК України у кримінальному провадженні №62025150020000267 від 17.01.2025р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.3 ст.289 КК України.

Наказами ДПП від 31.01.2025р. №256 та від 14.02.2025р. №402 за вказаним фактом призначено службове розслідування та утворено дисциплінарну комісію.

У ході службового розслідування дисциплінарною комісією на запит від 04.02.2025р. отримано від ТУ ДБР, розташованого у м.Миколаєві (лист від 21.02.2025р. №2222) копії протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, повідомлення про підозру, а також ухвал слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 03.02.2025р. у справі №947/4458/25 про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 28.03.2025р. та про відсторонення його від посади до 31.03.2025р.

Згідно з протоколом затримання від 31.01.2025р., позивача за участі понятих було затримано за адресою: Одеська область, Одеський район, с.Вигода, вул.Будівельна, 15, де знаходився належний третій особі автомобіль NISSAN NV 400, державний номерний знак НОМЕР_1 . Під час затримання позивач добровільно видав з кишені куртки та штанів, зокрема, грошові кошти - 5 купюр номіналом 100 доларів США кожна, а також службове посвідчення та картку-замісник, які було поміщено до сейф-пакетів. Зауважень чи заяв щодо затримання позивач не заявив.

За відомостями, викладеними у висновку службового розслідування, вищевказаний автомобіль 02.01.2025р. було переміщено на територію дачного будинку, що належить дружині позивача, після чого його повернення було обумовлено передачею 500 доларів США в рахунок стверджуваного боргу працівника СТО, у якого на ремонті перебував автомобіль подружжя Гайворонських.

31.01.2025р. позивач, будучи в однострої поліцейського, отримав від користувача автомобіля грошові кошти в сумі 500 доларів США та поклав їх до кишені куртки, після чого був затриманий.

06.02.2025р. членом дисциплінарної комісії, з дозволу слідчого, в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» отримано письмові пояснення позивача, в яких він зазначив, що протиправних дій не вчиняв, чужим майном не заволодівав та коштів ні від кого не вимагав, а лише просив повернути власні кошти сімейного бюджету, якими незаконним шляхом заволоділи ОСОБА_2 та його спільники. При цьому, позивач вказав, що подробицями та обставинами у повному обсязі не володіє, оскільки цими справами займалась його дружина.

Також у ході службового розслідування було опитано командира роти позивача, а ОСОБА_2 письмових пояснень не надав у зв`язку з проходженням ним військової служби у Донецькій області.

За результатами службового розслідування дисциплінарна комісія дійшла висновку про порушення позивачем вимог п.1 ч.1 ст.18, ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» (Присяги поліцейського), п.п.1,6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що проявилось у вчиненні дій, які дискредитують звання поліцейського та підривають авторитет поліції, та запропонувала застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, врахувавши при цьому, зокрема, наявність у позивача незнятого дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.

28.03.2025р. наказом ДПП №180 «Про застосування дисциплінарного стягнення» до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Наказом ДПП від 17.04.2025р. №681о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення) з 17.04.2025р. з виплатою грошової компенсації за 56 діб невикористаних відпусток, яку позивачу було виплачено в сумі 40176,31 грн.

Вважаючи накази ДПП від 28.03.2025р. №180 та від 17.04.2025р. №681о/с протиправними та такими, що порушують його право на проходження служби в поліції, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що висновок службового розслідування, крім відтворення змісту повідомлення про підозру, яке не є доказом ані події діяння, ані його складу, нічого не містить. Пояснення ж інших осіб (дружини позивача та ОСОБА_2 ) дисциплінарною комісією отримано не було. Також, як зазначено судом 1-ї інстанції, матеріали службового розслідування не містять належних доказів вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а сам висновок не містить аналізу обставин, які, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, мають враховуватися при визначенні виду дисциплінарного стягнення.

Відмовляючи ж у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що компенсацію за невикористані відпустки позивачу при звільненні виплачено, а рапортів про виплату матеріальної допомоги у 2025р. він не подавав.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та вважає їх помилковими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в поліції визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.

У розумінні ч.1 ст.1 Закону №580-VIII, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За ч.1 ст.59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону №580-VIII, поліцейський зобов`язаний, зокрема,у неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Статтею 64 Закону №580-VIII визначено текст Присяги поліцейського, згідно з якою особа, яка вступає на службу в поліції, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідності до закону.

При цьому, підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень закріплені Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Дисциплінарний же статут Національної поліції України затверджено Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII.

Так, у розумінні ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ст.1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна зобов`язує кожного поліцейського, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги поліцейського, дотримуватися вимог службової та професійної етики, а також не вчиняти дій, що можуть підірвати авторитет поліції.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або ж виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

При цьому, за вчинення дисциплінарного проступку до поліцейських можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення, види яких визначені у ст.13 Дисциплінарного статуту і серед яких передбачено, зокрема, й звільнення зі служби в поліції.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки і аналізу дисциплінарною комісією матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок, вчинений поліцейським, з метою з`ясування обставин вчинення, вини поліцейського, наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Згідно зі ст.19 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має відповідати тяжкості вчиненого проступку та ступеню вини поліцейського, а під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особа порушника, ступінь вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередня поведінка поліцейського та його ставлення до служби.

У свою чергу, порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджено наказом МВС України від 07.11.2018р. №893.

За приписами п.1 розділу V Порядку №893, проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок.

При цьому, згідно з п.7 розділу V цього Порядку, збирання матеріалів здійснюється, зокрема, шляхом одержання пояснень від осіб, причетних до вчинення дисциплінарного проступку, та інших осіб, яким відомі обставини його вчинення, а також одержання в інших органах державної влади необхідних документів або їх копій.

Крім того, «Правилами етичної поведінки поліцейських» (затв. наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) на поліцейського покладено обов`язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни та норм етичної поведінки як під час служби, так і у позаслужбовий час, та утримуватися від дій, які можуть підірвати довіру до поліції.

У контексті спірних правовідносин, варто наголосити, що відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду.

Аналізуючи наведені норми у їх системному зв`язку, судова колегія зазначає, що законодавець висуває до поліцейського підвищені вимоги, що зумовлено особливим статусом Національної поліції як органу, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не лише службові обов`язки, а й моральну відповідальність за їх виконання, а тому поняття «службова дисципліна» охоплює не тільки належне виконання ним своїх посадових обов`язків, а й обов`язок не вчиняти дій, які підривають авторитет поліції та довіру до неї з боку суспільства.

У той же час, дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є самостійними видами юридичної відповідальності, які мають різні підстави, мету та процедуру застосування. Гарантована ж ст.62 Конституції України презумпція невинуватості стосується саме вирішення питання про винуватість особи у вчиненні злочину та застосування до неї кримінального покарання, і не виключає можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни, встановлене за результатами службового розслідування.

Адміністративний же суд, за ч.2 ст.2 КАС України, в порядку судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень повинен перевірити, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.04.2018р. у справі №800/547/17, а також Верховний Суд у постановах від 07.02.2020р. у справі №260/1118/18 та від 12.03.2025р. у справі №320/22901/23 наголосили на тому, що вирішення питання про правомірність притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж дії отримали в рамках кримінального провадження, а звільнення у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення не пов`язане з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь.

Подібні за змістом правові висновки висловлені Верховним Судом також у постановах від 30.08.2022р. у справі №120/8381/20-а та від 14.03.2023р. у справі №320/1206/21.

Водночас, у постанові від 09.02.2022р. у справі №160/12290/20 Верховний Суд зазначив про те, що письмове повідомлення про підозру саме по собі не є доказом події діяння чи його складу, а обставини, що стали підставою для службового розслідування, мають бути підтверджені та оцінені в сукупності з іншими зібраними матеріалами.

У свою чергу, у постанові від 03.04.2024р. у справі №420/9503/22 Верховний Суд, визнаючи правомірним звільнення поліцейського, стосовно якого здійснювалось кримінальне провадження, наголосив, що позивача звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни, а обставини, що стали підставою для повідомлення про підозру, підривають авторитет та довіру громадян до поліції.

Крім того, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, обрання виду дисциплінарного стягнення перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, а судовий контроль у цій сфері зводиться до перевірки того, чи не є висновки суб`єкта владних повноважень довільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або явно непропорційними (постанови від 20.08.2019р. у справі №813/2273/18, від 21.06.2024р. у справі №160/25710/21).

Повертаючись до обставин даної справи, судова колегія не може погодитися з висновками суду 1-ї інстанції про те, що висновок службового розслідування ґрунтується виключно на відтворенні змісту повідомлення про підозру.

Так, як чітко вбачається з матеріалів службового розслідування, дисциплінарна комісія, крім повідомлення про підозру, дослідила протокол затримання позивача від 31.01.2025р., складений за участі понятих, яким зафіксовано, що позивача затримано за місцем знаходження чужого автомобіля на території дачного будинку його дружини і що він добровільно видав з кишені куртки грошові кошти в сумі 500 доларів США, при цьому жодних зауважень чи заяв не заявивши.

За своєю правовою природою цей документ фіксує фактичні дані, які мали місце саме під час затримання, а не версію сторони обвинувачення стосовно кримінально-правової кваліфікації дій позивача.

Крім того, дисциплінарна комісія отримала письмові пояснення самого позивача, в яких він, заперечуючи свою вину, фактично підтвердив, що вимагав від третіх осіб передачі коштів, які вважав боргом перед його сім`єю.

Таким чином, слушними є доводи апелянта про те, що висновок суду першої інстанції про не опитування позивача під час службового розслідування суперечить матеріалам справи та самому змісту оскаржуваного рішення, в якому пояснення позивача наведені.

Тобто, сукупністю доказів, зібраних у ході службового розслідування, було підтверджено, що позивач, будучи діючим поліцейським, замість вирішення певного майнового спору у встановленому законом порядку утримував чужий транспортний засіб і обумовлював його повернення передачею грошових коштів, які і були ним отримані, що завершилось його затриманням працівниками ДБР та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, а в подальшому - триманням під вартою та відстороненням від посади.

При цьому, колегія суддів наголошує, що предметом оцінки у цій справі є не наявність у діях позивача складу кримінального правопорушення, питання про який вирішується виключно вироком суду, а відповідність його поведінки вимогам службової дисципліни.

Сама по собі ситуація, за якої поліцейський у такий позасудовий спосіб утримує чуже майно та отримує за його повернення грошові кошти, незалежно від того, чи буде в подальшому встановлено в цих діях склад злочину, є несумісною з вимогами Присяги поліцейського, п.1 ч.1 ст.18 Закону №580-VIII та ст.1 Дисциплінарного статуту, підриває авторитет поліції та довіру до неї з боку суспільства.

Такий підхід повністю узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12.03.2025р. у справі №320/22901/23, а також від 03.04.2024р. у справі №420/9503/22.

З цих же мотивів не можуть бути взяті до уваги і посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на ст.62 Конституції України, адже, як вже зазначалося, презумпція невинуватості стосується вирішення питання про його винуватість у вчиненні злочину, яке у даній справі не вирішується, а позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності не за вчинення ним кримінального правопорушення, а за порушення службової дисципліни.

Посилання ж суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 09.02.2022р. у справі №160/12290/20 колегія суддів вважає нерелевантним, адже у даній справі висновки дисциплінарної комісії ґрунтуються не лише на повідомленні про підозру, а й на інших доказах, які в сукупності та взаємозв`язку підтверджують фактичні обставини проступку.

Водночас, не свідчить про істотне порушення порядку проведення службового розслідування і неотримання дисциплінарною комісією пояснень від дружини позивача та ОСОБА_2 , оскільки останній, як встановлено, перебував на військовій службі в районі ведення бойових дій, а встановлені обставини належним чином підтверджені іншими зібраними доказами.

Варто зауважити й те, що жодних доказів на спростування зафіксованих обставин, зокрема правомірності утримання автомобіля чи підстав отримання коштів, позивач ні дисциплінарній комісії, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.

Що ж стосується обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення, то колегія суддів зазначає, що висновок службового розслідування містить оцінку характеру проступку, форми вини, особи порушника (негативна службова характеристика), його попередньої поведінки (незняте стягнення у вигляді суворої догани) та відсутності обставин, що пом`якшують відповідальність, тобто тих обставин, які підлягають врахуванню відповідно до ст.19 Дисциплінарного статуту.

Враховуючи корисливий характер дій позивача, їх вчинення в однострої поліцейського та в умовах воєнного стану, звільнення зі служби в поліції є пропорційним вчиненому, а обрання саме цього виду стягнення здійснено відповідачем у межах наданих йому дискреційних повноважень.

Ознак довільності, нераціональності чи явної непропорційності у виборі виду стягнення, які б давали суду підстави для втручання у дискреційні повноваження відповідача, колегією суддів не встановлено. Тим більше, що порушень процедури службового розслідування, які б вплинули на правильність його висновків, ні судом 1-ї інстанції не встановлено, ні колегією суддів не виявлено.

За таких обставин наказ ДПП від 28.03.2025р. №180 в оскаржуваній частині та прийнятий на його виконання наказ ДПП від 17.04.2025р. №681о/с є правомірними, а отже, відсутні підстави для їх скасування.

Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про поновлення позивача на службі в поліції та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимог про скасування зазначених наказів.

До того ж, в силу ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення ж суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки та зобов`язання виплатити матеріальну допомогу позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалось, а така відмова по суті ґрунтується на встановлених судом обставинах виплати позивачу компенсації за 56 діб невикористаних відпусток та неподання ним рапортів про виплату матеріальної допомоги у 2025р., а тому рішення в цій частині зміні не підлягає.

Не підлягає розгляду і викладена у відзиві на апеляційну скаргу вимога позивача про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відзив на апеляційну скаргу за своєю процесуальною природою є лише запереченням проти доводів апелянта і не є способом оскарження судового рішення, а власної апеляційної скарги позивач не подавав.

Крім того, з огляду на відмову у задоволенні вимог про скасування наказів і поновлення на службі, питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу втрачає своє значення.

Решта доводів учасників справи висновків колегії суддів не спростовують.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарг, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позову, а в решті рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу Департаменту патрульної поліції від 28.03.2025 року №180, наказу Департаменту патрульної поліції від 17.04.2025року №681о/с, поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 14.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко