Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/10545/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10545/25

Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у справі № 420/10545/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 13.06.2025 по справі № 420/10545/25, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження максимальним розміром пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.01.2025.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 01.01.2025, без обмеження її максимальним розміром.

Рішення набрало законної сили 11.11.2025.

20.07.2026 позивач, через представника, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України по справі № 420/10545/25, в якій просить:

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі суми пенсії, перерахованої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року по справі №420/10545/25, починаючи з 08 червня 2026 року, без обмеження її максимальним розміром;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати ОСОБА_1 в повному обсязі суму пенсії, перерахованої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року по справі №420/10545/25, починаючи з 08 червня 2026 року, без обмеження її максимальним розміром;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду протягом 7 днів з дня отримання даної ухвали – докази перерахунку та виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 08.06.2026 року, без обмеження її максимальним розміром.

В обґрунтування заяви позивач вказує, що відповідач, при виконанні рішення суду у справі № 420/10545/25 протиправно застосовує положення постанови КМУ № 821, яка є нечинною та не може застосовуватись відповідачем.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 03.08.2026 у справі № 420/10545/25 повернув заявнику без розгляду заяву в порядку ст. 383 КАС України по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача із заявою в порядку ст.383 КАС України обґрунтоване протиправними діями відповідача щодо застосування до виплати пенсії Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень”.

За наведених підстав суд першої інстанції виснував, що наявні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору, а обраний позивачем спосіб захисту не є вірним.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву в порядку ст. 383 КАС України.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- відповідач, при виконанні рішення суду у справі № 420/10545/25 протиправно застосовує положення постанови КМУ № 821, яка є нечинною та не може застосовуватись відповідачем, що зумовило на звернення із заявою в порядку ст. 383 КАС України;

- висновки суду першої інстанції, що наявні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору є помилковими.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 383 КАС України у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Частиною 4 наведеної статті встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Так, стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.

Крім того, у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26 Верховний Суд вважав за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №420/10545/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №420/10545/25.

Відтак, вказані доводи апелянта знайшли підтвердження в ході апеляційного перегляду.

В свою чергу, висновки суду першої інстанції про наявність підстав стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору, на переконання колегії суддів, є помилковими.

Разом із тим, згідно приписів ст. 383 КАС України, здійснення судового контролю належить до компетенції суду, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, тобто Одеського окружного адміністративного суду.

З урахуванням викладеного, оскільки суд першої інстанції не з`ясував ті обставини, які підлягають з`ясуванню, не надав їм відповідної правової оцінки, при цьому безпосереднє здійснення судового контролю віднесено до його повноважень, колегія суддів вважає, що у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у справі № 420/10545/25 – скасувати.

Направити справу № 420/10545/25 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

СуддіГ.В. Семенюк А.Г. Федусик