Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/22865/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22865/21

Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,

повний текст судового рішення

складено 25.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк» та приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року у справі № 420/22865/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича, третя особа - Акціонерне товариство "Сенс Банк" про визнання незаконними та скасування постанов виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідачів - приватних виконавців виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, ОСОБА_2 , у якій позивач згідно з уточненими позовними вимогами просив суд:

1. Визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця Щербакова Ю.С. від 15.06.2021 № 65818015 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця Притуляка В.М. від 15.06.2020 у ВП № 62343414 про стягнення з боржника основної винагороди.

3. Визнати незаконною та скасувати постанову Притуляка В.М. від 04.01.2021 ВП № 62343414 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 20.08.2026, судом першої інстанції без оформлення окремим документом було постановлено ухвалу про залучення до участі у справі у якості третьої особи Акціонерне товариство "Сенс Банк", оскільки рішення у справі може вплинути на його права та інтереси.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 суд задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця Щербакова Ю.С. від 15.06.2021 № 65818015 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця Притуляка В.М. від 15.06.2020 у ВП № 62343414 про стягнення з боржника основної винагороди. Визнав протиправною та скасував постанову ОСОБА_3 від 04.01.2021 року ВП № 62343414 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу. Стягнув з відповідача - приватного виконавця Щербакова Ю.С. на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 980,00 грн. Стягнув з відповідача - приватного виконавця Притуляка В.М. на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 11 350, 00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, приватний виконавець Притуляк В. М. подав апеляційну скаргу, у якій вказує, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі та не може впливати на юридичні факти, які настали до набрання рішенням законної сили. Апелянт зауважує, що у разі визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вже після примусової реалізації майна, належним способом захисту є не оскарження постанов виконавця, а подання віндикаційного позову до стягувача. Крім того, оскільки стягнення боргу є обов`язком виконавця, постанова про стягнення основної винагороди є правомірною, а оскарженню підлягає лише подальше її стягнення (або закінчення провадження в цій частині).

Скаржник також заперечує порушення принципу пропорційності та наголошує, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, адже фактичного стягнення винагороди з боржника не відбулося і його права порушені не були.

Більше того, апелянт підкреслює, що вимога про скасування постанови від 04.01.2021 про передачу майна стягувачу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на це приватний виконавець просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2026 у справі № 420/22865/21, закрити провадження в частині вимог щодо постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 04.01.2021, а в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 — відмовити.

Представником третьої особа Акціонерного товариства «Сенс Банк» також подано апеляційну скаргу, у якій насамперед зауважено, що судом першої інстанції не було забезпечено права третьої особи надати пояснення щодо позовної заяви.

Поряд із цим апелянт вказав, що наразі виконавче провадження № 6518015 завершено, а тому відсутні підстави для скасування спірних постанов.

Крім того, третя особа зауважує, що спір стосовно постанови про передачу майна стягувачу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Скасування виконавчого напису нотаріуса є лише підставою для звернення до суду з віндикаційним позовом, а не для скасування постанов державного чи приватного виконавця.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Позивачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. Так, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 наголошує, що виконавчий напис нотаріуса від 05.03.2020 № 416 визначав його лише власником предмета іпотеки (іпотекодавцем), а не боржником. Натомість приватний виконавець самостійно надав йому статус боржника та безпідставно звернув стягнення на його особисті доходи (зарплату, пенсію), які не є предметом іпотеки.

Позивач також вказує на відсутність норм права, які б дозволяли стягувати 2 070 634,29 грн основної винагороди з особистих коштів іпотекодавця. Крім того, ця сума є неспівмірною з результатом виконання, оскільки 10 % від ціни переданої банку ділянки (2 148 440, 00 грн) становлять лише 214 844, 00 грн. Фактичне неутримання всієї суми не спростовує порушення прав, адже оскаржувана постанова залишається чинною та слугує підставою для окремого виконавчого провадження.

Також у відзиві підкреслено, що позивач не вимагав витребування майна чи скасування права власності банку, а тому рішення суду не вирішує речових спорів, що свідчить про відсутність підстав для звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

05.03.2020 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. вчинив виконавчий напис № 416 про звернення стягнення на земельну ділянку кадастровий номер 512108:4200:01:002:0658 загальною площею 2,0 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Зазначену земельну ділянку на підставі іпотечного договору від 25.04.2008 ОСОБА_1 було передано в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк» (АТ «Альфа-Банк» - правонаступник) у забезпечення зобов`язань ОСОБА_4 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/695-Ф03.14/19 від 25.04.2008. Колегія суддів звертає увагу, що правонаступником Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» є Акціонерне товариства «Сенс Банк».

Вказаний напис було видано для задоволення вимог АТ «Альфа-Банк» на загальну суму 774 587, 84 дол. США, яка включала 313 598, 94 дол. США простроченої заборгованості за кредитом та 460 988, 90 дол. США простроченої заборгованості по процентах, нарахованих банком за період з 21.01.2018 по 20.01.2020.

У виконавчому написі статус позивача було визначено як «власник предмета іпотеки».

15.06.2020 відповідач - приватний виконавець Притуляк В.М. відкрив виконавче провадження ВП № 62343414 з виконання вищевказаного виконавчого напису та виніс постанову про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 77 458, 78 доларів США та 140, 00 грн (що становить 10 % від загальної суми виконавчого напису).

Постановою приватного виконавця Притуляка В.М. від 04.01.2021 у ВП № 62343414 земельну ділянку позивача площею 2,0 га було передано АТ «Альфа-Банк» у рахунок погашення боргу за ціною третіх електронних торгів - 2 148 440, 00 грн.

Постановою від 09.02.2021 приватний виконавець повернув стягувачу виконавчий лист.

Виконавче провадження № 62343414 є закінченим на підставі передачі майна, яке було предметом іпотеки іпотекодержателю.

15.06.2021 відповідач, приватний виконавець Щербаков Ю.С., на підставі постанови відповідача, приватного виконавця Притуляка В.М., від 15.06.2020 (як виконавчого документа) відкрив виконавче провадження ВП № 65818015 про стягнення з боржника основної суми винагороди.

В межах цього виконавчого провадження постановами відповідача ОСОБА_2 від 15.06.2021 було накладено арешт на все майно боржника, арешт на його банківські кошти, а також звернуто стягнення на його доходи (пенсію та заробітну плату).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08.05.2023 у справі № 496/5614/21 позов ОСОБА_1 до АТ “Альфа-Банк”, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., приватні виконавці виконавчого округу Одеської області Щербаков Ю.С., третя особа ОСОБА_4 , було задоволено повністю. Суд визнав виконавчий напис нотаріуса № 416 від 05.03.2020 таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили 05.07.2023.

У вказаному рішенні суд зробив висновок про незаконне нарахування банком 460 988, 90 доларів США відсотків за період після зміни строку кредитування. Суд дійшов висновку, що після звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення у червні 2011 року кредитний договір припинив свою дію, а право на нарахування передбачених договором процентів припинилося. Після закінчення строку договору відповідачем протиправно нараховано ще 460 988, 90 дол. США заборгованості за процентами. Зокрема, Біляївський районний суд Одеської області зробив наступний висновок:

“Відповідачем надано недостовірні відомості приватному нотаріусу щодо наявності порушених зобов`язань за кредитним договором після 09.06.2011 та у протиправний спосіб нараховано суму 460 988, 90 доларів США заборгованості за процентами за вищевказаним кредитним договором за період, коли строк дії кредитного договору припинено.

[...] у спірному виконавчому написі не встановлено хто є боржником, хоча, приймаючи до уваги документи, які мав надати відповідач, нотаріусу було достеменно відомо хто є боржником, а хто є майновим поручителем. Відтак цей виконавчий напис не відповідає вимогам ст. 89 Закону України “Про нотаріат”.

[...] Таким чином, спірний виконавчий напис також не відповідає вимогам ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”.

Водночас вбачається порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню".

14.08.2026 відповідач, приватний виконавець Щербаков Ю.С., у ВП № 65818015 виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (приватному виконавцю Притуляку В.М.) на підставі письмової заяви останнього. Цією ж постановою виконавець Щербаков Ю.С. припинив чинність накладених арештів на майно, кошти та доходи позивача.

У тексті постанови від 14.08.2026 було зафіксовано, що за наявності початкової суми боргу в 2 070 634, 29 грн. залишок нестягненої суми складає 2 017 224, 25 грн.

Відповідно до пункту 5 цієї постанови, виконавчий документ про стягнення винагороди може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 14 серпня 2029 року.

Не погоджуючись із винесеними постановами, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що судовим рішенням установлено факт невідповідності виконавчого напису від 05.03.2020 № 416 вимогам закону. Водночас приватний виконавець Притуляк В. М., протиправно прийняв дефектний виконавчий документ та безпідставно надав майновому поручителю статус боржника, що є підставою для визнання протиправними його рішень, ухвалених у межах виконавчого провадження № 62343414. Крім того, єдиним фактичним результатом дій ОСОБА_3 у ВП № 62343414 стала передача банку земельної ділянки ОСОБА_1 за ціною третіх торгів - 2 148 440, 00 грн, а жодних інших грошових стягнень чи погашень заборгованості не відбулося.

За таких обставин, на переконання суду першої інстанції, навіть за умови законності виконавчого документа, стягнення з позивача 2 070 634, 29 грн основної винагороди (що фактично дорівнює вартості самого заставного майна) є порушенням принципу пропорційності.

Крім того, суд звернув увагу на преюдиційне значення висновків, викладених у рішенні Біляївського районного суду Одеської області від 08.05.2023 у справі № 496/5614/21, яким виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Оскільки виконавчий напис від 05.03.2020 № 416 визнано незаконним з моменту його вчинення, суд дійшов висновку, що всі подальші виконавчі дії та постанови є протиправними. Аналогічно, похідне виконавче провадження № 65818015 та постанова приватного виконавця Щербакова Ю. С. від 15.06.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесене на виконання скасованої постанови приватного виконавця Притуляка В.М., є також протиправними.

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови Притуляка В.М. від 04.01.2021 ВП № 62343414 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, насамперед апелянти звертають увагу на те, що визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі та не може впливати на юридичні факти, які настали до набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Колегія суддів звертає увагу, що спірна постанова від 04.01.2021 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості була прийнята відповідачем до набрання законної сили рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08.05.2023 у справі № 496/5614/21, яким виконавчий напис приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко С. А. від 05.03.2020 № 416 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Водночас визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, після фактичної передачі майна стягувачу не перетворює дії виконавця, які були вчинені ним у межах повноважень та на підставі чинного на той момент виконавчого документа, на протиправні. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яке набрало законної сили і за яким відбулося виконання, є підставою для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна за статтею 1212 ЦК України, оскільки правова підстава набуття майна вважається такою, що відпала.

Скасування виконавчого напису свідчить про наявність приватноправового спору про право цивільне щодо правомірності набуття стягувачем права власності на земельну ділянку. Захист такого права підлягає реалізації у порядку цивільного судочинства, а не шляхом скасування постанови виконавця в адміністративному суді, оскільки на момент її винесення виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зі свого боку, приписами статті 5 КАС України визначено порядок судового захисту прав у публічно-правових відносинах від рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що при вирішенні подібних спорів перед судом постає питання визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна. Оскаржуване рішення про передачу майна, хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, спрямоване на реалізацію приписів цивільного законодавства та впливає насамперед на майнові права учасників справи.

З огляду на наведене та характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про визнання незаконною та скасування постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу є спором про право цивільне, пов`язаним із належністю майна особі, незалежно від того, хто оспорює такі акти та постанови (боржник чи інша заінтересована особа). Такий спір не є публічно-правовим, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Статтею 319 КАС України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

При цьому, статтею 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, зокрема, у разі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі № 420/22865/21 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Притуляка В. М. від 04.01.2021 у виконавчому провадженні № 62343414 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю.

Більш того, колегія суддів зауважує, що приватний виконавець діє виключно в межах повноважень, наданих законом, і зобов`язаний прийняти до виконання чинний виконавчий документ. Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що прийняття приватним виконавцем зазначеного виконавчого напису є протиправним через його дефектність є помилковим, оскільки станом на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та винесення оскаржуваних постанов виконавчий напис був чинним і не визнаним таким, що не підлягає виконанню.

При цьому, у приватного виконавця відсутні повноваження оцінювати правомірність винесення виконавчого напису нотаріуса.

Щодо постанови приватного виконавця Притуляка В.М. від 15.06.2020 року у ВП № 62343414 про стягнення з боржника основної винагороди.

Так, місцевий суд зауважив, що єдиним фактичним результатом дій приватного виконавця Притуляка В. М. у виконавчому провадженні № 62343414 стала передача банку земельної ділянки ОСОБА_1 за ціною третіх торгів - 2 148 440, 00 грн. Жодних інших грошових стягнень чи погашень заборгованості не відбулося. За таких обставин стягнення з позивача 2 070 634, 29 грн основної винагороди (що фактично дорівнює повній вартості самого заставного майна) визнано судом першої інстанції порушенням принципу пропорційності.

Водночас ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі наголошує, що позовна заява відповідних доводів не містила. За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може виходити за межі позовних вимог виключно у випадку, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Між тим, апелянт зауважує, що за обставинами цієї справи з боржника фактично не було утримано основну винагороду в розмірі 2 070 634, 29 грн або в розмірі 10 відсотків від ціни, за якою майно було передано стягувачу (214 844, 00 грн). На думку апелянта, фактичне порушення прав позивача не відбулося, що унеможливлювало вихід суду за межі позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» 1404-VIII (далі Закон 1404-VIII), яка визначає початок примусового виконання, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, а згідно з частиною четвертою статті 27 цього ж Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини першої та другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Водночас, якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з частиною першою статті 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1404-VIII установлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Відповідно до раніше сформованих Верховним Судом висновків основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону № 1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюються окремими правовими нормами (постанови від 29.01.2021 у справі № 640/13434/19, від 26.08.2021 у справі № 380/6503/20 та інш.).

Основна відмінність полягає у тому, що виконавчий збір стягується до Державного бюджету України (частина перша статті 27 Закону № 1404-VIII), а його розмір встановлено законом (частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII), натомість основна винагорода є доходом приватного виконавця, а її розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII).

На відміну від державного виконавця, який є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом, а також має статус державного службовця (статті 7, 8 Закону № 1403-VIII) та отримує крім заробітної плати з Державного бюджету України винагороду у вигляді відсотка від суми стягнутого виконавчого збору (статті 13, 14 Закону № 1403-VIII), приватний виконавець є уповноваженим державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом, та є суб`єктом незалежної професійної діяльності (частини перша та друга статті 16 Закону № 1403-VIII), державне регулювання якої здійснюється Міністерством юстиції України (стаття 17 Закону № 1403-VIII).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 визначив, що, оскільки в силу положень статті 16 Закону № 1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, то він є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Статтею 31 Закону № 1403-VIII унормовано загальні правила для нарахування та стягнення винагороди приватного виконавця, зокрема такі:

(І) винагорода сплачується приватному виконавцю за вчинення виконавчих дій (частина перша статті 31 Закону № 1403-VIII);

(ІІ) винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина друга статті 31 Закону № 1403-VIII);

(ІІІ) основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII);

(IV) розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 31 Закону № 1403-VIII);

(V) основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів (частина четверта статті 31 Закону № 1403-VIII);

(VI) якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII);

(VIІ) основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII);

(VIІІ) приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина восьма статті 31 Закону №1403-VIII);

(ІХ) угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця. Приватному виконавцю забороняється укладати угоди з метою зміни розміру основної винагороди (частина восьма статті 31 Закону № 1403-VIII);

(Х) стягнення з боржника додаткової винагороди приватному виконавцю, а також додаткових витрат, крім визначених Міністерством юстиції України, не допускається (частина одинадцята статті 31 Закону № 1403-VIII).

У постановах від 21.01.2021 у справі № 160/5321/20, від 27.04.2021 у справі № 580/3444/20, від 03.06.2021 у справі № 640/17286/20, від 26.08.2021 у справі № 380/6503/20, від 28.07.2023 у справі № 640/28577/21 Верховний Суд констатував, що винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди разом із постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком, а не правом приватного виконавця, що відповідає вимогам частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII.

У цьому зв`язку, Верховний Суд підкреслював, що у разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника. Надалі питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо. У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця (постанова Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 640/28577/21).

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.05.2022 у справі № 420/6845/18 саме лише існування постанови про стягнення з боржника основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди, не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення.

У зв`язку з цим Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зауважував, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у виді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом).

Виходячи із вищевикладеного та ураховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, Верховний Суд наголошував на тому, що суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постановах від 08.02.2023 у справі № 160/26568/21, від 03.03.2020 у справі № 260/801/19, від 28.10.2020 у справі № 640/13697/19, від 21.01.2021 у справі № 160/5321/20, від 27.04.2021 у справі № 580/3444/20, від 11.08.2021 у справі № 500/2190/18 сформував та дотримувався правового висновку, застосованого судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, відповідно до якого сума основної винагороди приватного виконавця, визначена у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання судового рішення у випадках коли дії виконавця не призвели до виконання рішення, або призвели до неповного виконання відповідного виконавчого документа, оскільки право приватного виконавця на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному обсязі чи частково внаслідок дій приватного виконавця.

У наведених постановах Верховний Суд дійшов такого висновку, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

На підставі наведеного Верховний Суд виходив з того, що основна винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою за вчинення заходів з примусового виконання виконавчого документу лише за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, і стягується з боржника у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум (зокрема, постанови Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 160/26568/21, від 23.07.2023 у справі № 640/28577/21 та інші).

Беручи до уваги наведені правові норми та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів вважає, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, проте підставою отримання приватним виконавцем основної винагороди є фактичне виконання (повне або часткове) виконавчого документа, а сума основної винагороди визначається у відсотках до стягнутої суми.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що сама по собі постанова відповідача від 15.06.2020 у виконавчому провадженні № 62343414 про стягнення основної винагороди не порушує прав позивача, а тому підстави для її скасування відсутні.

Більше того, оцінка правомірності зазначеної постанови здійснюється судом саме на момент її прийняття, коли виконавчий напис нотаріуса був чинним, а заявлена заборгованість перевищувала 700 тисяч доларів США.

Як уже зазначалося судом, у такому випадку питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати в разі фактичного стягнення основної винагороди за відсутності реального виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить. У такому разі належним способом захисту порушеного права є оскарження конкретних дій чи рішень приватного виконавця щодо безпосереднього стягнення (утримання) відповідних коштів.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта ОСОБА_3 про те, що у позовній заяві позивач не вказував на порушення принципу пропорційності під час нарахування та стягнення основної винагороди, відтак суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі доводів ОСОБА_1 у порушення приписів частини другої статті 9 КАС України.

Отже, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року у справі № 420/22865/21 в частині визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Притуляка В.М. від 15.06.2020 року у ВП № 62343414 про стягнення з боржника основної винагороди підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною та скасування постанови приватного виконавця Щербакова Ю.С. від 15.06.2021 № 65818015 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, колегія суддів зазначає наступне.

Так, задовольняючи позов в цій частині суд вказав, що постанова приватного виконавця Щербакова Ю.С. від 15.06.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесена на виконання зазначеної постанови ОСОБА_3 , на думку суду першої інстанції, також позбавлена правової основи та є протиправною.

Водночас, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, насамперед колегія суддів зауважує, що спірна постанова від 15.06.2021 у виконавчому провадженні № 65818015 була винесена приватним виконавцем Щербаковим Ю.С. під час примусового виконання чинної на той момент постанови про стягнення основної винагороди від 15.06.2020. Своєю чергою, за вимогами закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи з примусового виконання рішення, а отже, прийняття ним відповідних постанов у межах відкритого провадження відповідало вимогам Закону України «Про виконавче провадження» станом на час їх прийняття.

Жодного доводу щодо порушення приватним виконавцем Щербаковим Ю.С. процедури стягнення, передбаченої статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження», позивач у позовній заяві не наводив і матеріали справи таких відомостей не містять.

Більше того, як уже зазначалося судом вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування самої постанови про стягнення основної винагороди від 15.06.2020.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що в межах виконавчого провадження № 65818015 з нього було фактично стягнуто (утримано) суму основної винагороди в розмірі, більшому ніж 10 відсотків від вартості майна, переданого стягувачу у виконавчому провадженні № 62343414. Більше того, позивач і не оскаржував відповідні дії виконавця щодо безпосереднього перерахування чи утримання коштів.

За таких обставин рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі № 420/22865/21 в частині визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Щербакова Ю.С. від 15.06.2021 у виконавчому провадженні № 65818015 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо доводу апеляційної скарги третьої особи про порушення норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з протоколу судового засідання від 20.08.2026, місцевим судом без оформлення окремим документом було постановлено ухвалу про залучення до участі у справі у якості третьої особи Акціонерне товариство "Сенс Банк".

Частиною другою статті 49 КАС України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи.

Згідно з частиною четвертою статті 49 КАС України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду в справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарг на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

При цьому колегією суддів ураховано, що третю особу було повідомлено про залучення її до участі у справі, а також сповіщено про дату, час та місце проведення судового засідання.

Разом з тим, беручи до уваги, що АТ «Сенс Банк» є стягувачем у виконавчому провадженні № 62343414 та особою, якій передано майно позивача в рахунок погашення заборгованості, ухвалення судом рішення безпосередньо стосується його прав та майнових інтересів. Відтак, залучення АТ «Сенс Банк» до участі у справі по суті відповідає завданню адміністративного судочинства щодо забезпечення повноти з`ясування обставин справи, а порушення судом першої інстанції процесуальної форми постановлення ухвали не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 317 КАС України.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича та задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк», скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року у справі № 420/22865/21 із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови Притуляка В.М. від 04.01.2021 ВП № 62343414 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та відмовою в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів зауважує, що витрати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають розподілу та відшкодуванню за рахунок позивача.

За приписами частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не змінивши рішення та не ухвалюючи нового, змінює розподіл судових витрат або ухвалює нове рішення, він змінює розподіл судових витрат.

Водночас, відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати суб`єкта владних повноважень (яким у спірних правовідносинах виступає приватний виконавець) зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги стягненню з фізичної особи - позивача не підлягають.

Керуючись статтями 139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року у справі № 420/22865/21 – задовольнити.

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року у справі № 420/22865/21 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного від 25 серпня 2026 року у справі № № 420/22865/21 - скасувати.

Провадження у справі № 420/22865/21 в частині позовних вимог визнання про незаконною та скасування постанови Притуляка В.М. від 04.01.2021 ВП № 62343414 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу - закрити.

Роз`яснити позивачу, що вказані вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича, третя особа - Акціонерне товариство "Сенс Банк" про визнання незаконними та скасування постанов виконавчого провадження - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко