Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/19642/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19642/26

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

повний текст судового рішення

складено 13.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУПФ) та просив:

- визнати протиправними дії ГУПФ щодо призначення ОСОБА_1 довічного грошового утримання з 24.04.2026 у розмірі 50% від суддівської винагороди без врахування трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, періоду проходження строкової військової служби (два роки) та 10 днів стажу роботи на посаді судді;

- зобов`язати ГУПФ зарахувати до стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, такі періоди: період навчання в Свердловському вищому військово-політичному танко-артилерійському училищі імені Л.І.Брежнєва з 05.08.1983 до 10.07.1987 як період проходження строкової військової служби (два роки); три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, а саме три роки з періоду роботи адвокатом в адвокатському об`єднанні “Одеська обласна колегія адвокатів” (з 23.07.1999 по 20.07.2007), а всього 23 роки 9 місяців 3 дні, та визначити розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 56% суддівської винагороди працюючого судді;

- зобов`язати ГУПФ призначити з 24.04.2026 ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 56% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Одеського окружного адміністративного суду вих.№03.04.17-43144/26 від 23.04.2026 з розрахунку стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 23 років 9 місяців 3 днів та провести донарахування та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 05.08.1983 до 10.07.1987 був курсантом Свердловського вищого військово-політичного танко-артилерійського училища імені Л.І.Брежнєва, що не оспорюється відповідачем.

У період з 23.07.1999 по 20.07.2007 позивач був членом адвокатського об`єднання “Одеська обласна колегія адвокатів”, працював адвокатом та сплачував за себе у даному періоді, який перевищує 3 (три) календарні роки, пенсійні внески, що також не оспорюється відповідачем.

Президент України Указом від 20 липня 2007 року №654/2007 “Про призначення суддів” відповідно до ст.127 та ч.1 ст.128 Конституції України постановив призначити строком на п`ять років у місцевих адміністративних судах, зокрема, на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .

Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду №29-0с від 01.08.2007 ОСОБА_1 зараховано до штату суду, встановивши йому посадовий оклад згідно штатного розпису та надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків як такому, вислуга років у якого станом на 01.08.2007 складала 9 років 5 місяців 21 день.

Постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 №4918-VI суддя Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 обраний на посаду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя №742/0/15-26 від 23.04.2026 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Одеського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У рішенні №742/15-26 від 23.04.2026 Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку, становить 23 роки 9 місяців 3 дні, та до нього зарахований стаж роботи безпосередньо на посаді судді 18 років 9 місяців 3 дні, період проходження строкової військової служби 2 роки та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді 3 роки.

Наказом в.о. голови Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 №4-К/ТР/С ОСОБА_1 відраховано зі штату Одеського окружного адміністративного суду.

30.04.2026 заява позивача про призначення довічного грошового утримання як судді у відставці подана до ГУПФ.

Вказана заява була розглянута ГУПФ, яке за результатами її розгляду прийняло розпорядження від 12.05.2026, яким позивачу призначено довічне грошове утримання як судді у відставці.

При цьому, страховий стаж судді для призначення довічного грошового утримання визначений - 18 років 8 місяців 23 дні, та його сума склала 67001,35 грн, що становить 50% від суми суддівської винагороди, яку ОСОБА_1 отримував до звільнення.

Не погодившись із розрахунком відповідачем стажу судді та, відповідно, визначеного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, виходив з того, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

Також суд зазначив, що згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Статтею 142 Закону №1402-VIII визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч.1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Вищої ради правосуддя №742/0/15-26 від 23.04.2026 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Одеського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У рішенні №742/15-26 від 23.04.2026 Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку, становить 23 роки 9 місяців 3 дні, та до нього зарахований стаж роботи безпосередньо на посаді судді 18 років 9 місяців 3 дні, період проходження строкової військової служби 2 роки та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді 3 роки.

Зазначене рішення Вищої ради правосуддя є чинним, у встановленому законом порядку не скасоване та є обов`язковим для врахування всіма суб`єктами владних повноважень.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.

Згідно абз.4 п.34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України “Про судоустрій і статус суддів” судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, то незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

Щомісячне грошове утримання судді у відставці, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 22.12.2010 №23- рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2 абз.2 розділу 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, ст.138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон “Про статус суддів” від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - “оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці”.

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України “Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку” від 13.03.2015 № 20.

Отже, неправомірним є позбавлення судді набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.

На момент виходу позивача у відставку Закон №1402-VIII (з наступними змінами і доповненнями) був чинним.

Відповідно до ст.116 Закону №1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, мас право подати заяву про відставку.

При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Вирішуючи питання щодо співвідношення стажу роботи судді, який дає право на відставку, та стажу, що враховується при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, Верховний Суд сформував сталу та послідовну правову позицію.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 19.06.2018 у справі №243/4448/17, від 11.09.2018 у справі №428/4671/17, від 01.10.2018 у справі №541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі №140/263/17, від 23.10.2018 у справі №686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі №559/443/17, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21.

Таким чином, Вища рада правосуддя є єдиним конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.

Додатково суд враховує, що Рада суддів України у рішенні від 11 квітня 2024 року №6 звернула увагу на необхідність врахування органами Пенсійного фонду України сформованої практики Верховного Суду щодо визначення стажу роботи судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання.

Як вірно наголосив суд 1-ї інстанції, відповідач знехтував визначеним Вищою радою правосуддя у рішенні №742/0/15-26 від 23.04.2026 стажем судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а також припустився помилки щодо правозастосування вищенаведених норм права, що призвело до порушення прав позивача, а тому дії ГУПФ щодо призначення судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання з 24.04.2026 у розмірі 50% від суддівської винагороди без врахування трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, періоду проходження строкової військової служби (два роки) та 10 днів стажу роботи на посаді судді, є протиправними.

Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання зарахування страхового стажу ОСОБА_2 у період з 05.08.1983 до 10.07.1987 як період проходження строкової військової служби (два роки); три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, а саме три роки з періоду роботи адвокатом в адвокатському об`єднанні “Одеська обласна колегія адвокатів” (з 23.07.1999 по 20.07.2007) .

Також, на переконання апеляційного суду, обраний судом 1-ї інстанції спосіб захисту прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

СуддіГ.В. Семенюк О.І. Шляхтицький