Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №400/9622/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №400/9622/25

Суддя: Осіпов Ю.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9622/25

Головуючий І інстанції: Величко А.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 31.10.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

04.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 07.04.2025р. №083250008075 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити та виплатити йому пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 10.01.2025р., зарахувавши до загального страхового стажу періоди його трудової діяльності з 27.03.1984р. по 20.04.1984р., з 29.07.1986р. по 11.03.1987р., з 03.03.1992р. по 02.06.1993р., з 27.11.1995р. по 21.09.1999р. та з 28.12.2012р. по 04.06.2013р. згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.10.1982р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно не зарахував до його страхового стажу вказані періоди роботи, посилаючись на формальні недоліки записів у трудовій книжці та на те, що частина з них припадає на роботу на території російської федерації. На думку позивача, заява про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації була подана ним разом із заявою про призначення пенсії через веб-портал електронних послуг ПФУ і скріплена його електронним підписом, а тому відмова у її врахуванні через відсутність дати та особистого підпису є проявом надмірного формалізму. Крім того, позивач вказував на те, що припинення російською федерацією з 01.01.2023р. участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. не має зворотної дії в часі, а отже, не може впливати на зарахування стажу, набутого в період, коли ця Угода була чинною.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на правомірність спірного рішення, оскільки за наявними документами врахований страховий стаж позивача склав лише 28 років 07 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (32 роки).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 07.04.2025р. №083250008075 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності з 27.03.1984р. по 20.04.1984р., з 29.07.1986р. по 11.03.1987р., з 03.03.1992р. по 02.06.1993р., з 27.11.1995р. по 21.09.1999р. та з 28.12.2012р. по 04.06.2013р. згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 18.10.1982р. та повторно розглянути його заяву від 30.03.2025р. з урахуванням наданої судом правової оцінки. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ГУ ПФУ в Миколаївській області 25.11.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального права, а також неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим просило скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що період роботи ОСОБА_1 з 29.07.1986р. по 11.03.1987р. на території російської федерації не може бути зарахований до страхового стажу на підставі ч.2 ст.24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки подана позивачем у довільній формі заява про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не містить дати та особистого підпису заявника.

Крім того, на думку апелянта, період роботи ОСОБА_1 з 28.12.2012р. по 04.06.2013р. на території російської федерації також не підлягає зарахуванню, оскільки з 01.01.2023р. російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992р., а постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 передбачено вихід України з цієї Угоди, у зв`язку з чим до страхового стажу можуть бути зараховані лише періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991р.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

14.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.01.2025р. досяг 60-річного віку.

30.03.2025р. ОСОБА_1 через веб-портал електронних послуг ПФУ звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви, серед іншого, додано трудову книжку НОМЕР_1 від 18.10.1982р., а також складену в довільній формі заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

За принципом екстериторіальності органом, що приймав рішення за заявою позивача, було визначено ГУ ПФУ в Миколаївській області, рішенням якого від 07.04.2025р. №083250008075 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки).

Врахований відповідачем страховий стаж позивача склав 28 років 07 місяців 28 днів.

За змістом цього рішення, до страхового стажу позивача, зокрема, не зараховано періоди його роботи на території російської федерації:

- з 29.07.1986р. по 11.03.1987р. - оскільки подана разом із заявою про призначення пенсії через веб-портал заява про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не містить дати та особистого підпису заявника;

- з 28.12.2012р. по 04.06.2013р. - оскільки з 01.01.2023р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.

Крім того, тим же рішенням не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 27.03.1984р. по 20.04.1984р. (не зазначено номер документа в підставах внесення запису про звільнення), з 03.03.1992р. по 02.06.1993р. в колгоспі «Перемога» (відсутні дані щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання) та з 27.11.1995р. по 21.09.1999р. (не зазначено назву підприємства при прийнятті та відсутнє посилання на статтю КЗпП України в записі про звільнення).

Вважаючи рішення відповідача від 07.04.2025р. №083250008075 протиправним та таким, що порушує його конституційне право на соціальний захист, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що формальні недоліки оформлення записів у трудовій книжці, допущені з вини роботодавця, не можуть позбавляти працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження самого факту роботи. Щодо періодів роботи на території російської федерації, суд першої інстанції зазначив, що Угода від 13.03.1992р. підлягає врахуванню, оскільки була чинною на момент набуття позивачем цього стажу, а за наявності у спірні періоди чинних положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативних наслідків її подальшого припинення. Водночас, оскільки призначення пенсії належить до компетенції пенсійного органу, суд 1-ї інстанції, з метою ефективного захисту прав позивача, обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача від 30.03.2025р. з урахуванням наданої судом правової оцінки, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог.

Перш ніж перейти до перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення по суті, судова колегія вважає за необхідне визначитися з межами апеляційного перегляду у даній справі.

Як вже зазначалося, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, відповідно до ч.2 цієї статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зі змісту ж апеляційної скарги вбачається, що хоча апелянт і просить скасувати рішення суду першої інстанції в цілому та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, проте наведені доводи стосуються виключно не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації з 29.07.1986р. по 11.03.1987р. та з 28.12.2012р. по 04.06.2013р.

Висновків же суду першої інстанції щодо протиправності не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 27.03.1984р. по 20.04.1984р., з 03.03.1992р. по 02.06.1993р. та з 27.11.1995р. по 21.09.1999р., як і обраного судом способу захисту порушеного права, відповідач жодними доводами не спростовує, а позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржено.

Відтак, перевірка законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення здійснюється судом апеляційної інстанції саме в частині, що стосується спірних періодів роботи позивача на території російської федерації.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з висновками суду 1-ї інстанції в цій частині та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При цьому, у відповідності до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У свою чергу, ст.58 Основного Закону України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999р. за №1-рп/99, дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.

За приписами ст.4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України і складається, зокрема, з цього Закону та міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, у період з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами ПФУ відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне правило закріплене і в п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, а п.3 цього Порядку визначено, що інші документи приймаються для підтвердження стажу лише за відсутності трудової книжки або у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або неточні записи.

Статтею 24-1 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або ж міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч.2 ст.24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності до 01.01.1992р. за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

У свою чергу, порядок подання документів для призначення пенсії за вказаним Законом №1058-IV визначено однойменним Порядком (затв. постановою правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1), яким, серед іншого, передбачено можливість подання заяви про призначення пенсії і доданих до неї документів в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України.

У розумінні ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003р. №851-IV, електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис, а накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.ч.1,2 ст.6 Закону №851-IV).

Статтею 8 цього Закону, у свою чергу, передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Водночас, слід наголосити, що правовідносини щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи на території інших держав - колишніх республік СРСР були врегульовані «Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення2 від 13.03.1992р., учасниками якої були, зокрема, Україна та російська федерація.

Статтею 1 Угоди визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Як передбачено у ч.ч.1 і 2 ст.6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання, а для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових підставах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

За змістом ст.11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991р., приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

При цьому, ч.1 ст.13 Угоди, яка визначає порядок виходу з неї, передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Як загальновідомо, російська федерація припинила участь в Угоді з 01.01.2023р. Постановою ж Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди, дія якої для України припинилася 19.06.2023р.

До того ж, відповідно до п.«b» ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969р., якщо договір не передбачає іншого або якщо учасники не домовилися про інше, припинення договору не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, що виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Аналізуючи наведені вище норми у їх системному зв`язку, судова колегія зазначає, що питання зарахування до страхового стажу особи, яка проживає в Україні, періодів її трудової діяльності на території колишніх республік СРСР вирішується залежно від того, до чи після 01.01.1992р. мали місце такі періоди.

Так, періоди роботи до 01.01.1992р. зараховуються до страхового стажу безпосередньо на підставі ч.2 ст.24-1 Закону №1058-IV за єдиної умови - нездійснення іншою державою пенсійних виплат за відповідні періоди, а у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення вказана умова підтверджується повідомленням самої особи в заяві про призначення пенсії. Тобто, зарахування цих періодів, які припадають на час існування СРСР, не залежить від чинності чи припинення дії Угоди.

Періоди роботи після 01.01.1992р. на території держав-учасниць Угоди підлягали врахуванню для встановлення права на пенсію за місцем проживання особи в силу ст.6 Угоди, яка в силу ст.9 Конституції України та ст.4 Закону №1058-IV є частиною національного законодавства.

Припинення ж участі держави в Угоді, як і вихід з неї самої України, з огляду на приписи ст.58 Конституції України, ч.1 ст.13 Угоди та ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, не має зворотної дії в часі та не позбавляє юридичного значення стаж, який вже був набутий особою в період дії Угоди.

Подібні за змістом правові висновки вже були висловлені Верховним Судом у постановах від 18.11.2024р. у справі №340/4436/23 та від 28.01.2025р. у справі №620/3530/22, в яких зазначено, що вихід російської федерації з Угоди не впливає на її чинність для України, а пенсійні права, що виникли відповідно до положень Угоди, зберігають свою силу і після виходу держави з неї. При цьому, стаж роботи на підприємствах російської федерації, підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки, підлягає зарахуванню до страхового стажу незалежно від відсутності даних про сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації.

Крім того, як неодноразово вказував Верховний Суд, не всі недоліки документів про стаж можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною для його зарахування є підтвердження самого факту роботи, а формальні недоліки документів не можуть позбавляти особу конституційного права на соціальний захист.

Такої правової позиції Верховний Суд дотримується, зокрема, у постанові від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а.

Так, як вбачається з матеріалів даної справи, період роботи позивача на території російської федерації з 29.07.1986р. по 11.03.1987р. припадає на час існування СРСР, а отже, його зарахування до страхового стажу регулюється ч.2 ст.24-1 Закону №1058-IV і не залежить від того, чи є Угода чинною на момент звернення позивача за призначенням пенсії.

Обов`язок, покладений на особу цією нормою, позивач виконав, адже заява про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації подана ним разом із заявою про призначення пенсії 30.03.2025р. через веб-портал електронних послуг ПФУ, тобто в електронній формі з ідентифікацією заявника.

Наявність такої заяви у відповідача, як і факт її подання саме разом із заявою про призначення пенсії, апелянтом не заперечується.

За таких умов, на переконання судової колегії, відсутність на поданій в електронній формі заяві окремої дати та власноручного підпису не створює жодних сумнівів ні щодо її авторства, ні щодо часу її подання, адже автор електронного документа ідентифікується засобами самого веб-порталу, а датою складення такої заяви є дата її подання разом із заявою про призначення пенсії.

Тому відмова у зарахуванні спірного періоду з цих підстав є проявом надмірного формалізму, несумісного з принципом належного урядування.

Тим більше, що ані ч.2 ст.24-1 Закону №1058-IV, ані інші норми чинного законодавства не встановлюють спеціальних вимог до форми такого повідомлення, а лише вимагають, щоб воно було зроблене особою в заяві про призначення пенсії. Жодних же доказів того, що позивач отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації за цей період, відповідач ні до суду 1-ї, ні до суду 2-ї інстанції не надав.

Варто зауважити й те, що якщо пенсійний орган вважав подану позивачем заяву такою, що має недоліки, він не був позбавлений можливості запропонувати заявнику усунути такі недоліки, а не відмовляти у зарахуванні стажу, з огляду на що відповідні доводи апелянта колегія суддів відхиляє.

Що ж стосується доводів пенсійного органу про неможливість зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 28.12.2012р. по 04.06.2013р., то, як вбачається з оскаржуваного рішення, відмова у його зарахуванні ґрунтується виключно на тому, що з 01.01.2023р. російська федерація припинила участь в Угоді.

Проте, як встановлено судом, стаж позивача за цей період було набуто тоді, коли Угода була чинною для обох держав, а отже, в силу ст.6 Угоди він підлягав врахуванню для встановлення права на пенсію за місцем проживання позивача, тобто в Україні.

Припинення ж у подальшому участі російської федерації в Угоді, як і вихід з неї України, в силу ст.58 Конституції України не має зворотної дії в часі і не може позбавити юридичного значення стаж, що вже сформувався на підставі чинного на той час міжнародного договору, що, у свою чергу, повністю узгоджується з ч.1 ст.13 Угоди та наведеною практикою Верховного Суду.

На переконання судової колегії, інший підхід фактично означав би, що особа, яка працювала в умовах дії гарантій взаємного визнання стажу, несе негативні наслідки подальших дій держав, на які вона жодним чином не могла вплинути, що суперечить принципам правової визначеності та легітимних очікувань як складовим верховенства права (ст.8 Конституції України).

Не можуть бути взяті до уваги і посилання апелянта на те, що до страхового стажу підлягають зарахуванню лише періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991р., оскільки такого обмеження ні Закон №1058-IV, ні Угода, ні постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 не містять, а сам апелянт не вказує на жодну норму, яка б його встановлювала.

З цих же мотивів колегія суддів відхиляє і доводи апелянта про неповне з`ясування судом 1-ї інстанції обставин справи, оскільки факт роботи позивача у спірні періоди підтверджений записами його трудової книжки, які, відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.1 Порядку №637, є основним документом, що підтверджує стаж роботи, засвідчені печатками і не містять виправлень, а відповідачем цей факт ні під час розгляду справи судом 1-ї інстанції, ні в апеляційній скарзі не спростовано.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації з 29.07.1986р. по 11.03.1987р. та з 28.12.2012р. по 04.06.2013р. і, відповідно, про наявність підстав для скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 07.04.2025р. №083250008075.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційних скарг, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 13.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua