Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/16139/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16139/25

Головуючий І інстанції: Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 28.10.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

23.05.2025р. ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону «Про результати службового розслідування» від 20.01.2025р. №193-АГ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при обранні вказаного виду дисциплінарного стягнення - «попередження про неповну службову відповідність» НОМЕР_1 прикордонним загоном, всупереч вимогам ст.86 «Дисциплінарного статуту Збройних Сил України», не було враховано попередньої поведінки позивача, тривалості військової служби та відсутності негативних наслідків, оскільки зброю було знайдено вже 10.01.2025р.

Крім того, на думку позивача, висновок службового розслідування не підписаний особами, які його проводили, та не завізований посадовою особою юридичної служби. При цьому, позивач наголошує на тому, що у службовому розслідуванні не брав участі його безпосередній начальник, а під час проведення відповідного службового розслідування, без дозволу слідчого чи прокурора, було використано матеріали кримінального провадження (протокол огляду місця події), що суперечить вимогам ст.222 КПК України.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що позивач втратив табельну зброю внаслідок власної недбалості, не доповів про це безпосередньому начальнику, а з метою приховання втрати інсценував напад на себе, що підтверджується його особистими поясненнями. Вид стягнення, на думку відповідача, відповідає характеру та обставинам вчиненого проступку, а висновок службового розслідування є електронним документом, погодженим та підписаним у відомчій системі електронного документообігу.

Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2025р. та від 07.08.2025р. у відповідача витребувано матеріали службового розслідування та належним чином засвідчену копію висновку службового розслідування, які були надані відповідачем до суду.

24.10.2025р. ухвалою суду 1-ї інстанції заяву представника позивача про відвід головуючого судді Завальнюка І.В. - залишено без задоволення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, а також неповно з`ясовано обставини справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2025р. та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування даної апеляційної скарги позивач, по суті повторюючи доводи позовної заяви, посилається на те, що відповідач не врахував визначені ст.86 Дисциплінарного статуту обставини (відсутність наслідків, вислугу понад 5 років, відсутність попередніх стягнень) та не мотивував обрання більш суворого стягнення, ніж зауваження, догана або ж сувора догана, що, з урахуванням правового висновку Верховного Суду у постанові від 07.12.2023р. у справі №1340/4847/18, свідчить про неналежне обґрунтування наказу.

Також, апелянт вказує на те, що висновок службового розслідування не містить підписів осіб, які його проводили, та візи юридичної служби, а надані скріншоти статусів електронних підписів та лист погодження цього не підтверджують і могли бути виготовлені пізніше.

Крім того, на переконання апелянта, відзив на позовну заяву було подано 14.06.2025р., тобто з пропуском встановленого судом строку, а тому суд мав вирішити справу за наявними матеріалами (ч.6 ст.162 КАС України) та кваліфікувати неподання відзиву як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України). Натомість, суд першої інстанції, двічі витребувавши докази, фактично діяв в інтересах відповідача, чим порушив принцип змагальності сторін та не був безстороннім.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025р. та від 23.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

11.12.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 (військове звання «лейтенант») проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у НОМЕР_1 прикордонному загоні Держприкордонслужби на посаді «офіцера (оперуповноваженого) Відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу».

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 08.01.2025р. №74-АГ «Про призначення службового розслідування» було призначено службове розслідування за фактом втрати позивачем табельної зброї.

За висновком службового розслідування від 18.01.2025р. №03.2/21/25-Вн, 07.01.2025р. близько 23:00 год. від Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області надійшла інформація про напад невстановлених осіб на лейтенанта ОСОБА_1 , у ході якого у нього нібито відібрано барсетку з особистою (табельною) зброєю - пістолетом ПМ серії НОМЕР_3 та 16 набоями калібру 9 мм.

Під час опитування в ході службового розслідування позивач повідомив, що 01.01.2025р. він отримав табельну зброю у чергового частини, та вже 02.01.2025р. вибув за місцем проживання у м.Білгород-Дністровський, увечері перебував у гаражі, а вранці 03.01.2025р. виявив відсутність зброї, яку безрезультатно шукав до 07.01.2025р.

Не знайшовши зброї, 07.01.2025р. позивач інсценував напад на себе: викинув у воду сумку, гаманець, мобільний телефон, вдарився головою об металевий паркан, застосував до себе спецзасіб «Терен-4», після чого повідомив персонал закладу та працівників поліції про напад і заволодіння його зброєю.

Зазначені обставини підтверджуються власноручно написаними та підписаними поясненнями позивача, а також поясненнями його безпосереднього начальника - начальника відділу активних заходів ГОРВ підполковника ОСОБА_3 від 18.01.2025р.

Втрачену зброю та набої 10.01.2025р. знайдено в результаті пошукових заходів у АДРЕСА_1 .

За висновком службового розслідування, в діях позивача було встановлено порушення вимог ст.ст.11,12 та 16 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», а саме в частині обов`язку знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно; доповідати безпосередньому начальникові про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків; виконувати службові обов`язки за посадою, а обставиною, що обтяжує відповідальність, визначено вчинення правопорушення в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Вказаним вище висновком, за порушення порядку контролю за наявністю зброї у підлеглих, було запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності і безпосереднього начальника позивача - підполковника ОСОБА_3

20.01.2025р. наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №193-АГ на лейтенанта ОСОБА_1 за порушення ст.ст.11,12,16 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» (п.2 наказу) та, відповідно до абз.6 п.6 глави 14 розділу 3 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (затв. наказом МВС України від 25.06.2018р. №558), позбавлено премії в повному обсязі за січень 2025р.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 05.02.2025р. №91-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із зарахуванням у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону, за наказом якого (від 06.03.2025р. №164-ос) старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено в запас за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини) з 05.03.2025р.

За фактом втрати зброї стосовно ОСОБА_1 здійснюється кримінальне провадження №42025164220000001 від 06.01.2025р. за ч.3 ст.413, ч.2 ст.383 КК України.

Копію оскаржуваного наказу разом із висновком та матеріалами службового розслідування представник позивача отримав 01.05.2025р. у відповідь на адвокатський запит від 21.04.2025р. №31/2025.

Вважаючи наказ від 20.01.2025р. №193-АГ протиправним і таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що безпосередній начальник позивача брав участь у службовому розслідуванні та за його результатами був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. При цьому, спірний висновок службового розслідування є електронним документом, підписаним членами комісії та завізованим посадовою особою юридичної служби із застосуванням кваліфікованих електронних підписів, а відображення у паперовій копії лише підпису останнього підписувача зумовлене саме технічними особливостями його візуалізації.

Вид же дисциплінарного стягнення, на думку суду 1-ї інстанції, обрано відповідачем у межах дискреційних повноважень з урахуванням пояснень позивача, його службової характеристики та обтяжуючої обставини - вчинення правопорушення в умовах воєнного стану.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як загальновідомо, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався і наразі триває.

Тобто, спірні події січня 2025р. мали місце в період дії правового режиму воєнного стану.

Відносини, пов`язані з проходженням військової служби в Держприкордонслужбі, унормовані Законами України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003р. №661-IV, «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII та військовими статутами.

За приписами ч.5 ст.14 Закону №661-IV, проходження військової служби військовослужбовцями Держприкордонслужби здійснюється відповідно до Закону №2232-XII, а дія «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV) та «Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV) поширюється також на військовослужбовців Держприкордонслужби.

У розумінні ст.1 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. За змістом ст.4 цього Статуту, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, з-поміж іншого, додержуватися Конституції та законів України, вимог військових статутів, берегти військове майно та виявляти чесність і сумлінність у виконанні службових обов`язків.

У відповідності до ст.11 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці зобов`язані, серед іншого, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння та берегти державне майно.

За правилами ст.12 Статуту внутрішньої служби, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, а також про зауваження, які були зроблені йому, військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

У свою чергу, ст.16 Статуту внутрішньої служби передбачено, що кожен військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом із тим, за порушення військової дисципліни військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом.

Статтею 48 Статуту визначено види дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до осіб офіцерського складу, до яких віднесено зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді тощо.

При цьому, згідно зі ст.86 Дисциплінарного статуту, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються характер і обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 83 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі вчинення військовослужбовцем правопорушення командир повинен уточнити суть правопорушення, обставини його вчинення, вину та форму вини, а за ст.84 Статуту, службове розслідування проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та за участю безпосереднього начальника військовослужбовця. Порядок же проведення службового розслідування в інших військових формуваннях визначається наказами державних органів, у підпорядкуванні яких вони перебувають (ст.85 Дисциплінарного статуту).

За правилами ч.4 ст.45 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні стягнення (окрім передбачених цією нормою винятків), не зняті до дня звільнення військовослужбовця, вважаються знятими з дня виключення його зі списків особового складу.

Так, Порядок проведення службового розслідування в Держприкордонслужбі було затверджено наказом МВС України від 08.11.2021р. №815.

Згідно з п.8 розділу II Порядку №815, у службовому розслідуванні бере участь безпосередній начальник (командир) військовослужбовця, стосовно якого воно проводиться, а відповідно до вимог п.4 розділу VI цього Порядку висновок службового розслідування підписується особами, які його проводили, та візується посадовою особою юридичної служби, після чого подається на розгляд та затвердження начальнику (командиру), який призначив розслідування.

У силу ст.ст.5-8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003р. №851-IV, електронний документ може бути перетворений у візуальну (зокрема паперову) форму. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису його створення завершується накладанням електронного підпису останнім підписувачем. При цьому, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Також, за «Типовою інструкцією з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018р. №55), візування проєкту електронного документа здійснюється шляхом накладення посадовою особою електронного підпису в системі електронного документообігу.

Аналізуючи наведені норми у їх системному зв`язку, колегія суддів доходить висновку, що в разі вчинення військовослужбовцем дисциплінарного правопорушення вид стягнення визначається командиром з урахуванням характеру вини та скоєного, а самі ці обставини встановлюються під час службового розслідування.

Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи прийнято це рішення об`єктивно та у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи наявний склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законодавством підстави для застосування дисциплінарного стягнення і чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.

Адміністративний суд у силу ч.2 ст.2 КАС України, в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення.

У той же час, висновок службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто чітко і повно встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення, час, місце, спосіб його вчинення, наслідки, а також причини та умови, що призвели до його вчинення.

Подібні за змістом правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20, від 03.08.2023р. у справі №160/7157/19, а також від 13.03.2025р. у справі №400/2521/23.

Разом з тим, як неодноразово вказував у своїх постановах Верховний Суд, Дисциплінарний статут не визначає жодної конкретної послідовності і черговості накладення на військовослужбовця дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості, що, власне, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення залежно від конкретних обставин правопорушення (постанова від 07.12.2018р. у справі №807/1325/16). Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, а судовий контроль у цій сфері полягає у перевірці того, чи не є відповідні висновки суб`єкта владних повноважень довільними, нераціональними, не підтвердженими доказами чи явно непропорційними (постанова від 21.06.2024р. у справі №160/25710/21).

Водночас, суд під час розгляду таких справ зобов`язаний самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності ознак правопорушення і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 03.02.2021р. у справі №817/1071/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зазначені висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів при вирішенні даної справи.

Передусім судова колегія вважає за необхідне зазначити, що та обставина, що згідно з ч.4 ст.45 Дисциплінарного статуту стягнення вважається знятим з дня виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , не усуває його правового інтересу у вирішенні даного спору, оскільки з накладенням стягнення пов`язане позбавлення його премії за січень 2025р. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано розглянув спір по суті.

З метою повного та об`єктивного встановлення обставин даної справи, судовою колегією було уважно досліджено наявні матеріали службового розслідування та встановлено, що обставини втрати позивачем табельної зброї та набоїв у період з 02.01.2025р. по 03.01.2025р., неповідомлення про це безпосереднього начальника протягом чотирьох діб і подальша інсценізація заволодіння зброєю встановлені на підставі власноручних пояснень самого ОСОБА_1 та пояснень його безпосереднього начальника.

Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивач вказаних фактичних обставин по суті не заперечує і доказів на їх спростування не надає, а його доводи зводяться виключно до спірності виду стягнення і процедурних питань. Така поведінка позивача самостійно кваліфікується колегією суддів як порушення обов`язків, передбачених ст.ст.11,12,16 Статуту внутрішньої служби, тобто як дисциплінарний проступок.

Оцінюючи ж пропорційність обраного відповідачем стягнення, то колегія суддів враховує, що позивач втратив не просто державне майно, а вогнепальну зброю з боєприпасами, тобто джерело підвищеної небезпеки; правопорушення було вчинено в умовах воєнного стану; про втрату зброї позивач не доповів командуванню, а натомість вчинив дії, спрямовані на її приховування, ввівши в оману працівників поліції та командування.

Відсутність же тяжких наслідків, на яку посилається апелянт, зумовлена не діями позивача, а пошуковими заходами, здійсненими іншими посадовими особами, тоді як зброя протягом кількох діб перебувала поза будь-яким контролем. Тривала служба ОСОБА_1 на офіцерській посаді, у свою чергу, не пом`якшує, а навпаки, підвищує вимоги до знання базових правил поводження зі зброєю, що прямо враховується ст.86 Дисциплінарного статуту як «рівень знань про порядок служби».

Обране ж стягнення «попередження про неповну службову відповідність» не є найсуворішим з передбачених ст.48 Дисциплінарного статуту, а сам Статут не зобов`язує командира дотримуватись послідовності їх застосування.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає жодних ознак довільності, нераціональності чи явної непропорційності у виборі відповідачем виду стягнення, які б давали суду підстави для втручання у дискреційні повноваження командира.

З цих же міркувань не може бути взяте до уваги і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 07.12.2023р. у справі №1340/4847/18, оскільки висновок у ній стосувався наказу, який не містив опису обставин проступку та мотивів застосування норм. У даній же справі оскаржуваний наказ прийнято за результатами службового розслідування, висновок якого детально викладає обставини втрати зброї, порушені позивачем норми та обтяжуючу обставину, а відтак, мотиви прийнятого рішення є зрозумілими.

Не знаходить судова колегія підтвердження і доводів апелянта про порушення порядку оформлення результатів службового розслідування. Як вбачається з матеріалів справи, висновок службового розслідування є електронним документом, створеним у відомчій системі електронного документообігу Держприкордонслужби, підписаним головою та членами комісії і завізованим посадовою особою юридичної служби із застосуванням електронних підписів, що підтверджується даними про статуси відповідних електронних підписів, листом погодження з системи електронного документообігу та наданим до суду електронним архівом документа, який дозволяє перевірити цілісність та справжність накладених підписів.

Відображення ж у паперовій копії лише підпису останнього підписувача відповідає порядку створення електронного документа з кількома підписами, визначеному ст.6 Закону №851-IV.

Доводи апелянта про те, що лист погодження міг бути виготовлений пізніше, є припущенням, не підтвердженим жодними доказами, а достовірність електронних підписів та час їх накладення позивачем у встановленому порядку не спростовані.

Так само безпідставними є і доводи про неучасть у службовому розслідуванні безпосереднього начальника позивача. Підполковник ОСОБА_3 надав детальні пояснення щодо обставин події, особисто з`ясовував їх з позивачем та організовував пошук зброї, а за результатами розслідування сам був притягнутий до відповідальності.

Крім того, апелянт не наводить, яким саме чином форма участі безпосереднього начальника вплинула або могла вплинути на повноту встановлення обставин чи на зміст прийнятого рішення, а скасування акта суб`єкта владних повноважень з одних лише формальних мотивів, без урахування встановленого факту правопорушення, не відповідає принципу правової визначеності.

Не доведення ж наказу до позивача під підпис саме по собі не впливає на законність його змісту, адже позивач отримав копію цього наказу разом із матеріалами службового розслідування та реалізував право на його судове оскарження.

Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про використання під час службового розслідування матеріалів кримінального провадження, то положення ч.1 ст.222 КПК України регулюють питання нерозголошення відомостей досудового розслідування й не визначає правил допустимості доказів у дисциплінарному провадженні.

Дисциплінарна та кримінальна відповідальність військовослужбовця є самостійними видами юридичної відповідальності, а факт дисциплінарного проступку встановлено не на підставі лише протоколу огляду місця події від 10.01.2025р., а на підставі власних пояснень позивача та пояснень його начальника, отриманих у межах службового розслідування.

Вказаний протокол лише фіксує факт знайдення зброї, тобто обставину, на яку посилається сам позивач і яка також підтверджується поясненнями безпосереднього начальника. Отже, навіть за умови виключення цього документа з обсягу доказів висновок про наявність дисциплінарного проступку не змінюється.

Не можуть бути взяті до уваги і процесуальні доводи апелянта.

За приписами ч.4 ст.9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а за ч.6 ст.162 цього Кодексу у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Тобто, навіть якщо виходити з того, що відзив на позовну заяву було подано з пропуском строку, це не позбавляло суд першої інстанції повноважень та обов`язку витребувати ним докази з власної ініціативи, що і було зроблено ухвалами від 27.06.2025р. та від 07.08.2025р. Отримані таким чином докази є наявними матеріалами цієї справи в розумінні ч.6 ст.162 КАС України, а кваліфікація неподання відзиву як визнання позову є правом, а не обов`язком суду, і не може застосовуватись всупереч встановленим обставинам справи, тим більше, що відповідач відзив подав і проти позову заперечував.

Витребування ж судом доказів з власної ініціативи є виявом активної ролі адміністративного суду і принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а не свідченням його упередженості. При цьому, витребувані докази стосувались саме тих обставин (підписання та візування висновку), на які посилався сам позивач, і були необхідні для перевірки його доводів.

Заява ж про відвід головуючому судді з тих самих підстав вирішена в установленому порядку ухвалою від 24.10.2025р., а інших обставин, які б свідчили про упередженість судді, апелянтом не наведено.

Решта доводів апелянта зводяться до повторення позиції, викладеної в позовній заяві, якій суд першої інстанції надав належну оцінку, та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 13.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко