Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №400/6938/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6938/25

Головуючий І інстанції: Біоносенко В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 05.09.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (правонаступник - Головне управління Національної поліції в Миколаївській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02.07.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії відповідача про відмову їй в перерахунку пільгової вислуги років при звільненні на пенсію (один місяць за 40 днів), не внесення змін до наказу УМВС України в Миколаївській області від 03.03.2014р. №45 о/с в частині зарахування їй пільгової вислуги років на посадах патрульно-постової служби міліції за період з 07.02.2000р. по 26.07.2004р., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2011р. №780 «Про внесення змін до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанови Кабінету Міністрів України», пп. «г» п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), а також наказу МВС України від 05.12.2011р. №895 «Про затвердження переліків посад рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, час проходження служби на яких зараховується на пільгових умовах»;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію УМВС України внести зміни до наказу УМВС України в Миколаївській області від 03.03.2014р. №45 о/с в частині зарахування їй пільгової вислугу років на посадах патрульно-постової служби міліції за період з 07.02.2000р. по 26.07.2004р., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2011р. №780 «Про внесення змін до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанови Кабінету Міністрів України», пп. «г» п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), а також наказу МВС України від 05.12.2011р. №895 «Про затвердження переліків посад рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, час проходження служби на яких зараховується на пільгових умовах», виклавши наказ УМВС України в Миколаївській області від 03.03.2014р. №45 о/с в наступній редакції: «Відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з органів внутрішніх справ: у запас Збройних сил за п.64 «б» (через хворобу) підполковника міліції ОСОБА_1 (М-019442), начальника відділу режимно-секретного та документального забезпечення УМВС, з виплатою премії за поточний місяць у розмірі 82,5%. З виплатою компенсації за невикористані 8 днів чергової відпустки у поточному робочому році, з 05.03.2014р. Вислуга складає: календарна - 22 р., 06 м., 03 д; ВНЗ - 02р., 04м., 25 д; ОВС - 20 р., 01 м., 08д; пільгова - 26 р., 00 м., 02 д.».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 27.01.1994р. по 26.07.2004р. ОСОБА_1 безперервно проходила службу в окремому батальйоні патрульно-постової служби міліції УМВС України в Миколаївській області, при цьому період служби з 1994 по 2000 роки на посадах міліціонера та командира взводу був зарахований їй до пільгової вислуги, тоді як подальший період служби в цьому ж батальйоні на посадах старшого інспектора по роботі з особовим складом по бойовій і службовій підготовці та старшого інспектора групи по роботі з персоналом відповідачем зараховано лише календарно. На думку позивачки, такі посади відповідають посаді «старший інспектор служби*», яка міститься в Переліку посад, час проходження служби на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, затвердженому наказом МВС України від 05.12.2011р. №895, а тому відмова відповідача у внесенні змін до наказу про її звільнення є протиправною та порушує її право на належне пенсійне забезпечення.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що посади, які позивач обіймала у спірний період, до вказаного Переліку не входять, а тому підстав для зарахування часу служби на них до пільгової вислуги років немає.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправними дії Ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області про відмову в перерахунку пільгової вислуги років (один місяць за сорок днів), не внесення змін до наказу УМВС України в Миколаївській області від 03.03.2014р. №45 о/с в частині зарахування ОСОБА_1 пільгової вислуги років на посадах патрульно-постової служби міліції за період з 07.02.2000р. по 26.07.2004р. Зобов`язано Ліквідаційну комісію УМВС України здійснити перерахунок пільгової вислуги ОСОБА_1 , зарахувавши до її пільгової вислуги час проходження служби на посадах старшого інспектора (старшого інспектора по роботі з особовим складом по бойовій і службовій підготовці/старшого інспектора по роботі з персоналом) за період з 07.02.2000р. по 26.07.2004р., з обрахунку один місяць за сорок днів. Зобов`язано Ліквідаційну комісію УМВС України внести зміни до наказу УМВС України в Миколаївській області від 03.03.2014р. №45 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, в частині визначення розміру її пільгової вислуги років, з урахуванням того, що час служби за період з 07.02.2000р. по 26.07.2004р. на посадах старшого інспектора (старшого інспектора по роботі з особовим складом по бойовій і службовій підготовці/старшого інспектора по роботі з персоналом) обраховується один місяць за сорок днів. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Зазначене рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку правопопередником апелянта не оскаржено, і 10.10.2025р. Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

Ухвалою суду 1-ї інстанції від 16.12.2025р. за заявою позивача замінено боржника у виконавчому листі на МВС України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026р. (з урахуванням ухвали від 29.04.2026р. про виправлення описки) дану ухвалу скасовано та замінено боржника у виконавчому листі - Ліквідаційну комісію УМВС України в Миколаївській області на її правонаступника - ГУ НП в Миколаївській області.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ГУ НП в Миколаївській області, як правонаступник відповідача, 12.05.2026р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просило поновити строк апеляційного оскарження, скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.09.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

По суті спору апелянт зазначає про те, що пільгове обчислення вислуги років за службу в підрозділах патрульної служби міліції було запроваджено лише постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011р. №780, а тому може застосовуватися виключно до осіб, які станом на дату набрання нею чинності проходили службу на посадах патрульної служби. Крім того, на думку апелянта, посади, які обіймала позивачка у спірний період, були самостійними посадами та не є тотожними посаді «старший інспектор служби*», а суд 1-ї інстанції фактично самостійно доповнив Перелік посадами, які в ньому не зазначені. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було досліджено питання дотримання позивачем строку звернення до суду, та просить витребувати розрахунок вислуги років позивачки, складений при її звільненні у 2014р.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2026р. ГУ НП в Миколаївській області було поновлено строк апеляційного оскарження, відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

18.05.2026р. позивачем подано до суду апеляційної інстанції клопотання про скасування ухвали про відкриття апеляційного провадження, в якому вона посилається, що ГУ НП в Миколаївській області ще з 08.12.2025р. брало участь у розгляді питання про заміну боржника, а тому було обізнане про оскаржуване рішення і підстав для поновлення йому строку апеляційного оскарження не було.

28.05.2026р. позивачка надала до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на ті ж обставини, а також на необґрунтованість доводів апелянта по суті спору, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

18.05.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивачка - ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 27.01.1994р. по 05.03.2014р.

У період з 27.01.1994р. по 26.07.2004р. позивачка безперервно проходила службу в окремому батальйоні патрульно-постової служби міліції УМВС України в Миколаївській області, а саме:

- з 27.01.1994р. по 02.07.1999р. - на посадах міліціонера рот ОБ ППСМ;

- з 02.07.1999р. по 07.02.2000р. - на посаді командира взводу 3 роти ОБ ППСМ;

- з 07.02.2000р. по 07.05.2002р. - на посаді старшого інспектора по роботі з особовим складом по бойовій і службовій підготовці ОБ ППСМ;

- з 07.05.2002р. по 26.07.2004р. - на посаді старшого інспектора групи по роботі з персоналом ОБ ППСМ.

Наказом УМВС України в Миколаївській області від 03.03.2014р. №45 о/с ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ з 05.03.2014р. у запас Збройних Сил України за п.64 «б» (через хворобу) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України» (затв. постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114) з наступною вислугою років: календарна - 22 р. 06 м. 03 д., пільгова - 02 р. 00 м. 03 д., всього - 24 р. 06 м. 06 д.

При цьому, до пільгової вислуги років позивача з розрахунку один місяць служби за сорок днів відповідачем було зараховано час служби в ОБ ППСМ за період з 27.01.1994р. по 07.02.2000р. (на посадах міліціонера та командира взводу), тоді як подальший період служби в тому ж батальйоні з 07.02.2000р. по 26.07.2004р. було зараховано тільки до календарної вислуги.

04.03.2025р. позивач звернулася до Ліквідаційної комісії УМВС України в Миколаївській області із заявою про перерахунок пільгової вислуги років та внесення змін до наказу від 03.03.2014р. №45 о/с в частині зарахування до пільгової вислуги періоду служби з 07.02.2000р. по 26.07.2004р.

Листом від 13.03.2025р. №К-53/05/14-2025 Ліквідаційна комісія УМВС України в Миколаївській області повідомила позивача про відсутність підстав для внесення відповідних змін, посилаючись на те, що посади, які вона обіймала у цей період, до Переліку посад, час проходження служби на яких зараховується до вислуги років на пільгових умовах, не входять.

Інших підстав для відмови у зазначеному листі не наведено.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зайняті позивачкою у спірний період посади старшого інспектора ОБ ППСМ відповідають посаді «старший інспектор служби*», визначеній Переліком посад, затвердженим наказом МВС України від 05.12.2011р. №895, а тому час служби на них підлягає зарахуванню до пільгової вислуги років з розрахунку один місяць служби за сорок днів, відповідно, відмова відповідача у внесенні змін до наказу про звільнення позивачки є протиправною.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, перш ніж перейти до перевірки законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення по суті спору, судова колегія, з огляду на заперечення позивача про відкриття апеляційного провадження, вважає за необхідне надати оцінку тій обставині, що з апеляційною скаргою до суду звернулася не особа, яка була відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, а її правонаступник, і саме заміна сторони правонаступником стала підставою для такого звернення.

У відповідності до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ця конституційна засада конкретизована у ч.1 ст.293 КАС України, згідно з якою учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За приписами ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. При цьому, відповідно до ч.3 цієї статті, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч.2 ст.299 цього Кодексу.

За ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, варто також наголосити на тому, що порядок процесуального правонаступництва в адміністративному процесі унормовано ст.52 КАС України, ч.1 якої передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язковими для особи, яку він замінив.

Про заміну сторони чи третьої особи її правонаступником суд постановляє ухвалу (ч.2 ст.52 КАС України), а питання про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, у тому числі після ухвалення рішення, вирішується за правилами ст.379 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, питання правонаступництва у спірних правовідносинах було вирішено вже на стадії виконання судового рішення, при цьому спочатку ухвалою суду першої інстанції від 16.12.2025р. боржника було замінено на МВС України, і лише постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026р. (з урахуванням ухвали від 29.04.2026р. про виправлення описки) правонаступником ліквідаційної комісії остаточно визначено ГУНП в Миколаївській області.

Отже, саме з 28.04.2026р. у ГУНП в Миколаївській області виник обов`язок виконати рішення суду 1-ї інстанції, а разом із ним - і процесуальна заінтересованість у його апеляційному перегляді, оскільки до вирішення питання про правонаступництво жодних обов`язків за цим рішенням у апелянта не було.

Посилання ж позивача на те, що ГУНП в Миколаївській області ще з 08.12.2025р. брало участь у розгляді питання про заміну боржника, а тому було обізнане про оскаржуване рішення, колегія суддів до уваги не бере, оскільки участь у вирішенні процесуального питання на стадії виконання судового рішення не робила апелянта стороною спору по суті та не покладала на нього жодних обов`язків до того часу, поки суд не визнав його правонаступником відповідача.

Більше того, ухвалою суду першої інстанції від 16.12.2025р. правонаступником було визначено іншу особу - МВС України.

Апеляційну скаргу подано 12.05.2026р., тобто протягом 30 днів з дня ухвалення постанови про заміну сторони її правонаступником, що, у свою чергу, й стало підставою для визнання причин пропуску строку апеляційного оскарження поважними та поновлення такого строку на підставі ч.3 ст.295 та ст.121 КАС України.

На переконання суду, інший підхід фактично позбавив би суб`єкта владних повноважень, на якого в порядку правонаступництва покладено обов`язок виконання рішення суду, гарантованого Конституцією України права на апеляційний перегляд справи, з огляду на те, що до моменту заміни сторони він реалізувати це право був об`єктивно позбавлений.

При цьому, колегія суддів зазначає, що КАС України не передбачає такої процесуальної дії, як скасування судом апеляційної інстанції власної ухвали про відкриття апеляційного провадження за клопотанням учасника справи.

Вичерпний же перелік підстав для закриття апеляційного провадження визначено ст.305 цього Кодексу, і таких підстав у даному випадку судом не встановлено, а тому й клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що заміна сторони правонаступником не змінює ні предмета, ні меж апеляційного перегляду. Адже, як вже зазначалося, в силу ч.1 ст.52 КАС України усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, є для нього обов`язковими в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язковими для особи, яку він замінив.

Тобто ГУ НП в Миколаївській області вступило у справу в тому процесуальному стані, в якому вона перебувала на момент заміни сторони, а тому суд апеляційної інстанції перевіряє оскаржуване рішення за наявними у справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами ч.4 ст.308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише в разі, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на це, колегія суддів не знаходить підстав і для задоволення клопотання апелянта про витребування розрахунку вислуги років позивача, складеного при її звільненні у 2014р., оскільки цей документ перебував у розпорядженні правопопередника апелянта та міг бути поданий ним до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву.

Що ж до суті спірних правовідносин, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених зі служби в органах внутрішніх справ, регламентовані Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII.

За змістом ст.1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону мають, зокрема, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які перебували на службі та звільнені з неї.

Статтями 12, 13 Закону №2262-XII визначено умови призначення та розміри пенсій за вислугу років, які безпосередньо залежать від тривалості вислуги років особи на день звільнення зі служби: розмір пенсії за вислугу років визначається у відсотках від відповідних сум грошового забезпечення, і цей відсоток збільшується за кожний рік вислуги понад мінімально необхідну.

Порядок же обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, за приписами ст.17-1 Закону №2262-XII встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяким іншим особам та їх сім`ям» від 17.07.1992р. №393, п.3 якої визначено періоди служби, що зараховуються до вислуги років для призначення пенсій на пільгових умовах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011р. №780 (набрала чинності 27.07.2011р.), пп. «г» п.3 Постанови №393 доповнено положенням, за якого, зокрема, до вислуги років для призначення пенсій на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за сорок днів зараховується також час проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах патрульної служби за переліком посад і на умовах, що визначаються МВС України.

Водночас, п.2 Постанови №780 встановлено, що вислуга років осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка була обчислена до прийняття цієї Постанови, перегляду не підлягає.

На виконання вказаних приписів наказом МВС України від 05.12.2011р. №895 затверджено, зокрема, Перелік посад рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах патрульної служби міліції, час проходження служби на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах (один місяць служби за сорок днів)» (пп.1.3), до якого включено, зокрема, посади «командир взводу», «старший інспектор патрульної служби», «старший інспектор служби*», «міліціонер*», а також керівні та штабні посади («начальник штабу полку», «начальник штабу батальйону» тощо).

Зірочкою у Переліку позначено назви посад, які застосовувалися в штатних розписах до затвердження існуючої структури органів внутрішніх справ.

Підпунктом 2.1 Наказу №895 визначено умови зарахування пільгової вислуги працівникам, право яких на пільгове обчислення вислуги пов`язане з постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003р. №1803, а пп.2.2 - аналогічні умови для працівників підрозділів патрульної служби. Зокрема, згідно з пп.2.2 Наказу №895, вислуга років для призначення пенсій на пільгових умовах зараховується працівникам, зазначеним у пп.1.3, які перебували на службі після набрання чинності Постановою №780, при цьому таким працівникам на пільгових умовах зараховується весь час проходження служби на відповідних посадах.

У свою чергу, ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом`якшують або ж скасовують відповідальність особи.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99, дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналізуючи наведені норми у їх системному зв`язку, судова колегія звертає увагу на те, що п.2 Постанови №780 стосується лише тієї вислуги років, яка вже була обчислена до її прийняття, тобто осіб, які були звільнені зі служби до 27.07.2011р. і вислуга яких визначена за раніше чинними правилами.

Натомість, для працівників, які продовжували службу після цієї дати, пп.2.2 Наказу №895 пов`язує право на пільгове зарахування вислуги саме з перебуванням на службі після набрання чинності Постановою №780, а не з обійманням на цю дату посади у підрозділі патрульної служби, та прямо передбачає зарахування всього часу служби на відповідних посадах, у тому числі і того, що мав місце до набрання чинності цими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходила службу в органах внутрішніх справ після 27.07.2011р. і була звільнена лише 05.03.2014р., а отже, її вислуга років обчислювалась уже за чинними на той час Постановою №393 (у редакції Постанови №780) та Наказом №895.

За таких умов, застосування цих норм до обчислення вислуги років позивача за весь період служби не є зворотною дією нормативно-правового акта в часі у розумінні ст.58 Конституції України, оскільки юридичний факт обчислення вислуги років для призначення пенсії мав місце саме під час її звільнення, тобто в період дії вказаних актів.

Тому доводи апелянта про те, що пільгове обчислення служби в підрозділах патрульної служби можливе лише для осіб, які станом на 27.07.2011р. обіймали посади цих підрозділів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони фактично зводяться до встановлення додаткової умови, якої ні Постанова №780, ні Наказ №895 не містять.

Тим більше, що саме такого розуміння вказаних норм дотримувався і сам правопопередник апелянта, який при звільненні позивача зарахував до пільгової вислуги час її служби в ОБ ППСМ з 1994р. по 2000р., хоча станом на 27.07.2011р. вона також не обіймала посаду в підрозділі патрульної служби.

Варто зауважити й те, що вказана підстава взагалі не зазначалась у відмові від 13.03.2025р., яка ґрунтувалась виключно на невідповідності зайнятих позивачкою посад Переліку.

Адміністративний же суд, в силу ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, і саме за тими підставами, які в ньому зазначені. Суб`єкт владних повноважень не може в ході судового розгляду обґрунтовувати правомірність свого рішення підставами, які не були в ньому наведені, і це в повній мірі стосується його правонаступника.

Що ж стосується відповідності займаних позивачем посад Переліку, то судова колегія враховує, що зірочкою в ньому позначено саме ті назви посад, які застосовувалися в штатних розписах до затвердження існуючої структури органів внутрішніх справ, тобто в тому числі у спірний період 2000-2004р.р. Включення цих назв до Переліку очевидно мало на меті забезпечити зарахування саме тієї служби в підрозділах патрульної служби, яка проходила за попередньою штатною структурою, а не лише служби на посадах, назви яких дослівно збігаються з чинними на момент затвердження Переліку.

Позивач же обіймала посади старшого інспектора саме в окремому батальйоні патрульно-постової служби міліції, тобто в підрозділі патрульної служби, а сам Перелік не обмежується лише посадами безпосереднього несення патрульної служби, оскільки включає і керівні та штабні посади цих підрозділів.

При цьому, доводи апелянта про те, що ці посади були самостійними та нетотожними посаді «старший інспектор служби», не підтверджені жодними доказами, ані штатними розписами батальйону за спірний період, ані відомостями про функціональні обов`язки за цими посадами. Тож застосоване судом першої інстанції тлумачення Переліку є не «доповненням» нормативного акта, як стверджує апелянт, а визначенням його змісту застосовно до встановлених у справі фактичних обставин.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, висновки судів обох інстанцій узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021р. у справі №805/3923/18-а та постанові від 14.04.2021р. у справі №480/4241/18, згідно з якою пільгове обчислення вислуги років на підставі Постанови №393 пов`язується зі спеціальним статусом, якого особа набула в результаті проходження відповідної служби.

Також, у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024р. у справі №520/5695/23 зазначено, що пільгова вислуга років, визначена п.3 Постанови №393, враховується для визначення розміру пенсії за вислугу років.

Тобто, спірне питання безпосередньо впливає на розмір пенсійного забезпечення позивача, а отже, і на реалізацію її конституційного права на соціальний захист.

Саме з цих міркувань не можуть бути взяті до уваги і посилання апелянта на пропуск позивача строку звернення до суду.

За приписами ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).

Предметом оскарження у даній справі є відмова ліквідаційної комісії від 13.03.2025р. у внесенні змін до наказу в частині вислуги років, яка визначає розмір пенсії позивача, а отже, спір стосується її пенсійних прав, а не проходження чи звільнення з публічної служби, для яких ч.5 ст.122 КАС України встановлено скорочений місячний строк.

Позов же подано 02.07.2025р., тобто в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 ст.122 КАС України.

До того ж правопопередник апелянта в суді першої інстанції про пропуск строку звернення до суду не заявляв, і ця процесуальна позиція в силу ч.1 ст.52 КАС України є обов`язковою для його правонаступника.

Решта доводів апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 13.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко