Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №400/3489/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3489/25

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі – відповідач, ГУНП в Миколаївській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з перевищенням терміну між датою звільнення та датою встановлення інвалідності, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон №580-VIII);

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з отриманням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги виключно з підстав пропуску шестимісячного строку між датою звільнення зі служби та датою встановлення інвалідності, при цьому не надавши належної оцінки обставинам, які об`єктивно вплинули на строки проходження процедури встановлення інвалідності.

Як зазначає апелянт, суд не врахував той факт, що право на отримання одноразової грошової допомоги обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов`язане з проходженням служби в поліції, а визначальною є обставина втрати здоров`я та працездатності.

На переконання апелянта, суд застосував надмірно формальний підхід, обмежившись лише констатацією календарного проміжку між датою звільнення позивача зі служби та датою встановлення інвалідності, без дослідження причин виникнення такого проміжку та без встановлення того, чи мав позивач реальну можливість завершити процедуру встановлення інвалідності у межах шестимісячного строку.

ГУНП в Миколаївській області у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої скарги. Вважає правильними висновки суду, що спірна допомога призначається і виплачується у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) протягом шести місяців після його звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у пункті 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII. Оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим, в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 2009 року проходив службу в органах Національної поліції України.

Згідно Довідки № 36, виданої начальником Очаківського гарнізону від 22.05.2023 №154/54/23/1/65/1939 про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) 21.05.2023 ОСОБА_1 отримав травму (закритий перелом лівої плечової кістки, садна обличчя), яка пов`язана із захистом Батьківщини (а.с.16).

03.04.2024 Медична військово-лікарська комісія ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Миколаївській області» видала свідоцтво про хворобу № 167, в якому вказала, що позивач 21.05.2023 отримав травму «… під час виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану під час безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів …» ОСОБА_1 визнаний непридатним до служби в поліції (а.с.28).

Наказом начальника ГУНП в Миколаївській області № 343 о/с від 23.04.2024 майор поліції ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції з 24.04.2024 на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за станом здоров`я (через хворобу) за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції .

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 05.03.2025 № 45/25/425/Р ОСОБА_1 з 10.01.2025 встановлена ІІІ група інвалідності строком на 1 рік та встановлено 65 відсотків втрати працездатності. Поранення (травма, контузія, каліцтво) ТАК отримана під час виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану під час участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів .

18.03.2025 позивач звернувся до ГУНП в Миколаївській області із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, надавши необхідний пакет документів.

Листом від 28.03.2025 № 53112-2025 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, із посиланням на пропуск шестимісячного строку визначення поліцейському інвалідності після його звільнення з поліції, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.40).

Вважаючи протиправною відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність відмови ГУНП в Миколаївській області у призначенні одноразової грошової допомоги. Суд встановив, що позивач звільнений зі служби в поліції 23.04.2024, однак ІІІ група інвалідності встановлена рішенням від 05.03.2025, починаючи з 10.01.2025, тобто більш ніж через шість місяців з моменту звільнення зі служби, а тому підстави для призначення і виплати одноразової грошової допомоги відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, в яких скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що строк встановлений частиною 3 статті 97 Закону № 580-VIII пропущений з поважних причин та формально підійшов до розгляду спору щодо визнання його права на призначення одноразової грошової допомоги, колегія суддів керується наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя).

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII (далі – Закон №580-VIII).

Сфера соціального захисту поліцейських урегульована розділом ІХ Закону №580-VIII, яким визначаються, зокрема порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

- визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до частини 3 статті 97 Закону № 580-VIII Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 100 Закону №580-VIII визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

При цьому, згідно із частиною 8 статті 100 Закону №580-VIII, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) центрального органу управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції, установ, закладів професійної (професійно-технічної) освіти із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Національної поліції (далі - органи поліції), поліцейських, зокрема курсантів, слухачів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - заклади освіти), поліцейських, які були відряджені до державних органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але із звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №646 від 04.06.2024 (далі – Постанова №646).

Пункт 2 Порядку №646 передбачає, що одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується у випадках, визначених частиною 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», у розмірах, встановлених статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно пунктів 3, 4 Порядку №646 особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначені в статті 98 Закону України «Про Національну поліцію».

Підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, визначені статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку №646 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлена інвалідність, що зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, а в разі відсутності дати, з якої встановлена інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Згідно пункту 10 Порядку №646 для призначення і виплати одноразової грошової допомоги заява (рапорт) за формою згідно з додатком подається керівникові органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби.

Пункт 15 Порядку №646 передбачає, що у місячний строк з дня реєстрації заяви та визначення повного кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), бухгалтерська служба готує висновок про призначення одноразової грошової допомоги.

У разі відсутності підстав для призначення виплати одноразової грошової допомоги або у разі, коли документи (їх копії) подано не в повному обсязі чи не за належністю, керівник бухгалтерської служби органу поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій, письмово інформує заявника про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав чи повернення документів.

Оскарження відсутності підстав для призначення одноразової грошової допомоги здійснюється в установленому законодавством порядку.

Зі змісту наведених положень частини 1 статті 97 Закону №580-VIII та приписів Порядку №646 у сукупності слід дійти висновку, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка є соціальною виплатою. При цьому, отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

Водночас, законодавець передбачив строкові обмеження її призначення та виплати, зокрема, протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Варто зазначити, що Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі №822/999/18, аналізуючи підстави реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності поліцейського у сукупності виснував, що воно (право на отримання одноразової грошової допомоги) виникає виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво), пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №373/1188/16-а, від 01.11.2018 у справі №822/3788/17, від 23.11.2018 у справах №822/962/18, №822/1872/18, від 22.01.2019 у справі №2340/2663/18, від 15.04.2019 у справі №823/1798/18, від 05.02.2020 у справі №810/836/18.

До того ж, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України рішенням від 22.10.2020 у справі №12-р/2020 визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення пункту 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII зі змінами.

У пункті 2.8 зазначеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що закріплення у пункті 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги потребує встановлення причино-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції, що підтверджується відповідним рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби в поліції.

Визначений оспорюваними положеннями Закону №580-VIII шестимісячний строк, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в поліції або органах внутрішніх справ, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв`язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).

На думку Конституційного Суду України, встановлений у пункті 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII порядок отримання одноразової грошової допомоги не допускає невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, не містить ознак дискримінації при реалізації поліцейськими права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету.

Конституційний Суд України також вважає, що встановлений державою зазначений порядок забезпечує реалізацію права особи на отримання такої допомоги, і наголошує, що додержання визначених Законом №580-VIII вимог є обов`язком суб`єктів, які претендують на її отримання. Отже, положення пункту 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII не суперечать приписам статті 21, частин 1, 2 статті 24 Конституції України.

Колегія суддів вважає слушним зазначити, що встановлений приписами пункту 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII строк за характером визначеності є абсолютним, оскільки вказує на конкретний період часу (шість місяців з дня звільнення зі служби для встановлення інвалідності), з яким пов`язане виникнення в особи права на отримання одноразової грошової допомоги і після спливу такого строку право на отримання зазначеної соціальної виплати особа втрачає.

Наведене свідчить про те, що цей строк припиняє право, та будь яких застережень щодо можливості його поновлення (відновлення) залежно від поважності причин його пропуску ані норми Закону №580-VIII ані приписи Порядку №646 не містять.

Повертаючись до обставин справи колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції 23.04.2024, однак ІІІ група інвалідності встановлена 05.03.2025, тобто більш ніж шість місяців з моменту звільнення зі служби.

За таких підстав, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмова ГУНП в Миколаївській області в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги останньому є правомірною та підстави для визнання її протиправною та задоволення заявленого позову відсутні.

Оцінюючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним наголосити на тому, що апелянт мотивуючи свою позицію не наводить обставин, які свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного проходження медико-соціальної експертної комісії. Апелянт лише посилається на те, що у зв`язку з реформуванням медико-соціальної експертної комісії він не міг вчасно пройти комісію.

Однак, як мовилося вище, позивач звільнений зі служби в поліції 23.04.2024, а за проходженням медико-соціальної експертної комісії для встановлення групи інвалідності звернувся лише 21.10.2024, тобто у такий проміжок він дійсно не мав можливості вчасно отримати висновок медико-соціальної комісії. В скарзі апелянт указує, що з його боку не було допущено пасивної поведінки, оскільки він вчиняв дії, спрямовані на реалізацію свого права, однак останній не наводить жодних аргументів стосовно того, чому для встановлення інвалідності звернувся лише наприкінці жовтня 2024 року, в той час як звільнення мало місце у квітні 2024 року.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми права та встановлені матеріалами справи обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є правомірним та прийняте судом з врахуванням усіх обставин справи, а твердження апелянта про те, що судом першої інстанції було допущене надмірно формальне тлумачення положень статті 97 Закону №580-VIII не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до пункту 30. Рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні містити достатньо мотивів, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції дійшла висновків, що доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький