Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/3575/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3575/26

Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,

повний текст судового рішення

складено 01.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

11 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд :

- визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 , щодо невиплати одноразової грошової винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на користь ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінет Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

- стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на користь ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінет Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ОСОБА_1 з 03.03.2022 по 28.12.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , потім у військовій частині НОМЕР_3 та з 29.04.2024 у військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби неодноразово приймав участь у протидії збройній агресії та стримував ворога. Під час виконання обов`язків отримав:

травму (поранення) в наслідок артилерійського обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/4201 від 26.10.2022. Травма (поранення) отримано дід час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: Вогнепальне осколкове поранення грудної клітини зліва;

травму (поранення) в наслідок мінометного обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/5027 від 30.05.2023. Травма (поранення) отримано під час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: ІНФОРМАЦІЯ_1 та повік. Контузія обох очей. Реактивний кон`юктивіт.

Після поранення позивач перебував у різних медичних закладах та відповідно до довідки ВЖ № 1990 від 30 серпня 2023 травма (поранення) характеризується як ТЯЖКА (ВАЖКА). Пов`язане із захистом Батьківщини. Обмежено придатний до військової служби.

На момент призову на військову службу (03.03.2022) позивачу було 21 повних років та мав звання старший матрос на момент отримання поранення.

11 лютого 2025 р. видана постанова № 153 КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позивач звернувся до відповідача щодо виплати належного грошового забезпечення у розмірі 1 000 000 грн. відповідно до вказаної постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. № 153, але відповідач відмовився у нарахуванні та виплаті належного грошового забезпечення позивачу, із посиланням на те, що позивач проходить службу у іншій військовій частині.

Також відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_2 від 03.02.2026 № 182/2279 повідомлено про те, що документи направлені до військової частини ще 03.01.2026.

Відповідно до відповіді від військової частини НОМЕР_1 від 17.01.2026 повідомили про те, що документи від військової частини на момент відповіді не надходили, про що можна дійти висновку про те, що військова частина НОМЕР_1 ухиляється від виплати належного грошового забезпечення.

Також відповідач ігнорує те, що позивач надав всі належні документи до військової частини НОМЕР_1 , які були направлені ще у жовтні 2025 року.

02.03.2026 року представник відповідача військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з таких підстав.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до даних особової справи та військово-облікових документів військовослужбовця з 01.08.2018 по 31.07.2021 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ; з 03.03.2022 по 28.12.2023 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 ; з 29.12.2023 по 27.04.2024 проходи військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ; з 29.04.2024 по 14.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ; з 15.01.2026 переміщений до військової частини НОМЕР_5 .

За наявною у військовій частині НОМЕР_1 інформацією, позивач продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_5 . Так, військовослужбовця військової служби за мобілізацією старшину 2 статті ОСОБА_1 відповідно розпорядження Генерального Штабу Збройних Сил України про переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу від 06.01.2026 № 6, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2026 № 14 було переміщено до військової частини НОМЕР_5 .

Позивачем на адресу відповідача було направлено рапорт від 09.10.2025 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями України військової служби у Збройних Силах під час дії воєнного стану» у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, надійшов разом з телеграмою ІНФОРМАЦІЯ_2 від № Л-9237 від 28.10.2025.

На виконання вимог Постанови, позивачем було направлено запит від 11.11.2025 № 1834/1/22/4190 до попереднього місця проходження служби - військової частини НОМЕР_2 , з проханням надати документальне підтвердження безпосередньої участі в бойових діях старшини 2 статті ОСОБА_1 , а саме: Довідку про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин (відповідно до Додатку 1 окремого доручення МО України від 26.09.2025 № 5601); Довідку щодо підтвердження про невиплату Винагороди (відповідно до Додатку 2 окремого доручення МО України від 26.09.2025 № 5601).

Самого позивача було поінформовано про це листом від 11.11.2025 № 1834/1/22/4189.

Після отримання довідок, листом від 17.01.2026 № 1834/143/234 було надано відповідь позивачу щодо результатів розгляду даної заяви.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що у зв`язку з вибуттям позивача до нового місця несення служби, до військової частини НОМЕР_5 , виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди можлива лише за новим місцем проходження служби військовослужбовця. Відповідач не мав правових підстав для прийняття позитивного рішення про нарахування та виплату позивачу винагороди, оскільки не має належних повноважень для виплати, про що позивача було проінформовано листом від 17.01.2026 №1834/143/234 щодо стану розгляду документів про призначення виплати позивача.

Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України 01.08.2018 на посаді рядового складу терміном на три роки, тобто до введення воєнного стану в Україні, що не підпадає під дію умов Постанови №153. Позивач проходив військову службу за контрактом до введення воєнного стану, свідомо обираючи умови укладеного контракту, в тому числі пільги та заохочення, які надавала контрактна служба порівняно з умовами строкової служби або військової служби по мобілізації, які є суттєвими, в тому числі право на отримання підйомної допомоги, піднайом житла, виплати при укладенні контракту, права на житло та компенсацію за неотримане речове майно за контрактом та багато інших виплат.

Таким чином, позивач не входить до кола осіб, які мають право на отримання мотивуючої винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 в зв`язку із тим, що до початку введення та на момент оголошення воєнного стану (24.02.2022) проходив військову службу за контрактом.

Відповідно до списків осіб, які мають право на виплату такої винагороди, ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 обґрунтовано не включався.

Крім того, дія зазначеної постанови не спрямована на осіб, які вже були прийняті або призвані на військову службу на момент введення воєнного стану. До складу таких осіб і відноситься ОСОБА_1 , який заключив контракт 01.08.2018 до введення воєнного стану в Україні. Одноразова винагорода за тривалість проходження військової служби, передбачена Постановою №153, має виключний, спеціальний характер і є додатковою соціальною гарантією, яка застосовується лише за наявності всіх визначених цим нормативним актом умов. Відсутність хоча б однієї з таких умов унеможливлює виникнення права на її отримання незалежно від факту участі особи у бойових діях. Отже, перебування Позивача на військовій службі не відповідає сукупності умов, визначених пунктом 4 Постанови №153, тому правові підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди відсутні

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до даних особової справи та військово-облікових документів військовослужбовця:

з 01.08.2018 по 31.07.2021 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ;

з 03.03.2022 по 28.12.2023 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 ;

з 29.12.2023 по 27.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ;

з 29.04.2024 по 14.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ;

з 15.01.2026 переміщений до військової частини НОМЕР_5 .

Під час виконання службових обов`язків позивач отримав:

травму (поранення) в наслідок артилерійського обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/4201 від 26.10.2022. Травма (поранення) отримано дід час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: Вогнепальне осколкове поранення грудної клітини зліва;

травму (поранення) в наслідок мінометного обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/5027 від 30.05.2023. Травма (поранення) отримано під час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: ІНФОРМАЦІЯ_1 та повік. Контузія обох очей. Реактивний кон`юнктивіт.

Позивачем на адресу відповідача було направлено рапорт від 09.10.2025 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями України військової служби у Збройних Силах під час дії воєнного стану» у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Листом від 17.01.2026 № 1834/143/234 військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь позивачу щодо результатів розгляду заяви та повідомлено, що з 14.01.2026 згідно розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 14.01.2026 №337 старшина 2 статті ОСОБА_1 був переміщений до військової частини НОМЕР_5 . Відповідно до пп. «д» п. 1 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди проводиться за місцем проходження служби військовослужбовців. У зв`язку із вибуттям даного військовослужбовця до нового місця несення служби, до військової частини НОМЕР_5 , виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди можлива за новим місцем проходження служби військовослужбовця.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Приписами частини 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 1 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - постанова №153).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

Разом із тим, як роз`ясненням департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.06.2025 року так і окремим дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025року № 999/уд визначено, що постановою № 153 передбачено виплату двох окремих видів винагороди:

- одноразову грошову допомогу після укладення контракту на проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу;

- одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (про виплату якої просить позивач).

Так, пунктом 4 постанови №153 визначено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

З положень абз.2 п. 4 постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п.4 постанови №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття військовослужбовця на військову службу у віці до 25 років;

3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи, що він відповідає всім умовам для виплати винагороди за тривалість за тривалість проходження служби в бойових умовах, у відповідності до приписів п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, звертався до відповідача з відповідним рапортом, що відповідач не заперечує.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з огляду на матеріали справи, зокрема вироком Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2026 року по справі № 502/292/26 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 114-2 КК України та призначено йому покарання - 5 років позбавлення волі. У відповідності до положень ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді 5 років позбавлення волі, якщо він на протязі 1 року 6 місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вказаний вирок набрав законної сили.

Кримінальні правопорушення, за які позивача притягнуто до відповідальності зазначеним вироком, були вчинені ним 23.06.2025 та 09.07.2025, кримінальне провадження внесене до ЄРДР 04.12.2025, що підтверджується змістом цього вироку.

Отже, оскільки вироком Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2026 року по справі № 502/292/26 ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 114-2 КК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач втратив право на отримання одноразової грошової допомоги, яка є предметом даного спору, відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач притягався до кримінальної відповідальності та був звільнений від відбування призначеного основного покарання у виді 5 років позбавлення волі, якщо він на протязі 1 року 6 місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Колегія суддів зазначає, що положеннями п. 4 постанови КМУ №153 імперативно зазначено, що військовослужбовцям, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже можливість виплати винагороди пов`язується не з відсутністю судимості, а саме лише з фактом притягненням до відповідальності.

Колегія суддів акцентує, позивач до кримінальної відповідальності притягувався, хоча і був звільнений від відбування призначеного основного покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Таким чином, звільнення особи від відбування призначеного основного покарання передбачає лише втрату будь-яких виключно кримінально-правових наслідків цього правопорушення: особа вважається такою, що немає судимості, скоєне правопорушення не може враховуватися при повторності, тощо. Водночас, звільнення від відбування призначеного основного покарання не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для підстав, а цивільно-правові, дисциплінарні чи фінансові наслідки від скоєного правопорушення можуть залишитися.

Таким чином, притягнення особи до кримінальної відповідальності, є порушенням військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та перешкоджає виплаті такому військовослужбовцю винагороди, передбаченої п. 4 постанови КМУ № 153.

Щодо посилання апелянта на те, що позивач звільнений від відбування кримінальної відповідальності, а тому не має права на виплату винагороди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз.5 п.4 постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

При цьому слід вказати, що сам факт притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності за будь-яке кримінальне правопорушення є підставою для застосування наведених положень постанови № 153.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

СуддіН.В. Вербицька К.В. Кравченко