Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/25525/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25525/26

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

20 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова, які полягають у визначенні, обчисленні, нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 19.03.2024 року по 27.06.2024 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19.03.2024 року по 27.06.2024 року включно, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги на оздоровлення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні, обчисленні, нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 28.06.2024 року по 07.01.2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28.06.2024 року по 07.01.2025 року включно, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги на оздоровлення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у визначенні, обчисленні, нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 08.01.2025 року по 22.01.2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 08.01.2025 року по 22.01.2025 року включно, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги на оздоровлення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 , які полягають у визначенні за період з 23.01.2025 року по 17.06.2025 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини 1 762 грн, тобто без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок визначених за період з 23.01.2025 року по 17.06.2025 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 , які полягають в обчисленні, нарахуванні та виплаті грошового забезпечення у період з 23.01.2025 року по 17.06.2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 23.01.2025 року по 17.06.2025 року включно, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги на оздоровлення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 , які полягають у визначенні, обчисленні, нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 16.07.2026 року по 17.08.2026 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 16.07.2026 року по 17.08.2026 року включно, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги на оздоровлення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідного періоду проходження служби, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято ухвалу про повернення позову за відсутності правових підстав та з проявом надмірного формалізму, оскільки підставою виникнення позову до всіх відповідачів є один і той самий юридичний факт – застосування при обрахунку та виплати позивачу грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн. Правове питання, яке належить вирішити суду, є для всіх вимог тотожними і не змінюється залежно від того у якій військовій частині позивач перебував у той чи інший період.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що виплата грошового забезпечення здійснювалася різними фінансово-економічними органами на підставі окремих наказів по особовому складу та штату розписів відповідних установ, оскільки це не стосується підстав позову, а відноситься лише до способу виконання майбутнього судового рішення у даній справі.

Крім того, апелянт доводить, що при постановлені оскаржуваної ухвали суд не досліджував, які обставини у даній справі між собою є різними, що унеможливлює їх поєднання в одному позові.

Житомирським військовим інститутом імені С.П. Корольова та Військова частина НОМЕР_4 надали відзиви на апеляційну скаргу, в якому просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_3 відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в даному адміністративному позові об`єднав непов`язані між собою підставою виникнення позовні вимоги, фактично пред`явивши декілька окремих адміністративних позовів до відповідачів задля вирішення непов`язаних між собою спорів. Зокрема, спори з кожним із п`яти відповідачів відрізняються підставами виникнення, предметом доказування та нормативно-правовим регулюванням, адже виплати здійснювалися різними фінансово-економічними органами на підставі окремих наказів по особовому складу та штатних розписів відповідних установ.

Суд вказав, що заявлені позовні вимоги відрізняються підставами виникнення, предметом доказування та нормативно-правовим регулюванням, їх спільний розгляд перешкоджатиме оперативному розв`язанню спору і суттєво ускладнить вирішення справи.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 168 КАС України встановлено, що позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

За змістом ч.ч. 1, 6 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Положенням ст. 21 КАС України кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас у 4-6 статті 172 КАС України встановлено заборони об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята цієї статті).

Викладене свідчить, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.

Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Таким чином, у випадку пред`явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Як вбачається з позовної заяви, позивач у даній справі оскаржує дії відповідачів стосовно невірного обрахунку його грошового забезпечення при проходженні військової служби та стверджує, що суб`єктами владних повноважень при нарахуванні та виплати йому у спірний період грошового забезпечення протиправно застосовано прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2018 року у розмірі 1 762 грн.

Сам факт здійснення виплати позивачу різними фінансово-економічними органами належного грошового забезпечення зумовлено особливостями проходження військової служби позивача та фінансово-економічним господарством відповідачів, але вказана обставина не може вказувати про неможливість об`єднання декількох позовних вимог в одну позовну заяву.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не встановив об`єднання позивачем позовних вимог, що належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Висновок суду першої інстанції фактично зводиться до підстав для роз`єднання позовних вимог в окремі провадження відповідно до частини шостої статті 172 КАС України. У свою чергу, наявність підстав для застосування положень статті 172 КАС України унеможливлює повернення позовної заяви за пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки наведена норма містить відповідне виключення.

В аспекті наведеного апеляційний суд також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не скористався процесуальним правом, передбаченим частиною 6 статті 172 КАС України, відповідно до якого суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 06.03.2023 у справі № 160/19144/21 та від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20, від 03.04.2024 у справі № 320/13495/23, від 30.05.2024 у справі № 380/253/24, від 14.05.2026 у справі № 120/12154/24.

Отже, суд має процесуальні важелі для вирішення питання щодо наявності правових підстав для роз`єднання заявлених позовних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Натомість вказані положення процесуального закону судом першої інстанції застосовано не було.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, ЄСПЛ дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що, повертаючи позовну заяву, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та зміст позовних вимог, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права та передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст.308, 312, 320, 322, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року – скасувати.

Справу № 420/25525/26 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко