Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №400/9359/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9359/25

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Яковини Інни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі за позовною заявою Яковини Інни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції в інтересах чоловіка ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому просить:

- визнати протиправними дії щодо не внесення своєчасно змін (відомостей) як до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Резерв +) так і до реєстру Оберіг стосовно не виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції чинній станом на 01.12.2021), внаслідок чого існує невідповідність цих відомостей реєстрів з відомостями тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 04.01.2022 щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з військового обліку з 23.12.2021 і факт повторної постановки на військовий облік;

- зобов`язати відповідача привести у відповідність відомості реєстрів із відомостями тимчасового посвідчення військовозобов`язаного шляхом внесення змін (актуальних відомостей) до електронних форм відповідних облікових карток і самого Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ( Резерв +) так і до реєстру Оберіг щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з військового обліку з 23.12.2021 відповідно до відомостей, які містяться у пунктах 13 та 14 його тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 04.01.2022.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року в задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не повне встановлення судом обставин справи, що призвело до помилкового вирішення справи, Яковина І.В. яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до приписів Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487) на відповідача покладений обов`язок щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальних відомостей, не залежно від того чи зверталася особа із заявою, зокрема, про виключення з військового обліку.

На переконання апелянта, саме відповідач є відповідальним за організацію та забезпечення зберігання облікової документації військовозобов`язаних персональних даних, які в них містяться, збереження підтверджуючих документів, що стали підставою для виключення з військового обліку військовозобов`язаних, а також своєчасне внесення даних про військовозобов`язаного, у тому числі й про виключення з військового обліку із зазначенням підстав такого виключення.

Апелянт наполягає на тому, що ОСОБА_1 виключений з обліку з 23.12.2021 на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а тому не виконання відповідачем свого обов`язку щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку, свідчить про допущення відповідачем протиправних дій.

Також апелянт наголошує на тому, що під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив належним чином обставини справи, в тому числі не врахував, що Тимчасове посвідчення № 89 має вважатися належним та допустимим доказом, який підтверджує факт як протиправних дій відповідача, так і той факт, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку, тобто не є військовозобов`язаним, про що наявна відповідна інформація у цьому посвідченні.

Апелянт зауважує на тому, що відповідно до положень статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діяла до 18.05.2024, виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а поновлення на військовому обліку на підставі змін в законодавстві суперечить конституційному принципу незворотності дії законів в часі що визначений статтею 58 Конституції України та погіршує правове становище такої особи.

Мотивуючи свою позицію про допущення судом порушення норм процесуального права, апелянт зазначає, що судом першої інстанції попри вирішення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження суттєво порушені строки розгляду справи такої категорії, зокрема, розгляд справи відбувався більш ніж протягом двох місяців.

Також апелянт посилається на численну актуальну судову практику у справах за подібних правовідносин, за результатами розгляду яким прийняті позитивні рішення.

З огляду на наведене, заявлені позовні вимоги, зокрема, щодо визнання протиправними дії та зобов`язання відповідача внести правильну інформацію до реєстру вважає цілком обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог помилковими.

ІНФОРМАЦІЯ_3 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 з 22.05.2000 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно відомостей тимчасового посвідчення № 89 від 04.01.2022 ОСОБА_1 23.12.2021 був виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» як особа, що була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. (а.с.30).

Згідно наявної в матеріалах справи копії посвідчення Серія НОМЕР_2 , виданим УСЗН Южноукраїнської міської ради ОСОБА_1 є законним представником дитини-інваліда з дитинства – сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.31).

Також матеріалами справи встановлено, наявність талон-повідомлення єдиного обліку №5001 від 31.07.2025 про прийняття на реєстрацію заяву про кримінальне правопорушення, згідно якої 26.07.2025 дружина ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала до ЧЧ ВП №3 Вознесенського РУП заяву про незаконне викрадення та затримання її чоловіка посадовими особами територіального центру комплектування із подальшим направленням до військової частини. За фактом надходження заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення за ст. 143 ч. 1 КК України 16.03.2026 зареєстроване кримінальне провадження №62026150010002303 (а.с.201).

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_7 від 18.08.2025 №6183 солдат запасу ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 був призваний 26.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 (а.с.39).

Позивач вважаючи протиправними дії центру комплектування щодо не внесення актуальної інформації до реєстру, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 18.05.2024 редакція частини 6 статті 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок» не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відтак, суд указав, що з набранням чинності змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок» він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на осіб, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частина 1 статті 1 якого передбачає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;

2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;

3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;

4) військовозобов`язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За приписами частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Закон України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) встановлює правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць.

Відповідно до статті 1 Закону №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно статті 3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру є, зокрема, обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Стаття 9 Закону №1951-VIII передбачає, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Згідно статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пункт 20 Порядку № 1487 визначає, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Згідно пункту 79 Порядку № 1487 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559 затверджений Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, повинні відповідати відомостям, що містяться в Реєстрі. У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Реєстрі, він вважається недійсним. Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Реєстрі, перевіряється через: електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ.

У разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Реєстрі, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Таким чином, з аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що у Реєстрі має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Повертаючись до матеріалів справи, та надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що відповідно до положень статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції до 18.05.2024, він виключений з військового обліку як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, та відомості про виключення його з військового обліку внесені до тимчасового посвідчення.

У зв`язку з цим, скаржниця вважає протиправними дії відповідача щодо не внесення до Реєстру інформації про виключення його з військового обліку, та просить внести в реєстр актуальну інформацію про виключення його з військового обліку, оскільки він не є військовозобов`язаним.

Оцінюючи наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів керується наступним.

Так, підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені статтею 37 Закону №2232-ХІІ

На час виключення позивача з військового обліку, станом на 23.12.2021 положення пункту 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024) визначають, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з цим, 11.04.2023 Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024 (далі - Закон № 3633-ІХ).

Вказаним Законом внесені зміни до Закону №2232-ХІІ та частина 6 статті 37 цього Закону викладена в новій редакції, а саме зазначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Також, на виконання вимог Закону №3633-ІХ Кабінет Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 (набрала чинності 18.05.2024), затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким, окрім іншого, врегульована процедура проведення призову на військову службу під час мобілізації, оповіщення та прибуття резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації.

Відповідно до пункту 4 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення, тяжкого злочину, за особливо тяжкий злочин, і такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.

Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Громадяни, які раніше були виключені з військового обліку за вчинення тяжких/особливо тяжких злочинів підлягають поновленню на військовому обліку з метою подальшого комплектування вказаною категорією військовозобов`язаних відповідних підрозділів Збройних Сил України.

Як мовилося вище 23.12.2021 ОСОБА_1 був виключений з обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину).

Однак, внаслідок того, що надалі стаття 37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін внаслідок прийняття Закону №3633-ІХ, та з цього часу наведена норма не містить такої підстави виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а норми Порядку №560 прямо передбачають, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, особи, які раніше були засуджені до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення, тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дії відповідача.

Колегія суддів вважає помилковими посилання апелянта на те, що поновлення його на військовому обліку на підставі змін в законодавстві суперечить конституційному принципу незворотності дії законів в часі, з огляду на таке.

Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як мовилося вище, стаття 37 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент виключення позивача з військового обліку визначала, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Разом з цим, з набранням чинності змін до Закону №2232-XII ОСОБА_1 підпадає під його дію як особа, яка набула статусу військовозобов`язаного, адже громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою вони були виключені з військового обліку.

У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужене коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом.

Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.

З огляду на наведені вище положення Закону №2232-ХІІ та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 має бути виключений з військового обліку, як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину на підставі приписів статті 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній до 18.05.2024) не знайшли свого підтвердження, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не була надана належна правова оцінка відомостям, наявним у тимчасовому посвідченні та самому тимчасовому посвідченню, як документу що містить інформацію про підстави для виключення позивача з військового обліку, колегія суддів вважає такими, що спростовуються викладеним вище та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

Посилання апелянта на численну судову практику, яка на його думку, свідчить про наявність підстав для задоволення заявленого позову, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України виключно висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду мають бути враховані судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. З таких підстав, посилання апелянта на численну практику судів першої інстанції колегія суддів до уваги не приймає.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції строків розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд не є органом до компетенції якого відноситься контроль питання дотримання судом строків розгляду справи, передбачених приписами КАС України.

Стосовно аргументів апелянта про те, що ОСОБА_1 є законним представником дитини-інваліда з дитинства – сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , колегія суддів зазначає, що у справі відсутні докази того, що позивач, або його представник подав у визначеному чинним законодавством порядку заяву про надання відстрочки від призову, адже реалізація права на відстрочку передбачає звернення в установленому порядку та розгляд такої заяви уповноваженою комісією. До того ж питання надання відстрочки не є предметом даного позову.

З огляду на наведене, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Будь-яких доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Отже, слід констатувати, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, та підстави для його відсутні.

Стосовно інших зауважень, наведених апелянтом в скарзі, в тому числі щодо підстав видачі тимчасового посвідчення, колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, надавши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Яковини Інни Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя О. В. Єщенко