Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/1225/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1225/26

Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2026 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2023 року по 06 травня 2024 року, з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2023 року по 06 травня 2024 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, обчисливши щомісячний розмір індексації як різницю між сумою індексації, обчисленою в березні 2018 року із застосуванням індексів споживчих цін що відповідають місяцю підвищення посадового окладу січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у задоволенні адміністративного відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що його позов стосується періоду проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , яка здійснювала йому нарахування і виплату всіх видів грошового забезпечення, мала статус розпорядника бюджетних коштів, приймала рішення щодо здійснення або нездійснення відповідних виплат. Апелянт зазначає, що предметом спору є виключно протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а тому саме відповідач є належним суб`єктом владних повноважень, який був зобов`язаний забезпечити правильне застосування норм Порядку №1078. Однак, як зазначає апелянт, суд фактично змінив предмет спору та дійшов висновку, що право на індексацію повинна була визначити інша військова частина. На думку апелянта, такий висновок не відповідає предмету спору та виходить за межі заявлених позовних вимог. Апелянт зазначає, що до військової частини НОМЕР_2 він подавав окремий позов, який стосувався індексації грошового забезпечення за період, коли він проходив військову службу в цій частині. Апелянт вказує, що відповідач не довів, що звертався до попереднього місця служби позивача для отримання необхідних даних; отримував інформацію про відсутність права на індексацію-різницю; здійснював будь-які розрахунки щодо визначення її розміру. Зазначає, що відповідач просто відмовив позивачу у виплаті, пославшись лише на зупинення індексації у 2023 році. При цьому, апелянт вважає, що суд неправильно застосував Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», оскільки не врахував, що це стосувалось механізму проведення поточної індексації, яка визначається залежно від зміни індексу споживчих цін. Натомість індексація-різниця: не є новою індексацією; не залежить від щомісячного перевищення індексу споживчих цін; є раніше визначеною величиною; має компенсаційний характер. Її правова природа полягає у збереженні купівельної спроможності доходу після підвищення посадових окладів. Тому, на думку апелянта, посилання на зупинення Закону №1282-ХІІ не може бути підставою для припинення виплати індексації-різниці. Крім того, апелянт вказує, що відповідач не надав: розрахунок індексації-різниці; документів про відсутність права позивача на таку виплату; доказів проведення перевірки наявності чи відсутності такої виплати; доказів того, що відповідна сума була визначена попередньою військовою частиною як нульова. Вказує, що саме відповідач не виконав свій процесуальний обов`язок, однак суд фактично переклав цей обов`язок на позивача, вимагаючи від нього довести обставини, які знаходяться у сфері компетенції військової частини. Апелянт зазначає, що судом не було встановлено: який саме розмір індексації грошового забезпечення мав бути нарахований позивачу у березні 2018 року; який розмір підвищення грошового доходу позивача відбувся у березні 2018 року; чи перевищував розмір такого підвищення суму індексації, яка склалася на той момент; чи виникло у позивача право на індексацію-різницю відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078; чи виплачувалась така індексації позивачу у період проходження служби у інших військових частинах.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача, зокрема, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін та зазначає, що доводи та аргументи апелянта зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду апелянта із правовою оцінкою судом першої інстанції обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.02.2023 по 06.05.2024 року.

Згідно копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2023 №16 підполковника ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і зазначено вважати таким, що з 01 лютого 2023 року справи та посаду начальника штабу – заступника командира бригади управління військової частини НОМЕР_1 прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 38 тарифним розрядом та посадовим окладом 7050 гривень на місяць, шпк «полковник» (а.с. 11).

Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.05.2024 №129 полковника ОСОБА_1 зазначено вважати таким. Що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби. З 06 травня 2024 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (а.с. 12).

В позові позивач зазначає, що він звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з приводу усунення порушення щодо нарахування грошового забезпечення під час проходження служби та виплати індексації у відповідності до законодавства України. Просив надати довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення під час служби, копії карток особового рахунку військовослужбовця про нараховане та виплачене грошове забезпечення, довідку про розміри виплаченого йому грошового забезпечення з відображенням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Листом від 06.09.2025 р. №20205 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 р. №2710-ІХ було зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік.

В 2024 році право на поточну індексацію виникло в серпні місяці, коли величина індексу споживчих цін наростаючим підсумком перевищила поріг індексації в 103%, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 р. №3460-ІХ та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, виплачується у випадку звільнення з військової служби (а.с. 13).

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з встановленням обставин відсутності порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що право особи порушено не було та, як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон № 2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - установлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення в межах прожиткового мінімуму, установленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок № 1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників (пункт 1 цього Порядку).

Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

В абзацах третьому - шостому пункту 5 Порядку № 1078 по суті йдеться про поняття «індексація-різниця», право на яку виникає тільки тоді, коли в місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци третій, четвертий пункту 5 Порядку № 1078 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація нараховується або не нараховується, а саме: сума індексації в місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу (абзац третій); сума індексації в місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу (абзац четвертий).

Якщо в місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 додатково вказував, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації в розмірі 103 відсотки.

З огляду на абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078, то системний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен установити: розмір підвищення доходу позивачки в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивачки в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (абзац п`ятий пункту 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21 та інших постановах у подібних правовідносинах.

Спірні правовідносини в цій справі виникли щодо нарахування й виплати позивачу індексації за період з 01 лютого 2023 року по 06 травня 2024 року.

Щодо позовних вимог за період 2023 року колегія суддів зазначає.

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено на 2023 рік.

Зазначене положення Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було чинним протягом 2023 року, а дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на цей період було зупинено.

Отже, оскільки дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена на 2023 рік, правові підстави для нарахування й виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2023 були відсутні.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.06.2024 у справі № 200/2319/23, від 18.12.2025 у справі № 380/5270/24.

Що стосується позовних вимог за період з 01 січня 2024 року по 06 травня 2024 року, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, згідно з ч.2, ч.4, ч.8 ст. 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.2 ст. 211 КАС України докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Згідно з ч.1, ч.4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом із тим, судова колегія зазначає, що за порядком № 1078 індексація-різниця обчислюється за однією і тією самою посадою у зв`язку з підвищенням посадового окладу саме за такою посадою. У випадку увільнення з цієї посади обрахувати індексацію-різницю за новою посадою за формулою (алгоритмом), визначеним Порядком № 1078, неможливо.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові по справі № 200/8295/24 від 07 липня 2026 року, застосування положень абзаців 4 - 6 пункту 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі, якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем за тією самою посадою, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

З наданої до апеляційної скарги копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 22.07.08 №165 вбачається, що лейтенанта ОСОБА_1 , випускника Львівського інституту Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка», призначеного наказом Міністра оборони України від 21 червня 2008 року №427 командиром 1 танкового взводу 5 танкової роти 2 танкового батальйону, з 22 липня 2008 року зараховано до списків особового складу частини, всі види забезпечення.

Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.08.2020 №200 підполковника ОСОБА_1 , командира танкового батальйону військової частини НОМЕР_3 , зарахованого наказом Міністра оборони України від 10 серпня 2020 року №376 слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, з 25 серпня 2020 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , та з усіх видів забезпечення, зазначено вважати що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 .

Згідно копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2023 №16 підполковника ОСОБА_1 , призначеного на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.01.2023 №83 на посаду начальника штабу – заступника командира бригади управління військової частини НОМЕР_1 , який 01.02.2023 року прибув з військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і зазначено вважати таким, що з 01 лютого 2023 року справи та посаду начальника штабу – заступника командира бригади управління військової частини НОМЕР_1 прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 38 тарифним розрядом та посадовим окладом 7050 гривень на місяць, шпк «полковник».

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький