Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №521/22386/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/22386/25

Категорія 113080000Головуючий у суді І інстанції: Леонов О.С. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 29 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, складену ВАП Управління патрульної поліції в Одеській області 06 серпня 2025 року, № ЕГА 1840368, а провадження по адміністративній справі, закрити, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 29 травня 2026 року позов задоволено. Скасовано постанову ВАП Управління патрульної поліції в Одеській області № ЕГА 1840368 від 06 серпня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 гривня 00 копійок. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 178 КУпАП закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву громадянина ОСОБА_1 про скасування постанови по справі про правопорушення серії ЕГА № 1840368 від 06.08.2025 без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції зазначає, що оскаржувана постанова винесена поліцейським в межах наданих йому законом повноважень, є правомірною та законною, а підстав для її скасування не має.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 06.08.2025 року інспектором ВАП Управління патрульної поліції в Одеській області було винесено постанову серії ЕГА № 1840368 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним у розпиванні пива та перебуванні у п`яному виглядів громадському місці на дитячому майданчику поблизу будинку № 40 по вул. Картамишевській в. м. Одесі, який, за твердженням відповідача, знаходиться у спільному дворі з будинком АДРЕСА_1 , чим порушено громадський порядок.

Спірні правовідносини виникли у сфері забезпечення громадського порядку та пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень компетенції щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався 20 грудня 2025 року під час вчинення виконавчих дій щодо арешту його рахунків.

Не погоджуючись із вказаною вище Постановою, позивач оскаржив її до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів (пояснень свідків, результатів огляду на стан сп`яніння тощо), які б об`єктивно підтверджували факт вживання позивачем саме алкогольних напоїв. Водночас, долучена позивачем медична довідка про перебування на диспансерному обліку з діагнозом вірусний гепатит С узгоджується з його доводами щодо неможливості вживання алкоголю за медичними показаннями.

П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у відзиві на позов посилається на матеріали адміністративної справи та зазначає, що 06.08.2025 приблизно о 00 год. 40 хв., екіпажом патрульної поліції, під час комендантської години, було отримано виклик з лінії « 102» про порушення тиші на дитячому майданчику гучною компанією громадян, за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, поблизу будинку 40, який знаходиться в одному дворі з будинком АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача, оскільки ксерокопії тих матеріалів справи, на які він посилається, ним не долучено до його відзиву та ним стосовно вказаного не надано і інших доказів, як то: відсутні пояснення мешканки будинку АДРЕСА_2 , на яку посилається представник відповідача, не долучено представником відповідача до його відзиву і пояснень осіб, які, як стверджує представник відповідача, були учасниками скоєння адміністративного правопорушення та свідками вчинення ОСОБА_1 правопорушення, за яке складено поліцейським постанову про те, що він після 0 год. 40 хв. пив у цій компанії пиво на дитячому майданчику, у дворі будинку по АДРЕСА_1 .

Також, доводи про те, що будинок АДРЕСА_2 , знаходиться в одному дворі з будинком АДРЕСА_1 , суд відхиляє, оскільки вказане спростовується самим відповідачем, яким долучено роздруківку, згідно до якої, відстань між будинком АДРЕСА_2 та будинком в АДРЕСА_1 - більше 600 метрів, отже, більше ніж півкілометра.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає відстань у 615,9 м.

Доводи відповідача не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються наданими позивачем доказами, а саме фотографіями дворів будинків АДРЕСА_2 та двору будинку АДРЕСА_1 , на яких зображено дитячий майданчик, який розташований за огородженням у сумісному дворі двох будинків по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Згідно до фото двору будинку АДРЕСА_1 , у дворі цього будинку по АДРЕСА_1 , дитячий майданчик відсутній.

Отже, надані фото підтверджують, що сумісного двору з будинками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та будинком в АДРЕСА_1 , не має, оскільки в цих будинках АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 / АДРЕСА_4 є свій двір, який загороджений огорожею.

Це підтверджується і роздруківкою з сайту Одеської міської ради, копію якої також долучено позивачем до відповіді на відзив.

Крім того, посилання представником відповідача на усні пояснення поліцейського Каленіченко С.Д., суд також не приймає до уваги, оскільки відповідачем не заявлено клопотання про виклик цього поліцейського ОСОБА_2 в якості свідка у судове засідання та надання ним пояснень в судовому засіданні в якості свідка.

Також, суд не приймає до уваги пояснення представника відповідача про те, що поліцейський Каленіченко С.Д. провів належним чином розгляд справи відносно гр. ОСОБА_1 про притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та ознайомив його з правами згідно ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України і позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом на власний розсуд та не надав інспекторам письмові пояснення по суті вчиненого ним адміністративного правопорушення і не надав жодної письмової заяви чи клопотання, як під час підготовки розгляду справи, так і під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та, що ОСОБА_1 від отримання копії постанови відмовився, оскільки на підтвердження вказаного представником відповідача до суду не надано відеозаписи з портативних відео реєстраторів інспекторів за даним фактом, як і не надано ним і жодного іншого доказу знаходження у дворі будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_1 після 00.34 години 06.08.2025 року, який повинен був бути доведений до складення відносно ОСОБА_1 постанови.

Також, всупереч наведеному, відеозаписи з нагрудних відео реєстраторів співробітників поліції за період з 05.08.2025 по 06.08.2026 року, представником відповідача до суду не надано та не були ці відеозаписи своєчасно долучені до матеріалів справи, за результатами якої відповідачем було складено постанову відносно ОСОБА_1 , оскільки вони, зі слів того ж відповідача, відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 сформулювала правовий висновок, згідно з яким дії працівників патрульної поліції мають ознаки очевидної протиправності та свавільності, якщо вони явно суперечать об`єктивним фактичним обставинам та порушують права особи. З огляду на встановлену невідповідність фактичних обставин місця події тим, що викладені у постанові, Суд констатує ознаки свавільності у діях суб`єкта владних повноважень під час фіксації обставин правопорушення.

Суд також не приймає до уваги заяву відповідача про те, що копію оскаржуваної постанови було надіслано 06.08.2025 рекомендованим листом № 0601178350912 на адресу проживання позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 , однак, відповідно до трекінгу «Укрпошти» 09.08.2025 відбулась невдала спроба вручення, так як позивач відмовився від отримання листа, оскільки заявлене представником відповідача спростовується наданою ним же до суду Роздруківкою трекінгу «Укрпошти». згідно до якої: 09.08.2025 відбулась невдала спроба вручення, так як (неправильна адреса), а 21.08.2025 - закінчення терміну зберігання.

Крім того, законодавець розмежує пиво та пиво безалкогольне і за змістом частини першої статті 178 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за розпивання пива (крім безалкогольного), за розпивання безалкогольного пива адміністративна відповідальність не передбачена.

Проте, складаючи постанову відносно ОСОБА_1 за розпивання ним пива, відповідачем не вказано, яке саме пиво той розпивав і яким саме чином складач постанови відносно ОСОБА_1 це питання перевірив перед тим, як скласти постанову відносно ОСОБА_1 за розпивання ним пива.

Встановити обставини складення постанови відносно ОСОБА_1 можливо було б доказами, які повинен був надати до суду відповідач, як суб`єкт владних повноважень.

Однак, відповідач під час винесення постанови не виконав вимог ст. 280 КУпАП, не з`ясував належним чином, чи підлягає саме ця особа адміністративній відповідальності та не дослідив докази, що підтверджують вчинення ймовірного правопорушення.

Також, жодних доказів щодо вказаного відповідачем не надано.

Для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль.

Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17; від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16; від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17; від 05.03.2020 року у справі № 607/7987/17.

Обов`язок щодо збирання доказів приписами ч. 2 ст. 251 КУпАП законодавцем покладено на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Проте, доказів щодо розпивання пива та продовження розпивання алкогольних напоїв ОСОБА_1 06.08.2025 приблизно о 00 год. 40 хв., під час комендантської години, на дитячому майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, буд. 40 в одному дворі з будинком АДРЕСА_1 , не було надано відповідачем до суду, як і не було надано відповідачем до його відзиву жодного доказу щодо скоєння позивачем ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП.

Посилання відповідача на те, що докази по адміністративній справі начебто були, але знищено було ці докази (відеозаписи події) протягом 30 днів, суд не може прийняти до уваги, оскільки докази у справі повинні бути досліджені до прийняття постанови по справі та після цього вони зберігаються разом з матеріалами справи і не можуть бути знищеними протягом 30 днів після скоєної події.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а, належним доказом вчинення адміністративного правопорушення є матеріали (відеофіксація), що відображають безпосередньо саму подію правопорушення (зокрема, факт розпивання напоїв у визначеному місці), а не лише процесуальну послідовність винесення постанови. Такі докази мали бути досліджені інспектором поліції та долучені до матеріалів справи безпосередньо під час винесення оскаржуваної постанови. Посилання на їх подальше знищення не звільняє відповідача від обов`язку довести факт вчинення правопорушення у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України.

Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів (пояснень свідків, результатів огляду на стан сп`яніння тощо), які б об`єктивно підтверджували факт вживання позивачем саме алкогольних напоїв. Водночас, долучена позивачем медична довідка про перебування на диспансерному обліку з діагнозом вірусний гепатит С узгоджується з його доводами щодо неможливості вживання алкоголю за медичними показаннями.

Згідно зі статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається винна дія чи бездіяльність.

За наведених вище обставин у діях ОСОБА_1 - відсутні як об`єктивна, так і суб`єктивна (вина) сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП.

Отже, відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП.

Зважаючи на наведене та на відсутність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП, у відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.

З урахуванням викладеного та того, що відсутня подія адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП, також в діях ОСОБА_1 відсутня вина та склад адміністративного правопорушення, постанова, складена відносно ОСОБА_1 з порушенням норм закону, а тому вказана спірна постанова від 06.08.2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 178 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення, закриттю.

Роздруківка «Облік звернень ТЦК та СП»: Відхиляється судом як доказ вчинення правопорушення за ст. 178 КУпАП, оскільки стосується процедури доставлення особи за зверненням ТЦК (ст. 210 КУпАП), що виходить за межі предмета доказування у цій справі. Суд оцінює виключно правомірність постанови серії ЕГА № 1840368.

Усні пояснення поліцейського Каленіченка С.Д., викладені у відзиві: Відхиляються, оскільки відповідачем не заявлялось клопотання про допит вказаної особи як свідка у судовому засіданні, а переказ слів інспектора представником у відзиві не є допустимим доказом у розумінні ст. 74 КАС України.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, було порушено право позивача на об`єктивний, неупереджений та законний розгляд справи про адміністративне правопорушення, гарантоване ст. 280 КУпАП. Позивача було безпідставно піддано адміністративному стягненню за відсутності в його діях події та складу правопорушення, чим порушено ст. 7 КУпАП (забезпечення законності при застосуванні заходів впливу) та втручання у майнові права особи через відкриття безпідставного виконавчого провадження.

Оскаржувана постанова винесена не у спосіб, що передбачений законом, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто з порушенням критеріїв правомірності, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Також, судом досліджено виникнення поважних причин, які перешкодили вчасному зверненню позивача до суду для оскарження постанови.

Згідно ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Приписами ч.2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскаржувана постанова відносно ОСОБА_1 винесена, як вказано в самій постанові 06.08.2025 року, а вручена своєчасно не була, як і відправлена поштою за належною адресою, позивачу не була.

Отже, про існування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 стало відомо лише 20.12.2025р. від виконавчої служби, якою було накладено арешт на його кошти в банку.

У відповідності до ч.3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.1 ст. 121 КАС України, суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Отже, наявні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку звернення з позовом до суду.

Судом не застосовано положення статей 261, 262 КУпАП, на які посилається відповідач, оскільки правомірність здійснення адміністративного затримання не є предметом заявлених позовних вимог.

Оцінюючи оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень на предмет відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, Суд доходить висновку, що постанова винесена необґрунтовано (без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та за відсутності доказів) та не безсторонньо (з ігноруванням об`єктивних просторових обставин).

За таких обставин, факт порушення прав позивача на об`єктивний та законний розгляд справи про адміністративне правопорушення, що призвело до безпідставного накладення стягнення та неправомірного втручання у його майнові права є доведеним. Відтак, оскаржувана постанова є протиправною, підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.

Щодо правничої допомоги, колегія суддів зазначає таке.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Верховний Суд у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвокат Мірончук Н.В. надала наступні докази:

- ордер ВН № 1680642 від 27.06.2025;

- договір про надання правової допомоги №б/н від 25.12.2025;

- акт узгодженої суми гонорару за надання правничої (правової) допомоги від 25.12.2026;

- довідку – розрахунок від 27 березня 2026 року;

- акт прийому-передачі наданих послуг з надання правничої (правової) допомоги за договором про надання правової допомоги від 25.12.2025;

- копію квитанції № 8 від 25.12.2025 року на суму 4300 грн.;

- копію квитанції № 3 від 27.03.2026 року на суму 3300 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Таким чином враховуючи, нескладність справи, розгляд справи в спрощеному провадженні та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду, їх складність та об`ємність, витрачений час, суд першої інстанції вірно зазначив, що на користь позивача підлягає стягненню 3000 грн. понесених судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката Мірончук Н.В.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, - залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 29 травня 2026 року по справі № 521/22386/25, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький