Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/31319/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31319/23

перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

повний текст судового рішення

складено 10.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/31319/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 420/31319/23 адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області) задоволено частково, а саме:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо скасування нарахувань грошових коштів за пільгою для оплати електричної енергії в розмірі 100 кВат/год;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.01.2023 перерахунок, нарахування та виплату заборгованих грошових коштів за пільгою для оплати електричної енергії в розмірі 100 кВат/год;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Рішення набрало законної сили 20.02.2024.

13.03.2024 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

За даними автоматизованої системи виконавчого провадження відкритих виконавчих проваджень щодо виконання рішення у справі не встановлено.

07.04.2026 позивач звернувся до суду із заявою (вх. №37717/26), в якій просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відповідно до статті 382 КАС України подати звіт про виконання судового рішення від 19.01.2024 у справі № 420/31319/23. У заяві позивач, зокрема, зазначав, що при виплаті коштів за рішенням суду від необхідної до виплати суми 2437 грн 28 коп. за період з 01.01.2023 по 31.10.2024 відповідачем утримано кошти в сумі 719 грн 50 коп.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 відповідача зобов`язано подати звіт про виконання рішення суду від 19.01.2024 у справі № 420/31319/23 протягом тридцяти днів з дня отримання копії ухвали.

18.05.2026 від відповідача надійшов звіт (вх. №54508/26), в якому зазначено, що на виконання рішення суду позивачу здійснено перерахунок пільги для оплати електричної енергії в розмірі 100 кВт/год з січня 2023 року: з січня по травень 2023 року – 59,69 грн, з червня 2023 року по травень 2024 року – 109,43 грн, з червня по вересень 2024 року – 179,06 грн, з жовтня 2024 року по квітень 2025 року – 109,43 грн на місяць, а виплату перерахованих сум пільг проведено у повному обсязі на розрахунковий рахунок пільговика.

Доказів фактичної виплати до цього звіту, як зазначив суд першої інстанції, надано не було.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 звіт відповідача (вх. №54508/26 від 18.05.2026) прийнято та встановлено відповідачу новий строк щодо виконання рішення суду – протягом 30 днів з дати отримання копії цієї ухвали.

29.06.2026 від відповідача надійшов звіт (вх. №72871/26), в якому зазначено, що на виконання рішення суду в частині виплати з 01.01.2023 заборгованих грошових коштів за пільгою для оплати електричної енергії в розмірі 100 кВат/год позивачу в листопаді 2024 року нараховано та включено до виплатних документів для виплати через АТ «Ощадбанк»: на основну відомість у листопаді 2024 року за жовтень 2024 року – 652,81 грн, в тому числі на оплату послуги з постачання електричної енергії – 109,43 грн; на додаткову відомість – 1608,35 грн з урахуванням утриманих коштів, з яких нараховано з 01.01.2023 по 30.09.2024 на оплату послуги з постачання електричної енергії 2327,85 грн та утримано за аналогічний період на оплату витрат на опалення місць загального користування 719,50 грн, оскільки після перерахунку сума призначеної пільги на оплату даної послуги зменшилася у порівнянні з раніше виплаченою. Пільги з листопада 2024 року по квітень 2025 року нараховано та включено до виплатних документів у повному обсязі, в тому числі на оплату послуги з постачання електричної енергії – по 109,43 грн щомісяця. До звіту додано довідку про фактично виплачені кошти пільг ОСОБА_1 .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вх. №728712/26 від 29.06.2026) про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 420/31319/23.

Приймаючи звіт, суд першої інстанції виходив з того, що звіт відповідає вимогам частин другої, третьої статті 382-2 КАС України, а зобов`язальна частина судового рішення в частині здійснення перерахунку, нарахування та виплати заборгованості за пільгою на оплату електричної енергії виконана відповідачем у повному обсязі.

Водночас утримання коштів у сумі 719,50 грн, на думку суду першої інстанції, стосувалося виключно перерахунку пільги на оплату витрат на опалення місць загального користування та не свідчить про невиконання рішення суду в частині нарахування і виплати пільги на оплату електричної енергії. Суд також зазначив, що будь-яких заперечень від позивача станом на дату постановлення ухвали не надходило, та дійшов висновку про досягнення основної мети судового процесу – виконання рішення суду та захисту прав особи, що зверталась до суду з позовом.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 у справі № 420/31319/23 та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 719 грн 50 коп. для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 420/31319/23.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач виконав рішення суду від 19.01.2024 лише частково. За період з 01.01.2023 по 31.10.2024 позивачу за пільгою на оплату електричної енергії в розмірі 100 кВт/год підлягало виплаті 2437 грн 28 коп. (2327 грн 85 коп. + 109 грн 43 коп.), проте фактично виплачено лише 1717 грн 78 коп. (1608 грн 35 коп. + 109 грн 43 коп.), а різниця в сумі 719 грн 50 коп. утримана відповідачем.

Як зазначає апелянт, підставою такого утримання відповідач у листі від 13.01.2025 № 1051-34223/М-02/81500/25 визначив проведений ним перерахунок пільги на оплату витрат теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень за період з 01.01.2023 по 31.10.2024.

Апелянт стверджує, що дії відповідача щодо нарахування йому пільги на оплату витрат теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень із застосуванням коригуючих коефіцієнтів, встановлених додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», визнано протиправними рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/15703/25, яким відповідача зобов`язано здійснити позивачу перерахунок грошових коштів для пільги в частині витрат теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень з 01.01.2023 відповідно до абзацу 12 підпункту 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 та набрало законної сили 25.06.2026. На думку апелянта, станом на дату подання звіту (29.06.2026) відповідач знав про протиправність своїх дій, однак надав суду недостовірну інформацію щодо причин невиплати коштів, чим ввів суд в оману (частина шоста статті 44 КАС України).

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції не дослідив надані ним докази, не ознайомився з рішенням у справі № 420/15703/25 за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, не врахував приписів частини четвертої статті 78 КАС України щодо преюдиційних обставин, а також порушив вимоги статей 72, 73, 75-77, 90, 242 КАС України. Зазначає, що на дату подання ним заяви 07.04.2026 рішення у справі № 420/15703/25 ще не набрало законної сили, а тому не могло бути надане як доказ.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження, витребувано адміністративну справу та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС України.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню судового рішення та відновленню порушених прав особи-позивача. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Відповідно до статті 381-1 КАС України, яка набрала чинності з 19.12.2024 згідно з Законом № 4094, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 - 382-3 і 383 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 382-2 КАС України звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання, а також перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту (частина перша статті 382-3 КАС України). Згідно з частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Отже, предметом перевірки під час розгляду звіту є виконання суб`єктом владних повноважень саме того обов`язку, який покладено на нього судовим рішенням, у визначеному цим рішенням обсязі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення. Отже, забезпечення виконання судового рішення не може породжувати нові спори та бути предметом їх розгляду.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2026 у справі № 120/7326/26 (пункти 40, 41) зазначив, що вирішальним для розмежування нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є встановлення того, чи виникли внаслідок дій суб`єкта владних повноважень нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. Визначальним при цьому є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення.

Як зазначено вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 420/31319/23 відповідача зобов`язано здійснити з 01.01.2023 перерахунок, нарахування та виплату заборгованих грошових коштів за пільгою для оплати електричної енергії в розмірі 100 кВат/год. Будь-яких інших обов`язків, зокрема щодо пільг на оплату інших житлово-комунальних послуг, цим рішенням на відповідача не покладено.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду відповідач здійснив перерахунок пільги для оплати електричної енергії з 01.01.2023 (з січня по травень 2023 року – 59,69 грн, з червня 2023 року по травень 2024 року – 109,43 грн, з червня по вересень 2024 року – 179,06 грн, з жовтня 2024 року – 109,43 грн на місяць) та нарахував позивачу за період з 01.01.2023 по 30.09.2024 – 2327,85 грн, а за жовтень 2024 року – 109,43 грн, тобто загалом 2437,28 грн. Пільгу на оплату електричної енергії за період з листопада 2024 року по квітень 2025 року (по 109,43 грн щомісяця) нараховано та включено до виплатних документів у повному обсязі.

На відміну від першого звіту, до звіту від 29.06.2026 відповідачем долучено довідку про фактично виплачені кошти пільг позивачу. При цьому сам апелянт не заперечує ані правильності розрахунку належної йому за рішенням суду пільги на оплату електричної енергії (2437,28 грн), ані фактичного отримання ним коштів у сумі 1717,78 грн (1608,35 грн + 109,43 грн). Різниця між цими сумами становить 719,50 грн і зумовлена виключно утриманням, здійсненим відповідачем з додаткової відомості.

Отже, обов`язок з перерахунку та нарахування пільги на оплату електричної енергії відповідачем виконано у визначеному рішенням суду обсязі, а виплата нарахованої суми у меншому розмірі (1608,35 грн замість 2327,85 грн) зумовлена не продовженням виплати пільги у попередньому розмірі чи ухиленням від виплати без будь-якої правової підстави, а утриманням, яке відповідач обґрунтував самостійною підставою – зменшенням після перерахунку розміру іншої пільги, на оплату витрат на опалення місць загального користування, у порівнянні з раніше виплаченою за той самий період.

Застосовуючи наведений Верховним Судом у справі № 120/7326/26 критерій, колегія суддів зазначає, що таке утримання не є способом реалізації обов`язку, встановленого рішенням суду від 19.01.2024. Його підставою є правовідносини щодо іншої пільги – на оплату витрат на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, розмір якої відповідач перерахував за період з 01.01.2023 по 31.10.2024. Ці правовідносини не були предметом розгляду у справі № 420/31319/23 та не охоплені рішенням суду від 19.01.2024 ні за предметом, ні за підставами. Перевірка правомірності утримання 719,50 грн неминуче потребувала б оцінки правомірності перерахунку пільги на оплату витрат на опалення місць загального користування та наявності переплати за нею, тобто вирішення нового публічно-правового спору, що в порядку статей 382-382-3 КАС України не допускається.

Наведене підтверджується і доводами самого апелянта про те, що правомірність дій відповідача щодо нарахування пільги на оплату витрат теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень була предметом окремого адміністративного спору у справі № 420/15703/25, у якій, за твердженням апелянта, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026, що набрало законної сили 25.06.2026, такі дії визнано протиправними та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок цієї пільги з 01.01.2023.

Отже, захист прав позивача щодо наслідків перерахунку пільги на оплату витрат на опалення місць загального користування, у тому числі щодо утриманих у зв`язку з ним коштів, може бути забезпечений шляхом виконання судового рішення у справі № 420/15703/25, у тому числі із застосуванням судового контролю в цій справі, а у разі виникнення спору, не охопленого цим рішенням, – в окремому судовому провадженні. Вирішення ж цього питання в межах судового контролю за виконанням рішення у справі № 420/31319/23 означало б розгляд нового спору, який не був предметом цієї справи, та створювало б ризик повторного вирішення питання щодо одних і тих самих коштів у двох різних справах.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував рішення у справі № 420/15703/25 та обставини, встановлені ним (частина четверта статті 78 КАС України), колегія суддів відхиляє. Суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача щодо утримання коштів у сумі 719,50 грн, встановивши, що таке утримання стосувалося перерахунку пільги на оплату витрат на опалення місць загального користування. Обставини, встановлені рішенням у справі № 420/15703/25, стосуються протиправності перерахунку іншої пільги та не свідчать про невиконання відповідачем обов`язку, покладеного на нього рішенням суду від 19.01.2024 у цій справі, а тому не впливають на правильність висновку суду першої інстанції щодо прийняття звіту.

Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянта про введення відповідачем суду в оману. У звіті від 29.06.2026 відповідач навів суми нарахованої пільги, суму утриманих коштів та підставу такого утримання, тобто не приховував від суду обставин, на які посилається апелянт. Оцінка ж правомірності самого утримання, як зазначено вище, виходить за межі судового контролю за виконанням рішення у цій справі.

Щодо вимоги апеляційної скарги про ухвалення нового рішення, яким зобов`язати відповідача виплатити позивачу 719 грн 50 коп., колегія суддів зазначає, що вирішення питань судового контролю за виконанням судового рішення відповідно до статей 381-1, 382-382-3 КАС України віднесено до компетенції суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення, а за наслідками розгляду звіту суд постановляє ухвалу про його прийняття або відмову у прийнятті. Покладення ж на відповідача обов`язку здійснити виплату, яка не охоплюється рішенням суду, шляхом ухвалення ухвали в порядку судового контролю суперечило б наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/23317/13-а.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року відповідає вищенаведеним критеріям.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, приймаючи звіт відповідача про виконання рішення суду від 19.01.2024, дійшов правильних висновків, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 382-382-3 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/31319/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко