Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №153/456/26 — Ямпільський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2026 р. Справа153/456/26

Провадження2/153/229/26-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Поліш Н.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, власником майна,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Ямпільського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, власником майна. Просить суд усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування належною їй часткою нежитлової будівлі їдальні, а саме: приміщеннями коридору 1, коридору IV, підвалу №II та підвалу №III нежитлової будівлі їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 приміщеннями коридору 1 та коридору IV нежитлової будівлі їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу за власний рахунок самочинно встановлених перегородок/перестінків/ перекриттів у коридорі 1 та коридорі IV, які обмежують доступ позивача до вказаних приміщень спільного користування. Зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 підвальним приміщенням №III нежитлової будівлі їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення / демонтажу за власний рахунок самочинно збудованої будівлі, розташованої над підвальним приміщенням № III, із приведенням відповідної частини будівлі до стану, що не перешкоджає користуванню позивачем підвальним приміщенням №III. Зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 підвальним приміщенням №II нежитлової будівлі їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом забезпечення безперешкодного проходу до підвального приміщення № II через підвальне приміщення №I, яким володіє ОСОБА_4 , оскільки інший доступ до підвального приміщення №II відсутній та зобов`язати ОСОБА_4 надати ОСОБА_1 комплект ключів від дверей, замків або інших запірних пристроїв, через які здійснюється доступ до підвального приміщення №II через підвальне приміщення №I, а також, у разі наявності у ОСОБА_4 ключів від підвального приміщення №ІII, надати ОСОБА_1 комплект ключів від підвального приміщення № III. Заборонити ОСОБА_4 чинити ОСОБА_1 перешкоди у доступі до підвального приміщення №II через підвальне приміщення №I, зокрема шляхом замикання проходу, встановлення нових замків, дверей, запірних пристроїв або інших фізичних перешкод без надання ОСОБА_1 відповідного комплекту ключів чи іншого способу доступу. Заборонити ОСОБА_3 чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні коридором 1, коридором IV та підвальним приміщенням № III нежитлової будівлі їдальні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі шляхом повторного встановлення перегородок, перестінків, перекриттів, запірних пристроїв або інших конструкцій, які обмежують доступ позивача до зазначених приміщень. Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог або в іншому розмірі, визначеному судом. Позовні вимоги мотивовано наступним: ОСОБА_1 є власником 41/50 частки їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідченого 28 грудня 2010 року приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області Катуком М.В.

ОСОБА_3 є власником 9/50 часток їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року, посвідченого 23 лютого 2017 року державним нотаріусом Ямпільської державної нотаріальної контори Вінницької області Бешинською Г.А.

Поетажні плани, внутрішні обміри та розрахунки площ приміщень нежитлової будівлі їдальні відображені у технічних паспортах на частини їдальні в будинку АДРЕСА_1 , розроблених Комунальним підприємством «Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації».

Протягом 8 років відповідач ОСОБА_3 у коридорах І та V самовільно, без дозволу органів, що здійснюють контроль за дотриманням норм і правил по будівництву та архітектурі, а також без дозволу позивача як співвласника 1/2 частки цього майна збудувала перекриття, відмежувався частину коридору І та коридору V, які знаходиться в спільному користуванні сторін, фактично обмеживши доступ до них позивачу. Крім того, ОСОБА_3 самовільно збудувала приміщення над входом у підвальне приміщення. Жодних дозвільних документів ОСОБА_3 не отримувала, жодних дозволі від співвласників теж. Вказані обставини підтверджуються відповідними фото та відеозаписами, які надаються суду.

Внаслідок самовільних будівництв ОСОБА_3 фактично отримала у власне користування території приміщення коридору І та коридору V, які мали знаходитись у спільному користуванні, залишивши ОСОБА_1 лише меншу частину, а також збудувала приміщення на підвальному приміщенні, належному ОСОБА_1 , провела там комунікації, у зв`язку з чим, підвал періодично затоплюється і пошкоджується.

З урахуванням вищевикладеного, позивач ОСОБА_5 вимушена звернутися до суду з позовом про захист свого порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування майном як власником майна (негаторний позов).

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гриньков Є.В. діючи на підставі ордеру серії АВ №1266045 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала та вказала, що жодних перешкод ОСОБА_1 вона не чинить, прибудов вона не здійснювала та заперечувала щодо обставин викладених у позовній заяві. Надала суду відзив наступного змісту: Позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими. Вказала, що Позивачка не надала жодного допустимого та належного, достатнього доказу про ніби-то самочинного будівництва, чинення нею перешкод в користуванні майном позивачки та наявності у неї ключів від підвалу, власником якого вона не являється. До позовної заяви було додано фото та відео, які фіксують факт наявності тих чи інших конструкцій, і жодним чином не підтверджують особу, яка їх будувала, дату будівництва, відповідність будівельним нормам та наявність чи відсутність дозвільних документів.

Щодо ніби-то надбудови над підвальним приміщенням, насправді це є сходова клітина, яка була побудована разом з будинком в 1970 році. Даний факт підтверджується записами, які містяться в Комунальному підприємстві„Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації", запит до якого було направлено моїм адвокатом, однак відповіді поки що не отримано. Твердження позивачки, що з даних сходів вода затікає до підвалу не відповідає дійсності, оскільки облаштування даної сходової клітини усунуло затікання дощової води до підвалу. Позивачка тривалий час не цікавилась своїм майном, не проводила навіть нагальні, підтримуючі ремонтні роботи, які б попереджували руйнування будинку як цілісної конструкції. Їй самостійно доводиться підтримувати їх спільне з позивачкою майно в належному стані. Жодних доказів вчинення нею перешкод позивачка не надає. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала, заперечувала щодо задоволення позову та вказала, що жодних перешкод ОСОБА_1 вона не чинить.

Процесуальні дії у справі: відкриття загального позовного провадження та призначення підготовчого судового засідання, призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції, закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду, відмова відповідачу у задоволенні відводу судді, про що постановлено ухвали окремими процесуальними документами.

Судом встановлено такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин:

Із досліджених судом письмових доказів, що є у справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником 41/50 частки їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 . На земельній ділянці знаходиться цегляне приміщення їдальня зазначена в плані літерою А, підвал кам`яний – літерою А1, загальна площа становить 627 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідченого 28 грудня 2010 року приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області Катуком М.В., зареєстрованого в реєстрі за №4212. Право власності на об`єкт зареєстровано за ОСОБА_1 24 січня 2011 року в КП «Ямпільське районне, бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 32495158 (а.с.7-8).

З копії технічного паспорта на 9/50 частини їдальні від 24 січня 2017 року встановлено, що замовником технічної інвентаризації виступала ОСОБА_1 експлікація внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень нежитлової будівлі їдальні по АДРЕСА_1 призначення приміщень : коридор загальна площа приміщення 1,8 кв.м., сх..площ. загальна площа приміщення 3,9 кв.м., коридор загальна площа приміщення 14,5 кв.м. та їдальня 92.3 кв.м , загальна площа 112.5 кв.м. Назва будівель та споруд: їдальня, 1970 рік будівництва, площею 839,6 кв.м., підвал -1970 рік будівництва 156,6 кв.м. та сходова площадка 27,4 кв.м. (а.с. 9 -12).

З копії договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року, який був посвідчений державним нотаріусом Ямпільської державної нотаріальної контори Вінницької області Бешинською Г.А., зареєстрований в реєстрі за №203 встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_3 набула у власність 9/50 часток їдальні, а саме кімнату № НОМЕР_1 площею 92,3 кв.м, 1/2 частину коридору ІV площею 1,8 кв.м., 1/2 частку сходової площадки V площею 3,9 кв.м, 1/2 частку коридору-1 площею 14,5 кв.м, всього загальною площею 112,5 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

З копії договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2007 року встановлено, що між ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №2099. Відповідно до даного договору ОСОБА_4 , набула у власність квартиру під номером АДРЕСА_2 , яка складається із 3-х житлових кімнат, коридорів, кухні, санвузла, кладової, підвалу І. Житлова площа становить 47,4 кв.м., загальна 87,6 кв.м.(в.ч.12) (а.с.71-73)

З копії інвентаризаційної справи на домоволодіння по АДРЕСА_3 де власником зазначена ОСОБА_4 , квартира складається із 3-х житлових кімнат, коридорів, кухні, санвузла, кладової, підвалу І. Житлова площа становить 47,4 кв.м., загальна 87,6 кв.м. (а.с.16-18).

З долучених до матеріалів справи фотознімків і відеозаписів убачається, що на них зафіксовано загальний зовнішній вигляд будівлі їдальні з боку вулиці, а також окремі перегородки та конструктивні елементи всередині приміщення. Водночас зміст зазначених відеозаписів не дає змоги достовірно встановити, у якій саме частині будівлі здійснювалася зйомка, де розташовані зафіксовані конструкції та чи належать вони до коридорів 1 та IV.

З повідомлення КП «Ямпільське РБТІ» від 03.04.2026 року № 160 встановлено, що 09 грудня 1998 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 згідно свідоцтва про право власності на житло, видане комісією по приватизації державного житлового фонду Ямпільської міської ради 20.11.1998 року. Загальна площа квартири 86,7 кв.м. житлова 45,8 кв..В технічному паспорті на квартиру (виготовлено комісією по приватизації державного житлового фонду Ямпільської міської ради) зазначено що за квартирою рахується частина підвалу. 21.09.2007р. приватним нотаріусом Катрук М.В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 власником якої є ОСОБА_4 . Загальна площа квартири 87,6 кв.м. житлова 47,4 кв.м.(Зміна площі сталася за рахунок перепланування квартири без втручання в несучі конструкції). Площа підвалу І, зазначеного в договорі, в загальну площу квартири не включено. 13.08.2009 р. приватним нотаріусом Катрук М.В. посвідчено договір купівлі-продажу їдальні в АДРЕСА_1 ). Продавець СВАТ ім.Суворова в особі арбітражного керуючого Лещенко А.М. покупець - ОСОБА_7 .. Загальна площа - 664,5 кв.м. з урахуванням всіх трьох підвалів (загальна площа - 96,4 кв.м.). 28.12.2010р. приватним нотаріусом Катрук М.В. посвідчено договір купівлі-продажу їдальні в АДРЕСА_1 власником якого стала ОСОБА_1 Загальна площа - 627,0 кв.м.

У Витягу з реєстру за №28513031, виданий КП «Ямпільським РБТІ» 27.12.2010р. для оформлення даного договору, зазначена площа 664,5 кв.м.

23.02.2017 року Держнотконторою посвідчений договір купівлі- продажу 9/50 частини їдальні власником якої стала ОСОБА_3 .

Станом на 31.12.2012 року право власності на дану будівлю зареєстровано КП «Ямпільським РБТІ» на: Квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_4 (за квартирою рахується підвал І), їдальню в цілому за ОСОБА_1 ( в тому числі підвали ІІ-ІІІ) (а.с.62-63).

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, фотографії та відеозаписи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність і достатність у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2 статті 386 ЦК України).

Відповідно до статей 76–81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

При цьому згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному й об`єктивному дослідженні. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником 41/50 частки нежитлової будівлі їдальні, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року.

ОСОБА_3 є власником 9/50 часток зазначеної будівлі на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року, за яким їй передано, зокрема, по 1/2 частині коридору IV та коридору 1.

Крім того, згідно з договором купівлі-продажу від 21 вересня 2007 року ОСОБА_4 набула у власність квартиру АДРЕСА_4 , до складу якої входить підвальне приміщення № I.

Отже, наявними правовстановлюючими документами підтверджується належність сторонам відповідних об`єктів нерухомого майна та часток у них. Водночас саме по собі підтвердження права власності позивача не є безумовною підставою для задоволення заявлених вимог, оскільки суд має встановити конкретні дії відповідачів, якими порушено це право, характер відповідних перешкод та належний спосіб їх усунення.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі №591/5429/18 наголосив, що особа, яка вимагає знесення самочинного будівництва, повинна довести не лише факт такого будівництва, а й порушення ним своїх прав. Питання про знесення має вирішуватися після встановлення відповідних обставин і дослідження доказів, а не на підставі загальних припущень про самочинність споруди.

Аналогічний підхід відображено в постанові Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі №444/948/21, у якій суд звернув увагу на необхідність установлення обставин, що підтверджують порушення прав позивача, наявність передбачених статтею 376 ЦК України підстав для знесення самочинного будівництва та можливість усунення порушень іншим способом.

Зазначені висновки підлягають урахуванню відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні коридорами І та IV:

Обґрунтовуючи зазначені вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_3 самовільно встановила перегородки, перестінки та перекриття, внаслідок чого обмежила доступ до коридорів, які мають перебувати у спільному користуванні співвласників будівлі.

На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, позивачем надано фотографії та відеозаписи нежитлової будівлі їдальні.

Дослідивши зазначені докази, суд установив, що на відеозаписах та фотознімках дійсно відображено певні перегородки та конструкції всередині приміщення. Разом із тим зміст відеозаписів не дає можливості достовірно встановити, у якій саме частині будівлі здійснювалася зйомка, де розташовані зафіксовані конструкції та чи відповідає це місце коридорам 1 та IV, зазначеним у позовних вимогах і технічній документації.

Надані фотографії відображають загальний зовнішній вигляд будівлі їдальні з боку вулиці та не містять відомостей, які дозволяли б установити розташування спірних перегородок усередині будівлі або їхній вплив на можливість доступу позивача до конкретних приміщень.

Таким чином, хоча на відеозаписах та фотознімках і зафіксовано певні конструкції, ці докази не дають змоги встановити, що вони розташовані саме в коридорах 1 та IV, перешкоджають доступу позивача до зазначених приміщень або обмежують здійснення нею права користування належним їй майном.

Сам по собі факт наявності перегородок усередині будівлі не є достатньою підставою для висновку про порушення прав позивача, оскільки для задоволення негаторного позову необхідно встановити не лише наявність певних конструкцій, а й факт створення ними конкретних перешкод у користуванні майном.

Верховний Суд у постанові від 6 березня 2024 року у справі №757/5846/23-ц розглядав спір щодо перегородки з металевими дверима в коридорі загального користування. Правове значення цієї практики полягає в тому, що встановлення перегородки може порушувати права інших співвласників, однак суд має з`ясувати фактичні обставини розташування конструкції та її впливу на можливість користування спільним майном.

Отже, вирішальним є не сам факт наявності перегородки, а доведеність того, що вона створює неправомірні перешкоди в реалізації прав позивача.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

За таких обставин надані позивачем фотографії та відеозаписи не можуть бути визнані достатніми доказами на підтвердження того, що ОСОБА_3 встановила перегородки саме у спірних коридорах та внаслідок цього створила неправомірні перешкоди в реалізації прав позивача. Тому, суд приходить до висновку про недоведеність цієї частини позовних вимог.

Щодо вимоги про знесення будівлі, розташованої над підвальним приміщенням №III :

Позивач просить зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні підвальним приміщенням №III шляхом знесення або демонтажу за її рахунок самочинно збудованої будівлі, розташованої над цим підвалом. Як на підставу позову позивач посилається на те, що відповідачка без відповідних дозволів збудувала приміщення над входом до підвалу, провела комунікації, унаслідок чого підвальне приміщення періодично затоплюється та пошкоджується.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є, зокрема, нерухоме майно, збудоване без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, або без належно затвердженого проєкту, чи з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Звертаючись до суду з вимогою про знесення будівлі, позивачка повинна довести не лише наявність відповідного об`єкта, а й обставини, які свідчать про його самочинне будівництво, порушення ним її прав та наявність підстав для застосування такого способу захисту.

Суд враховує, що для задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва необхідно встановити передбачені статтею 376 ЦК України юридичні факти, а також довести порушення прав позивача відповідним будівництвом. Саме по собі твердження про відсутність дозвільних документів не замінює доказування зазначених обставин.

У постанові від 22 травня 2024 року у справі № 591/5429/18 Верховний Суд зазначив, що знесення самочинного будівництва не може застосовуватися без належного з`ясування обставин порушення прав позивачів, можливості перебудови об`єкта та інших істотних обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2025 року у справі №583/1639/21 наголосив, що для задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва необхідно довести не лише факт такого будівництва, а й порушення ним прав позивача.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно зі статтею 89 цього Кодексу суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як убачається з дослідженого судом відеозапису, на ньому зафіксовано прибудову до будівлі. Водночас цей доказ не дає можливості достовірно встановити час її спорудження, особу, яка здійснила будівництво, точне розташування прибудови щодо підвального приміщення № III, а також те, чи створює вона перешкоди в користуванні зазначеним приміщенням. Надані фотознімки відображають лише загальний вигляд будівлі з вулиці та не дають змоги встановити наведені обставини. Інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували самочинність будівництва, причетність відповідачки до його здійснення, порушення прав позивачки саме внаслідок існування цієї прибудови та необхідність її знесення як способу усунення такого порушення, суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено сукупності обставин, необхідних для задоволення вимоги про знесення прибудови над підвальним приміщенням №III. Сам по собі факт наявності прибудови, за відсутності доказів її самочинного спорудження та порушення нею прав позивача, не є достатньою підставою для застосування такого способу захисту, як знесення. Отже, у задоволенні позовної вимоги про знесення прибудови над підвальним приміщенням № III слід відмовити у зв`язку з її недоведеністю.

Щодо вимог про забезпечення доступу до підвального приміщення №II через підвал № I:

Судом установлено, що позивачу на праві власності належить підвальне приміщення №ІІ та №ІII, тоді як ОСОБА_4 є власницею квартири АДРЕСА_4 , до складу якої входить підвальне приміщення № I.

Згідно з дослідженим судом технічним планом, доступ до підвального приміщення № II передбачений через підвальне приміщення № I, тоді як до підвального приміщення № III облаштовано окремий вхід.

Як убачається зі змісту позовних вимог, позивачка просить зобов`язати ОСОБА_4 забезпечити їй доступ до підвального приміщення №II через підвальне приміщення №I, передати ключі від відповідних дверей та замків, а також передати ключі від підвального приміщення №III за умови їх наявності у відповідачки.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на поновлення порушеного права власника та передбачає встановлення факту перешкод у користуванні майном і того, що такі перешкоди створюються відповідачем.

Водночас статтями 401, 402 ЦК України передбачено можливість установлення сервітуту щодо іншого нерухомого майна для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, зокрема на підставі рішення суду.

Вирішуючи ці вимоги, суд виходить із того, що саме по собі встановлення права власності позивачки на частину будівлі не є безумовною підставою для покладення на іншого власника обов`язку надати ключі від належного йому приміщення. Для цього необхідно встановити, що доступ до майна позивачки об`єктивно залежить від використання приміщення, яке перебуває у володінні відповідачки, що іншого належного способу доступу немає або він істотно ускладнений, а також що відповідачка без належних правових підстав перешкоджає реалізації позивачкою її прав.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 918/938/23, згідно з якими негаторний позов спрямований на усунення перешкод, що порушують право власника, а його задоволення передбачає встановлення факту такого порушення.

Право власності позивачки на підвальне приміщення №I та передбачений технічним планом доступ через підвальне приміщення №I свідчать про необхідність забезпечення можливості користування належним їй майном. Разом із тим сама необхідність проходу через приміщення, що належить іншій особі, не свідчить про те, що така особа чинить перешкоди власникові суміжного приміщення або має намір учиняти їх надалі.

З огляду на положення статей 12, 81 ЦПК України позивачка повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Однак під час розгляду справи судом не встановлено, що ОСОБА_4 замикала прохід до підвального приміщення №II, встановлювала замки чи інші запірні пристрої, відмовлялася надати ключі або вчиняла інші дії, які фактично унеможливлювали доступ позивачки до належного їй майна.

Суд ураховує, що заборона вчиняти певні дії може бути належним способом захисту, якщо вона спрямована на запобігання конкретному порушенню права. Водночас така заборона не може ґрунтуватися виключно на припущенні про можливу недобросовісну поведінку відповідачки.

Крім того, оскільки доступ до підвального приміщення №ІI передбачений через підвальне приміщення №I, питання про правові підстави такого проходу необхідно розглядати з урахуванням статей 401, 402 ЦК України щодо встановлення сервітуту, якщо потреби власника не можуть бути задоволені іншим способом. Водночас вимога про заборону чинити перешкоди не звільняє позивачку від обов`язку довести саме порушення її права або реальну загрозу його порушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога про заборону ОСОБА_4 чинити перешкоди в доступі до підвального приміщення №II задоволенню не підлягає, оскільки факт створення перешкод та реальність загрози їх виникнення в майбутньому належними й допустимими доказами не підтверджені.

Щодо вимоги про заборону ОСОБА_3 чинити перешкоди в користуванні коридорами 1, IV та підвальним приміщенням №III в майбутньому:

Позивачка також просить заборонити ОСОБА_3 чинити їй перешкоди в користуванні коридором 1, коридором IV та підвальним приміщенням №III нежитлової будівлі їдальні за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема шляхом повторного встановлення перегородок, перестінків, перекриттів, запірних пристроїв або інших конструкцій, які обмежують доступ до зазначених приміщень.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном. Зміст цього способу захисту передбачає необхідність установлення факту порушення права власника або наявності реальної загрози такого порушення з боку конкретної особи.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому суд не вправі покладати на відповідачку обов`язок утримуватися від певних дій лише з огляду на припущення про можливість їх учинення.

Оскільки під час розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_3 створювала позивачу перешкоди в користуванні коридорами 1, IV та підвальним приміщенням №III, ОСОБА_4 не створювала перешкоди позивачу у користуванні підвальним приміщенням №ІІ, суд приходить до висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення вимоги про заборону чинити перешкоди в майбутньому. Таким чином, у задоволенні зазначених вимог позивача до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд відмовляє повністю, понесені нею судові витрати не підлягають стягненню з відповідачів та залишаються за позивачем. Інших судових витрат, які підлягали б розподілу між сторонами, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, власником майна, – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий М.М. Дзерин