Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №930/1505/26 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/1505/26

№2/930/1253/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача — Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Усенко М.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року в розмірі 16 925 грн, а також судових витрат, а саме: судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 23 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 1484066, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, комісії та інших платежів, передбачених договором.

За твердженням позивача, первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти на зазначений ним картковий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням. Водночас відповідач, усупереч умовам кредитного договору та встановленому графіку платежів, належним чином своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів і комісії не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Представник позивача вказав, що кредитний договір було укладено в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора. Для отримання кредиту відповідач зареєструвався на вебсайті кредитодавця, створив особистий кабінет, зазначив банківську картку для зарахування кредитних коштів та подав заявку на отримання кредиту. Після прийняття рішення про надання кредиту відповідачу було надіслано проєкт договору, умови якого він прийняв шляхом використання одноразового ідентифікатора. На підтвердження укладення договору в електронній формі позивач посилається на копію кредитного договору та довідку про ідентифікацію відповідача.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 3.2.6 кредитного договору кредитодавець мав право відступити належні йому права вимоги за договором третім особам без згоди позичальника.

29 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ, на підставі якого, за твердженням позивача, до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року. На підтвердження набуття права вимоги позивач надав копію договору відступлення прав вимоги та витяг із реєстру боржників у частині, що стосується відповідача.

Як зазначає позивач, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 16 925 грн, з яких: 5 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту, 10 925 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 000 грн — заборгованість за комісією за видачу кредиту. Заборгованість за штрафами та пенею, за розрахунком позивача, відсутня. Розмір заборгованості підтверджується випискою з особового рахунку.

Також представник позивача вказав, що з метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 20308765/5492 від 1 квітня 2026 року.

З огляду на викладене, посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором та перехід до позивача права вимоги за вказаним договором, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року в розмірі 16 925 грн, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Ухвалою від 19.06.2026 судом відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ "ПриватБанк".

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Водночас його представник — адвокат Ковальчук Є.М. — подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що відповідач позовних вимог не визнає в повному обсязі, заперечує факт укладення спірного кредитного договору та стверджує, що кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» не отримував. Представник відповідача також подав заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

У письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подавався, однак саме по собі неподання відзиву не свідчить про визнання відповідачем позовних вимог чи обставин, на які посилається позивач. Подані пояснення, за твердженням представника відповідача, спрямовані на надання оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, та перевірку їх достатності для підтвердження заявлених позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказав, що позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року в загальному розмірі 16 925,00 грн, з яких 5 000,00 грн — заборгованість за основною сумою кредиту, 10 925,00 грн — заборгованість за процентами та 1 000,00 грн — заборгованість за комісією, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

На думку представника відповідача, для підтвердження обов`язку повернути кредитні кошти позивач повинен довести не лише факт укладення електронного договору, а й фактичне надання первісним кредитором відповідачу кредиту в заявленому розмірі.

Представник відповідача звернув увагу на те, що на підтвердження перерахування кредитних коштів позивач посилається на платіжне доручення № 15667982 від 23 лютого 2020 року, у якому платником зазначено ТОВ «Мілоан», суму платежу — 5 000,00 грн, отримувачем — ОСОБА_1 , а як платіжний засіб отримувача вказано картку з маскованим номером НОМЕР_1 . При цьому в документі як банк платника зазначено ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС», а як банк отримувача — MASTERCARD.

За доводами представника відповідача, зазначений документ сам по собі не підтверджує фактичного завершення платіжної операції та зарахування коштів на платіжний засіб відповідача, оскільки не містить відомостей про статус виконання операції, дати й часу її завершення, унікального ідентифікатора транзакції, коду авторизації чи інших даних, які б давали змогу встановити факт фактичного переказу коштів. Також у матеріалах справи, за твердженням представника відповідача, відсутні банківська виписка, довідка платіжної установи або інший первинний документ, який би незалежно від первісного кредитора підтверджував зарахування відповідачу 5 000,00 грн.

Окремо представник відповідача зазначив, що в межах розгляду справи судом було задоволено клопотання позивача про витребування в АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо надходження коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Згідно з відповіддю банку, на яку посилається представник відповідача, зазначена платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 банком не емітувалася та за ним не обслуговується.

На переконання представника відповідача, наведені обставини ставлять під сумнів твердження позивача про перерахування кредитних коштів саме відповідачу. При цьому доказів того, що відповідач зазначив відповідний номер картки, пройшов її верифікацію та погодив отримання кредитних коштів на цей платіжний засіб, у матеріалах справи, за доводами представника, немає.

Крім того, представник відповідача вказав, що кредитний договір та довідка про використання одноразового ідентифікатора можуть підтверджувати оформлення електронного документа і спосіб його підписання, однак самі по собі не засвідчують фактичного руху коштів. Відомості про нарахування та погашення заборгованості й виписку з особового рахунку, сформовану позивачем, представник відповідача вважає внутрішніми обліковими документами кредиторів, які не замінюють первинних документів про зарахування коштів на рахунок або платіжну картку відповідача.

Також представник відповідача зазначив, що договір відступлення права вимоги № 58-МЛ від 29 грудня 2020 року та витяг із реєстру боржників підтверджують, за твердженням позивача, перехід права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», однак самі по собі не доводять факту первісного надання кредиту відповідачу.

З огляду на викладене представник відповідача вважає, що позивач не надав належних і достатніх доказів фактичного отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн, а відтак не довів підстав для стягнення основної суми кредиту, процентів і комісії.

Заперечуючи проти вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідача зазначив, що позивач просить стягнути 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу, посилаючись на договір № 0107 від 1 липня 2025 року та акт наданих послуг № Д/26395 від 14 квітня 2026 року. За доводами представника відповідача, заявлений розмір витрат є неспівмірним із ціною позову та складністю справи, яка стосується стягнення заборгованості за споживчим кредитом і розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, представник відповідача звернув увагу на невідповідність дат у документах щодо надання правничої допомоги, зазначивши, що в акті від 14 квітня 2026 року відображено послугу з подання заяви до суду, тоді як, за даними електронної судової системи, позовну заяву та додатки до неї було сформовано й підписано 18 червня 2026 року. На думку представника відповідача, ця обставина потребує врахування під час оцінки обґрунтованості та фактичного обсягу заявлених витрат.

Посилаючись на наведені обставини, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року в повному обсязі, судові витрати позивача покласти на позивача, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн з урахуванням доказів, які будуть подані у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подавши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши доводи позовної заяви та письмових пояснень представника відповідача, дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими й електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а згідно зі статтею 80 цього Кодексу достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

За правилами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом, 23 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було оформлено договір про споживчий кредит № 1484066, за умовами якого передбачалося надання позичальнику кредиту в розмірі 5 000 грн зі сплатою процентів та інших платежів, передбачених договором.

Згідно з умовами договору строк кредитування становив 28 днів, а кінцевою датою повернення кредиту визначено 22 березня 2020 року.

На підтвердження укладення договору позивач надав копію кредитного договору, анкету-заяву на кредит та довідку про ідентифікацію відповідача із зазначенням використання одноразового ідентифікатора.

Вирішуючи питання щодо укладення кредитного договору в електронній формі, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту), а підписання електронного правочину може здійснюватися, зокрема, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, укладення договору в електронній формі саме по собі не суперечить вимогам законодавства, а використання одноразового ідентифікатора може бути належним способом його підписання.

Разом із тим суд зауважує, що факт оформлення електронного документа та факт виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредиту є різними обставинами, кожна з яких підлягає окремому доказуванню.

Змістом кредитного договору, зокрема його пункту 7.1, передбачено, що права та обов`язки сторін, обумовлені договором, виникають з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника.

Отже, для вирішення цього спору істотне значення має встановлення не лише факту оформлення кредитного договору, а й факту фактичного перерахування відповідачу кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

За змістом наведених норм обов`язок позичальника повернути кредитні кошти передбачає доведеність факту їх надання кредитодавцем у порядку та на умовах, визначених договором.

На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» свого зобов`язання позивач посилається на платіжне доручення № 15667982 від 23 лютого 2020 року, відповідно до якого платником зазначено ТОВ «Мілоан», отримувачем - ОСОБА_1 , а сумою платежу — 5 000 грн. Як платіжний засіб отримувача в документі вказано картку з маскованим номером НОМЕР_1 .

Водночас зі змісту зазначеного документа вбачається, що він містить відомості про платника, отримувача, суму та призначення платежу, проте не містить достатніх даних, які б самі по собі давали змогу встановити фактичне завершення платіжної операції та зарахування коштів на платіжний засіб, що належить відповідачу.

Зокрема, у платіжному дорученні відсутні відомості про статус виконання операції, які дозволяли б установити, що платіж був фактично здійснений, а зазначені кошти надійшли до розпорядження відповідача.

При цьому суд враховує, що відповідач заперечує отримання кредитних коштів, а його представник звернув увагу на необхідність перевірки відомостей про платіжний засіб, зазначений у платіжному дорученні.

З метою перевірки обставин фактичного перерахування кредитних коштів ухвалою суду від 19 червня 2026 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів в АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 6 липня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260706/88221 на запит суду від 19 червня 2026 року № 930/1505/26 банк повідомив про неможливість надати запитувану інформацію, оскільки за наданими судом відомостями не вдалося ідентифікувати зазначену особу. У зв`язку із цим банк запропонував перевірити правильність наданих даних та, за можливості, надати серію, номер паспорта або ідентифікаційний номер.

У подальшій відповіді від 28 липня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260727/79682 на той самий запит АТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , картку № НОМЕР_1 не емітовано, а зазначена картка в банку за відповідачем не обслуговується.

Також банк зазначив, що надати відомості щодо особи, на ім`я якої було емітовано цю картку, неможливо через недостатність інформації для її пошуку, та запропонував надати повний номер рахунку.

Таким чином, отримана судом відповідь банку не підтверджує належність зазначеної в платіжному дорученні картки відповідачу. При цьому суд враховує, що наведена відповідь сама по собі не свідчить про неможливість перерахування коштів через іншу платіжну установу, однак потребує перевірки достовірності тверджень позивача про зарахування кредиту саме відповідачу.

Позивачем не надано доказів, які б усували зазначені сумніви, зокрема підтвердження фактичного виконання платіжної операції, відомостей про її завершення або документа надавача платіжних послуг, який засвідчував би зарахування 5 000 грн на рахунок чи платіжний засіб, що належить відповідачу.

Наявне у справі платіжне доручення містить відомості про платіж, його суму та реквізити отримувача, однак за встановлених обставин не є достатнім доказом фактичного надходження коштів у розпорядження ОСОБА_1 . Саме зазначення його як отримувача платежу не підтверджує беззаперечно завершення переказу на належний йому платіжний засіб.

Надана позивачем виписка з особового рахунку також не усуває зазначених сумнівів, оскільки відображає облік заборгованості кредитором, але не містить незалежного підтвердження зарахування кредитних коштів відповідачу.

Надана позивачем довідка АТ «Креді Агріколь Банк» від 5 квітня 2026 року підтверджує наявність рахунку ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у зазначеному банку, проте не містить відомостей про перерахування первісним кредитором коштів ОСОБА_1 .

Отже, оцінюючи платіжне доручення, виписку з особового рахунку та відповіді АТ КБ «ПриватБанк» у сукупності, суд приходить до висновку, що позивач не надав належних і достатніх доказів фактичного надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5 000 грн.

Щодо доводів позивача про перехід до нього права вимоги за кредитним договором суд зазначає таке.

29 грудня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 58-МЛ, на підтвердження чого позивач надав копію відповідного договору та витяг із реєстру боржників у частині, що стосується відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є правовою підставою для заміни кредитора у відповідному зобов`язанні, однак не створює для нового кредитора більше прав, ніж мав первісний кредитор.

Сам по собі договір відступлення права вимоги підтверджує домовленість між первісним і новим кредиторами щодо передання відповідних прав, проте не доводить факту виконання первісним кредитором свого зобов`язання з надання кредиту конкретному позичальнику.

Таким чином, навіть за умови підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року це не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема фактичне надання відповідачу кредитних коштів.

За відсутності належних доказів виникнення у відповідача обов`язку повернути кредитні кошти підстави для задоволення позовних вимог лише на підставі договору відступлення права вимоги відсутні.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами та комісією суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Право на отримання процентів за кредитним договором також передбачено статтею 1054 ЦК України.

Водночас обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом є похідним від установленого факту надання кредитних коштів та виникнення відповідних договірних правовідносин.

Оскільки позивачем не доведено належними та достатніми доказами фактичного надання відповідачу кредиту, відсутні підстави для висновку про виникнення у відповідача обов`язку сплатити заявлені до стягнення проценти в розмірі 10 925 грн.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості, який містить відомості про нарахування процентів та комісії, сам по собі не усуває необхідності доведення фактичного надання кредитних коштів і не може замінити докази виникнення відповідного грошового зобов`язання.

Так само вимога про стягнення комісії за видачу кредиту в розмірі 1 000 грн не може бути задоволена за відсутності належного підтвердження виникнення у відповідача основного зобов`язання за кредитним договором.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами наявності у ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 5 000 грн, процентами в розмірі 10 925 грн та комісією в розмірі 1 000 грн.

При цьому суд враховує положення статей 12, 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Заперечення відповідача щодо отримання кредитних коштів не можуть бути відхилені лише з огляду на наявність оформленого кредитного договору та складеного кредитором розрахунку заборгованості.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач не довів обставин, які є необхідними для задоволення заявлених майнових вимог, а тому в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року в загальному розмірі 16 925 грн належить відмовити повністю.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судові витрати позивача не покладаються на відповідача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. не підлягають стягненню з відповідача та залишаються за позивачем.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн суд зазначає таке.

На підтвердження зазначених витрат позивач надав договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 1 липня 2025 року, акт наданих послуг № Д/26395 від 14 квітня 2026 року та детальний опис наданих послуг.

Згідно з поданим детальним описом до переліку послуг включено усну консультацію клієнта, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складення позовної заяви та подання заяви до суду. Загальний обсяг зазначених у документі робіт становить 6 годин 30 хвилин, а також одну послугу з подання заяви до суду.

Водночас представник відповідача заперечував проти стягнення таких витрат, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та ціною позову, а також на невідповідність дати акта наданих послуг даті фактичного формування і підписання позовної заяви в електронній судовій системі.

Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру таких витрат ураховуються складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг, ціна позову та значення справи для сторони.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, правових підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн немає. Відповідні витрати залишаються за позивачем.

Щодо заявленої представником відповідача вимоги про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн суд зазначає, що питання їх відшкодування може бути вирішене за умови подання належних доказів фактичного понесення таких витрат або наявності обов`язку їх сплатити, а також доказів обсягу наданих послуг та їх вартості у порядку, передбаченому статтями 137, 141 ЦПК України.

Оскільки представник відповідача зазначив про намір подати відповідні докази у строк, установлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, питання про стягнення цих витрат належить вирішити після встановлення факту та розміру витрат на правничу допомогу на підставі належних доказів, за наявності передбачених процесуальним законом підстав.

Отже, за результатами розгляду справи суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року в повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.509,526,527,530,1048,1049, 1050,1054 ЦК України, керуючись ст. ст.12,77,81,82, 141,259,263-268,265,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1484066 від 23 лютого 2020 року - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко