Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №128/659/26 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/659/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14 жовтня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючої судді Бондаренко О.І.

за участі секретаря Нагірняк Т.А.

без участі сторін,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «НАСК «ОРАНТА», ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницького районного суду Вінницької області до Публічного акціонерного товариства «НАСК «ОРАНТА», ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 08.09.2025 приблизно о 17 год. 35 хв. керуючи автомобілем марки «Ford», моделі «Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїжджаючи з другорядної дороги вул. Центральна, на головну автодорогу, вул. Тиврівське шосе, в межах села Лука - Мелешківська, Вінницького району Вінницької області, не надав переваги у русі автомобілю марки «Mercedes - Benz», моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався по головній дорозі у напрямку селища Тиврів. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальної та моральної шкоди. 09.10.2026 року постановою відділу поліції № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито.

Власником автомобіля марки «Mercedes - Benz», моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 06.11.2021, який не заперечує про відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що на момент ДТП він керував автомобілем марки «Mercedes - Benz», моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 на законних підставах згідно посвідчення водія.

28.11.2025 року постановою Вінницького районного суду Вінницької області по справі № 128/4461/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Ford», моделі Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована в Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» згідно полісу № 231302026 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оригінал якого знаходиться у відповідача. Ліміт відповідальності за майнову шкоду складає 250 000 грн. 00 коп.

На цій підставі власник транспортного засобу звернувся до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з вимогою сплатити страхове відшкодування та подав заяву про страхове відшкодування. 07.01.2026 року відповідачем було частково відшкодовано майнову шкоду власнику в розмірі 118 956 грн. 03 коп., що підтверджується банківською випискою.

Згідно звіту № 25-211 від 28.10.2025 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу складає 210 406,80 грн. Таким чином, матеріальна шкода (збитки) складають: 210 406,80 грн. - 118 956,03 грн. = 91 450 грн. 77 коп., що є предметом даного позову.

Відтак, позивач просить суд стягнути з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» матеріальну шкоду в розмірі 91 450 грн, з ОСОБА_2 30 000 грн. моральної шкоди, а також здійснити розподіл судових витрат.

16.03.2026 року представником ПАТ «НАСК «ОРАНТА» подано суду відзив, яким заявлені позовні вимоги не визнаються, в задоволенні позову просить відмовити.

В судове засідання сторони не з`явилися.

До судового засідання позивач ОСОБА_1 надав суду заяву, якою позовні вимоги підтримує, змін та доповнень немає, просить задоволити.

Представник відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в особі Дзюби Ю.А. надала суду заяву, якою в задоволенні позову просить відмовити повністю та завершити розгляд справи просить у її відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ковальов В.О. надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Згідно заяви вказує, що моральна шкода визнається частково в розмірі 2 000 грн, решту суми вважають завищеною та нічим не підтвердженою.

Третя особа ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, не заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 .

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Врахувавши думки учасників справи, викладені у поданих до суду письмовій заяві та клопотанні, вивчивши письмові докази по справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_2 08.09.2025 приблизно о 17 год. 35 хв. керуючи автомобілем марки «Ford», моделі «Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїжджаючи з другорядної дороги вул. Центральна, на головну автодорогу, вул. Тиврівське шосе, в межах села Лука - Мелешківська, Вінницького району, Вінницької області, не надав переваги у русі автомобілю марки «Mercedes - Benz», моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який рухався по головній дорозі у напрямку селища Тиврів.

09.10.2025 року постановою відділу поліції № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито.

Власником автомобіля марки «Mercedes - Benz», моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 06.11.2021 р., який не заперечує про відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 .

Згідно п.2.2. Постанови КМУ «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 р. № 1306 власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

ОСОБА_1 на момент ДТП керував автомобілем марки «Mercedes - Benz», моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 на законних підставах згідно посвідчення водія.

28.11.2025 року постановою Вінницького районного суду Вінницької області по справі № 128/4461/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Ford», моделі Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована в Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» згідно полісу № 231302026 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оригінал якого знаходиться у відповідача. Ліміт відповідальності за майнову шкоду складає 250 000 грн. 00 коп. На цій підставі власник транспортного засобу звернувся до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з вимогою сплатити страхове відшкодування та подав заяву про страхове відшкодування.

07.01.2026 року ПАТ «НАСК «ОРАНТА» було частково відшкодовано майнову шкоду власнику в розмірі 118 956 грн. 03 коп., що підтверджується банківською випискою.

Згідно звіту № 25-211 від 28.10.2025 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу складає 210 406,80 грн.

Згідно ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц зазначив, що преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Розглядаючи спір, щодо відшкодування шкоди, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі перевіряти обставини ДТП, обговорювати вину особи і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до ДТП, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц та Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року в справі № 722/1384/15-ц.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб марки моделі «Vito 115 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 06.11.2021 р., який не заперечує про відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 , оскільки останній керував авто на законних підставах, що не є порушенням закону.

Згідно звіту № 25-211 від 28.10.2025 р. про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу складає 210 406,80 грн.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Ford», моделі Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахована в Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» згідно полісу № 231302026 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; ліміт відповідальності за майнову шкоду складає 250 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 22 Закону №1961-IV: «У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи».

Відповідно до ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування потерпілому здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком відповідних документів.

Відповідно до частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України: «Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб». «Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку» (ч. 2 ст. 1187 ЦКУ).

Згідно ч. 5 статті 1187 цього Кодексу особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

“Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завданої здоров`ю особи” (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року).

Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду, завдану ними в розумінні ст. 1166, 1187 ЦКУ, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Винуватість відповідача ОСОБА_2 доведена та встановлена за постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 28.11.202 року, яка на даний час набрала законної сили.

Відповідно до пункту 27.1 статті 27 Закону України №1961-IV, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно ст.1192 ЦК України спосіб відшкодування шкоди, завданої його майну обирає потерпілий: або вимагати відшкодувати в натурі, або відшкодувати завдані збитки.

Згідно з п. 30.2. ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 4 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдувача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

Згідно зі статтею 30 Закону 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. При цьому, преюдиційними фактами, є факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно положень ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до п. 36.4. ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами зокрема статей 1187,1188 ЦК України.

Відповідно до ст. 9 (п.п. 9.1., 9.2.) Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Так, суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, який зроблений на засіданні Судової палати у цивільних справах від 29 червня 2016 року в справі №6-192цс16, згідно з яким завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі-ДТП) особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 у справі №200/21325/15-ц (провадження № 61-37571св18) зроблено висновок про те, що «спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2,2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306». «Встановивши, що ОСОБА 5 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди».

В даному випадку нанесення шкоди позивачу ОСОБА_1 відбулось внаслідок порушень ПДР України ОСОБА_2 , в результаті чого настали негативні наслідки для її учасників.

Згідно вимог ст.1194 ЦК України, в зв`язку із недостатністю страхової виплати, зобов`язаний сплатити позивачу, як потерпілому, відповідач ПАТ «НАСК «ОРАНТА», що випливає із фактичних обставин справи та вимог діючого законодавства України. Враховуючи те, що майно, яке знаходилось в законному володінні позивача, - автомобіль, ушкоджено відповідачем ОСОБА_2 , те що він не отримав від винуватця ДТП та страховика передбачених страховим договором, який набрав юридичної сили, необхідних виплат, його право на отримання коштів за страховим випадком порушене і підлягає захисту,

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку зі подією ДТП, спричиненням наслідків для його сім`ї у виді погіршенні загального стану здоров`я, неможливість возити дитину з інвалідністю на реабілітацію, лікування.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вказані обставини є підтвердженими суду належними та допустимими доказами, та не спростовані доводами та доказами сторони відповідача.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

При прийнятті судового рішення суд керується лише чинними нормами законодавства та виходить із наявних матеріалів цивільної справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами ст.ст. 1166 та 1194 ЦК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь позивача матеріальну шкода в розмірі 91 450 грн. 77 коп., як різницю між розміром матеріального збитку, який виходить із вартості досліджувального транспортного засобу на дату оцінки, та суми фактично виплаченого розміру страхового відшкодування.

Одночасно позивач просить стягнути моральну шкоду у розмірі 30 000 грн, однак дана сума не є обґрунтованою.

В силу вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (визначені в ст. 82 ЦПК України). Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у своїй постанові від 01 березня 2021 у справі 180/1735/16-ц зазначила, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, оскільки у зв`язку з подією ДТП був порушений нормальний сімейний уклад життя членів сім`ї позивача, тому суд не вбачає підстав для стягнення моральної шкоди у визначеному розмірі ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. та в решті стягнення відмовити.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги правові висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Також суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 14, 22,23, 1166,1167, 1187, 1191, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 259, 265, 268, 279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задоволити частково.

Стягнути з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДОПОУ – 00034186) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, що становить 91 450 грн. 77 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) розмір моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, що становить 3 000 грн. 00 коп.

В решті позовних вимог – відмовити, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст судового рішення виготовлено 14.10.2026.

Суддя Оксана БОНДАРЕНКО